Витоки українського народного театру

Тема: Витоки українського народного  театру

 

Мета:засвоїти  головні   поняття театральної культури та виявити основні чинники формування народного театру на Україні; розвинути загально психологічні якості, такі як увага, уява, творче та логічне мислення, театральні здібності дитини; виховати любов до прекрасного, бережне ставлення до усної народної творчості, до історії.

 

Обладнання: малюнки з зображенням епізодів з народних обрядів, реквізити для захисту своїх творчих проектів,макет незаповненої таблиці

Тип уроку: урок – конференція

 

Хід уроку

І Повідомлення теми та мети уроку

 

Слово вчителя: Ще первісна людина почала помічати у собі здібності до відтворювання та наслідування навколишнього світу. Імітація голосом крику птахів, звірів містять у собі зародки акторського таланту людини. А численні обряди поклоніння божествам  стали зародками творення народного театру, який потім розвинувся у професійний. Сьогодні ми з вами спробуємо визначити ті джерела, які сприяли розвитку театрального мистецтв в Україні.

Відомий письменник М.В. Гоголь писав: «Театр – це така кафедра, з якої можна багато сказати світу добра».Як ми розуміємо ці слова? Що є рушійною силою у ровитку цього непростого і такого привабливого мистецтва?

(Звучать відповіді  учнів).

 

Слово вчителя: Безперечно, всі ваші думки досить слушні, тому пропоную вам взяти епіграфом до нашого уроку-дослідження ці слова.

(Учні записують  тему року та епіграф)

 

Слово вчителя: Сьогодні наш урок буде проходити у формі конференції-звіту про виконану вами роботу. Ми з вами розділилися на групи дослідників художньої культури, зокрема теми театрального мистецтва, кожна з яких мала своє завдання та свій бік вивчення. Отже, серед нас група дослідників теорії культури, фольклорознавці та експерти історії мистецтва.

Перед тим, як розпочати нашу конференцію, давайте з вами  пригадаємо всі слова та поняття, які пов`язан з театральним мисецтвом. Пропоную вам гру- асоціації: кожен з вас має назвати усі слова, які використовуються у театральному мистецтві, яка група дослідників назве найбільшу кількість, а отримає додатковий бал.

Отже, ми бачимо, що названо велику кількість слів, пов’язаних з театральним мистецтвом, але якось хаотично. Нам треба  з’ясувати значення кожного з  них. Щоб це зробити, пропоную звернутися до наших теоретиків культури.

 

Слово теоретикам культури.  Театр(з грецької – видовище, місце для видовищ) – це вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя крізь драматичну дію, що виникає в процесі гри акторів перед глядачами. Театр є синтетичним видом мистецтва, тобто таким, в якому поєднуються багато видів мистецтва : Література (текс п’єси), образотворче мистецтво (Театральні декорації, костюми), хореографія (фігури, пози, рухи акторів), музика (спів акторів, музичне оформлення вистави). Призначенням театру є навчання та виховання глядача, відображення всієї складності життя, боротьби доброго та злого, смішного та величного. Театр пропонує свій власний спосіб пізнання світу, що робить його надбання унікальними, бо вони не мають аналогів в інших видах мистецтва.

Основа театру – драматургія. Жанри драматургії : трагедія, комедія, драма. Драма (від гр. дія) — літературний рід, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів. Генетично драма пов'язана із народними обрядовими дійствами. У давній Греції — батьківщині драми — обряди на честь богів, покровителів землеробства, іноді перетворювалися на культову драму. В VII–VI століттях до нашої ери поширюється культ Діоніса, що й мав вирішальне значення у виникненні драматичного мистецтва. Діонісові були присвячені урочисті відправи («діонісії»), під час яких люди танцювали, співали про страждання Діоніса та його перемогу, одягали шкури цапів та маски. На честь Діоніса виконувалися дифірамби — гімни, що складалися з партій хору й декламації заспівувача (корифея), — та сороміцькі пісні. За свідченням Арістотеля, трагедія й комедія виникли спершу з імпровізації. Протягом останніх століть драма стала активно читатися, переходячи з мистецтва сценічної дії в мистецтво художнього слова. Теоретики літератури відзначають два жанрові типи драми. Перший з них — це «арістотелівська» або «закрита» драма. Вона розкриває характери персонажів через їхні вчинки. Такій драмі притаманна фабульна будова з необхідними при цьому атрибутами — зав'язкою, розвитком дії, кульмінацією та розв'язкою. У цьому типі драми зберігається хронологія подій і вчинків героїв на відносно обмеженому просторі. Іншим жанровим типом драми є так звана «неарістотелівська» або «відкрита» драма. В її основу покладено синтетичне художнє мислення, коли до драматичного роду активно проникають епічні чи ліричні елементи. Драма є специфічним видом мистецтва, який одночасно належить як літературі, так і театру. Лише в колективній творчості письменника й режисера, а також художника, композитора й акторів вона може стати помітним явищем літературно-мистецького життя. Конфлікт трагедії має глибокий філософський зміст. Трагедія майже завжди закінчується загибеллю головного героя. Кожна історична доба давала власні відповіді на причини зародження трагічних конфліктів. На думку давніх греків, у їх основі лежало втручання в долю окремих людей фатуму, оскільки існуючий світопорядок, у тому числі й долі окремих людей, цілком залежали від нього. Така точка зору яскраво віддзеркалюється в античній трагедії.

 Слово наступного учня:Трагедія — це драматичний твір, що ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, яка прагне максимально втілити свій творчий потенціал, і об'єктивною неможливістю їх реалізації. Драматургія пізніших епох (Шекспір, Лопе де Веґа, Кальдерон) втратила міфологічне бачення світу. Конфлікти трагедії цього часу здебільшого крилися в суспільному устрої. Вже не фатум, не воля богів, а реальні соціальні обставини визначали долю персонажів. Комедія — це драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні й побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.

Комедія як жанр зародилася у Стародавній Греції. Вона постала із сороміцьких пісень. Традиційно розрізнюють комедію ситуацій і комедію характерів. Витоки української комедії криються в інтермедійній частині шкільної драми та вертепу XVII–XVIII століть.

 Елементи  процесу створення вистави: режисерський  задум, сценографія, музика, костюми,  грим, освітлення, реквізит, бутафорія, декорації.

Існують різні  форми театрального мистецтва: театр  драматичний, музичний, ляльковий. Надзвичайно  важливий є вплив на формування театру як виду мистецтва національних традицій і психологічних особливостей буття  народу. Загальновідомо, що театр Китаю, індії, Японії з особливим ритуалом використання масок, гримом, системою символів дуже відрізняється від європейського театру

 

Слово вчителя: Тепер ми з вами з’ясували походження теоретичних термінів розділу театрального мистецтва, а зараз давайте з вами помислимо,  які театральні дійства є у нашій обрядовості? (Звучать відповіді)

Зараз ми запитаємо  у наших фольклорознавців про  це. Чи є в них щось додати до сказаного?

 

Слово учня: Театр зародився в глибоку давнину , притаманних усім народам світу. Однак до народної драматичної творчості належать не всі, а лише такі частини обряду, такі види ігор і хороводів, у яких відтворення діяльності людини, відносин людини і природи, взаємин між людьми має образно-художню форму. Елементи драматичної дії існували вже в  первісних трудових обрядах та іграх, синтетично поєднуючись в них із піснею, танцем, пантомімою. Поступово розвинулися елементи образного відображення дійсності, трудовий досвід здобував узагальнене відображення у мистецтві, виник елементарний сюжет, з’явилися виконавці та глядачі. Особливого значення і ролі в народних іграх надавали магічній силі слова. Зародження діалогу і посилення зображувального начала в танці стало висхідним моментом розвитку драми.

Розвиток світоглядно-релігійних, соціальних і побутових традицій сформував змістовні та формотворчі засади, образну систему фольклору, синтетичною формою якої є народний театр. Велике значення у творенні театру стали народні ігри та обряди.

Універсальним періодом народного календаря, що увібрав у себе найбільш типові види народно-драматичної творчості українців, були зимові новорічні свята з їхньою традиційною обрядовістю, яка з прийняттям християнства перетворилася в різдвяно-новорічну. Найголовнішим її елементом було колядування – святкові обходи, які супроводжувалися поздоровленнями і побажаннями у формі святкових пісень-колядок. Первісний язичницький зміст цього звичаю полягає в тому, щоб за допомогою магії забезпечити багатство, здоров’я і добробут кожного члена сім’ї (роду, громади вцілому).

Найдавніші  форми колядування становили  синкретичний обряд, в якому ритуальне  дійство, словесні, музичні й театральні та ігрові елементи поєднувалися в  єдине ціле. По всій Україні в  традиційних обходах колядників значну роль відігравали ряджені, що надавало образу виразно театральних ознак. Доісторичний звичай рядження властивий всім народам і характеризуються багатьма типологічними рисами. В системі образів святкового рядження виділяються такі групи: зооморфні образи (коза, кінь чи «кобилка», «ведмідь», «баран», «півень» тощо, генетично пов’язані з тотемістичними уявленнями давніх слов’ян образи «нечистої сили» і образи побутового характеру.) Типовою, широко розповсюдженою і найбільш архаїчною формою рядження у східних слов’ян було «ходіння з козою». В дохристиянські часи  цей звичай мав магічне значення – забезпечити кращий врожай, викликавши прихильність сил природи за допомогою магічних слів.

(Стук у двері)

 

Учень: Дозвольте заколядувати!

Учитель: Заходьте, будьте так ласкаві!

(Заходить декілька учнів, переодягнених у Меланку (чоловік, за давньою українською традицією переодягався у жіноче вбрання та брав участь у дійстві), Козу та Лікаря )

Хор (учні співають, а Меланка відображає все дійство):  Ой, за горою, за кам’яною

Зійшов місяць із зорьою (2)

Зійшов місяць ще й зоря ясна

Наша Меланка  качури пасла (2)

Ой, пасучи, загубила,

А шукаючи, заблудила(2)

Приблудилася  в чистеє поле,

А там Василько плужком  оре(2)

Ой оре, оре, жито сіє 

За ним те жито зеленіє(2)

Ой оре, оре, поганяє

Догори личком спочиває(2)

Ой оре, оре, сам плуг заносить

Йому Маланка  їсти носить(2)

Наша Маланка  – господиня

На ополонці ложки мила(2)

На ополонці ложки мила

Ложку й тарілку  упустила(2)

Ложку й тарілку  діставала,

Тоненький хвартух  замочала(2)

Ой повій, вітре буйнесенький

Висуши хвартух  тонесенький(2)

Ой повій, вітре, яром, яром

Висуши хвартух  краєм, краєм(2)

Ой повій, вітре, з очерету 

Висуши хвартух  посереду(2)

Наша Меланка  малесенька

Як конопелька тонесенька(2)

Наша Меланка  не робоча,

На ній сорочка парубоча(2)

Наша Меланка  не сама ходить

Нашу Меланку  парубки водять(2)

Наша Меланка  током, током 

За нею хлопці скоком, скоком(2)

Як щука –  риба з окунцями

Наша Меланка  з молодцями(2)

Дайте Меланці  сира й масла,

Щоби Меланка  вік була красна(2)

Дайте Меланці Ковбаси й сала,

Щоби Меланка  від вас відстала(2)

 

 

 КОЗА: Добрий вечір вам, чесним господарям.

Ми не самі йдем, ми козу ведем

Го-го-го коза,

Го-го сірая, го-го білая

Ой, розходися, розвеселися

По всьому дому, по веселому

Де коза ходить, там жито родить

Де коза ногою, там жито копою

Де коза рогом, там жито стогом

Де коза буває, там все пробуває

А де не буває, там  все пропадає

Ходила коза, блудила коза

Та й приблудила до Михайлівці

А в Михайлівці всі хлопці стрільці

Встрелили козу в правеє вушко

В правеє вушко, в саме сердушко 

 

 

Пуць! 

 

 Хор: Коза впала, нежива стала

Дише не дише, хвостиком не колише 

 

Ану, міхоноше, напни козі жилу,

Щоб наша коза жива була

Да й скакала!  

 

А міхоноша бере дудочку

Надима козі та й у жилочку

Надулась жила – Коза ожила

Та й пішла коза та скакаючи,

Та гасаючи,

Усіх діточок  звеселяючи

 

 

 

Лікар: Ой ти, козонько, та й не панися

Господареві да поклонися

Попроси коза мірочку  вівса

Мірочку вівса, наверх ковбаса

Наверх ковбаса, три куски сала

Да ще й пиріг, щоб сало стеріг 

Хор:За сими словами дзвіночки дзвоним,

Дзвіночки дзвоним, Вам ся клоним,

Вам ся клоним, Вас шануєм,

Вас шануєм, Вас  віншуєм 

 

Щастям, здоров’ям  і віком довгим,

Віком довгим, прибутком  добрим,

Із цілим  домом, із святим ладом,

Святим рождеством, Божим Різдвом. 

 

Христос ся рождає, славімо його!

 

Слово учня: у системі календарної обрядовості виділяється ще один стійкий цикл – весняний – з характерними піснями, хороводами, ігрищами, відомими під назвами «веснянок і гаївок», які становлять єдиний тип народно-драматичної творчості. Давнє походження ігрових гаївок зумовило їх тематику, переважно землеробську, і виражальні засоби. Велике місце в них займають також мотиви кохання і родинно-побутової пісні. В основі деяких гаївок, веснянок та хороводних ігор лежить раматична дія – боротьба дійових осіб, окремих персонажів чи сперечання двох хорів, діалог у колі хороводу, тощо. У весняно-літньому циклі звичаїв та обрядів були й зооморфні ігри, в яких виконавці зображали різноманітних звірів і птахів, імітуючи їхню поведінку, і певні дії людини в її стосунках з тваринним світом. Головним  виражальним засобом у хороводних іграх була мова жестів і рухів, зміст якої розкривався в обов’язковому поєднанні з пісенним змістом в контексті всіх елементів гри. Дослідники пов’язують походження весняних забав («Мак», «Льон», «А ми просо сіяли» і т.д.) з первісними магічними вегетаційними танками, церемоніями, діями, цикл яких починався з початком сонячного року і проходив через увесь господарський сезон. Язичницький культ дерев та рослин яскраво відображений і в таких традиційних обрядово-ігрових персонажах українських «зелених» свят, як «тополя», «кущ».