Вчення про свідомість людини

Отже, сучасна матеріалістична  філософія розглядає свідомість як ступінь у розвитку властивості  відображення, пов'язану з виникненням  людського суспільства. Аналізуючи взаємовідношення матерії і свідомості, ця філософія доходить висновку, що свідомість — це вища, притаманна лише людині, форма відображення об'єктивної дійсності, властивість не усієї матерії, а тільки особливо організованої — головного мозку людини. А мозок людини — па диво складний об'єкт.

При розгляді проблеми свідомості може постати питання: якщо свідомість невід'ємна від високоорганізованої матерії, якщо вона є її продуктом, точи не є  вона різновидом матерії? Саме так розглядали її вульгарні матеріалісти. Вони вважали матерію і свідомість однаковими, рівнозначними, тотожними за значущістю утвореннями. Наприклад, німецький природознавець і філософ К. Фогт (1817—1895) стверджував, що мозок виділяє думку так само, як печінка — жовч.

Ідеї вульгарного матеріалізму не зникли. Своєрідний їх відгук можна  помітити в сучасній філософії так  званого наукового матеріалізму (Г. Фейгл, Д. Смарт, Р. Рорті та ін.), яка  психічне розглядає як підклас фізичного, а відчуття зводить до певного  мозкового процесу.

Відповідно до даних природознавства, сучасна матеріалістична філософія  цілком відкидає вульгарне трактування  свідомості. Хоч свідомість, думка  і невід'ємні від матерії, мозку, але їх не можна ототожнювати. Думка  — це образ предметів і явищ світу, але не матеріальний, а ідеальний.

Наукова філософія доводить, що форми  свідомості виникають у головному  мозку людини тільки в результаті дії об'єктивних предметів і явищ, їх властивостей, що діють на органи чуття людини.

Отже, визначальною особливістю головного  мозку людини є його здатність  відображати матеріальний світ в  ідеальних образах.

Поряд з вульгарно-матеріалістичним трактуванням свідомості, наука і  філософія заперечують також  гілозоїзм (грец. матерія і життя). Представники цієї течії у філософії наділяли свідомістю всі рівні і форми розвитку матерії. Наприклад, Б. Спіноза вважав, що свідомість є такою ж всезагальною властивістю (атрибутом) природи, як протяжність, тілесність. Помилковість цієї думки в тому, що в ній недооцінюються якісні відмінності між неживою і живою матерією, передусім мислячою.

Принципово розходяться в трактуванні  сутності свідомості матеріалізм та ідеалізм. Абсолютизуючи ідеальність  свідомості, представники ідеалізму  розглядають її як самостійне начало, тобто незалежне від матерії, мозку.

Справді, ідеальність є не просто властивістю, а сутністю свідомості. Будучи внутрішньою природою свідомості, ідеальне не має кількісних градацій. Воно або є, або його зовсім немає. Людина може знати більше або менше, мати вищу чи нижчу силу інтелекту, однак образи і поняття її свідомості не можуть відрізнятися від образів  і понять свідомості іншої людини більшим або меншим ступенем ідеальності. Свідомість не може бути неідеальною. Тут ідеалісти праві. Але цього  не заперечує і матеріалізм. Він  доводить: ідеальність полягає в  тому, що образи, які утворюють свідомість, не мають ні властивостей предметів, що відображаються в ній, ні властивостей нейрофізіологічних процесів, на основі яких вони виникли. Ідеальність свідомості — відображення дійсності у формі  знань, емоцій, волі, логічних прийомів і способів теоретичної і практичної діяльності. Вона є результатом і, разом з тим, моментом відношення суб'єкта і об'єкта. Цим визначається одна з вихідних характеристик свідомості — інтенціональність, тобто предметна  спрямованість. Ідеальне це сам факт даності об'єкта суб'єкту. В ідеальному об'єкт набуває другого існування  у формі суб'єктивного образу, не втрачаючи жодного атома онтологічного (першого) статусу. Ідеальне, висловлюючись фігурально, — це "предмет", "відчужений" від самого себе, що існує не у власній конкретно-чуттєвій формі, а па основі речовини і процесів мозку (твердість, колір, патріотизм тощо).

ВИСНОВКИ 

Свідомість залишається  на сьогоднішній день недосяжною для  пізнання її сутності людиною. Можливо, однією з причин такого „нерозуміння”  є те, що для осмислення цього  явища необхідно також застосовувати  свідомість. Неможливість свідомості пізнати саму себе перешкоджає виявленню  питань, які пов’язані з походженням  свідомості, її ролі в матеріальному  і духовному світі. Сутність свідомості як явища пробували дослідити  різні науки, але всі вони потерпіли  невдачу. Найтісніше це питання вивчала  „наука про душу” – психологія, але й вона на сучасному етапі  займається не виявленням сутностіпсихічного в людині, а, в основному, дослідженням взаємовпливу цього психічного і оточуючого середовища.

Поки що здобутки осмислення сутності та походження свідомості такі: свідомість є основою нашого досвіду, активний початок практичного і  пізнавального відношення до дійсності. Свідомість є єдністю трьох моментів: відчуття людиною свого існування, відчуття присутності в даному місці і в даний момент і ідентифікації себе в світі (розрізнення себе і світу). Відсутність хоча б одного з вказаних моментів розцінюється як руйнування свідомості.

Свідомість як процес, подібно  іншим видам людської діяльності, носить опосередкований характер. Головними  посередниками людського віддзеркалення світу виступають спочатку знаряддя, потім словесні знаки, поняття і  уявлення, духовні інтереси і цінності інших людей, їх спільностей. Об'єктивуючи  свою сутність в знаряддях і знаках, обмінюючись знаряддями і знаками, плодами духовної діяльності, знаннями, опановуючи культурною спадщиною, людина пізнає не тільки зовнішній світ, але  і свій власний, внутрішній, усвідомлює свою спільність і індивідуальність щодо інших людей. Вона виступає для  себе одночасно об'єктом і суб'єктом  пізнання, спілкування, культурної творчості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 

1. Власова О.І. Педагогічна психологія / О.І. Власова. - К.: Либідь, 2005. - 400 с.
2. Гуменюк О. Психологія: концепції / О. Гуменюк. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. - 186 с.
3. Занюк С.С. Психологія мотивації / С.С. Занюк.- К.: Либідь, 2002. - 304с.
4. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення / В.С. Лозниця. - К.: ЕксОб, 2001. - 304с.
5. Пащенко С.Ю. Загальна психологія / С.Ю. Пащенко. - Запоріжжя, 2004. – 320 с.
6. Цимбалюк І.М. Психологія / І.М. Цимбалюк. - К.: ВД "Професіонал", 2004. – 216 с.