Українсько-російський суржик

     3) Суржик як мимовільне й більше того - небажане для самого мовця явище при контрольованому користуванні мовою – як базовою ( наприклад, досить частотні русизми в українському мовленні осіб з базовою українською мовою, що загалом володіють її літературною формою і прагнуть спілкуватися нею, або українізми в російському мовленні осіб з базовою російською мовою), так і не базовою, другою (наприклад, русизми в мовленні осіб з базовою російською мовою при переході їх на українську мову спілкування; випадки такого переходу тепер стали досить помітним явищем). На відміну від двох попередніх форм вияву суржику, які не тільки реалізуються в мовленні, а й сформували вже певну нішу в загальних межах українського просторіччя, третя форма функціонує на рівні індивідуального мовлення й визначається тільки рівнем мовної компетенції осіб (хоч певний набір лексично-фразеологічних русизмів є спільним для українко-російського суржику в цілому).

    УРС нерідко трактують як перехідний різновид мови, мішану українсько-російську мову, як «третю» мову в Україні – поряд з українською і російською, як ідіом, який може викристалізуватися в умовах сучасної мовної ситуації в Україні в окрему мову : «За ідеєю, в межах єдиної держави мають спостерігатися процеси лінгвокультурної інтерсиміляції, тобто стихійного утворення на основі наявних, але коронованих мов єдиного лінгвального засобу, який буде ні російською, ні українською мовою в їхньому теперішньому вигляді».

    Українсько-російський суржик має як спільні, так і відмінні причини виникнення й існування з іншим надзвичайно несприятливим для української мови наслідком її контактування з російською мовою – масовим переходом носіїв української мови на російську мову. Це насамперед загальні умови непоправного соціального функціонування української національної мови під тиском переважання в більшості комунікативних сфер російської мови та відносно повільний процес утвердження української літературної мови Функції авторитетного й обов’язкового засобу спілкування (одним з наслідків чого стає неприщеплюваня з дитинства навичок автоматичного користування нею), а конкретніше:

    а) дедалі повніше втягнення носіїв української мови в російськомовне середовище – від порівняно немасових явищ XVIII - 1-ї половини XIX ст. контактування з представниками вищих прошарків суспільства та державної адміністрації, впливу православної церкви, школи служби в армії і т. ін. до значного пожвавлення міжстанових і міжетнічних контактів та міграції населення в період утвердження капіталістичних відносин і ще більшою мірою в радянський час, з 30-х, особливо з 60-х рр. ХХ ст.;

    б) неготовність української мови – як мови бездержавного народу, що століттями розвивалась в тіні російської мови, - своєчасно забезпечувати українськомовну частину соціуму відповідати номінативними засобами для позначення нових явищ і сфер соціального, політичного, виробничо-економічного,культурного життя та відповідними стилістичними засобами для мовної поведінки в тих сферах, що виходили за межі традицій побуту й родів занять;

    в) політичні обмеження з боку як царського, так і радянського режиму щодо повноправного соціального функціонування української літературної мови;

    г) як наслідок цього, дедалі глибше усвідомлення української мови як соціально непрестижної («простої», «сільської» і т. ін.) та безперспективної, а також небезпеки здобути репутацію «націоналіста» через постійне користування українською літературною мовою (користування суржиком – як «звичайною» мовою простих українців – такої підозри не викликало);

    ґ) на рівні національної ментальності значної частини українців – усвідомлення історичної, релігійної, психологічної близькості обох народів;

    д) на власне мовному рівні – фактор генетичної та структурної близькості української і російської мов як сприятливий ґрунт для цих соціальних та психологічних передумов. Але носії суржику (на відміну від тієї частини україномовного соціуму, яка повністю переходить на російську мову як основну для його мовної поведінки) не можуть або не хочуть остаточно поривати зі своєю базовою мовою.

     Прогнозуючи майбутнє українсько-російського суржику, є підстави стверджувати, що: а)відбувається поступовий перехід частини носіїв суржику на спілкування українською літературною мовою, і цей процес може бути вже незворотним; б) явище «забруднення» української літературної мови, неминуче при розширенні кола носіїв і сфер використання будь-якої літературної мови, має, звичайно тимчасового характеру; в) хвиля демонстративного захоплення суржиком у художній творчості, втрачаючи свою епатажність, неминуче піде на спад; г) дальша ж доля конкуренції між українською і російською літературними мовами, які заповнюють ніші мовної комунікації, що вивільняються від суржику, залежить уже від загального розвитку мовної ситуації в країні.

Список використаної літератури

1. О.О Татаренко. Суржик / Татаренко О.О. – К.: Енциклопедія. – 2-е вид.,випр. і доп.,2004. – 665 с.
2. Ю.О. Карпенко. Вступ до мовознавства./Ю. О. Карпенко – К.,2006. – 366 с.

Інтернет ресурси

1. Вікіпедія

http://uk.wikipedia.org/wiki/Суржик