Трудове виховання у шкільному віці

        

                          2.  Етапи трудового виховання.

             На першому етапі (початкові класи) на уроках праці, які нерідко об'єднуються з уроками образотворчого мистецтва І стають уроками художньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремонтують наочні посібники, виготовляють корисні речі, подарунки й іграшки. Така посильна суспільне корисна праця закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати власними руками, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час.

       На  другому етапі (5—9 класи), спираючись на набутий у початкових класах досвід, учні здобувають знання, вміння і навички з обробки металу, дерева, основ електротехніки, металознавства, графічної грамоти. У міських школах вони вивчають технічну і обслуговуючу працю, а в сільських — сільськогосподарську, обслуговуючу й технічну.

       На  третьому етапі (9—12 класи) трудове  навчання має професійно орієнтований характер. Програми трудового навчання старшокласників передбачають оволодіння багатьма професіями. Профілі трудової підготовки визначають на місці, з урахуванням потреб народного господарства і наявної навчально-технічної та виробничої бази.

       На  всіх етапах трудового навчання вирішуються  завдання трудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці й вибору професії.[4, 94-95.]

       Робота  школярів у шкільних майстернях, на навчально-дослідних ділянках сприяє усвідомленню ними суспільної користі й виробничої значущості праці. Розмаїття видів праці, в яких беруть участь учні, дає змогу розвивати їх різнобічні задатки, нахили, інтереси, створити умови для вибору майбутньої професії.

       Праця по-різному впливає на особистість залежно від її виду та   рівня організації. Це слід брати до уваги на практичній роботі. Беззмістовний навчально-трудовий процес морально і психічно гнітить дитину. Тому вона чітко повинна бачити в усіх трудових операціях мету і кінцевий результат.   [7, 77.] 

     Суспільна корисна праця учнів може виражатися у збиранні макулатури, лікарських рослин, дарів лісу, надання допомоги ветеранам війни і праці, хворим і людям похилого віку. Такій роботі надають змагального характеру, що пробуджує бажання дітей робити добрі справи не заради винагороди, а з усвідомлення необхідності робити людям добро. До суспільно корисної праці відносять і виготовлення іграшок для дошкільнят, створення і ремонт наочних посібників, упорядкування книжок у шкільній бібліотеці та ін. [1, 205.]

     На  кожному етапі трудової діяльності кожен учень виконує роботу, яка йому по силі. Таким чином, в учнів виховується любов та повага до праці. 

                  3.  Шляхи трудового виховання молодшого школяра.

       Молодший школяр – це дитина, що значну частину часу займається не стільки цікавою особисто для себе, скільки суспільно корисною працею – навчанням. Якщо дошкільник володів в основному конкретними уявленнями про оточуюче середовище, то молодший учень опановує систему наукових понять. Розширюється коло його інтересів, зростає пізнавальна активність. [2, 28.]

            Звичайно, доки дитині десять чи менше років рано говорити про дорослість. Але не можна вчити дитину праці лише в ігровій формі. Адже праця і гра – два абсолютно різні види діяльності. Праця передбачає наявність в завданні певної складності, обов’язковість досягнення кінцевої мети – трудова діяльність завершується матеріальним результатом. В грі ж дитину приваблює не кінцевий продукт (частіше всього його немає), а сам процес. Тому дитина повинна чітко розуміти, що трудова діяльність – це серйозне, а не розважальне заняття.[6, 32.]

       Як  відомо, найбільш виховний вплив має  не  труд-робота,  а труд-піклування. Ось чому важливо, щоб поряд з  самообслуговуванням в життя  дитини входило піклування про оточуючих  людей – спочатку знайомих і рідних, а потім і чужих. Тут функцію вихователя виконує побутова праця. Її значення для дитини досить суттєве. З допомогою побутової праці дитина залучається до справжньої “дорослої” роботи, відволікається від власної особи і на ділі проявляє свою турботу про інших. Однак, незважаючи на це, батьки часто прагнуть відгородити дитину від роботи по дому, що характерно для більшості сімей. Цим в першу чергу і пояснюється те, що в багатьох сім’ях діти 9-10 років не приймають участі в систематичній побутовій праці. В них не формуються трудові навички, потреба в праці, почуття обов’язку перед сім’єю. Так поступово дитина перетворюється на ледаря.

              Поважати домашній труд дитина навчиться лише в тому випадку, якщо цей труд поважатимуть батьки. Варто не лише включати дитину в домашню роботу, а й обгрунтовувати її необхідність, знаходити можливості зробити її більш привабливою, творчою, різноманітною. Корисно вносити  домашню роботу елементи гри, але не варто замінювати труд грою. Нехай відчуття серйозності, важливості, обов’язковості праці залишається, але при цьому буде цікаво, а якщо можливо, то й весело. Існує чимало способів перетворення домашньої праці в задоволення. Відомо, на приклад, що стихія дітей  молодшого шкільного віку – це рух. Одна й та ж сама робота може здатися їм нудною чи, навпаки, веселою, в залежності від способу її організації. Маленькому школяру корисно мати якесь постійне доручення, яке б він постійно виконував: це може бути догляд за квітами, домашніми тваринами, покупка хліба тощо. [8, 21-22.]

       Організовуючи домашній труд, слід мати на увазі, що постійна праця при відсутності інтелектуального змісту швидко набридає не лише дитині, а й дорослому. Тому потрібно знаходити  можливість протягом фізичної праці  не забувати про інтелектуальний розвиток дитини. Розвивати її розум, увагу, сприйняття, пам’ять. Це, по-перше, зробить домашній труд більш привабливим, а по-друге, буде сприяти загальному розвитку дітей. При виконанні побутової праці дитині потрібно надавати певну самостійність, адже не зробивши власних помилок, ще ніхто не навчився все робити правильно. [4,96-98.]

       Як  ми бачимо дітей треба привчати до праці ще з дитинства. Велику роль у цьому відіграє родина. Це і  хатня робота, і праця на городі, і догляд за молодшими дітьми. Але не треба забувати й про шкільні гуртки, де дитина вчиться поважати також труд інших. 

                               4. Трудове виховання підлітка.

               Трудове виховання підлітка – одна з основних складових у формуванні особистості нової людини.  Молодь у підлітковому віці вже має основні передумови для праці і в фізичному, і в духовному своєму розвитку. 

       В. О. Сухомлинський підкреслює, що визначальною рисою підлітка є його активність. Свою активність підліток виявляє у різних видах діяльності, у навчанні, спортивних іграх, суспільно-корисній праці.

       У підлітковому віці зростає роль праці  в житті учнів, розширюється їхня участь у продуктивній трудовій діяльності і поза нею. Підлітки здатні вже до відносно тривалої систематичної праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності. Суспільно корисна праця, результативність якої оцінюють дорослі, стає для них особливо привабливою. Характерним для підлітків є потяг до того виду праці, що виконують дорослі.

       Підлітків приваблює така праця, в якій вони можуть виявити певну ініціативу і творчість, свою працьовитість, вступити в суспільні зв’язки з іншими людьми, домагатися кращих результатів, змагатися з іншими. Потреба в праці, любов до неї успішно формуються тоді, коли праця пов’язана з навчанням і водночас має суспільно корисний характер, усвідомлюваний учнями, коли школярі психологічно готові до неї, коли вони оволодівають трудовими уміннями і навичками, виявляють ініціативність і творчість, коли праця має колективний характер.

       Дехто вважає, що найкращим засобом виховання  молоді є фізична праця. В.О.Сухомлинський  заперечує такий погляд, називає  його примітивним, спрощеним уявленням  про діяльність. Він пише так: “  По-перше, нерозумне “завантаження” може стати перевантаженням, що дуже шкідливо для організму підлітка, що розвивається. По-друге, фізична праця не має вирішального значення в духовному житті людини, тим більше, особистості, яка тільки-но формується, розвивається, якщо ця праця не є засобом загартування духовних сил. Більше того, якщо фізична праця забирає весь час і сили людини, її духовне життя стає убогим і безперспективним. Фізична праця позначається на моральному обличчі виховання, на його духовному розвитку лише за тих умов, коли вона входить органічною складовою частиною в його інтелектуальну та емоційну діяльність.” В.О.Сухомлинський правильно підкреслює, що праця підлітка стає глибоко виховною тоді, коли бона має багату духовну основу і дає йому почуття повноти, насиченості духовного життя. За такої умови підліток може виконати значно більшу за обсягом фізичну роботу, ніж звичайно.

                Учні підліткового віку люблять  працювати в колективі, зокрема  разом з дорослими. Це дисциплінує  підлітка, вчить витривалості, організованості,  привчає контролювати себе за вимогами колективу, орієнтуватися на кращі зразки праці старших.

       У трудовому вихованні підлітків  слід обов’язково враховувати їх індивідуальні особливості. В.О. Сухомлинський  завжди виходив з того, що людина неповторна і ця неповторність найбільше  виявляється у підлітковому віці. Праця підлітків потребує особливої уваги сім’ї і школи. Поєднання розумової праці з фізичною – необхідна умова всебічного розвитку людини.[5, 105-106.]

       Багато  старшокласників, на жаль, палять, вживають алкогольні напої, грають в азартні ігри, не кажучи вже про вживання наркотичних і токсичних речовин, прояви проституції, шахрайство, правопорушення і підліткову злочинність. Сьогодні кожен п’ятий злочин скоюють неповнолітні. Ці явища значно активізуються під час канікул. Тому організація учнів у трудові об’єднання зможе не повністю, але хоча б більшою мірою запобігти деформації психології, моралі молодої людини, а то й страшному лиху – деградації особистості в цілому. [10, 24-25.]

         Трудове виховання підлітків, на мою думку, є найголовнішим у системі навчання. Адже у цьому віці підлітки дуже схильні до поганих звичок. Тому старшокласникі  в першу чергу треба залучати до трудової праці. 

                                              ІІІ. Висновок

       На  мою думку правильно здійснювальне трудове виховання, безпосередня участь школярів у суспільно корисній праці – є дієвим чинником громадянського становлення морального та інтелектуального формування особистості, її фізичного розвитку.

       Це  не повинна бути важка, рутинна праця, яка крім втоми нічого не викликає у дітей. Слід насамперед сформувати у них інтерес до пізнання, що ґрунтується на новому, цікавому, ефективному матеріалі.

       Подальша  доля нашої держави вже завтра буде залежати від того, як будуть трудитися  учні.

             Трудові об’єднання школярів, зокрема учнівські виробничі бригади, шкільні лісництва тощо, мають право на існування і сьогодні. Стабільна діяльність їх в окремих областях підтверджує цю думку.

       Робота  у трудових об’єднаннях прищеплює дітям не лише любов до природи, до праці, до самовдосконалення, до науки, а й повинна показати, що немає нецікавої людини, що у кожного є щось таке, що відрізняє його від інших. Тому під час роботи з дітьми у трудових об’єднаннях важливими будуть не як матеріальні стимули, як моральні – оголошення на лінійці, по радіо, в пресі про кращих учнів трудівників, листи подяки батькам та ін.    

           Я вважаю, що важливою в системі трудового виховання є праця з побутового самообслуговування. Учні ремонтують навчальне обладнання, підтримують порядок і чистоту в класах, шкільних майстернях, на шкільному подвір'ї. Вони вчаться працювати й цінувати працю дорослих, руками яких зведено шкільну будівлю, виготовлено меблі й навчальне обладнання, у них розвивається бережливе ставлення до створеного.

       Таким чином, праця – основне джерело матеріального і духовного багатства суспільства, головний критерій соціального пристижу людини, її священний обов’язок і фундамент розвитку. 
 
 
 
 
 

                                           Література 
 

       1.   Анатолий Лось. Как воспитать трудового человека. // Народное образование. – 2002. - №10.   – С. 202 – 207.

       2. Дупак Н. Передумови виховання в учнів культури праці. //Рідна школа. – 2003. - №2. – С. 28 – 31.

       3.   Вербицький В. Трудове виховання – шлях до формування особистості // Рідна школа. – 2008. - №7-8. – С. 8-9.

       4.   Иващенко Ф. И. Труд и развитие личности Школьника: книга для учителя – М., 1987. – С. 94-112.

       5. Калінеченко Н. А. Левченко Г. Є. Розвиток принципів трудового виховання В. Сухомлинського в сучасній школі //Педагогіка і психологія. – 1997. - №2. – С. 102-107.

       6.   Кононко Е.Л. Трудовое воспитание детей в семье. – К., 1988. – С. 31-56.

       7.   Мазур П. Філософія трудового виховання // Рідна школа. – 2003. - №8. – С. 76-77.

       8.   Мазур П. Родинне трудове виховання // Рідна школа. – 2000. - №6.- С. 21-22.

       9.   Макаренко А.С. Виховання в праці. Твори: У 7-и т. – Т.4. – С. 388 – 389.

       10. Медвідь З. Трудове виховання в учнівських об’єднаннях // Рідна школа. – 2000. - №6.- С. 24-25.

       11.   Праця – най величніша краса // Все для вчителя. – 2008. - №5. – С. 26-28.

       12. Федюк В., Малащюк О. Виховуємо працею // Рідна школа. – 2000. - №6.- С. 31. 
 
 
 
 

                  Міністерство освіти та науки в Україні

                              Кафедра педагогіки