Теорія особистості

 
 
 
 
 
 
 

Реферат на тему:

Теорія  особистості

 

        Зміст

Порівняння понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”

Поняття особистості

Фактори, які  впливають на розвиток особистості

Категорія ролі. Рольові теорії особистості

Гуманістичні  теорії особистості

Характеристики особистості

Дисгармонії особистості

Використана література

 

1. Порівняння понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.

 

       Поняття “людина” служить для характеристики її біосоціальної природи. Людина – це родове поняття, яке вказує на належність до людського роду, вищого ступеня розвитку живої природи на нашій планеті. Як жива істота людина підпорядковується основним біологічним та фізіологічним потребам, як соціальна – законам розвитку суспільства.

       Поняття “індивід” характеризує окрему людину.

       Індивідуальність  – це те, що різнить одну людину з  іншою, і як біологічну, і як соціальну  істоту. Це його неповторні індивідуальні  особливості.

       Поняття “особистість” служить для характеристики соціального в людині. Особистість можна визначити як стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп, до яких вона належить, до життєдіяльності яких включена.

       Формування  цих якостей і властивостей багато в чому опосереднено біологічними особливостями індивіда. Проте вирішальна роль у процесі становлення особистості належеть соціальному впливу, величезній кількості соціокультурних факторів, які вводять людину в соціальний світ.

       З.Фрейд  провідну роль у становленні особистості надавав трьом основним елементам психіки людини: Воно, Я, над-Я.

       Воно є прихованою частиною психіки особистості. Воно опосередковано впливає на Я. Проте, Воно реагує на потреби, Я – на можливості.

       Я  є основною свідомою частиною людини. Я уникає небезпечних подразників, адаптується до помірних і, головне, усвідомлюючи світ, посередницвом активної діяльності  може змінювати його собі на користь. Я знаходиться під постійним впливом зовнішніх (середовище) і внутрішніх (Воно) імпульсів. Нарощування цих імпульсів супроводжується напругою, почуттям “невдоволення”, зменшення – релаксацією, почуттям “вдоволення”.

       Над-Я розвивається з Я і є суддею та цензором його діяльності і думок. Це комора вироблених суспільством  моральних настанов та правил поведінки. Фрейд вказує на три функції  над-Я: совість, самонагляд, формування ідеалів.

       В якості совісті над-Я засуджує, обмежує, забороняє або дозволяє свідому  діяльність. Самонагляд виникає із спроможності над-Я оцінювати діяльність, спрямовану на задоволення потреби. Формування ідеалів пов‘язане з розвитком самого над-Я.

       Основна ціль взаємодії всіх трьох систем: Воно, Я, і над-Я – підримувати або відновлювати оптимальний рівень динамічного розвитку душевного життя,  збільшуючи задоволення і зводячи до мінімуму незадоволення. 

       2. Поняття особистості

       Особистість має дуалістичну природу. В ній  поєднуються біологічне і соціальне, індивідуальне і групове, вроджене та набуте. З одного боку, особистість є результатом розвитку неповторної індивідуальності людини; з іншого - це соціальна якість індивіда, сформована під впливом суспільства.

       Особистість передбачає певний ступінь розвитку. Так кожна дитина має своє я, душу, самосвідомість; але цього замало щоб назвати її моральною особистістю. Лише "зріла" дитина є особистістю у повному розумінні слова.

       Також особистістю не може бути і раб. Хоча і він має власне я, душу, самосвідомість. Це ще раз підтверджує, що такі властивості не мають нічого спільного з особистістю. Свого часу, у рабовласницьких країнах заподіяння смерті рабу не вважалося за вбивство, як щодо тварини. «Хіба знищення речей – це вбивство?» - вважали тоді. Раб не може також "слухатися", "обіцяти", "присягатися" тощо. Не може слухатися, адже (як зауважує Арістотель) "його воля перебуває в господареві"; господар являє собою особу, котрій належить і тіло раба, і його я. Він не може обіцяти (тобто здійснювати акт, що становить самі засади будь-якої угоди ).

       З історії відомо також, що й жінці довелося тривалий час виборювати визнання її як особистості. Спалення вдів, як заведено в Індії, також грунтоване на тому, що дружина, на відміну від чоловіка, не є особистістю, а є річчю. Але й у християнській культурі також і соціальну, і правову особистісність жінки, як правило, визнають лишень у приватному праві, та поза державним та офіційним правовим статусом вона, як відомо, тільки у шлюбному праві здобула зрештою цілковитого визнання. То ж, якщо навіть для Канта одружена жінка з правової (не з моральної) точки зору є "річчю", то й шлюбне право він, виходячи з цього, розглядає як належне до майнового права.

       Вже цей перелік фактів свідчить про  те, що ідея особистості аж ніяк не стосується власне ідеї я, душі та інших подібних понять. Так само й буття я чи душі (саме людської) можливе, за визначенням, і поза особистісністю.

       3. Фактори, які впливають на розвиток особистості

       Про інші атрибути особистості і фактори  її формування можна сказати досліджуючи  психологічні погляди нашого відомого педагога, письменника і громадського діяча Закарпаття Олександра Духновича, який приділяв увагу і питанням психології людини. Хоча його ідеї не були сформовані у струнку наукову систему, та велика заслуга О.Духновича в тому, що він вперше в історії краю так широко подав психологічні знання свого часу, спираючись на власний досвід і аналізуючи досвід вчених світу (Дж.Локк, Ж.-Ж. Руссо, Й.Г.Песталоцці).

       Як  відомо, особистість формується з  дитинства. О.Духнович дуже чітко усвідомлював принцип, що є основоположним у педагогічній психології: єдність навчання, виховання та розвитку індивіда. У своїх зверненнях до педагогів краю закликав дотримуватися принципу: навчаючи виховувати і виховуючи навчати. Педагог також розумів, що вплив на особистість здійснюється через діяльність - гру, навчання, працю.

       Поряд з вольовими якостями важливу  роль у формуванні особистості відіграє самооцінка, як основний структурний компонент самосвідомості, а щоб вона була адекватною, необхідно формувати її, за О.Духновичем, через: 1) набуття мислительних навичок; 2) відповідну оцінку дорослими вчинків та знань дитини; 3) особистий приклад педагогів, батьків.

         Духнович часто звертається до питання про роль темпераменту у розвитку характеру та розумових здібностей дитини, закликає педагогів враховувати у роботі дану типологізацію. Адже, зазначає педагог, існує зв’язок між лабільністю інтелекту та темпераментом; наприклад, холерики мають більшу лабільність, ніж флегматики. Науковець подає деякі конкрентні особливості характеру, на які необхідно звертати увагу, зокрема, на їх формування у виховному процесі.

         Говорячи про роль старших у вихованні особистості, О.В. Духнович особливо наголошує на вирішальній ролі батьків у народженні та первинному розвитку психічно повноцінної людини. Він шляхом самостійних досліджень дійшов висновку, що психічне здоров’я дитини бере початок у психічному та фізичному здоров’ї батьків, а тому закликає їх уникати будь-яких негативних факторів, попереджає про шкідливість алкоголю, розбещеності в особистому житті. 

       4. Категорія ролі. Рольові теорії особистості

         Категорією, яка поєднує дуалістичність особистості, є категорія "ролі".

       Поняття "роль", як і багато інших, є  одночасно і повсякденним поняттям і науковим терміном. Психологія ролей має два напрямки: соціальний і особистісний. Роль є тим явищем, яке поєднує групове і індивідуальне,  власне і суспільне. Роль - це засіб і механізм включення особистості в групу. В принципі, в кожній групі, де спілкується людина, в неї є своя роль, а часом і не одна. Отже, роль може виступити ключовою ланкою для розуміння проблеми особистості.

       Особистісні аспекти психології ролей викладені в рольових теоріях особистості, серед яких можна виділити: теорію символічного інтеракціонізму, теорію психодрами і трансакційний аналіз. Ці теорії хоч і не настільки популярні, як, на приклад, психоаналітичні чи гуманістичні, вони не потрапили до відомих підручників по теоріям особистості, але містять дуже цікаві концепції, що можуть мати значну цінність у вирішенні питання.

       Теорія  символічного інтеракціонізму, яку ще називають "теорією ролей" (Дж.Мід, Г.Блумер, Е.Гоффман, М.Кун та інші) розглядає основний механізм і структуру особистості пов'язаними з її рольовою сутністю. Особистість розглядається як сукупність її соціальних ролей. Згідно з цими поглядами, людина в своєму житті, в спілкуванні з іншими людьми, діяльності ніколи не залишається "просто людиною", а завжди виступає в тій чи іншій ролі, є носієм певних соціальних функцій і суспільних нормативів. З точки зору цієї теорії виконання ролі має велике значення в розвитку особистості людини. Розвиток психіки, психічної діяльності, соціальних потреб відбувається не інакше, ніж в виконанні певних суспільних рольових функцій, а в основі соціалізації людини лежить формування її соціальних ролей.

       Засновник психодрами Я.Л.Морено вважав найбільш глибинним філогенетичним чинником особистості, який формує людську поведінку, її спонтанність, із зникненням якої особистість гине. Структура особистості, на думку Морено, складає набір ролей. Фундаментальне значення мають такі первинні рольові категорії:

• соматичні ролі, що визначаються фізіологічними потребами і емоціями; психічні ролі, що виникають уже в соціальній матриці і розширюють сферу переживань;
• соціальні ролі, що задаються структурою соціальних стосунків людини;
• трансцендентні (інтегративні) ролі, в яких людина приходить до загального погляду на світ.

         В процесі рольового розвитку  відбувається послідовне формування  всіх рольовых категорій. Якщо  якась фаза минається чи відбувається  повернення на попередні рівні,  то спостерігаються різні випадки  особистісної патології. Так,  несформованість психічних ролей веде до психопатичного розвитку, а соціальних - до шизоїдного. Повернення до нижчих рівнів є причиною розвитку страху, який може проявлятися в різних невротичних та психотичних порушеннях.

       В концепції Е.Берна особистість розглядається як сукупність особливих станів Его, що проявляються в специфічних станах свідомості і зразках поведінки: 1) "Батько" - стан, що копіює справжніх батьків чи інших авторитетних в дитинстві особистостей, відображає традиції, цінності, норми і правила; 2) "Дитина" - частина особистості, що збереглася від справжнього дитинства, що містить афективні комплекси, зв'язані з ранніми дитячими враженнями і переживаннями; 3) "Дорослий" - стан, що здійснює переробку інформації і імовірнісну її оцінку для ефективної взаємодії з оточуючим світом, що демонструє тверезість, незалежність і компетентність. В різних життєвих ситуаціях, передусім в процесі спілкування з іншими людьми, особистість знаходиться, як правило, в одному з Его-станів, що в даний момент активізований. Проте можливо і "зараження" одного стану іншим, чим Берн пояснює різні випадки особистісних патологій та відхилень аж до психічних захворювань. За допомогою концепції Его-станів можна розглядати процес міжособової взаємодії і більш складні форми поведінки людини.

       5. Гуманістичні теорії особистості

       Одним із фундаторів гуманістичної психології вважається американський дослідник  К.Роджерс (1902-1990). Центральною ланкою особистості, за К.Роджерсом, є самооцінка, уявлення людини про себе, що породжується у взаємодії з іншими людьми.

       Однак формування самооцінки не проходить  без конфліктів, вона часто не збігається з оцінкою людини оточуючими і  тоді виникає дилема – чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю. Неправильне уявлення про себе призводить іноді до крайнощів у перекручуванні самооцінки. Такі випадки можуть викликати невротичні конфлікти і потребують допомоги психолога у створенні гнучкої самооцінки. Завдяки К.Роджерсу явища самосвідомості та самооцінки, їхні функції в поведінці й розвиткові суб’єкта стали важливим предметом подальших психологічних досліджень.