Становлення і розвиток науки про дошкільне виховання

     На  розвиток дошкільної педагогіки впливали дискусії на Всеросійських з'їздах  працівників дошкільного виховання. Вони розгорталися навколо таких  важливих проблем, як мета і місце  дошкільного виховання у системі  народної освіти; завдання розумового, морального, фізичного виховання  дітей; роль гри, праці і навчання у розвитку дошкільника; програмне  забезпечення виховання в дошкільних закладах тощо. 

     На  першому з'їзді (1919) обговорювали проблеми соціального дошкільного виховання  у зв'язку з новими формами суспільного  життя, співвідношення цілеспрямованого і «вільного» виховання, типів дошкільних закладів. Багато прихильників стверджувало, що педагог повинен перебувати поза політикою; виховання має спиратися  на «природу дитини»; суспільні дошкільні  заклади повинні доповнювати  сімейне виховання, а не підміняти  його; здійснюючи дошкільне виховання, слід зберігати класичні цінності. Однак на другому з'їзді (1921) було рішуче засуджено теорію та практику «вільного виховання», розпочато перегляд виховної роботи дошкільних закладів на основі зв'язку із сучасністю й участі дітей у «будівництві нового життя».

     На  третьому з'їзді (1924) основою роботи дошкільних закладів було проголошено  соціальне середовище (праця, суспільство, природа); дискутувалося питання  про співвідношення у вихованні  дитячої праці та гри. Загалом, виховання  пов'язувалося з працею та участю дітей, педагогів у житті суспільства. 

     Четвертий з'їзд працівників дошкільного  виховання (1928) був зосереджений на проблемах дитячого садка, однак  у визначенні змісту програми його діяльності припустилися серйозних  помилок, зокрема перевищення віку дітей, а за основу було взято організаційні  аспекти. 

     Певний  вплив на дошкільну педагогіку мали педагогічні ідеї українського педагога, письменника Антона Макаренка (1888—1939), який вважав, що виховний процес має  бути цілеспрямований, організований  на науковій основі, реалізований чітко  і грамотно за певною технологією. Виховну  роботу А. Макаренко розглядав як окрему галузь педагогічної науки, яка  відрізняється від методики викладання. Ним була створена теорія опосередкованого виховання особистості в колективі, стрижень якої — реалізація непрямого  впливу на особистість. Завдяки цьому  педагог може використати новий  засіб виховання, згуртувавши групи  в колектив. Популярною на той час  була його «Книга для батьків», у  якій розкрито сутність, роль батьківського  авторитету, специфічні засоби сімейного  виховання. 

     Протягом 30—40-х років у колишньому СРСР було сформовано єдину систему народної освіти. Зростала кількість дошкільних закладів. Було затверджено Статут і програму дитячого садка (1934), а  в 1938 р. запроваджено «Керівництво для  вихователя дитячого садка». Під час  Другої світової війни розпочали  роботу нові типи дошкільних закладів — дошкільні інтернати, санаторні  дитячі садки. У 1947 р. Народний комісаріат освіти УРСР затвердив новий Статут дитячого садка. Організацію, утримання  і керівництво дошкільними закладами  здійснювали державні органи. 

     Над створенням програмно-методичних матеріалів для дошкільних закладів і над  утіленням їх у життя працювали  Юхим Аркін (1873—1948), Євгенія Фльоріна (1888— 1952), Юлія Фаусек (1863—1942), Ніна Сакуліна (1900— 1976), Олександра Усова (1898—1965). 

     Отже, у першій половині XX ст. було сформовано теоретичні, організаційні та методичні  основи діяльності дошкільних закладів в Україні. Суспільне дошкільне  виховання розглядалося як початкова  ланка системи народної освіти, спрямована на всебічний і гармонійний розвиток дітей.