Соціальна робота з наркозалежною молоддю

                 2.3 Реабілітація наркозалежної молоді

Соціальна технологія - це оптимальна система засобів впливів і активізації освоєння людиною сукупності знань, норм і цінностей, що дозволяють їй функціонувати в якості повноправного члена суспільства.

Соціальна реабілітація як технологія соціальної роботи - це комплекс заходів, спрямованих на відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, це програми і дії, спрямовані на відновлення особистого і професійного статусу людини для більш повної інтеграції в суспільстві.

Реабілітація наркозалежних, у свою чергу, спрямована на відновлення особистості та її ефективного функціонування в соціальному середовищі після відповідного лікування, зменшення ймовірності рецидиву захворювання. Вона заснована на медичному впливі, проте базується на сильній структурі соціальної підтримки. Вимагає індивідуального підходу та спрямована на попередження переходу сформованого захворювання в його більш важку стадію. Активність хворого в боротьбі із захворюванням, усвідомлення ним власної відповідальності за своє здоров'я є обов'язковою умовою. Проведення реабілітації, передбачає використання наступних соціальних і медичних технологій [17, с.101]:

-       формування соціально-підтримуючого і розвиваючого середовища;

-       формування мотивації на зміну поведінки, припинення вживання психоактивних речовин і постійне підтримання процесу просування до здоров'я;

-       розвиток навичок копінг-поведінки, соціальної компетентності, подолання спокуси наркотизації або алкоголізації;

-       формування соціально-підтримуючої поведінки і стратегії пошуку соціальної підтримки в соціально-підтримуючих мережах.

Медичні технології полягають в грамотному психофармакологічному втручанні у відповідні періоди при відповідних станах терапії, а також в нормалізації фізичного і психічного стану, біохімічної та фізіологічної рівноваги.

Важливим принципом лікування є його етапність:

1. Попередній етап, що включає детоксикацію (Дезінтоксикацію), загальнозміцнюючу і стимулюючу терапію в поєднанні з відібранням наркотичних речовин;

2. Основний етап, спрямований на активне протинаркотичне лікування;

3. Реабілітація як процес спільної діяльності пацієнта і персоналу [19, с.189].

Реабілітація в умовах терапевтичного середовища розглядається як відновлення повноцінних взаємозв'язків особи, залежної від наркотиків і соціального середовища, процес відновлення здібностей людини до нормального функціонування в середовищі, її особистісних ресурсів, соціально-рольової ідентифікаційної структури. Все це, а не тільки досягнення фізичного та психічного благополуччя розуміється під процесом реабілітації. При цьому очевидно, що відновлення не має кінцевої точки, а є лише метою, в напрямку якої буде рухатися залежна людина протягом всього її життя.

Взаємодія пацієнта і персоналу передбачає прийняття відповідальності за процес відновлення не тільки персоналом, а й перш за все пацієнтом. При цьому розвивається взаємна відповідальність за позитивні зміни у спільній комунікативній, терапевтичній та інших видах діяльності.

Процес одужання будується з урахуванням життєвої ситуації пацієнта і його соціального оточення. Реабілітація планується кожним пацієнтом спільно з персоналом та членами терапевтичного середовища з урахуванням індивідуальних ресурсів і проблем людини, які можуть бути нею використані або повинні бути подолані в процесі відновлення. До стану ресурсної системи належать знання, можливості і здібності людини, її система відносин із іншими, наявність або відсутність сімейних зв'язків; характер сімейних проблем і взаємовідносин всередині сім'ї; проблеми, пов'язані з законом і можливої ​​кримінальної активністю в минулому.

Головні цілі реабілітаційного процесу:

1) відновлення здорового життєвого стилю, просування по шляху до здоров'я, яке розуміється як багатоаспектна характеристика;

2) зміна і розвиток більш функціональної та ефективної поведінки, наявність постійної мотивації до цього процесу, що веде до підвищення рівня психосоціальної адаптації і життя в цілому;

3) розвиток емоційної складової людини, усвідомлення нею своїх емоцій, прийняття їх, розуміння їх причин та вміння керувати ними як на когнітивному, так і на поведінковому рівні;

4) відновлення та позитивний розвиток нових міжособистісних зв'язків, наповнення їх позитивним людським змістом, духовним змістом, а також відновлення або побудова нової здорової соціальної мережі. Найважливішою структурою в цьому процесі є сім'я, взаємодія з якою в цей період набуває особливого значення.

Напрямок процесу реабілітації має йти по лінії розвитку у пацієнтів внутрішнього особистісного контролю над своєю поведінкою і власною активністю в процесі одужання. Так як саме процес відновлення особистості та її взаємодії з навколишнім середовищем - головна мета реабілітації. Вона може бути досягнута тільки тоді, коли пацієнт стає активним учасником процесу терапії, бере на себе відповідальність за власне одужання, а не є пасивним об'єктом.

Це можливо в тому випадку, коли пацієнт засвоює переконання в тому, що його поведінка, дії та вчинки визначають його майбутнє, і він сам постійно робить вибір своїх рішень.

При цьому важливо не тільки слідувати за рухом соціального середовища і піддаватися її тиску, а й приймати осмислене рішення.

Дуже важливим є формування особистісної можливості пацієнта протистояти негативному тиску соціального середовища, визначати його і відрізняти негативний тиск від позитивного.

Без сформованого внутрішнього особистісного контролю активна взаємодія пацієнта з навколишнім середовищем буде неможливим, а, отже, і процес одужання може перерватися.

У процесі реабілітації необхідно дотримуватися всіх її фаз [15]:

I фаза - лікування. Ведеться інтенсивна робота, спрямована на подолання фізичної залежності і стабілізацію фізичних проблем.

II фаза - реабілітація. Ведеться інтенсивна робота над власними особистісними та міжособистісними проблемами, виявленням і розумінням емоційних проблем, неадекватних захисних механізмів, блокуючих усвідомлення себе і процес одужання в цілому, деструктивних варіантів копінг-поведінки.

Тривалість цієї фази різна. Вона залежить, перш за все, від того, якими особистісними ресурсами володіє пацієнт, від його особистісної «зрілості», а також від напрямку роботи, професіоналізму і майстерності персоналу, терапевтичного впливу навколишнього соціального середовища.

III фаза - підготовка до життя поза реабілітаційної установи. На цій стадії найбільш інтенсивно проводиться робота з профілактики рецидивів.

IV фаза - повернення в суспільство. Ця фаза здійснюється поступово. У її реалізації можливі декілька варіантів:

-       життя в установі, але робота в суспільстві;

-       життя в суспільстві, але робота в установі;

-       поступовий, «крок за кроком», вихід з установи (денний стаціонар).

V фаза – після лікувальна. Це регулярні зустрічі з пацієнтом з тривалістю не менше 1 - 2 годин, здійснювані в груповий або індивідуальній формі.

У зв'язку з мультидисциплінарним характером проблем, для досягнення цілей одужання в процесі реабілітації повинна брати участь команда різних фахівців, які є носіями власних знань, умінь та життєвого досвіду.

Лікар-нарколог, психологи, соціальні працівники - фахівці в галузі соціальної реінтеграції в суспільство і консультанти - фахівці в галузі консультування залежних від наркотиків з питань подолання симптомів хвороби і совладання з проблемами адаптації на основі власного або професійного досвіду - необхідний мінімум фахівців в реабілітаційній структурі.

І цілком зрозуміло, що практичне досягнення цілей реабілітації будується з урахуванням конкретних ресурсів регіону.

Очевидно, що побудувати єдину реабілітаційну модель неможливо, тому що в кожному з них є свої ресурси і проблеми. Конкретні моделі реабілітації можуть бути різноманітними за формою, але не за змістом.

Важливо, щоб реабілітаційний процес був спрямований на досягнення єдиних цілей і відповідав певним принципам.

                      Висновки до II розділу

В узагальненій формі правила соціальної роботи з наркозалежною молоддю можна представити так: визнання, неосудження, адресність (індивідуалізація), емпатія, партнерство, довіра. Заборонені маніпулювання поведінкою пацієнтів, явний обман, вибіркове ставлення до клієнтів різного характеру, інтелекту, віку, статі, забезпеченості, національності, віросповідання. Соціальний працівник повинен бути гарантом дотримання всіх прав людини для наркоманів.

Соціальна робота в наркології знаходиться на початковому етапі свого розвитку. Ще не закінчено формування програм соціальної реабілітації хворих, не до кінця оформилася роль фахівців з соціальної роботи в загальному процесі лікування та взаємодії з фахівцями суміжних спеціальностей. При очевидній актуальності розвитку практики медико-соціальної роботи в наркології, не менш актуальна розробка її теоретичних та організаційно-методичних основ.

Реабілітація розглядається як відновлення повноцінних взаємозв'язків особи, залежної від наркотиків і соціального середовища, процес відновлення здібностей людини до нормального функціонування в середовищі, її особистісних ресурсів, соціально-рольовий ідентифікаційної структури.

                           ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Повністю  наркоманію  не знищити, адже наркомани у країні були і будуть. Можливо лише зменшити число залежних. Для вирішення цього питання необхідно дивитися у корінь самої проблеми, необхідно з'ясувати причину і створити умови, щоб у майбутньому вона не призвела до небажаних результатів. Я вважаю що ні лікування, не досконале законодавство не розв'яже повністю проблему  наркоманії .

Питанню  наркоманії  необхідно приділяти більше уваги у кожній сім'ї, школі, у навчальних закладах, на підприємствах, популяризувати знання про шкоду наркотиків серед молоді, передусім у періодичній пресі, на радіо - і телепередачах, науково-популярній літературі.

Проблеми можуть бути вирішені лише тоді, коли суспільство буде з належною увагою до них ставитися, докладаючи всіх зусиль до їх викорінювання, тоді  наркоманію можна буде перемогти. І саме тоді, матиме результат і профілактика, і лікування, і буде впливати на людей чинне законодавство. Адже відомо, якщо особа залежна, то ніякі діючі нормативні акти не можуть їй перегородити шлях, щоб отримати наркотичні або психотропні речовини.

Тому необхідно терміново і активно включатися в боротьбу з  наркоманією , як органам державної влади, так і громадянам України, використовуючи для цього весь арсенал доступних засобів.

До теорій, що пояснюють причини виникнення  наркоманії  належать соціальні теорії, теорія взаємодії та теорія особистості. Незважаючи на ефективність кожної із цих теорій, все-таки жодна з них не в змозі дати відповідь на питання - чому людина приймає наркотики? Тому що  наркоманія, по суті, є «широкою гамою порушень, що залежить від різних обставин».

Поширення  наркоманії  пов'язане з одночасним існуванням декількох груп факторів, кожен з яких, взятий окремо, не є визначальним. Фактори наркотизації потрібно розглядати в сукупності, умовно їх можна поділити на об'єктивні й суб'єктивні. Всередині об'єктивних причин виділяють макропричини й мікропричини. Суб'єктивні поділяються на індивідуально-біологічні, індивідуально-психологічні й особистісно-психологічні.

Серед основних діагностичних критеріїв за допомогою яких можна виявити чи вживає підліток наркотики є: порушення поведінки та сну,розрив зі школою, конфлікти з батьками, вживання жаргонів та специфічний стиль одягу.

Профілактику прийнято поділяти на первинну, вторинну й третинну. Первинна профілактика спрямована на попередження розвитку  наркоманії , вторинна - має на меті засоби стримувати темп розвитку хвороби і попереджувати ускладнення, а третинна - являє собою комплекс реабілітаційних впливів на наркоманів.

              СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.        Березин С.В. Психологія наркотичної залежності. Монографія. / Березин С.В., Лисецький К.С., Назаров Є.Н. - М.:МПА, 2001. – 213С.

2.        Бондаренко В. Втеча з пекла // Іменем закону. - 2002. - №41. - с. 5

3.        Гульдан В. В., Романова О.Л. Підліток-наркоман і його оточення/ Гульдан В. В., Романова О.Л. // Питання психології №2, 2003,С. 26-32.