Соцальна робота з молоддю

Молодь - це найбільш здорова фізично частина населення, це життєва сила суспільства, згусток енергії, нерозбещених інтелектуальних і фізичних сил, що вимагають виходу. За рахунок цих сил життя суспільства може бути жваве. Не можна не віддавати собі звіту і в тому, що принципово нові типи машин і устаткування, новітні технології, системи управління, які складають основні чинники інтенсифікації економіки, можуть бути створені тільки людьми нового, нетрадиційного типа мислення.

На даному етапі соціокультурного розвитку комплекс суперечливих проблем, неоднозначність процесів, що відбуваються в молодіжному середовищі та в суспільстві взагалі, виникає чимало дискусій. Смаки та погляди молоді широко представлено у газетах та журналах, в радіо- та телепрограмах. Однак, у психолого-педагогічних дослідженнях недостатньо розкриті їх становлення, закономірності функціонування молодіжної субкультури.

Молодь є об’єктом вивчення багатьох наук: вікової психології, демографії, соціології, соціальної антропології, та чільне місце посідає в педагогіці. Врахування в педагогічному процесі психологічних особливостей, соціокультурних умов – складові досягнення успіху в навчанні та вихованні юнацтва. Молодіжна субкультура є предметом дослідження Г. Абрамової, Е. Еріксона, М. Ейзенштадта, С. Іконнікова, І. Кона, В. Ларміна, В. Лісовського, К. Манхейма, М. Міда, В. Ольшанського, О. Семашко, З. Сікевича, Е. Суїменка, Т. Щепанської, О. Якуби.

О.М. Семашко визначає молодь як диференційовану соціальну групу, яка набуває рис соціальної спільноти і має специфічні соціально-психологічні, соціальні, культурні та інші особливості, у тому числі й способу життя, перебуває у процесі соціалізації, має свій соціальний вік і відповідно да потреб часу має бути творцем або зачинателем нової соціальної і культурної реальності. Характерним для молоді є вільне спілкування та сумісна діяльність з ровесниками. Молодь у всі часи була особливою соціально-демографічною групою, яка має спільні риси, характерні для всього покоління.[ ]

У сучасному суспільстві в період науково-технічного прогресу молодь диференціюється на групи, які мають свої системи цінностей та норми поведінки, смаки, форми спілкування, відмінні від культури дорослих. Загальною назвою для таких груп в сучасній культурології використовують термін „субкультура”. Г. Васянович дає таке визначення: „Субкультура – це поняття певного соціуму, певних соціальних груп: студентської молоді, учительської молоді (за певним фахом)” [ ]. О.М. Семашко додає, що субкультура – це і специфічні норми, погляди й цінності, соціальні й духовні потреби, ціннісні орієнтації тієї чи іншої групи, продукт творчості, способи залучення до духовних цінностей, особливості їх освоєння, стиль, спосіб життя та існування [ ]. Останнім часом в науці культура людини частіше розглядається як програма життєдіяльності, основана на підпрограмах (субкультурах), що свідчить про можливості їх взаємодії та розвитку.

Специфічність педагогічного процесу у вищій школі полягає в тому, що він спрямований на розвиток, саморозвиток, самодостатність і самоствердження особистості майбутнього спеціаліста – професіонала, естетично вихованої, високодуховної особистості. Таким чином, виховний простір вищого навчального закладу зумовлює морально-естетичну взаємодію педагога зі студентами, студентів між собою. Вищий навчальний заклад є освітньо-культурним центром і виступає особливим виховним простором, який вміщує в собі простір знань, що визначає рівень, потенціал, характер знань, які пропонуються студентам (цей простір визначається станом науки і культури в цілому). Одним із його компонентів є виховна визначеність вищого навчального закладу освіти як особливого простору виховання, що відтворює освічену і висококультурну людину. Вищий навчальний заклад у цьому розуміння є не тільки часткою виховного простору суспільства, а сам виступає як особливий виховний простір, що трансформує знання і культурні цінності. Культурний простір закладу освіти не є однорідним. Важливе місце займає субкультура студентів, які є носіями не тільки естетичних цінностей, але й показують елементи антиестетичні, що відбивають специфіку молодіжної орієнтації на моду, наслідування, „культурний екстремізм”.

Великого соціального і громадського значення набуває така специфічна соціальна група, як студентство. Студентство О.М. Семашко визначає як групу людей молодого віку, які об’єднані виконанням найбільш значущих для суспільства навчальних та соціально-педагогічних функцій, які тимчасово не беруть участі в суспільно-продуктивній праці, для яких характерні спільність побуту, психології, системи цінностей, культури і які готуються до виконання в суспільстві соціальних ролей інтелігенції [ ]. Характеризуючи студентство сучасного періоду слід зважати на характер їх цінностей, соціального самовідчуття і морально-психологічного стану.

Перспективи розвитку культуротворчих процесів у суспільстві значною мірою залежать саме від ціннісних орієнтацій студентської молоді. Виховний простір вищих навчальних закладів має можливість впливати на формування й розвиток молодіжних субкультур, визначаючи соціально значущі напрямки.

1.3 Реалізація державної молодіжної політики

Реалізація державної молодіжної політики неможлива без періодичного осмислення її результатів, визначення проблем і досягнень, узгодження подальших напрямів роботи. Все це стало предметом всебічного обговорення під час парламентських слухань про становище молоді в Україні, які проведено 27 листопада 2002 року в сесійній залі Верховної Ради України. У слуханнях взяли участь народні депутати України, заступники голів Ради міністрів Автономної республіки Крим, обласних державних адміністрацій, обласних рад, керівників структурних підрозділів у справах сім’ї та молоді, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для молоді, лідери всеукраїнських молодіжних громадських організацій, керівники обласних комітетів молодіжних та дитячих організацій, представники міжнародних структур, з якими налагоджено співпрацю у розв’язанні молодіжних проблем.

Під час слухань обговорювалася щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінетові Міністрів України «Нове покоління незалежної України (1991-2001 роки)», презентація якої відбулася напередодні, 26 листопада 2002 року. Учасники слухань обговорювали широке коло питань. Своє бачення молодіжної політики висловлювали народні депутати та Голова Партії національно-економічного розвитку України Павло Матвієнко. Зокрема, вони говорили, що державна політика України є пріоритетним напрямком діяльності держави і здійснюється в інтересах молоді, нашого суспільства та української держави загалом. Одним із найголовніших завдань молодіжної політики є створення необхідних умов для зміцнення гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, допомога молодим людям у реалізації і самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив. Залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України, надання державою кожній людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному вихованню.

Основоположні принципи державної молодіжної політики: по-перше, повага до поглядів молоді та її переконань, залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні і реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі і молоді зокрема. По-друге, правовий та соціальний захист молодих громадян з метою створення необхідних стартових можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку. По-третє, сприяння ініціативі та активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Головними напрямами державної молодіжної політики в Україні є розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантії для здобуття молоддю освіти, забезпечення зайнятості молоді і її правового захисту, створення умов для оволодіння духовними і культурними цінностями українського народу та для безпосередньої участі молодих людей у їх розвитку, охороні та відтворенні навколишнього природного середовища.

Формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України, охорони здоров’я молоді. Формування у неї глибокої потреби у духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які б забезпечували здоровий генофонд народу України. В Україні сформовані відповідні структури, які здійснюють реалізацію державної молодіжної політики. Так, при державному комітеті у справах сім’ї та молоді працюють дитячі, юнацькі заклади за місцем проживання, центри соціальних служб для молоді та спеціалізовані заклади, що діють при них. Вдосконалюється система пошуку і підтримки талановитої молоді, організація культурно-мистецьких заходів для молоді. Однак останнім часом продовжує поглиблюватися ряд негативних тенденцій у сфері освіти, професійної підготовки, працевлаштування та соціального захисту молоді. Сьогодні особливої проблемності набули для української молоді питання освіти, працевлаштування та житла. Як відомо, напрямок життя та індивідуального розвитку молодої людини залежить від того, яку освіту молода людина здобуде. Згідно зі статтею 53 діючої Конституції України, яка гарантує, що кожен має право на освіту та додатково зазначає, що громадяни мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах. Але реальна ситуація – це недостатній обсяг бюджетних навчальних місць та розповсюджена практика контрактного навчання, що склалася в системі освіти, фактично порушує права молодих громадян України. В освітній галузі гострою залишається проблема виплати заробітної плати і стипендії. Не все ще зроблено для зміцнення матеріально-технічної бази позашкільних закладів. Знову повертаючись до Конституції України, стаття 43 наголошує: «кожен має право на працю». Держава має створити умови для здійснення громадянами права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Але на теперішній час не виконуються вимоги статті 7 Закону України про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні в частині працевлаштування молоді та надання їй першого робочого місця, що призводить до зростання безробіття серед молоді. У статті 47 Конституції України записано: «кожен має право на житло». Це означає, що держава має створити умови, за яких кожен громадянин має змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Для молоді це питання стоїть дуже гостро. Фондом сприяння молодіжному житловому будівництву розроблено механізм надання пільгового довготермінового державного кредиту на будівництво житла, але, на жаль, він реально не діє. Крім того, недостатня увага надається пропаганді серед молоді здорового способу життя, поліпшення здоров’я молодих людей, запобігання їх захворюванням. Потребує активізація роботи щодо запобігання поширенню вживання молоддю наркотичних речовин. Недостатньо застосовується напрацьована роками практика організації спортивно-виховної, культурно-освітньої роботи за місцем проживання молоді, не впроваджуються нові її форми. Механізм формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні передбачає виділення з Державного та місцевих бюджетів цільових коштів на фінансування державної молодіжної політики. Тому просто необхідне встановлення ефективного контролю за використанням бюджетних коштів для створення більш сприятливих умов для розвитку молоді. За результатами слухань визначено стратегічні напрями державної молодіжної політики на наступний період. Механізмами її реалізації визначено ряд законопроектів і в першу чергу проект Закону України „Про затвердження Національної програми підтримки молоді на 2005-2008 роки”, який подано на розгляд Верховній Раді України і передбачається за результатами слухань винести на затвердження у першому читанні.

Метою Програми є забезпечення соціального становлення і розвитку молоді, реалізація її конституційних прав та свобод, посилення координації зусиль держави і громадськості у сфері вдосконалення державної молодіжної політики. Сьогодні, коли економіка України, переборовши тривалий і хворобливий спад, починає поступово розвиватися, коли в суспільстві з’явилися паростки оптимізму, для країни дуже важливо не втратити темп позитивних змін. На вістрі перетворень, як зазвичай, буде молодь. Вона є осередком нових знань, ідей, можливостей, головний замовник на гідне майбутнє і головний стратегічний ресурс суспільства. Але, з іншого боку, молодь вимагає пильної уваги суспільства і довгострокових інвестицій, без яких її потенційні можливості ніколи не розкриються. Ось чому, на переконання учасників слухань, державна молодіжна політика й надалі повинна залишатися одним з пріоритетних напрямів діяльності держави.

Дефіцит уваги суспільства в поєднанні з недостатньою соціальною незахищеністю перетворюють молодь в суспільну силу, що дестабілізує. Разом з тим йдеться про формування поповнення, здатного прийняти на себе турботу про майбутнє країни, тобто необхідності ефективного використовування творчого потенціалу молоді.

Соціальна робота з молоддю і в нашій країні, і в багатьох інших країнах є частиною державної молодіжної політики. Державна молодіжна політика – це діяльність держави по створенню соціально-економічних, правових, організаційних умов і гарантій для соціального становлення і розвитку молодих громадян, якнайповнішої реалізації творчого потенціалу молоді на користь всього суспільства.

Об'єктом державної політики є молоді люди від 14 до 30 років, молоді сім'ї і молодіжні об'єднання.

Основними цілями державної молодіжної політики є:

                   Сприяння соціальному, культурному, культурному і фізичному розвитку молоді;

                   Недопущення дискримінації молодих громадян по віковому цензу;

                   Створення умов для повної участі молоді в соціально-економічному, політичному і культурному житті суспільства;

                   Розширення можливостей молодої людини у виборі свого життєвого шляху, досягненні особистого успіху;

                   Реалізація інноваційного потенціалу молоді на користь суспільного розвитку і самої молоді.

Реалізація державної молодіжної політики здійснюється на наступних принципах:

-                                                            Принцип участі: залучення молодих громадян до безпосередньої участі у формуванні і реалізації політики і програм, що стосуються молоді і цивільного суспільства в цілому;

-                                                          Принцип соціальної компенсації: забезпечення соціальної і правової захищеності молодих громадян, необхідної для заповнення обумовленої  віком обмеженості їх соціального статусу;

-                                                        Принцип гарантій: надання молодому громадянину гарантованого державою мінімуму соціальних послуг з навчання, виховання, духовного і фізичного розвитку, охорони здоров'я, професійної підготовки і трудовлаштування, об'їм, види і якість яких повинні забезпечувати необхідний розвиток особи і підготовку до самостійного життя;

-                                                         Принцип пріоритету: надання переваги суспільним ініціативам  в порівнянні з відповідною діяльністю державних органів і установ  при фінансуванні заходів у області молодіжної політики.

Розробка і реалізація державної молодіжної політики здійснюються на двох рівнях: загальнореспубліканському і регіональному.

Соціальне призначення систем інформаційного забезпечення молоді визначається розширенням можливостей молоді для самостійних і усвідомлених дій по захисту своїх прав і законних інтересів, вибору професії і видів навчання, трудовлаштуванню, організації відпочинку, рішенню побутових питань і т.д.

Робота із створення єдиної загальноросійської інформаційної системи для молоді ведеться декілька років рядом федеральних відомств спільно з органами у справах молоді суб'єктів РФ і за участю молодіжних і дитячих суспільних об'єднань, наукових колективів. Вперше в практиці Росії передбачається створення обширної системи соціальної інформації не тільки для відомчих цілей, але і для самих громадян – молодих людей, їх батьків, вчителів, дослідників молодіжних проблем і т.д. Проблематичним залишається склад інформаційних послуг. Формування інформаційної системи для молоді як соціальна служба почалося в кінці 80-х років ХХ століття молодіжною суспільною організацією – комсомолом – при підтримці держави, але зважаючи на зміну структури молодіжного руху на початку 90-х років втратила системність. Сучасні молодіжні і дитячі об'єднання не в змозі самостійно вирішувати таку крупну задачу.

Проте, перспектива розвитку системи соціального обслуговування молоді бачиться в максимальному наближенні до такого положення, коли значна частина цієї діяльності виконуватиметься молодіжними суспільними об'єднаннями при підтримці органів державної влади і місцевого самоврядування. Це і повинне скласти важливий принцип державної молодіжної політики, а значить, і соціальної політики в Україні.