Складові педагогічної майстерності викладача ВНЗ

Педагогічну техніку ще розглядають, як комплекс умінь, які необхідні  педагогу у його діяльності для ефективної взаємодії з людьми в інших ситуаціях: мовленнєві уміння, пантоміміка, уміння управляти собою, доброзичливий, оптимістичний настрій (за Л.Рувінським).

Педагогічна техніка може бути представлена наступними уміннями та навичками:

• вибір правильного тону та стилю у поведінці з вихованцями та іншими суб’єктами педагогічної взаємодії;
• управління увагою студентів;
• володіння словом, правильною мімікою та жестами, чуття темпу;
• сформованість мовленнєвої культури: правильне професійне дихання, чітка дикція, належний темп і ритм, логічна побудова висловлювань;
• управління своїм тілом: уміння сидіти, стояти, ходити;
• регулювання свого психічного стану (виклик «на замовлення» чуття подиву, радощів, обурення та ін.);
• володіння технікою інтонування для вираження різних почуттів;
• яскрава передача інформації.

6. Складові викладацької діяльності

Педагогічну майстерність доцільно розглядати не тільки як високий ступінь оволодіння професійними знаннями, уміннями та навичками, але і як відповідність певної сукупності вимог, що висувається перед викладачем вищого навчального закладу системою освіти України.

Викладач вищого навчального закладу  – це особистість у професорсько-викладацькому колективі вищого навчального закладу, який виконує різноманітні завдання відповідно до своїх посадових обов’язків. Він здійснює процес підготовки, який уявляє собою високорозвинену, багатоаспектну систему, основними функціями, якої є виробництво, передача та розповсюдження знань. У відповідності з ними визначаються ще три основні складові викладацької діяльності:

• науково-предметна;
• психолого-педагогічна;
• культурно-просвітницька.

При цьому центральним компонентом загальної структури професійної компетентності поряд з іншими, безумовно, є саме педагогічна складова, як посередник, зв’язуюча ланка, цілеспрямований початок всіє загальної професійної компетентності. Адже, викладач ВНЗ – це, перш за все, особистість, яка за змістом своєї професійної діяльності повинна володіти сукупністю професійних якостей.

Щоб стати кваліфікованим викладачем вищого навчального закладу необхідно мати чітко особистісно-професійну позицію, яка виявляється у наступних установках.

Особливо значущими є наступні:

• відношення до студентів – установка на розуміння, сопереживання, на відносну їх незалежність та самостійність, на виявлення та використання їх творчого потенціалу;
• відношення викладача вищого навчального закладу до самого себе – установка на зацікавленість у успішній навчально-виховній роботі, орієнтація на професійне та особистісне зростання та самоаналіз, самовдосконалення.

7. Професійне зростання починаючих викладачів

Професійне зростання починаючих викладачів (до них належать викладачі  вищих навчальних закладів, які мають  стаж науково-педагогічної роботи 3-5 років).

В процесі аналізу досліджень по даній проблемі з’ясовано, що становлення починаючих викладачів вищих навчальних закладів здійснюється ефективніше при використанні системи додаткових заходів.

До основних напрямів професійного навчання починаючих педагогів вищих  навчальних закладів відносяться:

• підвищення їх теоретичних знань;
• оволодіння вузівською педагогікою, обґрунтованими методами викладання.

У теоретичному навчанні починаючих викладачів нагальне значення має самостійна робота по детальному оволодінню змістом навчальної дисципліни.

Підвищенню теоретичного рівня  починаючих викладачів сприяють методичні семінари, участь у науково-практичних конференціях.

У підготовці викладачів ВНЗ неодмінно  передбачається глибинне вивчення педагогіки вищої школи, психології та методики викладання наук. З цією метою у вищих навчальних закладах створюються «школи педагогічної майстерності», де за спеціально розробленими програмами організуються заняття з починаючими викладачами, в основному по проблемам загальної методики вузівського викладання.

У становленні починаючого викладача  велика роль завідувача кафедрою. Саме він безпосередньо спрямовує, допомагає планувати, контролює навчання молодих викладачів. Найбільш досвідчені завідувачі кафедрою систематично організовують співбесіди з викладачами щодо основних вимог до дисциплін, що викладаються. Завідувач кафедрою роз’яснює починаючим викладачам рекомендації, що розроблено кафедрою.

Провідним змістом навчальної роботи починаючого викладача є семінарські  та практичні заняття. Особливо значущим на початковому етапі є вивчення структури семінарських та практичних занять. На цьому етапі доцільно вивчати педагогічний досвід інших викладачів з наступним обговоренням.

Професійна майстерність зростає  із професійного досвіду, хоча сам по собі багаторічний досвід ще не є майстерність. Професійний досвід виробляється й у викладача, який не задоволений своєю професією, але чесно виконуючого свої посадові обов’язки. У такого викладача, хоча і того, який володіє значним досвідом роботи, практично відсутній один із суттєвих елементів майстерності – «творче почуття» як особливий психічний  і фізичний стан педагога.

Висновки

Отже, у даному рефераті проаналізовано поняття «педагогічна майстерність», а також визначено та розглянуто складові педагогічної майстерності. Головними складовими педагогічної майстерності є такі компоненти:

• професійна спрямованість;
• професійне знання предмету, методики його викладання;
• педагогічні здібності;
• педагогічна техніка.

 Все вищевикладене дає змогу  стверджувати про те, що педагогічна  майстерність викладача вищого навчального закладу є складовою професіоналізму фахівців, від рівня якої залежить якість підготовки фахівців у вищому навчальному закладі.

Достатня сформованість у педагога названих умінь є необхідною умовою вирішення різноманітних педагогічних завдань на рівні майстерності. Компоненти педагогічної культури викладача мають велике значення для виховання обізнаної, всебічно розвинутої особистості.

Важливими вольовими  якостями для педагога є цілеспрямованість, вимогливість, вміння себе тримати. Саме тому педагоги не можуть бути різкими – нестриманими, байдужими, невимогливими, незібраними.

Справжній педагогічний процес виникає в той момент, коли створюється ситуація педагогічної взаємодії, і ситуація педагогічного  перетворення людини. Якщо реальної взаємодії  і реального перетворення немає, то немає і самого педагогічного процесу. Це може бути даремною і важкою роботою, що не приносить результатів. Специфіка викладацької діяльності полягає в тому, що педагог поставлений перед необхідністю творчо взаємодіяти зі студентами і творчо перетворювати їх.

Література

1. Коджаспирова Г.М., Коджаспиров А.Ю. Словарь по педагогике. – Москва: ИКЦ «МарТ», 2005. – 448с.
2. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 316с.
3. Занина Л.В., Меньшикова Н.П. Основы педагогического мастерства. – Ростов н/Д: Феникс, 2003. – 288с.
4. Есарева З.Ф. Особенности деятельности преподавателя высшей школы/ З.Ф. Есарева – Л.: Изд-во ЛГУ, 1974, 1974. – 276с.
5. Жуков В.М. Критерии оценки деятельности преподавателя вуза./ В М.Жуков// Ветеринария. – 1994. - №7. – С.45-49.
6. Ушинський К.Д. Твори : в 6 т. / К.Д. Ушинський. – К. : Рад. шк., 1952. – Т. 1.