Складові педагогічної майстерності викладача ВНЗ

 Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Інститут телекомунікаційних систем

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з дисципліни

«Педагогіка вищої школи»

на тему «Складові педагогічної майстерності викладача ВНЗ»

№21

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка групи ТС-71м

факультет ІТС

Станчук Л.А.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2012

 

Зміст

 

 

Вступ

Найважливішим завдання освіти на сучасному етапі є підвищення якості виховання та навчання молоді, підготовка її до життя. Успішне вирішення цього завдання значною мірою залежить від викладача, його професійної кваліфікації.

Специфіка педагогічної роботи полягає в тому, що основним знаряддям праці педагога є власна особа, професійна зрілість якої дозволяє знаходити оптимальні рішення в постійно змінній “виробничій” ситуації і яка врешті-решт визначає результати всієї практичної діяльності педагога.

Зрозуміло, що педагогічна  діяльність – творчий процес, оскільки вона не зводиться до повторення колись засвоєного алгоритму і оскільки в ньому постійно виникає щось нове. У багатьох ситуаціях викладачу доводиться діяти не за “статутом”, а приймати рішення на основі особистих знань і цінностей за допомогою розуму і моральної інтуїції. Чим багатша людина як особистість, тим вона цінніша як член організації.

Зовні майстерність педагога – це вирішення різноманітних  педагогічних завдань, успішна організація  навчально-виховного процесу й  отримання відповідних результатів, але її сутність полягає в певних професійних і особистісних якостей, які породжують цю діяльність і забезпечують її ефективність. Тому справжній педагог повинен бути в постійному творчому резерві оптимізації як професійного так і особистісного потенціалу, оскільки педагогічна майстерність – це своєрідний сплав особистої культури, знань і світогляду педагога, його всебічної теоретичної підготовки з досконалим володінням прийомами навчання і виховання, педагогічного технікою і передаванням досвіду.

 

1. Педагогічна майстерність викладача ВНЗ

Педагогічна майстерність – це вияв високого рівня педагогічної діяльності, це досконале, творче виконання педагогами своїх професійних функцій на рівні мистецтва, у результаті чого створюються оптимальні соціально-психологічні умови для становлення особистості вихованця, забезпечення його інтелектуального та морально-духовного розвитку.

Як наукова проблема питання  педагогічної майстерності постало  в ХІХ ст. Дослідники педагогіки тлумачать її як найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків, “синтезу наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей викладача”, комплексу властивостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності.

Майстерність базується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Розглядається як вияв власного “Я” у професії, як самореалізація особистості педагога в педагогічній діяльності, тому визначається як вища, творча його активність, що передбачає доцільне використання методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній ситуації навчання та виховання. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дитини, а також індивідуальні особливості педагога, його спрямованість, здібності та психофізичні дані.

До критеріїв педагогічної майстерності зараховують гуманність, науковість, педагогічну доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, оригінальність.

Педагогічна майстерність включає  ряд структурних компонентів: морально-духовні  цінності, професійні знання, соціально-педагогічні  якості, психолого-педагогічні уміння, педагогіч­ну техніку, що зображено на рис. 1.

Рис.1 Структура педагогічної майстерності

Аналіз сучасного стану вихованості  членів суспільства з погляду  вимог всебічного гармонійного розвитку призводить до невтішних висновків. У цілому більшість населення  володіє значним обсягом знань, але рівень  морально-духовної вихованості  не може не викликати тривоги за майбутнє суспільства. Суперечність між великим обсягом знань, новітніми технологіями і низьким рівнем моральної вихованості людей вкрай загострилася в останні роки.

Дещо складнішою видається проблема психолого-педагогічного забезпечення діяльності викладача вищої школи. Викладацький корпус ВНЗ поповнюється випускниками університетів, академій, інститутів. Як правило, вони мають належну фахову підготовку з провідних дисциплін свого профілю. На жаль, кваліфіковані хіміки, філософи, економісти, юристи не мають відповідної підготовки з проблем педагогіки вищої школи. Вони здебільшого копіюють своїх колишніх викладачів. Становлення їхнього професіоналізму відбувається складно, часто шляхом спроб і помилок.

Педагогічний професіоналізм – уміння викладача мислити і діяти професійно. Професіоналізм охоплює набір професійних властивостей та якостей особистості педагога, що відповідають вимогам професії викладача; володіння необхідними засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на студента, а і взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним. Для активного співробітництва зі студентами викладачеві необхідна мобілізація інтелекту, волі моральних зусиль, організаторського хисту та вміле оперування засобами формування моральних, інтелектуальних і духовних засад у студентів. Він має володіти широким арсеналом інтелектуальних, моральних і духовних засобів, що забезпечують педагогічний вплив на студента. До інтелектуальних засобів належать кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам’яті, мислення, уяви, виявлення та розвиток творчих здібностей студента. До моральних – віра в можливості та здібності студентів, педагогічна справедливість, вимогливість, повага до студента – все, що становить основу професійної етики викладача. Духовні засоби – основа його загальної та педагогічної культури.

Важливою передумовою становлення  професіоналізму й педагогічної майстерності викладача вищої школи є наявність у нього необхідних соціально-педагогічних якостей і психолого-педагогічних умінь. Ці вміння становлять сукупність психічних особливостей викладача, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення. При цьому слід звернути увагу на те, що соціально-педагогічні якості – це результат виховного впливу на особистість освітньо-виховних закладів і сім’ї. Головною здатністю, що об’єднує всі інші, є толерантність, чутливість до людини, до особистості, яка формується. З нею тісно взаємодіють комунікативність (потреба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контакти); перцептивні здібності (професійна проникливість, пильність, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм особистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативне вирішення проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ студентів у певному напрямі, глибоко проникати в їх внутрішній світ). Важливе місце в структурі професійної діяльності викладача вищої школи, у становленні його педагогічної культури, майстерності посідає такий змістовий модуль, як педагогічна техніка.

Педагогічна майстерність розглядається як високий рівень оволодіння педагогічною діяльністю, який досягається на основі глибоких професійних та загальних знань, певного досвіду, умінь та навичок і творчого підходу, що забезпечує її успішність. Досягнення педагогічної майстерності обумовлюється наявністю у педагога комплексу професійних знань, широкого кругозору, сформованої педагогічної свідомості, професійно значущих особистісних якостей та великого досвіду роботи [1].

За визначенням  І.Зязюна, педагогічна майстерність – це комплекс якостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності педагога [2].

У якості основного підходу, визначаючи сутність діяльності професіонала-майстра слід розглядати її як професійно цілеспрямовану, індивідуально-творчу та оптимальну.

Дослідники вважають, що головними складовими педагогічної майстерності є такі компоненти:

• професійна спрямованість;
• професійне знання предмету, методики його викладання;
• педагогічні здібності;
• педагогічна техніка [3].

Дамо їм характеристику.

 

2. Професійна спрямованість

Професійна спрямованість виявляється у позитивному відношенні до професії, бажання удосконалитись. Визначають такі стадії розвитку професійної спрямованості:

• виявлення інтересу до професії як відображення потреби її набуття;
• формування стійкого інтересу до професійної діяльності;
• формування цілеспрямованості в оволодінні основами педагогічної майстерності викладача;
• становлення комплексу якостей, які є професійно значущими для праці викладача вищого навчального закладу.

Гуманістична спрямованість полягає в спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й відносин. Передбачає гуманістичний вияв його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її мети, змісту, засобів, суб’єктів. Той, хто не поважає студентів, не може досягти успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихованців породжують відповідну любов і повагу до нього, до його ідей, поглядів, переконань, знань, які він вчить здобувати.

Вищі навчальні заклади мають  наполегливо працювати над утвердженням гуманістичних принципів у стосунках  педагогів з вихованцями, які потім, ставши професійними працівниками, впроваджуватимуть ідеї гуманізму у сферах соціального буття. Тому педагоги всіх рівнів, а передусім педагоги вищої школи, мають формувати в собі почуття інтелігентності. Інтелігентність – це дзеркало душі й розуму педагога, взірець до наслідування. Високе звання професора, доцента, викладача ВНЗ пов’язується з інтелектуальною і моральною довершеністю людини, з найвищим проявом професіоналізму у своїй галузі. Тому інтелігентність є головною ланкою становлення педагогічної майстерності викладача.

3. Професійне знання предмету

Професійні знання – знання предмету, що викладається, його методики, педагогіки та психології, а також уміння синтезувати науки, які вивчаються.

Студенти високо цінують викладача, який володіє глибокими знаннями зі свого фаху, виявляє обізнаність зі спорідненими дисциплінами, відзначається науковою ерудованістю. Без цього немає майстерності педагога. Це вимагає від нього наполегливої праці над собою, накопичення і систематизації нових наукових знань.

4. Педагогічні здібності

Педагогічні здібності – узагальнена сукупність таких індивідуально-психологічних особливостей особистості педагога  та особистісних якостей та станів, які забезпечують досягнення високих результатів у педагогічній діяльності.

Н.Кузьміна визначає їх як індивідуальні, стійкі якості особистості, які складаються у специфічній чуттєвості до об’єкту, засобам та умовам діяльності і знаходженню найбільш продуктивних способів отримання результатів, що шукаються.

Від викладача вимагаються не тільки певні природні задатки, але, перш за все, великі розумові, фізичні, часові та емоційно-вольові затрати, які стимулюють розвиток професійних здібностей. Такої багатопланової, розгорнутої кваліфікаційної характеристики не має ніяка інша професія. Тому викладач вищої школи повинен володіти різнобічними здібностями організатора, оратора, універсала, аналітика, психолога; володіти чіткою логікою педагогічного процесу та виховання, літературним усним та  писемним мовленням, тобто бути висококомпетентним фахівцем не тільки у своїй вузькопрофесійній галузі.

Особливу увагу дослідники приділяють значенню перцептивно-рефлексивних здібностей. Як вважає Н.В.Кузьміна, рефлексивний рівень педагогічних здібностей включає три види чуттєвості: чуття об’єкту, чуття міри та такту, чуття причетності.

Професіоналізм педагога – це сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині в процесі оволодіння знаннями й довготривалої діяльності і забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань.

Для студента особливе значення має не стільки зміст того, що говорить педагог на лекції, скільки  морально-духовне багатство цього  педагога, тому що крізь призму цього  багатства студент бачить і сприймає все інше. Майбутній педагог має в процесі професійної підготовки оволодівати загальнолюдськими й національними морально-духовними цінностями, сформувати в собі тверді переконання.

5. Педагогічна техніка

Педагогічна техніка уявляє собою форму організації поведінки викладача, яка включає дві групи умінь: уміння управляти собою та уміння взаємодіяти у процесі вирішення педагогічних задач. Перша група умінь – володіння тілом, емоційним станом, технікою мови. Друга – дидактичні, організаційні, володіння технікою контактної взаємодії.

До педагогічної техніки можна  віднести мистецтво, майстерність та вміння. Педагогічна техніка є сукупністю раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки викладача, спрямованих  на ефективну реалізацію обраних  ним методів і прийомів навчально-виховної роботи із студентом, студентським колективом відповідно до мети виховання, об’єктивних та суб’єктивних їх передумов.