Розвиток, социализация i виховання особистостi

    Видатний  чеський педагог Я.-А. Коменський розробив чітку для свого часу вікову періодизацію і систему шкіл. Він намітив чотири ступені в системі народної освіти (дитинство, отроцтво, юність, змужнілість), кожний з яких був розрахований на шість років.

    Нині  у шкільній практиці утвердилася  емпірична класифікація, пов'язана з розвитком школи і дошкільних закладів.

    У педагогіці шкільний вік поділяють  на: молодший (6-7 — 11-12 років); середній або підлітковий (12—15 років); старший або юнацький (15—18 років). Межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природний потенціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні ознаки, які називають віковими особливостями.

    Молодший  шкільний вік. Важливими показниками готовності дитини до навчання є навички до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати його завдання. Пізнавальна діяльність відбувається переважно в процесі навчання, пам'ять наочно-образна, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.

    Підлітковий вік. Позначений бурхливим ростом і розвитком організму. Нові переживання вносить у життя підлітка статеве дозрівання, хоча воно й не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка характерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграють різні форми спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період потребує певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат, Наприкінці цього періоду перед учнями реально постає завдання вибору професії.

    Юнацький  вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. В них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.

    Всередині кожної вікової групи існують  значні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини, їх називають індивідуальними особливостями (темперамент, характер, здібності та ін.).

 ЛІТЕРАТУРА:

1. Ильина Т.А. Педагогика. – М., 1984.
2. Дубинин Н.П. Что такое человек? – М.: Мысль, 1983.
3. Костюк Г.С. Развитие и воспитание // Общие основы педагогики / Под ред. Ф.Ф.Королева, В.Е. Гмурмана. – М.: Высшая школа, 1967.
4. Омеляненко А.В., Мельничук С.Г., Омеляненко С.В. Педагогіка. Ч. I. Загальні основи педагогіки. Теорія навчання (дидактика). – Кіровоград, 1997.
5. Карпенчук С.Г. Теорія: методика виховання: Навч. посіб. – К.: Вища шк. 1997. – С. 46-54.
6. Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Видав.центр “Академія”, 2000. – С. 45-60.