Розвиток, социализация i виховання особистостi

   Стосовно  людини виділяються три види (форми) розвитку – фізичний, психічний і соціальний.

   Фізичний  розвиток (анатомо-фізіологічний) передбачає розвиток організму, кісткової, м’язової та інших систем.

   Психічний розвиток характеризується процесами змін і становлення психіки людини. Формування свідомості, самосвідомості, почуттєвих, вольових процесів тощо.

   Соціальний  розвиток вирізняється процесом оволодіння людиною соціальним досвідом (мовою, моральними якостями та под.). та соціальними функціями.

   Індивід в своєму розвитку відчуває соціально  обумовлену потребу бути особистістю  і знаходить здатність стати  особистістю, що реалізовується в суспільно  значимій діяльності. Цим визначається розвиток людини як особистості.

   Розвиток  особистості – процес становлення особистості, як соціальної якості індивіда в процесі виховання і соціалізації.

   В педагогіці та інших науках про людину вживають і термін формування.

   Формування особистості – це складний процес становлення особистості, який відбувається в результаті розвитку і виховання, соціалізації, який характеризується певним завершенням, що має ознаки закінченості.

   Проте у процесі формування особистості говорити про завершення, закінченість можна лише умовно, бо цей процес безперервний, протягом життя (тобто, формування виступає як результат розвитку особистості і означає її становлення, набуття цілого ряду  стійких властивостей і якостей. Формувати – значить «придавати форму чому-небудь», стійкість, закінченість, визначений тип).

  Поняття «розвиток особистості» та «формування особистості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми.  

3. Рушійні сили розвитку  особистості.

  Саме  суперечності між новим і старим, котрі виникають і переборюються  в процесі життя, виступають рушійними  силами розвитку особистості. Вони виникають в наслідок зміни потреб людини в процесі розвитку. Розрізняють внутрішні і зовнішні суперечності, загальні (універсальні), властиві усім людям, та індивідуальні – характерні для окремо взятої особистості.

Універсальний характер мають такі протиріччя:

• протиріччя між новими потребами, породжуваними діяльністю, і можливостями їхнього задоволення;
• протиріччя між зростаючими фізичними і духовними можливостями дитини і старими, раніше сформованими формами взаємин і видами діяльності;
• протиріччя між зростаючими вимогами з боку суспільства, групи дорослих і наявним рівнем розвитку особистості (В.А.Крутецкий).

   Названі протиріччя характерні для усіх віків, але вони здобувають специфіку в  залежності від віку, у якому виявляються. Розв’язання протиріч відбувається через формування більш високих рівнів діяльності. У результаті дитина переходить на більш високу ступінь свого розвитку. Потреба задовольняється, протиріччя знімається. Але вдоволена потреба народжує нову потребу, більш високого порядку. Одне протиріччя змінюється іншим – розвиток  продовжується.

      У процесі навчання і виховання  загальні протиріччя конкретизуються, здобуваючи більш яскраві форми. Це протиріччя між вимогами до вихованців і їхньою підготовленістю до сприйняття і реалізації цих вимог

    У педагогічному процесі виявляються  також протиріччя, зв'язані з умовами  розвитку суспільства, і протиріччя, що виникають як наслідок недоліків  виховної роботи. 

4. Основні фактори розвитку особистості.

  Фактор – причина, суттєва обставина в певному процесі, явищі.

  Довготривалі  дослідження  розвитку особистості  дали змогу встановити загальну закономірність: розвиток особистості детермінується внутрішніми – фізіологічними і  психічними властивостями організму  – і зовнішніми умовами: оточенням  людини, середовищем, в якому вона живе і розвивається. На фоні цих умов виступають постійно діючі сили – фактори. Встановлено, що процес і результат особистісного розвитку визначається спільною взаємодією трьох основних факторів – спадковість, середовище і виховання. 

  4.1. Роль спадковості  у розвитку особистості.

  Спадковість — передбачає відтворення в нащадків біологічної схожості з батьками, біологічної подібності.

    Людина  як частина живої природи успадковує передусім: тип нервової системи, на базі яких формуються тип темпераменту (меланхолічний, флегматичний, сангвінічний, холеричний), конституцію тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри). До суто фізичних задатків належать і група крові, резус-фактор. Нащадки можуть успадкувати від батьків також певні хвороби.

    Особливу  роль у розвитку людської особистості, відіграють власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, до ходіння у вертикальному положенні, до окремих видів діяльності). Складною в педагогіці та психології є проблема дослідження задатків, що характеризують схильність до певної діяльності, тобто здібностей у певній галузі.

    Педагогічний  аспект досліджень закономірностей  людського розвитку охоплює в  основному вивчення трьох основних проблем – успадкування спеціальних, інтелектуальних задатків і здібностей, моральних якостей.

    Задатки – природні особливості людини, які є передумовою для розвитку здібностей.

    Здібності — психофізіологічні властивості індивіда, що є передумовою швидкого оволодіння та успішного виконання певних видів діяльності та одержання задоволення від включення в ці види діяльності.

    Як  свідчать дані фізіології та психології, вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливості для їх розвитку, тобто задатки. Що сильніше виявляються спеціальні задатки, то кращих результатів може домогтися людина в їх розвитку.  Спеціальними є задатки музичні, художні, математичні, лінгвістичні, спортивні та ін.

    Успадковані людиною задатки можуть реалізуватись  або не реалізуватися. Все залежить від того, чи одержить людина можливість для переходу успадкованої потенції в конкретні здібності. Чи зможе індивід, подібний до Рафаеля, розвинути свій талант, залежить від обставин: умов життя, середовища, потреб суспільства, нарешті, від попиту на продукт тієї чи іншої діяльності людини.

    Часто і не безпідставно говорять, що «всі діти талановиті від природи».  Чому ж талановиті діти стають бездарними дорослими? Бо ті хто були зобов’язані розкрити природні задатки в дитини – не розкрили їх. Відповідно не дитина, ні оточення ніколи не взнають про них, і проживе вона «сіре», «невиразне»  життя.

    Для вчителів важливо усвідомлювати, що виявлення і розвиток задатків у  здібності вихованця, та їх подальший  розвиток – це єдиний шлях формування конкурентноспроможної особистості  в сучасних умовах, бо діти з розвинутими  здібностями, досягають значно вищих  результатів і просуваються в обраній сфері діяльності швидкими темпами.

    Прояв сильно виявлених задатків може розпочатись  в досить ранньому віці при наявності  хоча б елементарних умов для здійснення діяльності в цьому напрямку (напр.., наявність музичного інструменту, паперу й олівця, м’яча, сцени тощо). Досвід показує, що навіть сильні задатки, які пізніше розвились у видатні здібності, протягом часу не виявлялися через те, що людина не мала змоги проявити ці задатки у відповідній діяльності.

    Підсумовуючи, слід зазначити, що кожна людська істота від природи отримує все, щоб стати людиною, проте повноцінним членом суспільства вона стає лише тоді, коли для цього існують належні умови, тому важливо якомога раніше виявити задатки до окремих видів діяльності й створити відповідні умови для їх розвитку, тому, крім фактору спадковості, на формування особистості діє (і відіграє всезростаючу роль у сучасних умовах) середовище.

    4.2. Середовище як  фактор розвитку  і соціалізації  особистості

      Розвиток особистості людини відбувається в певному середовищі. Вона розвивається в контексті своєї сім’ї, соціального і національного оточення. На особистість впливають однолітки, родичі та інші дорослі, з якими вона спілкується, а також релігійні організації, школа і групи, до яких вона належить. На людину впливають засоби масової інформації, культурне середовище, в якому вона росте, події, що відбуваються в світі. Вона значною мірою є продуктом суспільства і навколишніх умов життя.

          Успадковані задатки  розвиваються прямо пропорційно тим елементам середовища, з якими дитина нерозривно пов’язана, активно взаємодіє.

    Під середовищем — розуміють реальну дійсність, оточення  в умовах яких відбувається розвиток  особистості.

    Важливість  середовища у формуванні людської особистості визнають педагоги всього світу. Проте в оцінці ступеня впливу середовища на розвиток особистості єдності немає. Прихильники так званого біогенного (біогенетичного) напрямку в педагогіці надають перевагу спадковості, а соціогенного (соціогенетичного, соціологізаторського) – середовищу.

    За  своїм складом середовище надзвичайно  різноманітне: це і природні умови (так  зване географічне середовище), а  головне – специфічні соціальні  умови (місто чи село, сім’я, вулиця, вулиця, різні громадські об’єднання, членом яких може бути особистість).

    Теоретично  середовище поділяється на макро-, мезо- і мікросередовище. Макросередовище для дитини має інформаційно-світоглядний характер і ототожнюється в її свідомості з поняттями «країна», «держава», «весь світ», «космос». Мезосередовище є дещо середнє між інформаційним і контактним середовищем і ототожнюється з уявленнями про своє місто або село, навколишню місцевість, рідний край. Мікросередовище — емоційне і контактне: тут і сім'я, і клас чи школа, і дружна компанія. Саме тут відбувається реальний інтелектуальний і емоційний вплив на формування особистості, а також створюється навколо кожного той мікроклімат, який визначає комфорт чи дискомфорт у стосунках, можливість активного впливу чи пристосованості до інших, формування позитивних або негативних рис, цінностей і норм поведінки, навчання, спілкування. Не слід забувати, що сучасний «вибух» підліткової і молодіжної злочинності є наслідком впливу мікросередовища.

     Деякі вчені середовище, що оточує людську особистість, умовно поділяють на природне (географічне), соціальне і домашнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку людини. Природне середовище, у тому числі клімат, різноманітні природні умови та ресурси, безсумнівно, впливає  на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності. Соціальне середовище як сукупність суспільних і психологічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мірою. Тому потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання.

    Цілком  очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці).

    Входження індивіда в соціальні стосунки, яке здійснюється шляхом засвоєння соціального досвіду і його відтворення у діяльності й спілкуванні, називається соціалізацією.

    Соціалізація  – це процес і результат засвоєння і подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду.

  Завдяки соціалізації індивід стає членом суспільства: засвоює необхідні знання, уміння, погляди, життєві цінності, соціальні ролі, тобто набуває здатності спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми. Отже мета процесу соціалізації — допомогти дитині адаптуватися в суспільстві, засвоїти досвід старших, зрозуміти своє покликання, знайти шляхи найефективнішого самовизначення. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності та спілкуванні.

  Виділяють такі види соціалізації (за критерієм  наявності мети щодо засвоєння соціального досвіду):

  а) цілеспрямована (людина ставить мету щодо змісту соціального досвіду, який вона прагне засвоїти і знає, яким чином здійснити цей процес);

  б) стихійна (засвоєння людиною норм, правил поведінки, поглядів, стереотипів відбувається без визначення мети і механізмів їх засвоєння).

  Вплив середовища на формування особистості  здійснюється лише в тому разі й  тією мірою, якою вона у процесі активного  ставлення до соціального середовища здатна сприйняти його як орієнтир у своїй життєдіяльності. Вплив середовища підсилюється, якщо в ньому є можливість, для конкретної особистості, задовольнити (свої актуальні в даний час) потреби (від фізіологічних до потреби в самовиражені, самостверджені, самореалізації).