Реалізація політичного виховання шляхом використання методу формування свідомості

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА  АКАДЕМІЯ

 

Кафедра загальнонаукових дисциплін

 

КУРСОВА РОБОТА

 

виховна частина

з дисципліни

«Дидактичні основи професійної  освіти» 

 

Тема:  «Реалізація політичного виховання шляхом використання методу формування свідомості»

 

 

 

Виконала студентка

гр.

 

 

Науковий керівник:                                                                          

 

 

 

 

Оцінка    

 

Дата      

 

 

 

Артемівськ, 2010

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………3

 

1. ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ. Педагогічні основи політичного виховання учнів ВНЗ шляхом використання методу формування свідомості………………………………………………………………..…. 5
1. Історичний аспект реалізації політичного виховання шляхом використання методу формування свідомості………..………………5
2. Реалізація методу формування свідомості у політичному вихованні…...…………………………………………..…………….….8

Висновки до теоретичного розділу……………………….…………………… 11

 

2. ПРАКТИЧНИЙ РОЗДІЛ. Виховний захід для учнів ВНЗ за темою «ДЕБАТИ »……………………………………………………12

Висновки до теоретичного розділу

Загальні висновки……………………………………………………………...16

 

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ  ЛІТЕРАТУРИ…………………………………17

 

 

ВСТУП

Сучасні особливості  суспільного розвитку потребують визначення мети державної діяльності, ціннісної  парадигми державного буття людини і суспільства, наукового забезпечення процесу виховання громадянина. Низький загальнокультурний рівень суспільства, зниження духовності, падіння престижу загальнолюдських моральних цінностей, поширення проявів нетерпимості, жорстокості й аморальності в суспільстві вимагає здійснення з боку держави ряду заходів, спрямованих на виховання гуманної особистості та цивілізованого громадянина. Результати соціологічних досліджень свідчать про те, що на недостатньому рівні знаходиться розвиток національної самосвідомості громадян України, патріотизму, виховання громадянина та формування громадянськості, що також потребує активної участі в цих процесах органів державної влади та громадського самоуправління.

Актуальність  дослідження. За даними Центру Розумкова лише 38,1% українців вважають себе патріотами України, тільки 20,3% пишаються тим, що вони є громадянами України, а менше ніж половина (49,2%) вважають за необхідне для себе пишатися своєю країною. Зазначене доводить актуальність тематичного дослідження державної виховної політики, наукового обґрунтування самого поняття «державна виховна політика», а також розкриття її ознак та основних характеристик. Однак не дивлячись на широкий фронт проведених вітчизняними і зарубіжними вченими досліджень в галузі соціальних аспектів державної політики, сьогодні в науці державного управління відсутнє визначення поняття «державна виховна політика»; майже не визначені її зміст та особливості. Це і зумовлює актуальність обраної проблеми.

Мета дослідження. Виявити сутність, зміст, особливості політичного виховання студентів вищих навчальних закладів, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити організаційно-педагогічні умови, що забезпечують його ефективність.

Предмет дослідження. Організаційно-педагогічні умови реалізації політичного виховання студентів ВНЗ.

Об’єкт дослідження. Політична культура студентів ВНЗ.

Гіпотеза дослідження. формування політичної культури студентів ВНЗ у процесі вивчення предметів суспільствознавчого циклу буде ефективним за умов:

• спрямованості змісту суспільствознавчих курсів на оволодіння старшокласниками цілісним образом політичної культури;
• цілеспрямоване формування у студентів умінь і навичок політичної культури;

Застосування особистісноорієнтованих технологій розвитку політичної культури учнів на заняттях з суспільствознавчих дисциплін, що створює умови для розвитку у них мотивації на участь у політичному житті країни, відповідальності, готовності до прийняття самостійних рішень і свідомого вибору у сфері політичних процесів і течій. У відповідності до мети та гіпотези визначено такі завдання дослідження:

• З’ясувати стан розробленості проблеми у теорії та практиці навчально-виховного процесу вищих навчальних закладів.
• Визначити фактори, сутність, зміст та педагогічні умови формування політичної культури студентів на заняттях з дисциплін суспільствознавчого циклу
• Виявити критерії та рівні сформованості політичної культури студентів.
• Розробити та експериментально перевірити виховну систему розвитку політичної культури студентів у процесі вивчення суспільствознавчих дисциплін.

 

 

1.ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ. Педагогічні  основи політичного виховання учнів ВНЗ шляхом використання методу формування свідомості

1. Історичний аспект реалізації політичного виховання шляхом використання методу формування свідомості.

Політичне виховання  бере своє коріння з найдавніших  часів, мабуть зі становлення політики як такої. Відомій філософ Аристотель, а саме філософія є покровителькою політики, торкається мети заснування держави. "Мета - це добре життя громадян; цю мету законодавець постійно повинен мати на увазі". З цього погляду Аристотель ганить тих законодавців і політиків, які більше турбуються про війну та брак часу, ніж про мир і вільний час; турбуються більше про збільшення території, ніж про те, аби зробити державу щасливою і справедливою. "Облудні політики, — каже він, — прищеплюють громадянам військові чесноти та обертають у рабство тих, хто цього не заслуговує. Тим часом мета війни повинна спрямовуватися на те, аби самим не стати рабами тих, які призначені для рабства самою природою. Але обертаючи в рабство людей, які природою призначені для волі, вони чинять подібно до деспотів або тиранів і самі, у свою чергу, можуть зазнати тієї ж долі рабства. Аби уникнути останнього, вони ніколи не повинні забувати правила: що вважають несправедливим стосовно себе, те ж саме повинні вважати несправедливим і стосовно інших". З цього погляду Аристотель особливо ганить спартанську політику за те, що вона виховує громадян виключно для війни. "Вони тільки й думають, що про війну; бо мирне життя губить їх".

Виникнення політичної думки, як вже було вказано, сягає  своїми коріннями в сиву давнину. Цей процес нерозривно пов'язаний зі становленням перших держав як особливої  організації влади. Людству потрібно було затратити майже два тисячоліття досвіду державного управління суспільством, перш ніж склалися можливості перших теоретичних узагальнень і висновків щодо політичного житія, як особливої сфери суспільних відносин. Формування політичної думки як у Стародавньому Сході, (в Єгипті, Вавилоні, Індії, Китаї, Персії), так і у Стародавньому Заході (в Греції, Римі) пов'язано з тією стадією розвитку суспільства, коли з'являється класова диференціація і виникає державність. Міфологічні уявлення про політику. У своєму виникненні політична думка всюди у давніх народів – єгиптян, індусів, китайців, вавілонян, персів, греків, євреїв римлян та ін. – бере початок з міфологічних джерел. У III-ІІ тисячоліттях до н. е. мислення людей ще перебувало під владою міфологічних уявлень про оточуючий світ, тому і освіта була своєрідною. Міфи існували в усіх народів. До цих пір у міфах ми знаходимо відповіді людини докласового суспільства на багато питань її життя, у міфах про походження світу і людини існує дві ідеї. Це ідея творення, тобто створення Всесвіту, Землі, рослинного і тваринного світу, в тому числі і людини надприродною силою або істотою, й ідея розвитку світу із якогось безформного стану – хаосу, мороку, води, яйця. Міфологічні уявлення про оточуючий світ відбились і на політичній думці: в її основі була ідея божественного першоджерела політичних порядків. Щоправда, взаємовідносини земних і небесних володарів трактувалися по-різному. Для стародавніх єгиптян, вавилонян, індійців боги за будь-яких обставин самі залишалися вершителями земних справ, першими законодавцями і правителями. У стародавніх китайців було дещо інше уявлення: для них імператор був єдиним провідником волі небесних сил. Боги наділяли його повнотою земної влади, надаючи йому для її здійснення особливі внутрішні сили і можливості. У І тисячолітті до н. е. у ході розвитку суспільного виробництва, що зумовило справжній стрибок у духовній культурі, людство робить перші кроки в бік раціонального пізнання. Спочатку стародавні мислителі лише фіксували існування суспільно-політичного устрою, не ставлячи за мету його зміни. Потім деякі з них почали міркувати над удосконаленням соціально-політичного устрою і пропонувати шляхи його вдосконалення. Переважно їхні ідеї (Конфуцій та ін.) зводилися до морального виховання правителів і підлеглих, що політика ґрунтувалася на нормах моралі. Конфуцій (551-479 до н.е.) визнавав божественне походження влади імператора, але відмовляється від божественного походження держави, яка, згідно з його вченням, виникла із об'єднання сімей. Ідеальна держава, на його думку, повинна являти собою велику патріархальну сім'ю. В ній сувора влада правителя повинна спиратися на його особистий авторитет. Відносини в державі повинні регулюватися насамперед мораллю. Будучи прибічником ненасильницьких методів правління, Конфуцій усі негаразди у житті, державної політики пояснював поганими звичаями людей, а головною метою державної політики оголошував виховання гарних звичаїв. Найбільш високі вимоги він висував до морального виховання правителів, указуючи, що моральність правлячих визначає моральність підданих. Конфуцій виступав прихильником ненасильницьких методів управління державою. “ Навіщо, правлячи державою, – говорив він, – вбивати людей? Якщо ви будете прагнути до добра, то й народ буде добрим. Мораль доброго мужа подібна вітру, мораль низької людини подібна траві. Трава нахиляється туди, куди дме вітер ”. І все ж Конфуцій залишається на позиціях родової знаті, вихвалюючи її особливу роль в управлінні державними справами. Головною умовою влади, на його погляд, є віра в доброго правителя, здатного зробити державу стабільною. Конфуцій у 22 роки почав навчати дітей і прославився як видатний учитель Китаю. В школі Конфуція викладались чотири дисципліни: мораль, мова, політика та історія. В центрі його уваги була проблема людини, її розумове і моральне обличчя. Конфуціанство, стародавня китайська філософська школа, потім найбільш впливове із трьох головних філософських течій: конфуціанство, даосизм і буддизм. Першим етапом становлення конфуціанства була діяльність самого Конфуція. В його інтерпретації конфуціанство було етико-політичним вченням, в якому центральне місце займали питання моральної природи людини, її етики і моралі, життя сім'ї, управління державою. Після смерті Конфуція конфуціанство розпалося на вісім шкіл. Лао-Цзи (VII-VI ст. до н.е.) напівлегендарний китайський філософ, якому приписується авторство трактату “Дао-децзін” – головного твору даосизму. Основоположною категорію даосизм має “дао”, що символізує природний, незалежний ні від кого і ні від чого перебіг подій, втілення чеснот, природної справедливості та загальної рівності. Будь-які відхилення від “дао” засуджуються. Надмірне збагачення розглядається як порушення “дао”, так само як штучна державотворчість, усі прояви насильства і війна. Водночас засуджуються ідеї, спрямовані на подолання тих чи інших відхилень від “дао”. Основним принципом поведінки проголошується “увей” – “недіяння”, що тлумачиться ніяк цілковита бездіяльність, суцільна пасивність, а як можливість діяти, не виходячи від вимог “дао”, без боротьби. Таким чином, даосизм в усіх сферах, у тому числі й у політиці, орієнтував на поміркованість, стриманість, незмінність природного стану справ.

Новий час приніс з  собою нове розуміння і удосконалення  нових принципів політичного  виховання. Німецький філософ і громадський діяч Й. Фітше підтримував концепцію природного права та суспільного договору. Він виступив проти деспотизму монархів, і вважав, що лише загальна воля народу є ядром законодавства і визначає межі впливу держави. Його політичні погляди викладені у працях “ Промови до німецької нації ”, “ Основи природного права відповідно до принципів науко вчення ”, “ Вимоги до правителів Європи повернути назад свободу думки, яку вони досі пригноблювали ” та інше. Державу Й. Фітше розглядає як тимчасовий інститут, який є умовою та засобом забезпечення безпеки, організації виробництва, науки, освіти та виховання людей. Держава є злом і її має замінити моральність. Після зникнення держави, на думку Фітше, встановлюється природний стан людини, який відповідатиме її справжній природі та призначенню. Політичні погляди німецького філософа Г. Гегеля викладені у працях “ Енциклопедія філософських наук ”, “ Історія філософії ”, “ Філософії права ”. У молоді роки Г. Гегель вважав, що “ не існує ідеї держави, бо держава є щось механічне...”, виступав за необхідність подолання зусилля держави, а у зрілому віці мислитель вже схвалював ідею держави. В основі права на його думку, лежить свобода окремої людини. Г. Гегель був прибічником спадкової монархії, яка обмежена законами, що дозволяє запобігти деспотизмові. Він є одним із родоначальників ідеї громадянського суспільства, яке характеризується системою потреб, правосуддям, поліцією, а також опирається на приватну власність і загальну рівність людей. Головна функція громадянського суспільства - захист свободи та приватних інтересів громадян. Тобто, у розумінні Г. Гегеля, громадянське суспільство - це система суспільних інститутів, які виступають посередниками між державою і індивідом, захищають інтереси громадян та їх груп на державному рівні. Ідеї Гегеля справили значний вплив на К. Маркса (1818-1883) і Ф.Енгельса (1820-1895) - німецьких політичних мислителів, основоположником однієї з найвпливовіших течій політичної думки в новітній історії людства - марксизму. Вони доводили, що правові відносини, як і форми держави, не можна зрозуміти поза історичним контекстом, умовами матеріального життя. Держава - офіційний представник громадянського суспільства. При цьому проявляється її подвійна природа: з одного боку, вона виступає як універсальна політична організація, що зберігає цілісність суспільства, а з іншого - як спеціальний апарат управління. Ідеї цих діячів науки, були покладені у становленні Радянської держави з деякими змінами у виді гіпертрофованого сприйняття, та насаджені для вивчення у всіх сферах навчання і робочої діяльності. Марксизм формулює положення про подолання відчуження держави від народу, від людини, про необхідність запровадження демократичної державності, самоврядування народу. Шлях до нього пролягає через перехідний період, політичною, якого є держава диктатури пролетаріату. Суть диктатури пролетаріату - поєднання законодавчої, виконавчої та судової влади. Щоб досягти цієї мети, пролетаріат повинен здійснити політичну революцію, в процесі якої має бути ліквідована стара й створена нова державна машина. Вона втілює одвічні ідеї справедливості, рівності демократії в інтересах більшості народу шляхом примусу незначної меншості. “ Історична місія ” пролетаріату може здійснитися за умови “ особливої партії ”, що дасть змогу робітничому класові стати самостійною силою. Ведучи рішучу ідеологічну боротьбу з класовими противниками, така партія очолить пролетаріат і допоможе йому вийти зі свого “ дитинства ”. Отже, в працях К. Маркса і Ф. Енгельса були висунуті обґрунтовані тлумачення політики, держави, влади власності інших політичних інститутів. У своїй основі марксизм був реалістичною теорією, яка відобразила нагальну потребу докорінних змін суспільного устрою. Багато її положень у ході дальшого історичного розвитку втрачали свою значимість, інші видозмінювалися, збагачувалися реальною практикою, треті перекручувалися, фальсифікувалися, спростовувалися.

 

 

 

2. Реалізація методу формування свідомості у політичному вихованні.

Використання поняття  «політика» при розгляді впливу держави на виховання молодого покоління, потребує перш за все роз’яснення значення цього терміну. Поняття «політика» є багатозначним. Так, політолог О. Дем’янчук наводить визначення політики як сфери взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів з приводу використання інститутів публічної влади задля реалізації своїх суспільно значущих інтересів і потреб. Таке широке визначення, на думку науковця, охоплює боротьбу за владу між різними політичними силами і суто функціональні аспекти діяльності апарату державної влади. Багатозначність поняття політики пов’язана з тим, що в слов’янських мовах для означення сфери діяльності з пов’язаної із завоюванням, утриманням та здійсненням влади в напрямку керівництва та управління суспільством використовується лише одне слово «політика». На відміну від української, в англійській мові присутнє поняття « politics », що застосовується для визначення боротьби за владу, та « policy » – здійснення влади на різних суспільних і адміністративних рівнях.

Важливою метою у  формування політичних поглядів у студентів є розвиток політичної свідомості. Розглядати суть політичної свідомості можна лише за умови окреслення питання взаємозв'язку психіки і свідомості. Найвищим рівнем розвитку психіки людини є свідомість як результат спільного способу буття людей, їх довготривалої трудової діяльності. Свідомість має такі характерні особливості і компоненти:

• знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Тобто рівень свідомості залежить безпосередньо від рівня знань і соціального досвіду людини. З інтенсивним розвитком людини потреба в знаннях стає дедалі гострішою;
• виокремлення людиною себе в предметному світі як суб'єкта пізнання. Пізнаючи себе, людина критичніше зіставляє себе з іншими людьми. Процес самопізнання сприяє більш дієвій самореалізації особистості;
• цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Йдеться про бік свідомості, пов'язаний із самоконтролем, коригуванням людиною своїх дій, їх удосконаленням;
• ставлення людини до об'єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе. Це пов'язано з само оцінюванням, самокритикою, причому особливу роль тут відіграє саме емоційно-вольова сфера людини.

Свідомість людини не лише характеризується активністю, а  й тісно пов'язана з нею. У  процесі постійного відображення дійсності інформація, що надходить до мозку, не механічно віддзеркалюється, а обробляється ним свідомо — відповідно до мети, завдання та соціального досвіду людини. Стан, рівень розвитку, виявлення свідомості у кожної людини різні і залежать від багатьох компонентів — знань, наукового світогляду, ідейних і моральних засад та переконань, ставлення до себе та до інших людей тощо. Специфічною людською формою духовно-практичного відображення та фіксування відповідних об'єктивних процесів дійсності, світу людського буття на рівні явища є буденна свідомість. У житті основним принципом функціонування буденної свідомості є так званий здоровий глузд. Буденна свідомість виконує роль необхідного компонента суспільно-історичної практики людей і відповідних їй форм суспільної та індивідуальної свідомості. По суті, буденна свідомість, як і свідомість загалом, має суспільно-індивідуальну природу. Як форма духовно-практичного освоєння світу вона є суб'єктивним образом об'єктивно існуючого світу. Водночас, оскільки такий образ належить конкретному суб'єкту, він також відображає своєрідність, унікальність його життєвого досвіду і досвіду конкретних соціальних груп суспільства. Психічне життя, свідомість і діяльність людини завжди тісно взаємопов'язані, зазнають взаємовпливу.