Комунікативні
методи займають провідне положення
в навчанні. Слово викладача, підручники
– давні атрибути учбового
процесу. Проте в останні десятиліття
наголошується необхідність зміни
такого підходу: слово викладача перетвориться
з монологічного в діалогічне. Викладач
вузу повинен володіти методами бесіди,
дискусії, постановки проблемних питань.
Він рідко розповідає сам, частіше веде
жваву бесіду із студентами, заохочуючи
їх до висловів своєї думки.
Головною
умовою виникнення діалогу, на
мій погляд, є комунікативна інтенція,
потреба в спілкуванні, а також
проблемна ситуація, тобто для
реального діалогу необхідно,
щонайменше, дві передумови: певна
загальна основа і певні відмінності
у вирішенні тієї або іншої проблеми між
тими, хто веде її обговорення.
Суть діалогу
полягає в «признанні унікальності
один одного кожним партнером,
їх взаємної рівності по відношенню
один до одного, у відмінності
і оригінальності точок зору,
в орієнтації кожного на розуміння і активну
інтерпретацію його точки зору партнером,
в очікуванні відповіді і його передбаченні
у власному вислові, взаємному збагаченні
партнерів діалогу, емоційній і особовій
розкритій партнерів, довірчості, щирості
вираження відчуттів і стану».
Наступний
метод організації продуктивної
взаємодії - метод переконання
- є способом різносторонньої
дії на свідомість, відчуття і
волю студента з метою розвитку
мотиваційної - потрібності сфери
діяльності. Засобами методу переконання
можуть служити учбова робота, бесіди
(індивідуальні і колективні), різні форми
поза аудиторних робіт.
Іншим компонентом
технології організації продуктивної
взаємодії є засоби навчання.
Засоби навчання – це дидактичні
компоненти, що включають досвід
суспільної практики і способи вживання
наукової і технічної інформації, вживані
викладачем для забезпечення поліпшення
якості знань студентів і підвищення їх
пізнавальної активності.
Засобами
продуктивної взаємодії викладача
і студентів у вузі можуть
служити учбові програми, учбова і навчально-методична
література, словники, довідники, проблемні,
прикладні, контрольні завдання, дидактичні
матеріали, наочні посібники, журнали,
газети, мультимедійні програми, аудіовізуальні
засоби.
Особливості
використання засобів навчання визначаються
об'єктивними і суб'єктивними чинниками.
До перших відносяться форми, способи
навчання, до других – індивідуальні особливості
студентів. Перш за все, це особливості
сприйняття інформації і особливості
мислення.
Організація
продуктивної взаємодії викладача і студентів
можлива лише при знанні і умілому використанні
всіляких форм організації такої взаємодії
аби у кожному конкретному випадку викладач
мав можливість вибрати найбільш доцільну
форму. Виділяють наступні організаційні
форми взаємодії: індивідуальна, парна,
групова, фронтальна. Взаємодопомога,
взаємовідповідальність, само – і взаємоконтроль
– всі ці якості розвиваються у студентів
при організації групової і парної форм
пізнавальної діяльності на занятті, якщо
викладач дотримує належне відчуття міри
і педагогічного такту.
Крім того,
виділяють самостійну роботу
студентів як одну з форм
організації педагогічної взаємодії,
характерну для учбового процесу
у вузі. Самостійна робота для
студентів має бути усвідомлена
як вільна по вибору внутрішньо мотивована
діяльність. Парна або групова самостійна
робота підсилює чинник мотивації і взаємної
інтелектуальної активності, підвищує
ефективність пізнавальної діяльності
студентів завдяки взаємному контролю.
Участь партнера істотно перебудовує
психологію студента, оскільки відбувається
спільна самоперевірка з подальшою корекцією
викладача. Це забезпечує продуктивність
роботи в цілому.
Продуктивна
взаємодія розвивається поетапно.
Використовуючи за основу структуру
педагогічного спілкування, пропоновану
В.А. Кан-Каліком і Н.Д. Никандровим [1, с.88],
можна виділити наступні етапи організації
продуктивної взаємодії: моделювання
майбутнього процесу (підготовчий етап),
організація безпосередньої взаємодії
(організаційний етап), управління взаємодією
в педагогічному процесі (практичний етап),
що розвивається, і аналіз результатів
здійсненої взаємодії (узагальнюючий
етап).
Рівні сформованості
продуктивної взаємодії викладача
і студентів в умовах діалогу:
- низький (функціонально-ролевий)
рівень: у його спрямованості діючий компонент
переважає по відношенню до орієнтації
на спілкування і саму особу в рамках учбово-виховного
процесу. Вміст такої взаємодії по перевазі
складає прямий обмін між контактуючими
сторонами. Ініціатором такої взаємодії
виступає викладач; спрямованість впливу
– однобічна – від викладача до студента.
Здібність студентів до творчості реалізується
слабо. Викладач і студенти взаємодіють
на репродуктивному рівні. Критерієм успішної
діяльності викладача в цьому випадку
служить відповідність досягнень студентів
заданим еталонам, а студентів – здобуття
оцінок.
- середній (орієнтований
на спілкування) рівень: сфера
особистих інтересів викладача
і студентів розширюється, спілкування
набуває суб'єктного характеру
з обох боків, відбувається зміна
впливу у бік ситуативної дії студентів
і викладача. У студентів виявляється
активність і елементи творчості в спільній
з викладачем діяльності.
- високий (особово-орієнтований)
рівень: разом з діючою успішно
реалізується загальна спрямованість
на взаємодію викладача і студентів. Викладач
передає свою індивідуальність, реалізовуючи
потребу і здатність бути особою і, у свою
чергу, формуючи відповідну потребу і
здатність у студентів. Пріоритетною стають
кінцева мета і цінності; позиції учасників
учбово-виховного процесу стають достовірно
суб'єктними завдяки співпраці, розподілу
активності, творчості і ініціативи в
спільній діяльності. Взаємодія, що досягла
такого рівня розвитку, можна назвати
продуктивним, оскільки саме такий взаємодія
сприяє посиленню установки на партнерство,
визнання прав партнера на власну точку
зору і її захист, на вдосконалення уміння
слухати і чути партнера, здібність до
співчуття і співпереживання.
Необхідність
організації продуктивної педагогічної
взаємодії викликана соціальними потребами
сучасного суспільства, що динамічно розвивається.
Слід зазначити збільшену потребу сучасного
суспільства в людині культури, яка орієнтована
в своїй діяльності на Іншого, схильний
до діалогу з Іншим, в якому відбувається
самовизначення, саморозвиток і викладача,
і студента, виникають стосунки нового
типа: стосунки співпраці в досягненні
загальних цілей.
8. Характерні
причини конфліктів у взаємодії
студентів і викладачів
Взаємодія
по лінії «викладач — студент»
є одним з основних у всьому
соціально-педагогічному процесі. Саме
тут відбувається безпосередня «передача»
всього різноманіття знань, інформації,
установок, ціннісної орієнтації і т. д.,
закумульованих в системі вищої освіти.
Специфіка
конфліктів типа «викладач —
студент» і «студент — викладач»
(на відміну від конфліктів типа «вчитель
— учень») полягає в тому, що студент в
значно більшій мірі є самостійним суб'єктом
педагогічного процесу. По суті, він виступає
«замовником» типа освіти і здатний усвідомлено
оцінювати «пропонований йому товар».
Інша особливість
у взаємодії «викладач — студент»
полягає в тому, що викладач, володіючи
високим професійним статусом
у вузівському середовищі, в повсякденному
житті зведений до найнижчого
рівня. Нерідкі випадки, коли
студенти з благополучніших соціальних
шарів дивляться на викладачів як на невдах.
І ця особливість також стимулює конфліктність.
У взаємодіях
студентів і викладачів найбільш
характерними є наступні причини
конфліктів:
• відмінності
в ціннісних орієнтаціях;
• нетактовність
в спілкуванні;
• відмінності
у взаємних чеканнях;
• рівень
професіоналізму викладача і
успішність студентів.
Відмінності
в ціннісних орієнтаціях обумовлені
перш за все періодом нестабільності
в ідейно-етичній сфері суспільства.
У таких умовах конфлікти в ціннісних
орієнтаціях (і не лише в них) в педагогічному
процесі сповна закономірні.
Форми спілкування
викладачів і студентів багато
в чому залежать від соціокультурних
і індивідуально-психологічних якостей
взаємодіючих суб'єктів, а також
від сталих у вузівському колективі
традицій, норм і правил спілкування.
Відмінності
у взаємних чеканнях викладачів
і студентів охоплюють широкий
круг проблем від ціннісних
орієнтації до якості отримуваних
знань і ефективності їх засвоєння.
Значна частина конфліктів типа
«студент — викладач» виникає із-за низького
професійного рівня викладачів. Такої
думки дотримуються 33% опитаних студентів
(Данні взяті з Internet). Багато студентів
не владнує догматизм і відрив суспільно-політичних
наук від реального життя. Своє негативне
відношення до програм учбового курсу
по соціально-економічних дисциплінах
висловив кожен третій студент.
У свою
чергу, низьку ефективність учбового
процесу і конфліктність в
спілкуванні викладачі пояснюють
наступними причинами:
• утриманське
відношення до навчання, лінь, небажання
вчитися (такої думки дотримуються кожен
третій викладач-респондент);
• слабка
базова підготовка по гуманітарних
науках, відсутність у студентів
самостійного мислення, низький
рівень загальної утвореної і
політичної культури, нерозуміння ними
значущості суспільно-політичних дисциплін
(13% опитаних);
• відсутність
інтересу до навчання і до
майбутньої професії (69%);
• завищена
самооцінка (30%).
9. Теоретико-методологічні
основи психологічної проблеми
взаємин викладачів і студентів
З реальної
соціально-економічної ситуації, то
нині склалася в Україні, випливає
адекватне соціальне замовлення
закладам освіти, яке виявляється
в необхідності формування й
розвитку творчої особистості
студента як активного громадянина
своєї держави. Воно може ефективно вирішуватись
за умови професійної готовності працівників
освіти до реалізації цього завдання.
Ефективність творчого розвитку студентів
у навчально-виховному процесі залежить
професійної майстерності викладача,
його готовності до формування і розвитку
творчої особистості дитини. Упродовж
останніх десятиріч посилюється інтерес
психологічної науки й педагогічної практики
до проблеми взаємин і педагогічного спілкування.
Це пояснюється як загальною тенденцією
до особистісною орієнтації вищої освіти,
так і науковим обґрунтуванням місця й
ролі взаємин системи "викладач-студент"
у цілісному педагогічному процесі вищого
навчального закладу. Заклав наукові підвалини
розробки цієї проблеми К.Д. Ушинський,
який безустанно відстоював ідею, що «тільки
особистість може діяти на розвиток і
визначення особистості, тільки характером
можна формувати характер. Причини такого
морального магнетизму приховані глибоко
в природі людини» .Ця проблема традиційно
розроблялася вітчизняними психологами
та педагогами як на теоретичному, так
і на практично-емпіричному рівні. Так,
наприклад, М.І. Пирогов одне з головних
місць у навчальному процесі вищої школи
відводив взаєминам між викладачами і
студентами. Глибоко аналізуючи сутність
цих взаємин, він писав, що в університеті
одні представляють ступінь просвітництва
й зрілості суспільства; інші – його молодість,
його нужди, потреби, спрямування, погляди,
захоплення, пристрасті, пороки тощо. Таким
чином між цими двома «представниками»
в навчальному процесі повинні складатися
стосунки співробітництва й взаєморозуміння,
головну роль в яких повинні зіграти «представники
освічені та зрілі» .У більшості психолого-педагогічних
досліджень проблема взаємин педагогів
і вихованців розглядається, насамперед,
у контексті педагогічного спілкування
(Г. Атвантер, О.О. Бодальов, В.Г. Казанська,
В.А. Кан-Калик, В. Кессель, Я.Л. Коломінський,
А. Косаковські, С.В. Кондратьєва, Н.В. Кузьміна,
О.О. Леонтьєв, Х.І. Лійметс, А.А. Реан, Г.
Хібш та ін.). Вперше в радянській педагогічній
науці було поставлено питання про педагогічне
спілкування та його педагогічний вплив
на вихованців у роботі В.Н. Скосирєва,
Т.П. Баранова, С.Р. Козлова та ін. «Педологічні
основи виховної роботи» (1935р.). За своєю
природою педагогічна праця – це повсякденне
спілкування з дітьми, яке передбачає
здатність до співчуття й співпереживання
. Ще один напрям дослідження взаємин пов'язаний
з вивченням міжособистісних контактів
(М.Д. Аванесов, В.А. Галузинський, В.М. Коротов,
Р.Л. Лобаревська, Т.Н. Мальковська, А.В.
Мудрик, М.М. Обозов, І.В. Страхов та ін.).
Відзначається, що контакт має низку таких
ознак як довіра, взаєморозуміння, близькість
контактуючих сторін, співчуття, співпереживання,
співучасть, згода та ін. Починаючи з 90-х
XX століття взаємини викладачів і студентів
стають самостійним об'єктом і предметом
наукового пошуку (І.С. Булах, Л.В. Долинська,
В.Г. Казанська, С.Б. Коваль, А.В. Котенєва,
В.А. Семиченко, Г.К. Радчук). Ціла низка
досліджень була присвячена впливу взаємин
викладача зі студентами на особистісне
зростання майбутніх фахівців, розвитку
в них професійних якостей і властивостей:
діалогічна взаємодія викладача й студента
як умова особистісно-професійного зростання
майбутнього вчителя і формування в нього
стилю педагогічного спілкування (Л.В.
Долинська); психологічні аспекти міжособистісної
взаємодії викладачів і студентів (І.С.
Булах, Л.В. Долинська); вплив взаємин викладачів
і студентів на формування «Я-концепції»
майбутнього вчителя в умовах навчання
їх у педагогічному училищі (В.І. Юрченко)
тощо.
Під взаєминами
"викладач-студент" розуміється
цілеспрямована взаємодія суб'єктів
педагогічного процесу, яка детермінована
метою й завданнями спільної
навчально-професійної діяльності,
визначається як загальними психологічними
механізмами, так і чітко визначеними
соціально-рольовими функціями партнерів,
особливостями й закономірностями педагогічного
спілкування в умовах вищого педагогічного
навчального закладу. На основі вивчення
психологічних досліджень (А.А. Амельков,
Г.М. Андрєєва, І.С. Булах, Л.В. Долинська,
Є.С. Кузьмін, С.Д. Литвин, В.Є. Семенов, В.І.
Юрченко, Я. Яноушек) встановлено, що взаємини
викладачів і студентів характеризуються
складною внутрішньої структурою, компонентами
якої є:
1) мотиваційний
(інтерес до партнера й потреба
в стосунках із ним);
2) когнітивний
(сприйняття й оцінка іншого; рефлексія
стосунків і усвідомлення їх
труднощів; уявлення про оптимальні
взаємини);
3) емоційний
(задоволеність стосунками, які склалися;
взаємні оцінні ставлення партнерів;
відчуття психологічної захищеності,
комфортності чи напруженості, тривожності);
4) поведінковий
(тип взаємин і стиль педагогічного
спілкування; спосіб поведінки
в конфліктній ситуації; засоби
коригування взаємин і взаємовпливу).
Що ж лежить
в основі встановлення правильних
(оптимальних) взаємин між викладачами
і студентами? Які психологічні механізми
цього процесу?Із точки зору психоаналітичного
підходу взаємини людей зрілого віку складаються
під значним впливом досвіду ранніх дитячих
років. Найперші взаємини, які виникають
ще в середовищі сім'ї є визначальними.
Всі більш пізніші взаємозв'язки з людьми
залежать від того, яким чином складалися
й утверджувалися ці початкові стосунки.
Основні моделі: дитина-мати, дитина-батько,
дитина-брат, дитина-сестра є прототипами,
стосовно яких мимовільно оцінюються
всі наступні зв'язки між людьми. Більш
пізні взаємини – це, певною мірою, коротке
повторення тих рушійних сил, станів напружень
і задоволення, якими характеризувалися
взаємини в рідній сім'ї. Міжособистісні
взаємини виникають, розвиваються в процесі
спілкування. Навчання неможливе поза
спілкуванням, адже тільки завдяки спілкуванню
воно стає фактором інтелектуального
розвитку людини. Однак там, де є спілкування,
там є і виховання, тобто формування людини
як особистості.
У цьому
розумінні спілкування в навчанні, а значить
і саме навчання, стає одночасно і фактором
виховання людини як особистості. Звідси,
головне завдання педагогів повинно полягати
в організації спілкування й колективних
форм навчання таким чином, щоб ці форми
давали одночасно максимальні ефекти
в пізнавальному й особистісному розвитку
людини. Це тим більше важливо відзначити,
що для школярів і студентів навчання
є провідним видом діяльності, в процесі
якої забезпечується основний розвиток
людини і як особистості, і як суб'єкта
пізнання, спілкування й праці. Феномен
спілкування здійснює багатозначний вплив
на стосунки між викладачем і студентами.
Спілкування між педагогом і вихованцем
відбувається в двох площинах: перша показує,
що суб'єкт спілкування є педагог і спілкування
витікає від нього; друга, - що суб'єктом
є вихованець. При цьому слід зазначити,
що переважну роль відіграє площина, яка
характеризується спілкуванням, спрямованого
від педагога до вихованця. Водночас, оптимізація
педагогічного спілкування, на думку А.А.
Леонтьєва, створює найкращі умови для
формування особистості, забезпечує сприятливий
емоційний клімат, управління соціально-психологічними
процесами, дозволяє максимально використовувати
особистісні особливості вихователя.
Результат навчально-виховного процесу
в вищому навчальному закладі значною
мірою визначається характером взаємодії
між студентами й викладачами, організацією
спрямованого спілкування між ними. При
цьому викладач вищої школи залишається
основною ланкою в системі формування
особистості фахівця. Викладач здійснює
вплив на студентів не лише змістом своїх
лекцій і інших навчальних занять, але
й всією своєю особистістю, поведінкою,
звичками, манерами, своїм ставленням
до справи, науки, іншим людям і в першу
чергу – до студентів. Проблема взаємин
"студент-викладач" розглядається
також у зв'язку з адаптацією студентів
до вузівського процесу навчання. Це пов'язано,
насамперед, із наявним розходженням між
психологічною структурою діяльності
студента (навчання, яке масове й групове
за формою та високо індивідуальне за
змістом) і педагога (навпаки, за змістом
колективна, а за формою найчастіше індивідуальна).
Дослідники (В.Г. Асєєв, Л.Ф. Бенедіктова,
Л.Б. Філонов) встановили, що при проходженні
періоду адаптації важливе значення має
послідовність фаз (етапів) контактної
взаємодії. Дж. Роттер стверджував, що
ключем до передбачення людської поведінки
є наші знання: минула історія й очікування.
Передбачити поведінку можна, розглядаючи
взаємини людини зі значимим для неї оточуючим
середовищем. Через це за характером взаємин
у системі «викладач-студент» можна розгледіти
можливу майбутню професійну поведінку
студента, спрогнозувати його майбутні
стосунки з дітьми. Це дає ключ до розуміння
внутрішнього його світу, настанов щодо
себе та інших. Важливо враховувати й той
встановлений у дослідженні факт, що в
процесі постійної взаємодії викладацьких
і студентських колективів як суттєвого
аспекту вузівського життя, відбувається
особистісне зростання, духовно-творче
збагачення обох сторін, а це є необхідним
елементом спадковості поколінь. У психології
вищої школи розроблені основні вимоги
до взаємин у системі "викладач-студент",
які б найбільш ефективно позначалися
на процесі навчання й виховання студентів: