Причини та чинники важковиховуваності

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Бердянський державний педагогічний університет 
 

Кафедра соціальної педагогіки 
 
 

РЕФЕРАТ

З дисципліни «Методики соціально-виховної роботи»

На тему:

 
 
 

Виконала

Студентка 303 групи

ІСП та КО

Хіора Валерія 
 
 
 
 
 

Бердянськ, 2011

 

Зміст 

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Поняття «важковиховуваності»…………………………………………..4
2. Причини та чинники важковиховуваності……………………………….6
3. Класифікація важковиховуваних дітей…………………………………...9

Висновок…………………………………………………………………………..10

Література…………………………………………………………………………11

 

Вступ 

      У педагогічному обігу є різні  підходи до означення наслідків  педагогічного браку в процесі  виховання: "важкі" діти, "педагогічно  запущені" вихованці, "важковиховувані" учні, "педагогічно занедбані  діти". Та це не міняє сутності явища. Будемо вважати, що це синонімічні поняття.

      Термін  "важковиховуваність" увійшов у науку в тридцятих роках минулого століття. Він означає протистояння дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаному досить різноманітними причинами, включаючи педагогічні помилки вчителів, батьків, дефекти психічного і соціального розвитку, особливості характеру, темпераменту, інші особистісні характеристики дитини.

      Важковиховуваність - це передусім педагогічна проблема, оскільки після сім ї основним центром виховання є школа, яка через навчально-виховний процес, позакласну та позашкільну роботу, організацію роботи в мікрорайоні здійснює свій вплив на розвиток особистості дитини. Вона формує моральний ідеал, життєві потреби та плани своїх вихованців.

      Велике  значення для вирішення цих завдань  має особистісна сутність учителя, його методика спілкування з дітьми. К. Ушинський писав: «У вихованні  все повинно базуватись на особі  вихователя, тому що виховна сила виливається  тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання». 
1. Поняття «важковиховуваності» 
 

      Термін  "важковиховуваність" увійшов у науку в тридцятих роках минулого століття. Він означає протистояння дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаному досить різноманітними причинами, включаючи педагогічні помилки вчителів, батьків, дефекти психічного і соціального розвитку, особливості характеру, темпераменту, інші особистісні характеристики дитини. Несприйняття і опірність виховуваного педагогічному впливу найчастіше – відставання особистості у позитивному розвитку. Звідси виникнення недоліків, негативних властивостей, хибність настановлень у поведінці, хворобливих потреб і т.і.

            Важковиховуваність – прояв негативного в поведінці людини, конфліктний стан, вроджене несприйняття запропонованих настанов. В результаті можна назвати три істотні ознаки складових змісту поняття "важкі діти":

• такі діти досить часто характеризуються відхиленням від норми поведінки;
• порушення поведінки таких дітей важко піддаються виправленню;
• ці діти особливо потребують індивідуального підходу зі сторони вихователя та уваги однолітків. ( А.Капська)

      Ці  ознаки, в основному, проявляються у формі різного роду конфліктів підлітка з його найближчим оточенням.

      Важкими підлітками вважають групу неблагополучних  дітей від 10-11 до 14-15 років, які не мають розладів нервової системи, психіки  та не потребують спеціального режиму і особливих умов виховання.

      Педагогічний  словник тлумачить „важковиховуваність” як „свідомий або несвідомий спротив дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаний найрізноманітнішими причинами, включаючи педагогічні прорахунки вихователів, батьків, дефекти психічного і соціального розвитку, особливості характеру, інші особистісні характеристики учнів, вихованців, що ускладнюють соціальну адаптацію, засвоєння навчальних предметів та соціальних ролей”.

      Важковиховуваність, зазвичай, розуміється саме як несприйнятливість до виховання, соціального досвіду. Слід розрізняти поняття «важковиховний» – той, хто протидіє впливу вчителя, якого важко виховувати і «важкий» – який переживає особисті труднощі, переобтяжений внутрішніми складними проблемами.

      Важковиховуваними називають дітей, які систематично порушують встановлені норми  і правила поведінки, з відразою ставляться ідо навчання, виявляють  негативізм до соціального оточення.

      Для важковиховуваних дітей характерні такі особливості поведінки:

      а) неправильно сформовані потреби  — матеріальні потреби переважають  над моральними; більшість матеріальних потреб має аморальний характер: для  їх задоволення використовують засоби, які не відповідають нормам моралі (паління, вживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості;

      б) в частини цих дітей не розвинені  соціально-політичні потреби;

      в) важкі діти прагнуть до спілкування  з подібними собі, перебувають  поза зв'язками з постійними учнівськими  колективами;

      г) недостатньо розвинена потреба у пізнанні навколишнього світу; погано вчаться, не володіють методами пізнавальної діяльності;

      д) перекручені естетичні потреби;

      е) не розвинена, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;

      є) спостерігається непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях;

      ж) відсутні чіткі уявлення про норми  поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки;

      з) вкрай обмежені інтелектуальні інтереси; перевага утилітарних інтересів  над духовними позбавляє цих  учнів перспективи розвитку, інтелектуального та морального вдосконалення;

      і) приховують свою діяльність від батьків, учителів та однокласників. 

2. Причини та чинники важковиховуваності 

      Питання щодо причин важковиховуваності дітей багатоаспектне і дуже проблематичне. В одній із останніх робіт з питання виховання “ важких дітей”, виданих на Україні, Е.П.Погребняк визначив такі причини важковиховуваності, як безнадзорність і неправильне виховання в сім’ї. А.І.Кочетов обґрунтовує три групи факторів: бездоглядність, педагогічні помилки, допущені у сімейному і шкільному вихованні, і другорічництво.

      До  помилок шкільного  виховання можна  віднести:

            · домінування словесних методів; 

            ·недостатнє використання виховних можливостей дитячого колективу;

            · відсутність тісних контактів з сім'єю і громадськістю;

            · пасивність школярів організації  дозвілля в позанавчальний час; 

            · безініціативність у роботі  з морально неблагополучними  сім'ями. 

      Робота  з важковиховуваними підлітками базується на блокування негативного і посилення, розвиток позитивного.

      Капська А. виокремлює 5 груп причин, які спричиняють ризиковану поведінку в молодіжному середовищі:

      1) біологія, генетика. Факторами ризику є алкоголізм, тютюнопаління та наркоманія в сім’ї;

      2) соціальне середовище. Факторами ризику є матеріальна нерівність, можливості для порушення закону, жебрацтво;

      3) оточуючі та їхня поведінка. Фактори ризику: моделі девіантної поведінки оточуючих, несприйняття норм, які встановлюють та яких дотримуються батьки, друзі, однолітки;

      4) особистість. Фактори ризику: низька самооцінка, схильність до ризику, особливості характеру, низький рівень усвідомлення, інфантилізм, відсутність чи неусвідомлення життєвої перспективи;

      5) актуальна поведінка особистості. Факторами ризику є вживання алкоголю чи наркотиків, нерегулярне відвідування школи, низька шкільна успішність, конфлікт чи проблемні відносини з батьками, вчителями та однокласниками.

      Вивчивши  наукову літературу, можна визначити, різноманітні чинники, які впливають на появу важковиховуваних дітей. Їх можна розділяти на дві великі групи:

• психо-біологічні причини;
• соціальні причини.

      До  психо-біологічних причин відносяться умови, пов'язані з індивідуально-психологічними особливостями розвитку дітей підліткового віку. Це в першу чергу кризові явища, які притаманні для психофізіологічного розвитку у підлітковому віці. Певна частина дітей, які переживають критичні періоди свого розвитку, виявляють ризикову поведінку.

      На  основі аналізу психологічної, медичної, педагогічної літератури про підлітковий  вік до вікових психофізіологічних передумов ризикової та асоціальної  поведінки можна віднести такі явища  в організмі, психіці і взаємостосунках підлітка:

• прискорення і нерівномірний розвиток організму підлітка у період статевого дозрівання; нерівномірність розвитку серцево-судинної і клітково-м'язової систем. Ускладнюється фізичне і психічне самопочуття підлітка, «гормональна буря», викликана підвищеною активністю ендокринної системи в період статевого дозрівання і проявляється у посиленій збудливості, емоційній нестійкості, неадекватних емоційних реакціях, непередбачених настроях;
• зміни в характері взаємовідносин з дорослими відображаються у підвищеній конфліктності підлітків, що у свою чергу пояснюється новоутвореннями підліткового віку: «почуття дорослості», вивільнення від впливу дорослих, яке породжує «конфлікт моралей»;
• зміни в характері взаємовідносин з ровесниками як представниками своєї так і протилежної статі, що обумовлено, по-перше, активним формуванням потреби спілкування з ровесниками. Ця потреба загострює прагнення до самоствердження, що за певних несприятливих умов може проявлятися в різних спотворених формах асоціальної поведінки. По-друге, на взаємовідносини впливає статеве дозрівання, яке відбувається в підлітковому віці, що викликає досить серйозні проблеми у сфері взаємостосунків різних статей. Це також може бути поштовхом до асоціальної поведінки у сфері сексуального життя;
• у соціальному плані підліток залишається школярем але з 4 по 8-9 класи спостерігається мотиваційний вакуум, тобто старі мотиви молодшого школяра зруйновані, а нових, заснованих на професійному інтересі, ще немає;
• якісні і кількісні зміни відбуваються в інтелектуальній сфері, тобто з'являється здатність виконувати раніше недоступні розумові операції. Розвиток інтелектуальної сфери впливає на розвиток інших сторін психіки дитини. Відбувається переплетіння схильності до міркування та особливої емоційності, вразливості.

      Соціально-психологічні дослідження показують, що у 44,4% неповнолітніх  правопорушників спостерігаються  різноманітні психічні аномалії.

      Однією  з передумов появи ризикової  поведінки є така психологічна особливість, як відставання у плані розумового розвитку, олігофренія, обумовлена, як відомо, органічними ускладненнями вродженого, спадкового характеру, та різні фізичні вади (дефект мовлення, зовнішня непривабливість, наслідки конституційно-соматичного плану), які можуть негативно проявляти себе через систему міжособистісних взаємин підлітка в дитячому колективі.