Предмет та основні категорії педагогіки

 

Загалом ці причини  можна охарактеризувати як дидактичну, психологічну, методичну некомпетентність.

Робота  з відстаючими учнями  

 Подоланню  дидактичних причин неуспішності  сприяють: 
— педагогічна профілактика — пошуки оптимальних педагогічних систем, методів і форм навчання, нових педагогічних технологій, проблемне, програмоване навчання, комп'ютеризація навчання;

— педагогічна діагностика — систематичний контроль та оцінювання результатів навчання, своєчасне виявлення прогалин у навчанні (проведення бесід з учнями, батьками, спостереження за учнями, їх тестування, аналіз результатів, підбиття підсумків на педагогічному консиліумі вчителів);

— педагогічна терапія — заходи з метою подолання відставань у навчанні (проведення додаткових занять, організація класів вирівнювання); 
— виховний вплив — налагодження індивідуальної виховної роботи з учнем, співпраці з батьками.  

 Залежно від виду відставання учнів у навчанні (епізодична неуспішність, стійке відставання з одного предмета чи предметів одного профілю, стійке і широкопрофільне відставання) обирають засоби для його подолання. 
   Найчастіше вдаються до проведення додаткових занять з невстигаючими учнями, організації класів вирівнювання.  

 Додаткові заняття з невстигаючими учнями. Проводять їх добровільно (іноді обов'язково) за призначенням вчителя, застосовуючи різноманітні методи і прийоми. Вони переважно бувають індивідуальними, інколи груповими (3—5 учнів зтиповими недоліками у знаннях). Вчителю важливо завоювати довіру учня, переконати його в тому, що єдиною метою таких занять є допомога у навчанні, пробудити в ньому впевненість у власних силах, бажання працювати.  

 Класи вирівнювання. Їх комплектують на базі однієї чи кількох початкових шкіл мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявились непідготовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також із невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого класів. У цих дітей, як правило, наявна певна затримка розвитку сприймання і мислення, послаблення пам'яті, нестійка увага, але не настільки, щоб вважати їх дефективними. Це нормальні діти, які вимагають посиленої уваги, особливих зусиль, своєрідної “бережливої педагогіки”. За два—три роки інтенсивної роботи такі діти вирівнюються у знаннях зі своїми ровесниками із звичайних класів і потім продовжують навчання в середній школі.

Важливим фактором успішної роботи класів вирівнювання є відносна однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість. Учителі мають можливість маневрувати навчальним матеріалом, використовувати його відповідно до особливостей вивчення певної теми.

Головним є  не проходження програми, а достатнє засвоєння кожним учнем матеріалу, ліквідація прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює умови для подальшого просування у навчанні. Певне значення має і кількість учнів у класах (не більше 20). Викладають у таких класах спеціалісти високої кваліфікації, здатні творчо організувати пізнавальну діяльність учнів.

Тема 7. Оптимізація процесу навчання.

1.Поняття про   оптимізацію  процесу  навчання: критерії, етапи, способи  оптимізації.

2.Диференціація  та індивідуалізація  процесу  навчання.

 

 

Література:

1. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія»2001.
2. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"
3. Галузинський В. М. Євнух М. Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. – К., 1995.

 

 

1.Поняття  про  оптимізацію  процесу  навчання: критерії, етапи, способи  оптимізації.

Оптимізація процесу навчання — управління навчанням на основі всебічного врахування його закономірностей, принципів, сучасних форм і методів, особливостей, внутрішніх і зовнішніх умов з метою досягнення найвищої його ефективності.

До  критеріїв оптимізації процесу  навчання належать:

 

— ефективність процесу навчання (результат успішності навчання, вихованості і розвитку учнів);

— якість навчання (ступінь відповідності між результатами та цілями і завданнями навчання, а також ступінь відповідності між результатами і максимальними можливостями кожного школяра в певний період розвитку);

— оптимальність  витрат часу і зусиль учителів та учнів (відповідність гігієнічним нормам).

 

Вибір певної структури навчання пов'язаний з прийняттям педагогом рішення про його завдання, зміст, форми і методи. Такі рішення мають різний рівень обґрунтованості й впевненості, що обраний комплекс засобів є найкращим для конкретних умов.

 

 

 

Рішення буває:

• машинальним (приймається до того, як осмислюється інформація); інтуїтивним (базується на інтуїції);
• асоціативним (опирається на асоціації з попередніми рішеннями); пробним (ґрунтується на методі проб та помилок);
• імовірнісним (передбачає оцінювання ймовірного результату від нього); детермінованим (опирається на знання причинно-наслідкових, інших зв'язків, які дають змогу передбачити результати).

 

При виборі структури процесу навчання дбають про підпорядкованість її меті навчання, цілісне охоплення всіх основних його компонентів, використання принципів дидактики, можливостей змісту і форм навчання. Знаючи особливості кожного з методів навчання, раціонально поєднуюють їх, уникаючи шаблонних рішень.

 

2.Диференціація  та індивідуалізація  процесу навчання.

Нові орієнтації й цінності сучасної освіти обумовили  необхідність розуміти учня як індивідуальну  дійсність і як індивідуальну  можливість. 
Пригадаємо, що індивідуальним у людині називають те особливе, що вирізняє її з-поміж інших людей, а індивідуальністю - яскраво виражену сукупність ознак, властивих окремій людині, які закладені природою або набуті нею в індивідуальному досвіді. Особливими можуть бути інтелектуальні, вольові, моральні, соціальні та інші риси особистості. До індивідуальних особливостей відноситься своєрідність сприймання, мислення, пам'яті, уяви, інтересів, нахилів, здібностей та інше. Вона значною мірою обумовлює процес засвоєння знань, формування всіх якостей особистості. 
Глибоке знання індивідуальних особливостей учня необхідне для вирішення двох завдань, взаємопов'язаних між собою:

1) індивідуалізації - підтримки і розвитку одиничного, особливого, своєрідного як потенціалу  особистості; 
2) соціалізації - адаптації у соціальному середовищі і са-мореалізації особистості в ньому. 
Індивідуалізація навчання - це система засобів, яка сприяє усвідомленню учнем своїх сильних і слабких можливостей навчання, підтримці і розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних смислів навчання. Індивідуалізація сприяє розвитку самосвідомості, самостійності й відповідальності. 

Педагогічна підтримка  полягає у спільному з учнем  визначенні його інтересів, цілей, можливостей  і шляхів подолання перешкод (проблем), які заважають йому досягати позитивних результатів у навчанні (О.С.Газман). Підґрунтям педагогічної підтримки є взаємини рівноправності, рівноцінності, поваги й довір'я між учителем і учнем.

Індивідуалізація передбачає:

• індивідуально орієнтовану допомогу учням в усвідомленні власних потреб, інтересів, цілей навчання;
• створення умов для вільної реалізації завданих природою здібностей і можливостей;
• підтримку школяра у творчому самовтіленні; 
  підтримку учня у рефлексії.

Отже, педагогічна  підтримка використовується з метою  допомоги учням у вирішенні проблем: діагностичної, пошукової, діяльносної, рефлексивної. Звісно, вона не може замінити процес навчання - основний шлях одержання поколінням, що підростає, соціального досвіду, створюваного людством протягом тисячоліть. У цьому випадку здійснюється індивідуальний підхід, суть якого полягає в управлінні розвитком учня, що базується на глибокому знанні рис його особистості і умов життя.

 Педагогіка індивідуального  підходу передбачає пристосування  форм і методів педагогічного  впливу до індивідуальних особливостей  школяра з метою забезпечення запроектованого рівня розвитку особистості. 
Під диференціацією розуміють таку форму індивідуалізації, коли учні, схожі за певними індивідуальними особливостями, об'єднуються в групи для окремого навчання.

Зовнішня диференціація навчання здійснюється за двома напрямами:  
1) шляхом створення класів і шкіл на основі спеціальних здібностей, інтересів і професійних нахилів учнів (профільні та спеціалізовані навчальні заклади, класи з поглибленим вивченням окремих предметів);  
2) шляхом створення шкіл і класів за певним рівнем загального розумового розвитку учнів і стану здоров'я учнів (школи для обдарованих дітей та підлітків, школи для дітей з відхиленням у здоров'ї, класи вирівнювання). 

Диференціація розпочинається здебільшого на старшому ступені середньої загальноосвітньої школи та у 8-9 класах спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій, коледжів, колегіумів. Виділяють такі профілі диференціації: науковий (філологічний, фізико-математичний, біолого-технічний, біолого-хімічний, історико-суспільствознавчий та інші); прикладний (агрохімічний, сільськогосподарський, хіміко-технічний, економічний, фізико-технічний та інші), художньо-естетичний (музичний, образотворчий, вокальний, акторський, хореографічний та інші); спортивний (за видами спорту). 
Головною ознакою диференціації в цих навчальних закладах є програми. Міністерство освіти і науки України розробило і запропонувало педагогам близько 60 варіантів навчальних програм для диференціації навчання. 

Важливим напрямом диференціації  є навчання обдарованих, талановитих дітей і підлітків. Саме вони в недалекому майбутньому забезпечать прогрес країни в науці, виробництві, мистецтві.

Важливим  напрямом диференціації освіти є організація навчання дітей, які знаходяться на протилежному, аніж обдаровані діти, полюсі, - інвалідів і дітей з негативними відхиленнями у розумовому розвиткові. Проблема відображає сумну реальність масового народження дітей з різними патологіями внаслідок спадкових хвороб, алкоголізму і наркоманії батьків. 
В Україні є система спеціальних шкіл для дітей з відхиленнями в здоров'ї (лісні школи, спецшколи). Для частини учнів регулярні заняття в них проводяться за звичайними програмами. Решта дітей і підлітків навчаються за полегшеними загальноосвітніми програмами з акцентом на професійну підготовку. 
Окремим напрямом диференціації є компенсаційне навчання, тобто додаткові педагогічні зусилля стосовно учнів, що відстають у навчанні, мають слабку підготовку. 
Внутрішня диференціація здійснюється під час уроків. Необхідність у ній тим більша, чим різноріднішим є склад учнів. Навчання тут погоджується з можливостями різних груп учнів. Загальна програма розрахована на підвищення рівня всіх школярів.

Найефективнішою є групова диференціація. У всіх типах загальноосвітніх навчальних закладів учні класів поділяються на групи. У такій групі учень може вільніше висловлювати свої думки, активніше брати участь у розв'язанні навчальних завдань відповідно до своїх інтересів і здібностей.

Розділ 3. Теорія  виховання.

Тема 1. Сутність  процесу  виховання.

1.Поняття про   процес  виховання.

2.Структура  процесу  виховання.

3.Рушійні сили  виховного процесу.

4.Концепція  національного  процесу  виховання.

5.Самовиховання   і перевиховання.

6.Результати  процесу  виховання і  їх  виявлення.

 

 

Література:

 

1. Бабанский Ю. К„ Победоносцев Г. П. Комплексный подход к воспитанию школьников. — М., 1980.
2. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія»2001.
3. Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання. — Івано-Франківськ, 1996.
4. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"
5. Фіцула М. М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів. — Тернопіль, 1993.

 

 
1.Поняття  про  процес  виховання.

 

Процес  виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Процес виховання  залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників.

 

Об'єктивними чинниками є: особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема; перебудова економіки на ринкових засадах; особливості розвитку соціальної сфери; відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки; розширення сфери спілкування з іноземними громадянами; вплив природного середовища.

 

До суб'єктивних чинників відносять: соціально-педагогічну діяльність сім'ї та громадських організацій; навчально-виховну діяльність закладів освіти в особі їх працівників; цілеспрямовану діяльність засобів масової інформації; діяльність закладів культури; виховну діяльність позашкільних установ та діяльність церкви.

Процес виховання  складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного  впливу, а також його результату та корекції. Щодо формування особистості  структура процесу виховання  має такі компоненти: свідомість особистості, емоційно-почуттєва сфера, навички та звички поведінки. Провідну роль відіграє розвиток її свідомості.