Покрова до вінця веде

Тимиш. Тепер ви дєлом розмишляйте, а нам адвєд давайте.

Одарка підходить до Уляни.

Одарка. Колупай швидше піч, колупай!

Прокіп. (поважно). Ось що ми зробимо: хліб святий принь- маємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви нас не порочили, буцімто ми передержуємо куниці або красні дівиці, так ми вас пов'яжемо. Чи так, жінко?

Одарка (весело й ласкаво). Роби, як знаєш. Ти батько і нам усім голова; як скажеш, так і буде.

Прокіп. Еге! Дочко, а годі піч колупати, давай чим оцих хранцузів пов'язати.

Одарка (до Уляни). Іди ж, іди. Чуєш, що батько велить? Може, нічого не придбала, та вже і соромиться. Не вміла матері слухати, не вчилася прясти, не заробила рушників, в'яжи ж хоч валом. А ке лишень, що в тебе там є? Та іди-бо.

Уляна виходить, потім повертається з дерев'яним тарілем,

на  якому хрест-навхрест лежать два вишитих  рушники. Один рушник підносить Скорику, другий — Тимишу.

Скорик. (узяв рушник, встає, вклоняється). Спасіба батюшці і матушці, што свайо дитя рано будили і доброму дєлу учили. Спасіба і маладой, што рано уставала, тонко пряла і харошенькі рушнички придбала!

Тимиш. Так-таки, так.

Скорик. (Тимишу). Ану, товаришу, зав'яжи мнє, а я тебе. (Зав'язують один одного через плече.)

Стецько. А князя і забули? Хоч би тобі на сміх чим-небудь оплутали.

Одарка. Давай же, Улясю, хустку молодому.

Уляна. З місця не піду, хоч вбий!

Стецько. Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!

Тимиш. Так-таки, так.

Одарка. Та що се ти задумала? Як се можна хустки не давати? За якого ж ти гаспида рушники подавала? Та я не подивлюсь, що ти молода...

Скорик бере Уляну за руку, відводить убік, щось тихо їй каже. Уляна веселішає.

Стецько. (нудьгуючи). Цур йому, сьому сватанню: яке довге! Коли б швидше.

Уляна. (Скоршу). Зараз, дядьку, зараз!

Уляна вибігає, повертається весела з великим тарілем,

на  якому лежить гарбуз, вкритий шовковою хусткою.

Уляна підходить до Стецька.

Стецько. (радісно встає, звертається до Прокопа та Одарки). Спасибі матері... що вчила батька спати... та будила прясти...

Поки  він говорив, Олексій бере хустку і чіпляє її за пояс.

А Стецько, не дивлячись, хапає гарбуз, стоїть,

розкривши рота.

Олексій (до Уляни). Тепер ти моя на віки вічні!

Уляна. Не покину тебе до смерті!

Одарка. Що се, що се таке? Що се?

Стецько. (підносячи їй до обличчя гарбуз). Гарбуз! Хіба повилазило? Ось бач, хоч покуштуй.

Одарка (розгнівано). Що се таке? Та се нас обморочено!

Олексій. Ні, матусенько, се не морока, се правда святая, хоч перехрестись. Таке моє щастя: мені досталася хустка, а урагу мому — гарбуз.

Стецько. Так поміняймось.

Уляна. Матусенько моя ріднесенька! Божая воля на те, щоб я пожила ще на світі. Благослови ж мене і мого Олексія!

Стецько. Поблагослови їх оцим гарбузом по потилиці.

Одарка. Щоб я вас благословила? Не буде сього, не буде...

Тимиш. Так-таки, так.

Прокіп. Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарці.

Одарка. Не бачити нам тепер ні волика, ні корови... (зітхає, потім ласкаво дивиться на Олексія та Уляну). Благослови вас, Боже, діти.

Стецько. Бач, як погіаровалися! (Бере шапку, гарбуз і виходить з хати.)

Чути  музику.

Одарка. От вже і дружечки ідуть.

     До  хати входить фольклорний гурт, співає 

Та ти, душечко, наша Уляна!

Обмітайте двори,

Обмітайте двори,

Застилайте столи,

Кладіте ложечки,

Срібні блюдечки,

Золотії мисочки,

От ідуть дружечки! 

1-ша дівчина з гурту (кланяючись). Дай, Боже, вечір добрий! Помагайбі вам на усе добре.

Олексій і Уляна вклоняються.

Одарка. Спасибі, дружечки! Просимо на хліб, на сіль і на сватання. Сідайте сюди, дівчата. (Саджає їх біля Уляни.) От же вам і ложечки; брусуйте, друженьки, брусуйте...

2-га дівчина з гурту. Та нам же при людях їсти не подоба!

3-тя дівчина з гурту. Лучче ми вам заспіваємо та ваших молодих возвеличаємо.

Фольклорний гурт (співає) 

Ой чому, чому

В сім новім  дому

Так рано засвічено?

Уляна рано вставала,

Русу косу чесала,

Матінку питала. 

Усі учасники дійства  поклоняються.

Виходять ведучі. 

Ведучий. Що ж, дорогі друзі, сьогодні дізналися багато нового про свято Покрови.

Ведуча. Тепер ми знаємо як святкують його в Україні, яких традицій дотримувались наші пращури.

Ведучий.  На цьому наше свято закінчується. До побачення!

Ведуча. До нових зустрічей!