Педагогические конфликты

Основные различия касаются первой группы причин: у мальчиков  чаще возникают конфликты из-за поведения  в школе, пропусков занятий и  опозданий, а также из-за курения. Девочки опередили своих сверстников  только в одном случае — «Мой внешний вид: прическа, одежда».

Конфлікт  у взаємодії «вчитель — учні»

Суб'єктивними  умовами підвищеної конфліктності  педагога є його індивідуально-психологічні особливості, психологічний клімат у сім'ї, взаємини з оточуючими, індивідуальний стиль поведінки, загальні умови  школи тощо. До найпоширеніших причин виникнення педагогічних конфліктів у  взаємодії «вчитель — учень», «вчитель — учні» належать:

— нездатність  учителя прогнозувати на уроці поведінку  учнів. Несподіваність їх вчинків часто  порушує запланований перебіг уроку, викликає в учителя роздратування  та прагнення будь-якими засобами подолати конфлікт. А обмеженість  інформації про причини того, що трапилось, ускладнює вибір оптимальної  поведінки, засобів впливу на клас;

— намагання  вчителя будь-якими засобами зберегти свій соціальний статус за рахунок  зниження статусу учня. Вчитель вживає вирази низького стилю («розвісив вуха», «роззявив рота», «вештаєшся», «Що  ти верзеш?»). Це порушує принципи взаємодії, доводить ситуацію до конфлікту;

— оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості («роззява», «дурень», «нахаба»). Це визначає ставлення до учня інших вчителів та свідків (особливо у початковій школі);

— суб'єктивізм учителя у сприйнятті вчинку учня, недостатня інформованість про його мотиви;

— намагання  суворо покарати учня, мотивуючи це тим, що зайва суворість не завадить;

— невміння спрогнозувати  наслідки необ'єктивного оцінювання вчинків дітей;

— нездатність  до самоконтролю (роздратованість, брутальність, знервованість, нетактовність, грубість, мстивість, самовдоволеність, безпорадність  та ін.). Конфліктують з учнями вчителі з негнучким мисленням, стереотипністю оцінок, шаблонним підходом до їх запитів та інтересів, нездатністю оцінювати об'єктивність вимог до учнів. Особливо небезпечні їх недовіра і підозра. Свою прискіпливість до учнів вони вважають вимогливістю, а вимогливість до себе з боку учнів сприймають як посягання на авторитет;

— брак педагогічних здібностей;

— незадовільна організація роботи у педагогічному  колективі;

— застосування покарання без урахування позиції  учнів.

Кожна помилка  вчителя при вирішенні конфліктів травмує учнів, вселяє недовіру до нього, порушує систему взаємин між  учителем і учнями. У педагога виникає  глибокий стресовий стан, незадоволення  своєю працею, нездорове усвідомлення залежності професійного самопочуття  від поведінки учнів.

Керівники шкіл часто звинувачують вчителя у  виникненні конфліктів, а вчитель  свою провину визнає рідко. Найчастіше вони трапляються в учителів, які  цікавляться лише рівнем засвоєння  предмета.

Ситуація на уроці доходить до конфлікту, як правило, із невстигаючим учнем. Тому в інтересах  вчителя виявляти до них особливу увагу, своєчасно надаючи їм допомогу.

Буває, що конфлікт виникає внаслідок покарання  за недисциплінованість на уроці  поганими оцінками з предмета. Це не тільки консервує особистий конфлікт, а знижує зацікавленість в учня до предмета. Немало конфліктів спричинює  низький рівень педагогічного спілкування  вчителів, які не можуть своєчасно  зупинитися, уникнути різких слів, негативних узагальнень та перебільшень («Від тебе ніколи не почуєш нічого розумного», «Ти завжди брешеш», «Таких, як ти, і  у в'язницю не беруть» тощо), загрозливих  оборотів у якості попереджень («Дивіться  ж мені, щоб зробили...», «Спробуйте мені тільки не...»). Це ображає вихованців, підриває довіру до здатності педагога бути справедливим.

Виділяють і  негативні стереотипи педагогічної поведінки, що породжують незадоволення  учнів вчителями, стимулюють розвиток конфліктів: емоційні спалахи, дратівливість  через дрібниці; безпідставні дії; використання дитячих методів дисциплінування, відкритий розподіл учнів за симпатіями; залякування, вимоги у формі погроз; надмірна фіксація уваги на недоліках  учнів; привселюдні образи; втручання  у світ особистісних стосунків хлопців  і дівчат; негативна оцінка інших  вчителів при учнях тощо.   

Міжособистісні  конфлікти у педагогічному  колективі

Конфлікти у  педагогічних колективах за своєю природою є міжособистісними. Вони пов'язані  з порушенням взаємозв'язків у  процесі спільної педагогічної діяльності. Це можуть бути ділові зв'язки між учителями, керівниками з приводу педагогічної діяльності, а також «рольові зв'язки», що виникають з необхідності дотримання правил, норм, відповідно до фахової  етики. Можливі вони й у сфері  особистісних взаємозв'язків між  педагогами у процесі спільної діяльності. Залежно від них виділяють  три групи конфліктів у педагогічному  колективі:

1. Фахові конфлікти.  Виникають як реакція на порушення  ділових зразків, появу перешкод  на шляху до мети у професійно-педагогічній  діяльності. Є наслідком некомпетентності  вчителя, нерозуміння мети діяльності, безініціативності в роботі та  ін.

2. Конфлікти  сподівань (очікувань). Їх породжує  невідповідність між поведінкою  педагога і нормами взаємовідносин  у педколективі (нетактовність стосовно  колег і учнів, порушення норм  фахової етики, невиконання вимог  колективу). Виникають при порушенні  взаємозв'язків «рольового» характеру.

3. Конфлікти  особистісної несумісності. Вони  є наслідком особистісних якостей,  характерів учасників педагогічного  процесу. В їх основі — нестриманість,  завищена самооцінка, зарозумілість,  емоційна нестійкість, надмірна  вразливість.

Конфлікти у  педколективі можуть виникати з реальних протиріч або за їх відсутності —  внаслідок спотворених уявлень  окремих осіб про певні аспекти  життєдіяльності.

Причини конфліктів у колективі:

1. Матеріально-технічні. Це — протиріччя між засобами  і предметом праці, між засобами  і процесом праці, коли суб'єкт  діяльності змушений працювати  із застарілим обладнанням, у  непридатних умовах.

2. Ціннісно-орієнтаційні. Виявляються через протиріччя  між цілями суспільства, колективу  й особистості.

3. Фінансово-організаційні.  Здебільшого постають як протиріччя  між організацією та оплатою  праці. Справедлива оплата результатів  праці передбачає врахування  ділових якостей співробітника  (фахова компетентність, спроможність  самостійно планувати, організовувати  і контролювати свою діяльність, здатність освоювати нові методи  роботи тощо), результату його  праці, складності його роботи, стажу й рівня освіти.

4. Управлінсько-особистісні.  Зумовлені неадекватним оцінюванням  керівником фахової придатності  і моральних якостей співробітника  (за обґрунтованих домагань співробітника  на вищу посаду або, навпаки,  закріплення посади за співробітником, який не має необхідних для  справи якостей).

5. Соціально-демографічні. До них належать вік, стать,  соціальне становище, національність, що зумовлюють різні інтереси, ціннісні орієнтації, психофізіологічні  особливості.

6. Соціально-психологічні. Виникають внаслідок певної психологічної  та моральної несумісності співробітників. 

Іноді конфлікти  пов'язані з перебуванням у педколективі випадкових для школи людей, які  не люблять своєї роботи, професійно непридатні до неї, адаптацією в ньому  молодих педагогів, які не відразу  сприймають його традиції. Немало протиріч пов'язано й зі складністю об'єктивного  оцінювання роботи вчителя; перебільшенням заслуг одних вчителів і недооцінюванням  інших. Різноспрямованість інтересів  учителів може стимулювати неоднакове ставлення учнів до їх навчальних предметів. Надмірна увага до одних  предметів призводить, як правило, до зменшення уваги до інших, а значить, і до вчителів, які їх викладають.

Іноді зіткнення  інтересів учителів може виникнути  внаслідок їх моральних принципів, коли для досягнення, однакової мети використовують різні засоби. Так, деякі  вчителі для здобуття авторитету створюють ілюзію бурхливої діяльності, що не може залишитися непоміченим  колегами. Джерелом протиріч може бути і розбіжність у педагогічних поглядах, в методиці і вимогах  до учнів, матеріальні інтереси тощо.

Серед найтиповіших протиріч в учительському колективі  — протиріччя між окремими вчителями  і протиріччя між окремим вчителем і цілим колективом. Регулювання  їх можливе за дотримання таких принципів:

1. Відповідальність  вчителя за діяльність педагогічного  колективу. Він потребує від  учителя узгодження своїх педагогічних  поглядів і дій з діями колег,  орієнтації на єдність педагогічних  вимог і впливів, збагачення  своїх педагогічних знань і  умінь позитивним досвідом всього  колективу, узгодження з ним  своїх зусиль у пошуках нових  методів і засобів педагогічного  впливу на учнів. Така орієнтація  збагачує педагогічний досвід, традиції  колективу, що мають педагогічну  цінність, каталізує процес усвідомлення  відповідальності за рівень його  розвитку і авторитет, унеможливлює  антипедагогічні дії, прояви лжеколективізму  та індивідуалізму.

2. Повага до  колеги як до товариша по  роботі, всебічна підтримка авторитету  кожного з них як важливого  фактора спільного педагогічного  впливу на учнів. Цей принцип  передбачає шанобливість і тактовність  у взаємостосунках учителів, недопустимість  концентрації уваги до свого  предмета за рахунок ігнорування  інших, сприяння колегам, які  шукають ефективних шляхів і  засобів виховання, навчання учнів,  допомога менш досвідченим у  вдосконаленні їх педагогічних  умінь і навичок, непримиримість  до антипедагогічної поведінки. 

Конфлікти у школі

Проблема взаємодії  учасників педагогічного процесу  набуває все більшого значення для  сучасної школи. Породжена вона динамічним розвитком суспільства, зміною соціальних орієнтирів, що поглиблює проблему поколінь, ускладнює стосунки вчителів та учнів, учителів між собою та з  адміністрацією.

Конфлікти у  школі поділяють на прості та складні.

Прості вирішуються  вчителем без зустрічної протидії учнів  за допомогою організації їх поведінки  у школі (зупинення бійки, сварки між учнями тощо). Серед складних педагогічних конфліктів розрізняють  конфлікти діяльності, конфлікти  поведінки, конфлікти взаємин.