Педагогічний портрет Євгена Гребінки

ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ  ЄВГЕНА ГРЕБІНКИ

 У статті визначено передумови формування педагогічного таланту Євгена Гребінки, висвітлено викладацьку діяльність письменника у Петербурзі та втілення його педагогічних поглядів у художніх творах.

Актуальність теми обумовленна  відзначенням  у 2012 році 200річчя від  дня народження видатного українського педагога та письменника Євгена Гребінки. Мета статті – висвітлити передумови формування педагогічного таланту Євгена Гребінки, наставницьку та викладацьку діяльність письменника, а також втілення його педагогічних ідей у художніх творах.

На сучасному етапі  розвитку та активного реформування вітчизняної освіти проблема її гуманізації стає очевидною домінантою педагогічного процесу. Водночас простежується тенденція реалізації гуманістично орієнтованої педагогічної парадигми на основі забезпечення історичної спадкоємності з вітчизняними культурними традиціями. Реалії цього процессу вимагають ґрунтовного опрацювання наявних у арсеналі педагогічної думки матеріалів, що містять яскраво виражену гуманістичну спрямованість.

Беззаперечним є факт, що новітні інноваційні науково-педагогічні  теорії і технології знаходять своє опертя в минулому, оскільки джерелом духовності нації є історична пам'ять. Зважаючи на це, назріла потреба у перегляді та переосмисленні прогресивної класичної спадщини відомих діячів вітчизняної культури.

Особливий інтерес викликають ті історичні періоди, коли відбувалися кардинальні соціальні і культурні реформи, що впливали на вітчизняну освітнюполітику. Саме такою епохою була перша половина XIX століття, коли значну роль у розвитку вітчизняної культури, зокрема освіти, відігравала особистість письменника, педагога, видавця, громадського діяча, яким була вписана самобутня сторінка в історію українського національного відродження – Євгена Павловича Гребінки (1812-1848).

Кількість праць, присвячених  життєвому і творчому шляху Є. Гребінки,

становить близько п’ятдесяти робіт (серед яких статті, дописи, кілька брошур і книг) [3]. За останні півтораста років неодноразово видавалися книги  творів

письменника з оглядовими вступними статтями. Їх авторами у  різний час були М. Михайлов (1862, 1902), Є. Кирилюк (1930), М. Новицький (1935), О.Дьяченко (1954), С. Зубков (1959, 1988) та ін. Окремі дослідження  здійснено І. Гуріним, Л. Селівановою, С. Зубковим, Б. Деркачем (серед досліджень останніх років – праці О. Брайка, Л. Задорожної, А. Косицина, Ю. Сироти). Однак, незважаючи на таку кількість праць, освітня діяльність Є. Гребінки та його педагогічні погляди залишаються недослідженими.

Життя Є. Гребінки було коротким, але надзвичайно яскравим, насиченим справді неординарними подіями та доленосними зустрічами. Народився Євген Павлович Гребінка 2 лютого 1812 року в с. Убіжище поблизу Пирятина на Полтавщині в сім’ї дрібного поміщика – відставного офіцера. Мати письменника походила зі звитяжного запорозького роду Чайковських. Окрім Євгена, в сім’ї росли ще четверо синів і донька від першого шлюбу батька.

Родинне виховання у поєднанні  з розкішною українською природою – це перший педагогічний світ письменника. Безсумнівно, саме тоді, в дитячі роки, закладалося підґрунтя для розвитку педагогічного хисту майбутнього классика літератури. Усвідомлюючи роль і значення краси рідного краю для свого духовного формування, Є.Гребінка не один раз із великим пієтетом оспівуватиме його у своїх творах. Підтримала і розвинула в ньому потяг до цієї краси його нянька, звичайна українська селянка; вдячний за це, Є. Гребінка згодом влаштує долю її сина.

Перший учитель Є. Гребінки – Павло Іванович Гуслистий –  доклав чимало зусиль, щоб дати належну підготовку своєму учневі до вступу в Ніжинську гімназію вищих наук. Це був один з кращих тогочасних навчальних закладів. Директор гімназії І. Орлай прагнув упровадити в навчально-виховний процес методи швейцарського педагога Й.Г.Песталоцці, вельми популярноготоді в Європі. Головним постулатом навчання, за Й. Г. Песталоцці, було взаєморозуміння учнів і вчителів. Підбираючи штат викладачів, І. Орлай намагався передусім знайти людей освічених, розумних, які виявили себе не

лише у викладанні, а  й в інших видах творчої  діяльності, здатних вивести своїх вихованців на широку дорогу загальноєвропейської культури. Йому вдалося запросити на роботу таких талановитих педагогів, як М. Білоусов, С. Андрущенко, Ф. Зінгер, І. Ландражин, І. Кулжинський.

У центрі уваги педагогічного  колективу Ніжинської гімназії перебували питання організації навчально-виховного процесу, змісту, рівня та методики викладання. І. Орлай прагнув, щоб шкільні предмети відображали тогочасний рівень знань, закликав учителів удосконалювати свої дидактичні прийоми, був проти зубріння, відстоював принципи послідовності та логіки викладу, закликав не переобтяжувати навчальний процес зайвим матеріалом. Директор став практикувати позаурочні заняття, що стимулювали індивідуальні творчі нахили учнів. У гімназії діяли театр (з 1824 р.), хор, що, звісно, сприяло розвитку різноманітних здібностей вихованців [6]. Як бачимо, навчання у гімназії було побудовано із застосуванням передових принципів, форм і методів, що забезпечувало формування всебічно розвиненої, освіченої особистості.

В гімназії, як і в більшості  тодішніх державних навчальних закладів, вихованці, які відчували схильність до літературних занять, не раз бралися видавати рукописні журнали. Один з таких журналів видавав Є. Гребінка, наповнюючи кожний щотижневий номер його майже виключно своїми віршами та прозою. Вірші були здебільшого сатиричні, і за мету їх дотепів та насмішок правили переважно студенти-математики. Потім Є. Гребінка

брав участь у виданні  іншого журналу, який редагував його товариш, згодом професор Київського університету В. Домбровський, під хитрим міфологічним заголовком «Аматузия».

Характерно, що в перші  роки навчання в гімназії Є. Гребінка виявляє особливий інтерес до малювання. І хоча художником він не став, однак жага малярської творчості, найімовірніше, розбудила творчу індивідуальність у юній особистості, стала збудником інтересу Є. Гребінки до літератури.

Навчання у Ніжинській гімназії вищих наук (1825-1831 рр.) –  винятково важливий етап у становленні майбутнього письменника і педагога, адже навчальний заклад не лише забезпечує належний рівень оволодіння студентом багатьма навчальними дисциплінами, а й формує з нього творчу особистість.

Закінчивши гімназію 1831 року, Є. Гребінка три місяці перебуває  на військовій службі у складі резервного 8-го Малоросійського козачого полку. Після розформування полку він повертається в рідне Убіжище, де проводить наступні (до 1834 р.) роки – час, який біографи письменника вважають зужитим на марноту світського життя. Ці роки остаточно переконують Є. Гребінку в тому, що вдоволення матеріальною і водночас позірною гранню життя – не для нього, його вабить можливість виявити себе у творчості; окрім того, батько, Павло Іванович, вимріював для свого сина кар'єру на викладацькій роботі: він бачив Євгена професором [2, с. 13]. Отже, Є. Гребінка вирішує їхати до Петербурга. Відзначимо, що Петербург 30-х та початку 40-х років XIX ст. був справжнім культурним та інтелектуальним центром великої імперії, який притягав творчі енергії. Справді, столиця і тоді, і тепер – чарівний магніт для всіх молодих обдарувань, притягальна сила для надій, зухвальств і навіть для нахабств. Треба визнати, що переїзд до Петербурга був цілком виправданим кроком і досить скоро дав свої плоди. Саме в Петербурзі повною мірою розкрився письменницький талант Є. Гребінки. Там він зблизився з багатьма

діячами російської та української  культури, що дало йому можливість публікувати свої твори на сторінках петербурзької періодики. Його першою серйозною публікацією стали уривки перекладу українською мовою пушкінської «Полтави». Роботу над перекладом Є. Гребінка розпочав ще у Ніжині в 1829 році, а закінчив лише через шість років, у 1835-му. Переклад друкувався уривками в «Московском телеграфе» и «Утренней звезде». В 1836

році він вийшов окремою  книгою з посвятою О.С. Пушкіну. За деякими свідченнями, сам О. Пушкін високо оцінив цей переклад і навіть мав намір перекласти російською деякі байки Є. Гребінки [8, с. 24].

«Малороссийские приказки» (1834) були першою книгою у творчій біографії Є. Гребінки. Блискуче написані українською, вони стали дійсним вкладом автора у формування української літературної мови. Варто наголосити, що ними письменник відкрив російській громадськості новий погляд на українську словесність. Уже тоді про нього заговорили як про національного поета-байкаря, а три роки потому, коли була надрукована його друга книга – «Рассказы пирятинца» (1837), написана російською, про Є. Гребінку заговорили вже як про письменника, безперечно, відомого. Саме у Петербурзі починається активний період його творчої діяльності. Є. Гребінка відвідує літературні салони, вечори, де знайомиться з П.Плетньовим, О. Пушкіним, В. Бєлінським, В. Далем, І. Панаєвим, В.Бенедиктовим. Зустрічався Гребінка й з В. Жуковським, Д. Григоровичем, І. Криловим, К. Брюлловим, О. Венеціановим, М. Вієльгорським. Зазначимо, що більшість його нових петербурзьких знайомих займалася педагогічною діяльністю, відтак спілкування у такому колі сприяло розвитку як літературного, так і педагогічного таланту письменника.

Вагомими є заслуги  Є. Гребінки – громадського діяча, який чимало зробив для організації українського літературного життя та підтримки рідного слова. Відомими є декілька важливих для України культурних проектів, зініційованих особисто Є. Гребінкою (зокрема, видання літературного додатка українською мовою до журналу «Отечественные записки»; на жаль, цей задум практично не був реалізований). Без перебільшення, історичною віхою для української літератури став вихід у світ альманаху «Ластівка» (1841), де були надруковані твори Т. Шевченка, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненко, Л.Боровиковського, В. Забіли, П. Куліша, і, звісно, самого Євгена Гребінки. Ідеюальманаху він виношував багато років. Цим виданням письменник засвідчив Петербургу – а разом з ним і усій культурній громадськості Росії – існування самобутньої української літератури.

Однак, безперечно, в історії  України Євген Павлович Гребінка назавжди залишиться насамперед як людина, за чиєї прямої ініціативи, безпосередньої матеріальної та моральної підтримки був підготовлений до друку й виданий у 1840 році «Кобзар» Т. Шевченка. Є. Гребінка власноруч носив рукопис у цензурний комітет. До того ж, іще раніше, 1838 року, він став одним з ініціаторів звільнення Шевченка з кріпацтва, постійно допомагав йому матеріально на перших порах, сам енциклопедично освічений, він підбирав для його освіти потрібні корисні книжки, знайомив з петербурзькими літераторами.

Від Євгена Павловича, який щойно видав свої українські байки  та розвивав широку організаційну діяльність по об'єднанню літераторів, які творили українською мовою, Т. Шевченко дістав гарячу підтримку своїм першим поетичним спробам. Є. Гребінка, таким чином, був не лише серед перших наставників та добровільних вчителів талановитого юнака, але й видавцем його творів. Отже, маємо три іпостасі ролі Є. Гребінки в долі Т. Шевченка – забезпечення належною для освіти літературою, розстановка належних

акцентів у здобутих знаннях, уведення в коло талановитих та ерудованих людей[2 , с. 21]. Це наставництво Є. Гребінки над молодим Т. Шевченком не лише поглиблювало і взаємозбагачувало їхні особистості, що надзвичайно важливо, але й – що найголовніше! – відкрило нові обрії перед Шевченком як майбутнім національним поетом.

У Петербурзі Є. Гребінка професійно займається викладацькою діяльністю. Письменник був переконаний у тому, що у літератури – особливий статус. Вона естетично перетворює людину, дає ґрунт для духовного зростання. Зауважимо, що таку ж роль Є. Гребінка відводить собі й у житті, не лише творчо реалізуючись як письменник, але й професійно – як учитель словесності. Не випадково у своїй ранній творчості він передусім звертається саме до жанру байки, до творів, які викривають людські пороки.

За свідченням першого  біографа письменника М. Михайлова, Є. Гребінка завдяки рекомендаційним листам та випадку 1 лютого 1834 року влаштовується чиновником Комісії духовних училищ. Цю посаду він згодом полишає і починає працювати викладачем у різних, переважно військових навчальних закладах Петербурга: Дворянському полку, Другому кадетському корпусі, Інституті корпусу гірничих інженерів, Морському кадетському корпусі [5].

Цю сторінку життя Є. Гребінки М. Михайлов характеризує так: «Колишні учні Гребінки переказували теплі, сповнені любові й почуття розповіді про свого покійного вчителя... Такий само добрий, так само лагідний і симпатичний був Євген Павлович і в ролі учителя, як у своєму домашньому житті і в колісвоїх знайомих. Із любові до літератури він заохочував учнів своїх до літературних занять – зрозуміло, тих, у кого помічав нахил і любов до справи... Часто траплялось, що він не зумів стримувати бажання поділитись із юними слухачами якоюсь визначною літературною новиною й, облишивши оповідь про

колишні долі російського  слова або які-небудь граматичні пояснення, із натхненням читав або новий вірш, або прозовий уривок. Так він прочитав не одну з пісень Кольцова, не один із віршів Лермонтова, не один уривок Гоголя. Як приклад терпеливості й лагідності Євгена Павловича варто згадати, що він ніколи не приструнчував пустунів у своєму класі й ніколи не скаржився на них начальству. Він звичайно звертався до учня тільки лише з такими тихими словами: «Ви нездужаєте, вам би треба в лікарню». I ці слова діяли краще заусілякі погрози та покарання» [5, c. 87].