Основні види діяльності школярів і їх вплив на виховання дітей

    Учбова  діяльність має свої специфічні компоненти. Д.Б. Ельконін та Давидов розглядають  учбову діяльність у єдності п’яти  компонентів: мотивації, учбової задачі, учбових дій, дій самоконтролю, дій  самооцінки. • Мотивація. Учбова діяльність спонукається і спрямовується різними  учбовими мотивами. Мотиви учбової  діяльності можна класифікувати  по різному. О.М. Леонтьєв розрізняє  мотиви, які розуміють учні і реально  діючі. Л. І. Божович виділяє широкі соціальні мотиви і учбово-пізнавальні. Крім того, іноді всі мотиви поділяють  на дві великі групи: мотиви, які  породжуються самою учбовою діяльністю і мотиви, які лежать за межами учбового процесу і пов’язані лише з  результатами учіння. Такі мотиви можуть бути широкими соціальними і вузькоособистими. У високовстигаючих учнів розвивається мотивація досягнення і престижна  мотивація. У невстигаючих школярів поступово формується мотивація  уникання невдачі і компенсаторна  мотивація. Серед мотивів учбової  діяльності є такі, які найбільш адекватні учбовим задачам. Якщо вони формуються у школяра, то його учбова діяльність стає осмисленою і  адекватною. Д. Б. Ельконін називає їх учбово-пізнавальними мотивами. В  їх основі лежать пізнавальна потреба і потреба в саморозвитку. Дитина повинна бути мотивована не лише результатом, а й самим процесом учбової діяльності. Якщо вчитель навчить дітей виконувати всі ці компоненти учбової діяльності, то він сформує у дітей вміння самостійно вчитися – сформує учбову діяльність.

    • Учбова задача. Учбова задача – це система  завдань, при виконанні яких учень  засвоює найбільш загальні способи  дій. Учбова задача спрямована на удосконалення  самого учня.

      • Учбові дії. Учбові дії  необхідні для розв’язання учбової  задачі. До їх складу входять  ряд учбових операцій. За допомогою  учбових дій діти відтворюють  і засвоюють взірці загальних  способів розв’язання задач і  загальні прийоми визначення  умов їх використання. Виконуються  ці дії як у предметному,  так і розумовому плані. Окремим  завданням навчального процесу  на цьому етапі є спеціальне  формування в учнів системи  необхідних учбових дій. Без  цього засвоєння програмного  матеріалу відбуватиметься формально,  шляхом механічного запам’ятовування  словесних характеристик понять  чи прийомів розв’язання завдань.  Наприклад, привиаченні будови  слова можна повідомити дітей,  з яких частин складається  слово (будова слова: корінь, префікс,  суфікс, закінчення, основа), показати  на прикладах, а потім запропонувати  ряд завдань на визначення  кореня і інших морфологічних  частин слова (це традиційне  навчання: зразок – результат). А  можна озброїти дитину способами,  за допомогою яких визначають  частини слова. У другому випадку діти виконують спеціальну учбову дію, яка складається з ряду учбових операцій: 1) змінити форму слова (закінчення); 2) знайти спільнокореневі слова (спільна частина споріднених слід – корінь)і т.д.

      • Дії самоконтролю. Дії самоконтролю  – це дії звірки, співставлення  учбових дій із зразком, який  задається ззовні. Виокремлюють  наступні етапи самоконтролю: 1) контроль  вчителя; 2) взаємоконтроль; 3) самоконтроль. Розрізняють контроль за: - кінцевим  результатом (“Перевір, чи зійшлась  відповідь”, “Перевір, чи не зробив  помилки в диктанті)”; - покроковий (вищий рівень контролю від  попереднього) – це корекція діяльності, слідкування за ходом дій, за  тим, як дія виконується в  даний момент, які дії виконані, що ще потрібно зробити. Одночасно  контролюється і якість виконання  дій. Завдання вчителя – навчити  учня самоконтролю. - перспективний  самоконтроль (ще більш досконалий  вид саморегуляції) – це корегування  діяльності на кілька операцій  вперед, прирівнювання майбутньої  діяльності зі своїми потенційними  можливостями її виконання. 

    • Дії самооцінки. Дії самооцінки –  це оцінювання дитиною своєї діяльності на різних етапах її виконання. Найбільш загальна і важлива функція самооцінки – регулятивна. Виокремлюють два  види самооцінки:

    - ретроспективна, тобто оцінка досягнутих  результатів своєї діяльності ( добре чи погано я зробив);

    - прогностична, яка являє собою  оцінку суб’єктом власних можливостей ( чи під силу мені це завдання). У цьому випадку дитина повинна співставити умову задачі зі своїм досвідом.

    Етапи самооцінки:

    1) оцінює вчитель;

     2) взаємооцінка;

    3)самооцінка.

    Існують певні способи підвищення адекватності самооцінки:

    1) можна, щоб діти самі оцінювали  свої роботи перед тим, як  віддати їх на перевірку вчителю.  Далі роботи перевіряє вчитель,оцінює  їх, обговорює з учнем випадки  неспівпадання. 

    2) взаємне рецензування робіт дітьми: вказати плюси, недоліки і висловити  свою думку щодо оцінки.

     3) невстигаючому учневі із заниженою  самооцінкою і зниженим мотивом  досягнень доручити шефство над  слабо встигаючим молодшим школярем 

    Наприкінці  другого та в третьому класі учні поступово починають виконувати окремі компоненти учбової діяльності шляхом саморегуляції. Передусім це стосується розуміння загального способу  вирішення завдань і визначення своїх можливостей при розв’язанні  тих чи інших конкретно-практичних завдань. Серед різних учбових дій  особливої уваги вимагають ті, які спрямовані на виділення і  відображення головних, істотних характеристик у предметі, що вивчається. Особливо інтенсивно вони формуються в 1-3 класах, коли учням постійно пропонують переказати оповідання своїми словами, скласти план переказу, коротко записати умову. Вчителю початкових класів при організації процесу формування учбової діяльності потрібно враховувати певні загальні закономірності. Передусім необхідно систематично залучати дітей в учбові ситуації, разом з дітьми знаходити і демонструвати відповідні учбові дії контролю і оцінки. Впродовж молодшого шкільного віку відбувається і певна динаміка ставлення дітей до навчання. Якщо спочатку діти оцінюють його просто як діяльність, до якої схвально ставляться дорослості, то потім їх приваблюють окремі учбові дії, нарешті, вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання на учбово-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом учбової діяльності.  

4. Творча  діяльність, її види.

     Діяльність  людини буває не тільки звичайною, але  й творчою. У творчій праці  – фізичній і розумовій – створюються  нові, оригінальні продукти великої  суспільної цінності. У нашому суспільстві  відкрилась можливість в усяку працю  вносити елементи творчості. Свідомо  плануючи і організовуючи свою діяльність, використовуючи свій попередній досвід і досвід інших, виявляючи ініціативу і почуття нового, люди роблять  свою діяльність творчою. Внаслідок цього праця стає складнішою, продуктивнішою, сприяє розвиткові фізичних і розумових здібностей.

     Творча  діяльність залежно від галузей  діяльності та індивідуальних особливостей людей здійснюється по-різному. Але  незалежно від галузі діялбності та індивідуальності працівників творча праця має деякі спільні риси.

     Усяка творча праця живиться метою, задумом, які породжується життям того суспільства, в якому живе людина. Щоб створити нове, треба глибоко усвідомити мету, відповідно організувати умови праці, докладно освоїти те, що вже створили люди в даній галузі, зібрати потрібний  матеріал і належно опрацювати його.

     Творча  діяльність у дітей виявляється  вже в творчих іграх, малюванні  і конструюванні. З віком ці види творчої діяльності дітей розвиваються далі, стають складнішими. Крім того, у  школярів з'являються такі нові види творчості, як музична, писання творів, віршів, створення різних технічних  моделей, вишивання і інші.

     Участь  у різноманітних гуртках сприяють розвиткові в дітей творчих здібностей.

     Творчість вимагає зусиль, наполегливої роботи над поставленим завданням. Чим  наполегливіше працювати над  його здійсненням, тим частіше виникатиме натхнення. Під натхненням розуміється  особливе піднесення творчої діяльності людини, під час якого виникають  ідеї і розв'язуються завдання, над  якими людина працює. Натхнення характеризується великою зосередженістю на завданні, активізацією пам'яті, творчої уяви, мислення і емоціональним піднесенням.

     Натхнення, говорить П. Чайковський, такий гість, який не любить відвідувати ледачих. Воно виникає, як зазначає О.М. Горький, в процесі успішної праці як її наслідок.

     Бувають випадки, коли під час творчого піднесення нас неначе осяває певна думка, і  завдання ми розв'язуємо раптово, як кажуть, інтуїтивно. Творча праця є наслідком  тривалої роботи мозку, продуктом значної  попередньої підготовки і глибокого  обдумування питання.

     Важливу роль у творчій діяльності відіграє ідейна спрямованість її виконавця, любов до свого діла, знання змісту і техніки роботи, прагнення до невпинного її вдосконалення, сила волі і інші якості людини. Особливо важливе  місце в творчій діяльності займають почуття. Жадоба творчості, хвилювання в її процесі, глибоке переживання  успіхів є важливою спонукальною силою для творчої людини.

     Життя і творча діяльність геніальних учених, письменників, композиторів, винахідників, художників, видатних людей світу  – прекрасна ілюстрація для підтвердження  цього положення. Ознайомлювати  дітей з тим, як проходила їхня творча діяльність в процесі праці, як формувалися і виявлялися їхні творчі здібності, дуже корисно для  розуміння ними особливостей творчої  діяльності. 

     Висновки. Отже, діяльність школярів різноманітна і багатогранна. Залежно від форми  і змісту розрізнябть такі основні  види діяльності: гру, навчання, працю, творчу працю.

     Гра є основним видом діяльності для  молодших школярів. Це цілеспрямована, свідома діяльність дітей. Найулюбленішими, найпотрібнішими для них є  такі ігри, в яких вони ставлять перед  собою певні цілі і добиваються  їх реалізації. Діти свідомо добирають  ігри, розробляють їх плани, підшукують засоби для їх здійснення

     Однак, голоною у школі є навчальна  діяльність. Вона має ряд спільних рис з ігровою діяльністю дітей. І гра, і навчання є активною, свідомою діяльністю. В грі є елементи навчання, як і в навчальній діяльності, в  грі діти набувають деяких знань, навичок і звичок. Але навчальна  діяльність дітей у школі відрізняється  від ігрової діяльності і своєю  метою, і змістом, і мотивами.

     Навчальна – це така активна, свідома і цілеспрямована діяльність, яка полягає в засвоєнні  дітьми знань з метою підготовки їх до майбутньої самостійної трудової діяльності.

     Праця – невід'ємна частина життя людини. Формування психологічної готовності до праці починається з дошкільного  віку і продовжується в процесі  шкільного навчання.

     Важливу роль у психологічній підготовці дітей до трудової діяльності відіграє поєднання навчання з суспільно  корисною продуктивною працею. Тому поряд  з навчальною діяльністю в школі  учнів треба привчати й до праці, щоб вони в міру своїх сил та можливостей систематично  виконувати певні трудові завдання як у сім'ї, за дорученням батьків, так і в школі, за дорученням учителів.

     Не  менш важливою є й творча діяльність. Ті школярі, які займаються творчою  працею є дуже талановитими, здібними, розумними, наполегливими, зосередженими, активними, емоційними, у них розвинена  творча уява.

     Таким чином, батьки та вчителі повинні  допомагати дітям розвиватися, опановувати  усі види діяльності, тому що у своїй  діяльності діти спілкуються, обмінюються  досвідом, знаннями. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Список  використаної літератури

1. Волкова Н.П. Педагогіка. – К., 2003.
2. Максим'юк С.П. Педагогіка. – К.: Кондор, 2005.
3. Мойеюк Н.Є. Педагогіка. – К.,2001.
4. Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2001.
5. Початкова школа№4, 2000. – С.15-17.
6. Степанова О.М. Психологія. – К.: Академія, 2000.