Національна доктрина розвитку освіти України

Демократичні зміни, що відбуваються в суспільстві загалом, і в  освітній галузі зокрема, сприяють формуванню й утвердженню концепції виховання, в якій неповторність та самобутність кожної дитини мають стати найвищою цінністю нації і розглядатися в  контексті національного відродження.

Національна доктрина розвитку освіти України (2002) визначила пріоритетні  напрями та шляхи створення життєздатної системи неперервного навчання і  виховання, які передбачають формування працелюбної, творчої, енергійної особистості, здорової фізично і духовно, громадянина України, здатного до суспільного вибору та збагачення на цій основі інтелектуального й економічного потенціалу народу.

Надзвичайно актуальним у цьому  контексті є наукове обґрунтування  системи дошкільного виховання майбутніх громадян ХХІ ст., адже саме дошкілля визначене висхідною ланкою в системі неперервної освіти в Україні. Специфіка дошкільної освіти полягає, насамперед, у самоцінності дошкільного віку та його винятково важливому значенні для розвитку особистості. Саме у цей період має бути закладене підґрунтя для нормального психічного і фізичного розвитку дитини.

Такі важливі державні документи, як Закон України „Про освіту” (2000) та Закон України „Про дошкільну  освіту” (2001), спрямовують педагогічний процес сучасних навчально-виховних закладів, зокрема дошкільних установ, на реалізацію ідей національного виховання в контексті загальнолюдських цінностей, що ґрунтуються на глибокому осмисленні позитивного досвіду, набутого українською педагогічною наукою і практикою, об’єктивний аналіз якого є важливим джерелом розробки стратегії сучасної дошкільної освіти в Україні, необхідною основою наукового пізнання, на ґрунті якого виникають нові наукові концепції.

Вивчення процесу становлення  вітчизняного суспільного дошкільного виховання та розробки основних проблем дошкілля дає змогу оцінити його сучасний стан, глибше розглянути й усвідомити динаміку педагогічних явищ, характерних для певних суспільно-політичних та соціально-культурних умов, з’ясувати особливості української дошкільної педагогіки як науки, а також здобути чітке уявлення щодо процесу становлення в Україні суспільного дошкільного виховання. У цьому аспекті провідним постає завдання повернути імена культурно-освітніх діячів, які своєю діяльністю і творчим доробком прислужилися становленню і розвитку національного дошкільного виховання. Аналіз їхніх наукових праць необхідний для з’ясування генези багатьох наукових ідей та проблем сучасної дошкільної освіти, а відтак для національно-культурного, духовного відродження України.

До плеяди діячів, які поряд з  Т. Лубенцем, С. Русовою, І. Сікорським, зробили вагомий внесок у становлення  і розвиток теорії і методики дошкільного  виховання в Україні в перші  десятиріччя ХХ ст., належить Наталія  Дмитрівна Лубенець (1877-1943) – педагог, активна громадська діячка, організатор суспільного дошкільного виховання в Україні. Праці педагога – не тільки історія вітчизняної педагогічної думки, яка засвідчує напружені творчі пошуки педагогів кінця ХІХ – початку ХХ століття, спрямовані на створення оригінальної теорії дошкільного виховання дітей в Україні, а передусім змістовний, глибоко науковий психолого-педагогічний аналіз особливостей виховання дітей дошкільного віку.

"Наталія Дмитрівна Лубенець" (1877—1943) — український педагог і культурний діяч, голова Товариства народних дитячих садків міста Києва, засновник і редактор журналу «Дошкольное воспитание», який виходив у Києві у 1911—1917 pp., лектор Фребелівського педагогічного інституту, член Колегії дошкільного виховання при Департаменті народної освіти у 1918—1919 pp. Основна праця: «Фребель і Монтессорі» (1915). Відома громадська діячка,член багатьох благодійних товариств у м.Києві(т-во допомоги малолітніх злочинців при Лукянівській тюрмі);засновник і незмінний голова Товариства народних дитячих садків,разом з Товариством трудової лопомоги інтелегентним жінкам м.Києва засновує у 1907році Київський Фребелівький жіночий інститут з трирічним терміном навчання та запрошує на посаду директора відомого вченого-проф.Сікорського Івана Олексійовича,викладача на той час Київського університету імені Св.Володимира; редактор журналу “Дошкольное воспитание”, який видавався в Україні з 1911 року - Н.Д. Лубенець обгрунтовуючи ідею народного дитячого садка, акцентує увагу на вимогах до особистісних якостей виховательок. В статті "Общественные и семейные начала в дошкольном воспитании" (1911 р.) авторка підкреслює, що вихователя повинна характеризувати бездоганна поведінка на основі таких властивостей, як терпіння, послідовність, пунктуальність, ввічливість, охайність. І це акутально, оскільки найдрібніші негативні прояви в поведінці виховательок відбиваються на поведінці дітей. Особливе значення має почуття міри виховательок, яке повинно регламентувати ставлення до дітей, любов до яких має бути розумною. З сумом відзначає Н.Д. Лубенець, що в народних дитячих садках ще дуже мало інтелігентних і тактовних виховательок. Але головне, на думку авторки, щоб вся система виховання в народних дитячих садках базувалася на національній основі. Це визначає вимоги до особистості виховательок, щодо забезпечення відповідного змісту, методів, засобів виховання. "Народний дитячий садок, -пише Н.Д.Лубенець, - має бути національним, враховувати характерні особливості дітей певної національності. Тобто, необхідно прагнути до того, щоб при виборі ігор, пісень, казок, розповідей, враховувалися національні особливості дітей. В такому випадку дитячий садок, зберігаючи основну ідею, будучи загальнолюдським, пристосовується до народних вимог і буде життєздатним.” (5.79). Ця думка збігається з поглядами на організацію виховання педагогів-гуманістів, незалежно від їх національності, як в Україні, так і за її межами.(Слободянюк Т.Б.кпн.,доцент кафедри педагогіки і психології вищої школи НПУ ім.М.П.Драгоманова)

Слід зазначити, що ім’я Н. Лубенець як педагога-просвітителя, активного громадського діяча до недавнього часу було відоме лише вузькому колу науковців, зацікавлених історією педагогіки, зокрема історією дошкільного виховання в Україні, а її творча спадщина, як і багатьох українських педагогів, не вивчалася.

Історіографія дослідження педагогічної спадщини Н. Лубенець, яка присвятила себе науці, популяризації суспільного  дошкільного виховання, незначна. Згадки і посилання на її творчість останніми  роками з’являлись у дисертаційних дослідженнях Л. Батліної, О. Донченко, С. Попиченко, В. Сергеєвої, І. Улюкаєвої, Т. Філімонової. Короткі відомості про життєвий шлях та громадсько-освітню діяльність педагога подано у матеріалах Т. Самоплавської, вміщених у навчальному посібнику “Українська педагогіка в персоналіях” (2005) і Т. Слободянюк, опублікованих на сторінках періодичних видань. Проте не з’ясованими залишались основні віхи життя Н. Лубенець і не досліджувалась її педагогічна діяльність періоду 1918-1943 років.

Тимофій Григорович Лубенець народився 21 лютого 1855 р. в місті Кролевці Чернігівської губернії (тепер райцентр Сумської області) в небагатій міщанській родині. Навчався в Кролевецькому повітовому училищі, а по його закінченні - в Чернігівській учительській семінарії, яка славилася сильною когортою викладачів і новаторськими підходами до навчання. Викладачі й вихованці семінарії захоплювалися ідеями передових зарубіжних і вітчизняних педагогів - Й. Г. Песталоцці, Ф. А. В. Дістервега, М. І. Пирогова, К. Д. Ушинського. Роки, проведені в семінарії, сприяли становленню передових педагогічних поглядів майбутнього педагога.

 У 1873 р. 18-річним юнаком розпочав  Тимофій Лубенець свою вчительську  практику в початковій школі  села Вороньки на Чернігівщині. Зарекомендував себе як вдумливий і творчий педагог, автор шкільних підручників. Спостерігаючи за учнями на уроках арифметики, дійшов висновку, що вони неохоче розв'язують задачі з умовами, які є далекими від їхніх інтересів. Це наштовхнуло молодого вчителя на думку самому скласти підручник, який за своїм змістом був би близьким до щоденного селянського життя. Підійшовши до справи по-новому, тобто залучивши до змісту підручників матеріал про життя селян і селянський побут, молодий педагог викликав до себе різко негативну реакцію керівництва. В 1878 р. його було звільнено з роботи за написання «Общеполезного задачника» (1876 р.), кожна задача якого містила відомості з життя і тим самим пов'язувала арифметику з практикою. Підручник конфіскували і заборонили для користування у школах.

 Через деякий час Тимофію  Лубенцю вдалося дістати призначення  на посаду вчителя однокласного  училища в селі Рачки на  Поділлі, де він працював до 1883 р. 

 В 1880 р. вийшов у світ  ще один підручник молодого  педагога - «Сборник арифметических  задач», який був дещо переробленим варіантом «Общеполезного задачника». Він частково змінив зміст задач, але не відійшов від основної ідеї : наблизити навчальну книжку до життя, пов'язати навчання з практикою.

 Тимофій Лубенець водночас  наполегливо самотужки працює над розширенням своїх знань. В 1881 р. він успішно витримав іспити за курс Білгородського учительського інституту Харківського учбового округу.

 В кінці 1881 р. вийшов ще  один також його підручник  «Родная нива», котрий, як і  попередні, призначався для учнів сільської школи. Молодий педагог наситив його великою кількістю письмових вправ, призначених для самостійного виконання. На його думку, такі вправи сприяють свідомому засвоєнню знань та максимальній активізації дитячого розуму. Особливо важливим є самостійні вправи з розвитку мови, які розвивають навички спочатку письма, а потім і викладення думок, допомагають підтримувати в класі дисципліну.

 Учителювання, захоплення ідеями К. Д. Ушинського, який вважав народність одним  із основних принципів демократичної педагогіки, приводять Тимофія Григоровича Лубенця до думки, що розвиток у дітей інтересу, уваги й пам'яті перебуває у повній природній залежності від їхньої рідної мови. В умовах неприйняття офіційною педагогікою цих вимог дитячої психології він наполягає на тому, щоб навчання в початковій школі неодмінно відбувалося саме рідною мовою дітей. Бажаючи втілити свої переконання в життя, продовжує написання підручників, але на цей раз українською мовою. В 1883 р. під псевдонімом Норець виходить його «Граматка» -український буквар, а під псевдонімом Хуторний- «Читанка», що за характером матеріалу є логічним продовженням «Граматки».

Будучи переконаним, що навчання дітей  потрібно здійснювати на близькому  й доступному їм матеріалі, Тимофій  Григорович Лубенець залучає в текст своїх підручників велику кількість народних творів: пісень, приказок, повчань, казок. Очевидні переваги такого типу підручників не стали позитивним аргументом для Міністерства освіти, котре конфіскувало їх і заборонило для користування в народних школах, для яких вони призначалися.

 З 1883 р. Тимофій Григорович  Лубенець протягом шести років  працює вчителем російської мови  та арифметики підготовчого класу  Київської першої гімназії, пізніше  (з 1889 р.) - інспектором народних  училищ при управлінні Київського учбового округу. В 1896 р. його призначають експертом науково-навчального відділу Всеросійської художньо-промислової виставки в Нижньому Новгороді. Там він виступає перед учителями з лекціями про поліпшення якості навчання в школах, про важливість поширення освіти серед народу. За проведення показових уроків його нагороджують золотою медаллю.

 Широка наукова-педагогічна ерудиція, плідна літературно-методична діяльність і великий авторитет Тимофія Григоровича Лубенця серед учительства звернули на себе увагу Міністерства освіти, і він дістав нове призначення - директором народних училищ Київської губернії. На цій посаді працював близько 12-ти років. Суто адміністративні обов'язки вдало поєднував із творчою працею: написанням підручників для дітей і дорослих, дослідженням різних педагогічних проблем, з активною громадською роботою.

 У цей час виходить друком  основна педагогічна праця Тимофія Григоровича Лубенця «Педагогические беседы» (1903 р.), в якій він виклав власні погляди на мету, завдання та зміст освіти, розкрив своє бачення принципів і методів навчання й виховання. Освіті педагог надавав дуже важливого значення, доводив, що саме від її рівня залежить прогрес суспільства. Розкриваючи своє розуміння поняття «народна освіта», писав : «Народное образование - дело великое. Ведь это ни более ни менее, как продолжение дела Божьего "в шестой день", попытка досотворить человека, развить в нём всю полноту духа, который дан ему. Если же под громкой вывеской "народное образование" окажется только плохая грамотность, завядшая, неспособная к дальнейшему росту, то такая постановка образования народа будет ненормальна, и тога вовче не стоит тратить громадных денег из последних народных средств. Сама по себе грамотность не есть просвещение, и цена ей нуль, если для неё не будет обеспечено приложение, или если приложение явится дурное». Під «додатками» або, говорячи сучасною мовою, доповненнями до грамотності розумів усе те, що має забезпечити зв'язок навчання з життям та працею : «Элементарная грамотность одна, сама по себе, без развитого сознания и специальных, смотря по местности, знаний и умений, в сущности дела является мёртвым капиталом».

 Критикуючи стан справ в  освітній галузі царської Росії,  Тимофій Григорович Лубенець, як  педагог, зауважував, що освіта  має бути спрямована передусім  на потреби народу. Найважливішим  завданням початкової освіти  є збагачення розуму дитини  повноцінними знаннями, що готували б її до життя та праці. Саме на виконання цієї мети необхідно підпорядкувати зміст шкільного навчального матеріалу.

 На сторінках «Педагогических  бесед» Тимофій Григорович Лубенець  висловив своє розуміння принципів  дидактики початкового навчання. Безперечною його заслугою стало збагачення цих принципів елементами матеріалістичного світогляду (наочність, науковість, активність, свідомість, зв'язок з життям).

Продовжуючи розробляти нові та перевидавати раніше написані підручники для дітей, Тимофій Григорович Лубенець значно розширив межі своєї творчої діяльності завдяки створенню навчальних книжок для дорослих. У недільних школах та вечірніх класах для дорослих активно використовувались його «Арифметические задачи» (1901 р.), книжка для читання в народних училищах для III-IV років навчання «Зёрнышко» (1910 р.). Крім цього, він опікувався відкриттям вечірніх класів і шкіл для простого люду Києва та його околиць.