Лекції з педагогіки вищої школи

Лекції  з педагогіки вищої  школи

Доктор  педагогічних наук, професор

Пелех Юрій Володимирович 
1.1. Педагогіка вищої школи в системі соціогуманітарного знання

     Проблема ідентифікації місця педагогіки вищої школи в системі знання про людину та людський соціум передовсім пов’язана з різноманітними підходами як до визначення власне педагогіки, так і до розуміння поняття вищої освіти.

     Щодо інтерпретацій педагогіки, то насамперед її розглядають як науку, про - те водночас і як мистецтво, практичну майстерність, що разом за великим ра- хунком спрямовані на дослідження та перетворення людини, як в інтересах її самої, так і суспільства в цілому. Крайні позиції (педагогіка вищої школи лише  наука або тільки практика) менш поширені. Отже, педагогіка вищої школи є  людинознавчою наукою та людинотворчою діяльністю, тобто виступає в двох  іпостасях – педагогічної науки і педагогічної практики.

     Такий дуалізм педагогіки вищої школи  зумовлює її тяжіння як науки до прикладних аспектів досліджень,  а  як практики до  наукоємких педагогічних технологій та науково обґрунтованих засад організації освітнього середовища і управління ним. 

     Основні поняття:  педагогіка вищої школи, наука, мистецтво, вища освіта.

     Контрольні  запитання і завдання:

     1. Чим зумовлена проблема визначення  місця педагогіки вищої школи в сис-темі соціогуманітарного знання?

     2. Чому педагогіку вищої школи  розглядають і як науку, і  як мистецтво, май-стерність? Які  крайні позиції виявляються при  такому розгляді?

     3. Що дає підстави виділити педагогіку  вищої школи в окрему галузь педаго-гічної науки, педагогічної практики?

     4. З якими науками взаємодіє  педагогіка вищої школи і чому? Розкрийте цю взаємодію.

     5. Дайте означення вищої освіти.

     6. Чи існують різні підходи до  визначення освіти? Назвіть і  охарактеризуйте деякі з них.

     7.  Чому  людину  вважають  надскладною   біологічно-соціально-культурною системою? 

      1.2. Педагогіка вищої школи як  наука і навчальна дисципліна 

     Становлення педагогіки вищої школи як окремої галузі педагогічного знання та навчальної дисципліни – це надзвичайно непростий і суперечливий процес в умовах зростання  соціальної та  особистісної  значущості  вищої  освіти.

     Цей процес стосується актуальних питань творення сталого інтелектуального педагогічного  капіталу  щодо наукового забезпечення організації, функціону- вання і розвитку вищої школи, імплементації в навчально-виховну (науково-педагогічну) й управлінську діяльність вищих  навчальних закладів сучасних уявлень про закономірності і тенденції, що діють у сфері вищої освіти, їх перекладу на професійну мову цілком конкретних науково-педагогічних й управлінських завдань і діянь відповідно до цивілізаційних потреб країни. 

     Об’єкт  педагогіки вищої  школи – це студент у просторі вищої школи, який готується до  виходу в життєвий  світ високих  компетентностей, відповідальних компетенцій, гострої конкуренції в зв’язному і змінному глобалізованому середовищі. 

     Коли  ж мовиться про предмет педагогіки вищої школи, то мають на увазі аспект об’єктивних чинників становлення її випускника – суперечностей, закономірностей, технологій, організаційних форм, ресурсних умов тощо, тобто специфічну частку об’єкта, що досліджується. Зазвичай це комплекс  питань, які стосуються роботи студента і викладача, самостійної роботи студента, відповідних наукових досліджень і на їх основі інновацій, а зрештою – піднесення загального рівня педагогічного досвіду. А завжди принципово значущими є задля цього формулювання цілей, завдань, результатів вищої освіти в термінах вимірюваних компетентностей та їх оцінювання, діагностування і корегування педагогічної діяльності, визначення наявних та прихованих суперечностей, імовірних шляхів їх розв’язання, питання приведення навчально-виховного процесу у відповідність до нинішньої наукової картини світу. 

     Добрий  спосіб розмежувати поняття «об’єкт» і «предмет» педагогіки вищої школи – це окреслити сфери та способи (методи), якими послуговується наука і практика.  Як наука,  педагогіка вищої школи переймається прогнозуванням і моделюванням ідеального образу системи вищої освіти та її основної ланки – вищого навчального закладу, а також суб’єктів і об’єктів педагогічної діяльнос-ті, аналітикою внутрішньої рухомості педагогічних явищ, процесів та фактів, що стосуються підготовки майбутніх фахівців. Важливими задля цього є питання сформованості принципів, визначеність із змістом навчання та виховання студентів, існуючих тут суперечностей, розв’язання яких потребує опрацювання нових концепцій, гіпотез, теорій. 

     Cтосуються підготовки майбутніх фахівців. Важливими задля цього є питання сформованості принципів, визначеність із змістом навчання та виховання студентів, існуючих тут суперечностей, розв’язання яких потребує опрацювання нових концепцій, гіпотез, теорій.

     Щодо  сфери завдань педагогічної практики – то це все те, що стосується моделювання, проектування, організації навчально-виховного процесу та його результату, розроблення показників і критеріїв формування та сформованості в студента компетентностей, моніторингу, оцінювання, корегування зробленого, розв’язання проблем, з’ясування результативності й ефективності спільної і самостійної роботи студента, викладача та адміністрації вищого навчального закладу. Словом, це проблематика фактичного розвитку студента, який здобуває вищу освіту. До речі, саме компетентнісний підхід до вищої освіти забезпечує переорієнтацію освітньої діяльності у вищій школі з процесуальної на результативну її складову, і тим самим зумовлює її студентоцентризм, особистісну спрямованість.

     Навчитися розрізняти і вміти розпізнавати те, що ховається за поняттям «об’єкт» і «предмет» педагогіки вищої школи – це, по-суті, те саме, що отримати до рук ключ, завдяки якому кожному досліднику відкривається доступ до конкретної наукової роботи у сфері вищої освіти.

     Визначення  об’єкта та предмета педагогіки вищої  школи як науки – це, посуті, справа  з’ясування  саме її своєрідності. А вже процесуальність з’ясування цього потребує свого розгортання з належними науковими наголосами та науковими аргументаціями, поміж яких заслуговують на особливу значущість такі.

     Перше. Вища школа характеризується своєю професійною орієнтованістю і повсякденним своїм соціальним покликанням – забезпечувати в країні відтворення кадрового потенціалу для тієї чи іншої сфери матеріального чи духовного виробництва. Звідси – неперехідна та першорядна значущість для педагогіки вищої школи як науки питань щодо розвитку у студентів здібностей до опанування фахово-сутнісного.

     Друге. Метод (спосіб) і методики (способи) опанування студентом надбань соціально-культурного досвіду, і звісно ж, сама методологія їхнього утворення, позначена в педагогіці певною своєрідністю. І не дивно, що обізнаність із справою творення педагогіки вищої школи як конкретної науки і відповідної навчальної дисциплін, яка несе інформацію, включаючи знання, щодо роботи зі студентами – фактично обертається, за образним висловлюванням відомого педагога і філософа С. Гессена, на обізнаність із традиційно існуючим поділом світу між науками та навчальними дисциплінами. А відтак із самою визначеністю – чому наука створюється за допомогою методології та чому завдяки саме методології вона стає наукою, яка характеризується власною сферою пізнання та відповідною проблематикою.

     Третє. Вища освіта навчає студента самостійно діяти: пізнавати, перетворювати, цінити, діалогізувати (спілкуватися), художньо подвоювати світ. Саме тому викладач звертається до студента не так, скажімо, як учитель до учня у середній школі. Студент для викладача – це доросла і певним чином сформована особистість, радше колега, що виконує і має виконати великий обсяг самостійної роботи, і привнести до навчального процесу свій власний досвід. Викладач має не просто розкрити студенту зміст своєї наукової дисципліни, яка стала для нього внутрішнім єством. Його завдання – налагодити і вести зі студентом діалог, розкрити наскільки ця наука є актуальною як для нього, так і для людського загалу. Тож враховуючи це, кредо викладацького професіоналізму таке: «дивись на мене, слухай, наслідуй, перевершуй мене, пізнавай, проектуй, обирай, діалогізуй, художньо твори разом зі мною». 

     Четверте. Педагогіка вищої школи має низку таких своєрідних понять, які передають своїм змістом її ж специфічність: університет, академія, інститут, коледж, факультет, кафедра, ректор, декан, завідувач кафедри, професор, доцент, науково-педагогічний  працівник,  студент,  бакалавр,  магістр, аспірант, докторант, наукові дослідження і розробки тощо.

      Соціокультурна значущість педагогіки як науки хоч і багатопланова, однак у концентрованому змістовному  своєму виражені може бути розкритою  через означення притаманних їй функцій. Поміж цих функцій передовсім слід назвати:

     Системоутворювальну. Крім педагогіки вищої  школи, жодна інша наука не вивчає діяльності сфери вищої освіти, окремих вищих навчальних закладів об’єктивно та предметно, системно й цілісно.

     Критеріально-оцінювальну.  У державній  освітній  політиці  та  управлінні вищою освітою педагогіка вищої школи відіграє роль інтелектуального ресурсу, що забезпечує визначення індикаторів та критеріїв й оцінювання реально зробленого в плані досягнення поставлених цілей, переведення визначальних ідей сучасної наукової картини світу та філософії освіти на мову педагогічних зусиль та управлінських нормативів.

     Інкультурації. Педагогіка вищої школи вивчає і визначає шляхи ймовірного збагачення студентів загальною і професійною культурою. Тому остання перетворилась для них на справу надбання особистого життєвого важливого досвіду. 

     Зорієнтованість  педагогіки  вищої  школи  на  забезпечення  відповідності  вищих навчальних закладів реаліям буття передбачає інструментальне її осучаснення, приведення у відповідність до наукової картини світу. Схематично її основи, які по суті є контурами методології педагогічного осягнення простору вищої школи, можна представити так. 

     З наведеної  схеми  видно, по-перше, факт  рухомості  наукового  пізнання та наявності у педагогіки вищої школи, так би мовити, «власного дому» – замкненого поля  взаємопов’язаних  знань,  по-друге,  наявності  свого  механізму системного оновлення знань.

     Зміст кожного з означених у схемі  структурних компонентів педагогіки вищої школи стисло розшифровується як такі, якими вона займається:

     –  закономірним, оскільки йому  належить роль  основи  пізнання  і умови осягнення повсякчас вагомого; закономірне засвідчує собою педагогічні діяння як об’єктивно зумовлені;

     – принципами, бо вони виконують у пізнанні роль вихідних теоретичних імперативів, їх застосування веде до єднання онтології зі сферою педагогічної практики;

     концепціями, адже вони відіграють роль способу пізнання і розуміння педагогічних явищ та процесів, слугують справі тлумачення й інтерпретації останніх,  формування  системно-цілісного  уявлення  про  природу  досліджуваного об’єкту, тенденції його розвитку тощо;

     – гіпотезами, оскільки вони відображають вірогідність утворення нового, є умовою умов теоретичного конструювання того, що вимагає доведень, відповідно до існуючих наукових правил;

     – теоріями, бо вони є знаннями найвищого рівня узагальненості, логічно побудованими і науково перевіреними системними положеннями, які пояснюють ту чи іншу значущість для сфери освітянської предметності та забезпечують прогнозованість педагогічних діянь;

     – категоріями, оскільки вони є згустками наукових фундаментальних надбань і засвідчують значущість орієнтирів педагогіки вищої школи, необхідних з погляду потреб педагогічного досвіду, запитів суспільства та завдань творення сучасної культури;

     – методами, адже вони є усвідомленими способами досягнення бажаного результату, а отже, і принципово важливі з погляду на наукове забезпечення стратегії поступу освіти;

     – навчально-виховним процесом, бо для педагогіки вищої школи це адресна її предметність, яка стосується завдань удосконалення у вищих навчальних закладах питань організації, диференціації та інтеграції різноманітних педагогічних зусиль. 

     Педагогіка вищої школи як наука – це розділ педагогіки щодо становлення, функціонування і розвитку вищої освіти як чинника соціально-культурного формування  людини  на  вищих  рівнях  освітньої  системи.