Культура педагогічного спілкування

      Зміст

1. Культура педагогічного  спілкування
2. Суб'єктивність учителя в педагогічному спілкуванні

     3. Стилі та моделі педагогічного спілкування

     4. Педагогічне мислення вчителя і педагогічне спілкування 

 

      

1. Культура  педагогічного спілкування.

            Професійне педагогічне спілкування  – комунікативна взаємодія педагога  з учнями, батьками, колегами, спрямована  на встановлення сприятливого, психологічного  клімату, психологічну оптимізацію  діяльності і стосунків. 

       Професійне  педагогічне спілкування на рівні  майстерності взаємодії забезпечує через учителя трансляцію учням  людської культури, допомагає засвоєнню  знань, сприяє становленню ціннісних  орієнтацій під час обміну думками; забезпечує формування власної гідності дитини.

       Непрофесійне  педагогічне спілкування, навпаки, породжує страх, невпевненість, спричинює  зниження працездатності, порушення  динаміки мовлення і в результаті появу стереотипних висловлювань у  школярів, бо у них зменшується  бажання думати і діяти самостійно.

       Почуття пригніченості предметом у школі  – насправді ж учителем – у  деяких учнів триває впродовж багатьох років. Замість радості пізнання і спілкування з’являється відчуженість.

       За  якими ознаками ми судимо про професіоналізм у спілкуванні?

       Аналізувати педагогічне спілкування слід з  різних боків, тому що це явище багатогранне.

       Повноцінне  педагогічне спілкування є не лише багатогранним а й поліфункціональним. Воно забезпечує обмін інформацією і співпереживання, пізнання особистості і самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії.

       Орієнтація  на поліфункціональність спілкування дає змогу вчителеві організувати взаємодію на уроці і поза ним як цілісний процес: не обмежуватися плануванням лише інформаційної функції, а створювати умови для обміну ставленнями, переживаннями; допомагати кожному “школяреві” гідно самоутвердитися в колективі, забезпечуючи співробітництво і співтворчість у класі.

       Спілкування педагога з учнями є специфічним, тому, що за статусом вони виступають з  різних позицій: учитель організовує  взаємодію, а учень сприймає її і  включається в неї. Треба допомогти  учневі стати активним співучасником  педагогічного процесу, забезпечити  умови для реалізації його потенційних  можливостей, тобто забезпечити  суб’єкт–суб’єктний характер педагогічних стосунків.

       Суб’єкт-суб’єктивний характер педагогічного спілкування  – принцип його ефективної організації, що полягає у рівності психологічних  позицій, взаємній гуманістичній установці, активності педагога та учнів, взаємопроникненні  їх у світ почуттів та переживань, готовності прийняти співрозмовника, взаємодіяти  з ним.

       Залежно від орієнтації, взаємне звернення, а також активності учасників, педагогічне  спілкування може розвиватися за двома основними типами: як діалогічне або як монологічне. У монологічному  спілкуванні відбувається поляризація  за активністю: одні інструктують, наказують, диктують, інші – пасивно сприймають цей вплив; у діалогічному – активні  всі, хто бере участь у конструктивному  співробітництві.

       Учитель нерідко вдається саме до авторитарних вказівок, настанов, пояснень. За цих  умов спілкування може бути зведене  до одноголосся педагога. Діалог передбачає багатоголосне, поліфонію думок, висловлювань, дій усіх його учасників.

       Критеріями  визначення діалогу  є:

1. Визнання рівності особистісних позицій, відкритість і довіра партнерів. Для того, щоб стимулювати успішне самовиховання учня, педагогові слід давати вихованцеві інформацію про нього, але той повинен сам вчитися давати собі оцінку. Таким чином, йдеться про усунення оціненого судження, а про зміну його авторства. Так забезпечується співробітництво, рівність і активність обох сторін.
2. Домінанта, педагога на співрозмовникові і взаємовплив поглядів. Гуманізація педагогічної взаємодії полягає в децентрації позиції вчителя щодо всіх інтересів, які не збігаються з інтересами розвитку дитини, а в діалозі – зосередженості на співрозмовникові. Тому зосередженість на співрозмовникові – така позиція педагога в професійному спілкуванні, коли в центрі уваги вчителя є особа співрозмовника, його мета, мотиви, точка зору, рівень підготовки до діяльності.

            У такій позиції  учень, його особистість стає цікавим  і важливим для педагога. Він уважний  до реакції дитини, будує, свою взаємодію  в площині інтересів співрозмовника і пропонує шляхи розв’язання  проблем залежно від його потреб.

3. Модальність висловлювання і персоніфікація повідомлення.

Персоніфікація  тексту повідомлення  - критерій діалогічного педагогічного спілкування, який передбачає виклад інформації від першої особи, звернення педагога та учнів до особистого досвіду, що пов’язаний з предметом  повідомлення.

4. Поліфонія взаємодії і надання вчителем розвиваючої допомоги.

Поліфонія в спілкуванні – критерій діалогічного педагогічного спілкування, який передбачає можливість для кожного учасника комунікацій викладу своєї позиції. В індивідуальній бесіді з учнем  вона реалізується у формі розвиваючої  допомоги. Дитина сама проживає своє життя, і, якщо ми хочемо їй допомогти, слід залишити їй простір для власних зусиль, для праці її душі, тобто так  побудувати взаємодію, щоб допомогти  партнерові самому впоратися із своїми проблемами.

5. Двоплановість позицій педагога у спілкуванні.

У процесі  професійного педагогічного спілкування  педагог веде діалог не лише з партнером, а й з самим собою: активно  включаючись у взаємодію, він  водночас аналізує ефективність втілення власного задуму.

      Бути  природним, щирим, водночас займати  позицію “поза перебування ”  у спілкуванні (М.М, Бахтін) – ознака майстерності в педагогічній взаємодії.

КОНТАКТ У  ПЕДАГОГІЧНОМУ ДІАЛОЗІ

       Ознаками  того, що в учителя є контакт  з учнями, їхніми батьками в процесі  спілкування, є:

1) взаємне особистісне сприйняття вчителя і учнів, відкритість у стосунках і відвертість у висловлюваннях4

2) згода з  головними змістовними положеннями  взаємодії.

Сприйняття  думок педагога і учнів як значущих, розвиток їх у подальшому спілкуванні;

3) єдність  оцінних суджень;

4) наявність  емоційного резонансу;

5) високий рівень контакту очей у бесіді;

6) збереження  інтересу до подальшої взаємодії;

7) узгодженість  поз, міміки та інтонації у  діалозі.

      Звичайна  позиція педагога  - дорослий, який настроєний на ділову взаємодію. Саме ця позиція (стійка усвідомлена сукупність ставлень учителя до учнів, що реалізуються в процесі взаємодії ) проектує в  учневі рівноправного партнера, створює  атмосферу довіри. Прийоми реалізації цієї позиції можуть бути такі: “Я хочу порадитися з вами”, “Давайте обміркуємо, вирішимо”, тощо.

      Урахування  рольової позиції вчителя особливо важливе в організації індивідуальної бесіди. Брак контакту через неузгодженість настанов у взаємодії руйнує атмосферу  взаємне сприйняття і перекреслює  можливість подальшого продуктивного  спілкування.

      Допомагає психологічне настроювання вчителя  на взаємодію. Фізичний бар’єр пом’якшується  скороченням дистанції, відкритістю  у спілкуванні; соціальний – прагненням не протиставляти себе, а підносити  учнів до свого рівня, не нав’язувати, а радіти; гностичний – уважним  спостереженням за реакцією слухача  і перебудовою мовлення; естетичний – самоконтролем поведінки; емоційний  – прагненням зігріти спілкування  сяйвом успіху; психологічний –  перенесенням уваги на інтерес до роботи, пошуком “емоційного ядра”  у спілкуванні, оптимістичним прогнозуванням педагогічної діяльності.

      Щоб навчитися професійному спілкуванню, треба чітко уявляти структуру  цього процесу, знати, які вміння забезпечують його здійснення, яким чином  можна удосконалювати виховний вплив  на дітей. За В.А. Кан-Каліком, є 4 етапи комунікації, що становить структуру педагогічної взаємодії :

1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап).
2. Початковий етап спілкування.

Мета  його – встановлення емоційного і  ділового контакту у педагогічній взаємодії.

3. Керування спілкуванням. Це свідома і цілеспрямована організація взаємодії з користуванням процесу спілкування відповідно до визначеної мети.
4. Аналіз спілкування. Головне завдання цього етапу – співвідношення мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшого спілкування. Це етап самокорегування.

      Стосовно  кожного етапу педагогові слід дотримуватися  певних правил, які оптимізують взаємодію:

• формування почуття “ми”, демонстрація спільності поглядів, що усуває соціальні бар’єри, протиставлення і об’єднує для досягнення спільної мети;
• встановлення особистісного контакту, щоб кожен учень відчував зверненість саме до нього;
• демонстрація, власного ставлення, що виявляється в тому, як ми усміхаємося (відкрито, невимушено чи скептично), з якою інтонацією говоримо (дружньо, сухо, тиснучи на учня), як експресивно забарвлені наші рухи (спокійні, стримані чи зневажливі, нервові), яку обрали дистанцію (довіри чи конфронтації);
• показ яскравих цілей спільної діяльності – накреслення спільного “ми” у майбутньому, що демонструє зацікавленість у співрозмовникові, міцність єдності;
• передача педагогом розуміння внутрішнього стану учнів – зчитування настрою співрозмовника, що сигналізує про зацікавленість у взаємодії, взаєморозумінні;
• постійний вияв інтересу до учнів. Це означає – слухати учнів, ставити питання і дорожити їхньою думкою, співпереживати, підкреслювати позитивне, говорити компліменти, тобто робити все, що підтримує учня у його позитивних намірах;
• створювати ситуації успіху, потрібні для сприятливого психологічного тла взаємодії.

      Воно  створюється радістю від успіху, постійним схваленням потенційних  можливостей, підкресленням індивідуальної значущості кожного, зняттям страху перед можливою помилкою, наданням допомоги і вмінням учителя попрохати  допомоги в учня.

      Реалізувати всі ці правила можливо, якщо вчитель  правильно обере стиль спілкування  з дітьми і дорослими.

      Спрямованість на дитину, її розвиток, захопленість своєю  справою, професійне володіння організаторською технікою і делікатність – ось  що стає запорукою стилю у педагогічній праці.

      Отже, спілкування вчителя у педагогічному  процесі повинно збудити активність самої дитини (вийти на діалог) і  допомогти їй набути позитивного  досвіду організації діяльності і стосунків.

2. Суб'єктивність учителя в педагогічному спілкуванні

      Педагогічний  процес сповнений суперечностей. Кожен  учитель постійно стикається з різними  конфліктними ситуаціями, починаючи  з провин, негідних вчинків школярів, невиконаного домашнього завдання, забутого зошита до відмови всього класу відвідувати  його уроки. Для цього необхідно  мати професійну майстерність.

      Одним із наслідків невміння й небажання  вчителя переборювати труднощі в  організації спілкування є випадки  суб'єктивізму вчителя. Він може не знати про свій суб'єктивізм, але  виявляти його у стосунках з учнями.

      Суб'єктивізм учителя у педагогічному спілкуванні  виявляється як неусвідомлена ним  готовність (настанова) певним чином  сприймати та розуміти школярів. Американськими психологами вивчено особливості  виявів суб'єктивізму-у спілкуванні  вчителя. Це виявляється, передусім, у  вибірковому ставленні до дітей. З'ясовано, що вчителі частіше звертаються  до школярів, які викликають у них  те або інше емоційно-змістове ставлення - симпатію, стурбованість, неприязнь. У той час як інші, байдужі для  вчителя учні залишаються поза його увагою. Педагог краще ставиться  до більш інтелектуальних та більш  дисциплінованих учнів. На другому  місці стоять пасивно-залежні учні. На третьому - "роззяви", які піддаються впливу, але погано керовані. Найулюбленіші - це незалежні, самовпевнені, активні  та дисципліновані школярі.

      А.А. Леонтьєв наводить список ознак, за якими  можна визначити наявність негативної настанови вчителя стосовно "поганого учня";