Контрольная работа по "Університетська освіта"

Міністерство  освіти і науки України

Національний  університет водного господарства та природокористування

 

Кафедра фінансів і економіки природокористування

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з дисципліни

„Університетська  освіта”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав  :

студент 5 курсу Ф-3 групи

напряму підготовки

6.030508 ”Фінанси і кредит”

шифр залікової 44

Лук’янов Матвій Сергійович

 

 

Перевірив:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рівне - 2013

 

 

ЗМІСТ

3. Структура вищої  освіти в Україні………………………………………….. 3

32. Поняття, види та  принципи наукового дослідження…………………….. 8

43. Оформлення матеріалів  дослідження…………………………………….. 11

Список використаної літератури………………………………………………16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.  Структура  вищої освіти в Україні

Гуманістична парадигма  є підґрунтям розбудови сучасної системи вищої освіти України (рис. 4). Вища освіта є складовою частиною системи освіти, функціонування якої регулюється законами України "Про освіту " та "Про вищу освіту". Система вищої освіти - це сукупність вищих закладів освіти, які забезпечують фундаментальну наукову, професійну і практичну підготовку, здобуття випускниками освітньо-кваліфікаційних рівнів, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації. На даний час, відповідно до рівня підготовки, матеріально-технічного забезпечення та наявності науково-педагогічних кадрів, для визначення статусу вищих навчальних закладів установлено чотири рівні акредитації:

- перший рівень - технікум, училище та інші вищі навчальні  заклади прирівняні до них;

- другий рівень - коледж  та інші, прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

- третій і четвертий  рівні (залежно від результатів  акредитації): університет, інститут, академія, консерваторія.У середині 90-х років XX століття було запроваджено  ступеневу систему підготовки  фахівців, яка полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах(ступенях) вищої освіти.Освітньо-кваліфікаційний рівень "молодший спеціаліст" забезпечують вищі навчальні заклади першого рівня акредитації. Рівень "бакалавр" (базову вищу освіту) забезпечують вищі навчальні заклади другого рівня акредитації. Освітньо-кваліфікаційні рівні "спеціаліст", "магістр"(повна вища освіта) забезпечується вищими навчальними закладами третього і четвертого рівнів акредитації (рис.4).Вищі навчальні заклади вищого рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації. Технікуми, училища, коледжі можуть бути структурними елементами вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації.

Закінчивши загальноосвітню  школу, громадянин отримує "атестат  зрілості", що, як і після закінчення професійно-технічної школи (технікуму, училища, та ін.) з отриманням диплому молодшого спеціаліста, надає йому право вступу до ВНЗ. Нині ступенева структура вищої освіти передбачає чотирирічну базову вищу освіту з отриманням сертифіката про базову вишу освіту і надання кваліфікації "бакалавр". При подальшому навчанні можлива часткова зміна напряму навчання чи спеціальності на другому циклі терміном в І рік, навчальний план якого містить переважно спеціальні дисципліни. Випускнику мас присвоюватися кваліфікація "спеціаліст". Продовжити навчання в магістратурі (1; 1,5-2 роки) можуть кращі випускники-бакалаври та спеціалісти, які відбираються для навчання на основі рейтингових показників та досягнень у науково-дослідній роботі. Успішне завершення навчання за магістерськими програмами та захист магістерської роботи дає право отримати диплом фахівця освітньо-кваліфікащйного рівня ''магістр".

Теперішнього часу вищими рівнями підготовки фахівця-професіонала є аспірантура та докторантура. До аспірантури на конкурсній основі зараховують  магістрів (в окремих випадках фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст") для проведення самостійних наукових досліджень, підготовки і захисту дисертаційної роботи. Студії аспірантів передбачають обов'язковий супровід зі сторони наукового керівника і складання кандидатських іспитів. Успішний захист дисертаційної роботи у Спеціалізованій вченій раді, які функціонують при провідних вищих навчальних закладах або в наукових установах Національної академії наук України чи галузевих академій, дає право на здобуття наукового ступеня "кандидат наук". Кандидат наук мас право продовжити навчання в докторантурі, захистити більшу за обсягом дисертацію у тій самій або іншій (зазвичай суміжній) галузі знань у Спеціалізованій вченій раді на здобуття наукового ступеня "доктор наук". "Доктор наук" є найвищим рівнем наукової кваліфікації в Україні та дає широкі права на особисту автономію і зайняття вищих посад у науковій ієрархії. Присудження Спеціалізованими вченими радами наукових ступенів "кандидат наук" та "доктор наук" затверджується державним органом - Вищою атестаційною комісією (ВАК) України.

Відповідно підписаних Україною Болонських угод у недалекому майбутньому планується перехід  до наступних освітньо-кваліфікаційних  рівнів: бакалавр - магістр - доктор філософії (PhD). Тобто у вищій школі фактично запропоновано запровадити три взаємопов'язані наскрізні цикли підготовки фахівців. Перший - має зазвичай тривати 3-4 роки і завершуватися здобуттям академічного ступеню "бакалавр". Навчання упродовж другого циклу може передбачати отримання через 1-2 роки ступеня магістра. За умови загальної тривалості навчання не менше 8-9 років і захисту дисертації може бути отриманий ступінь "доктор наук" (доктор філософії в певній галузі наукових знань).

Для прикладу розглянемо систему кваліфікацій в США. Першим рівнем є бакалавр, підготовка якого найчастіше триває чотири роки (окрім медицини, права і деяких інших спеціальностей). Цей час поділяється на дві половини. У першій - викладаються загальні дисципліни, з яких менше 50% стосується майбутньої спеціалізації, у другій половині - спеціалізованих предметів уже більше половини. Дипломи цього рівня (Bachelor's Degree) за змістом - це переважно академічні кваліфікації і представлені дипломами бакалавра мистецтв або наук. Програма другого рівня передбачає спеціалізацію у певній галузі та за 1-2 роки навчання має завершуватися присвоєнням диплома магістра (Master Degree). Вимоги для отримання цього диплома досить різноманітні: написання наукової роботи, складання іспиту з іноземної мови, засвідчення вміння користуватися комп'ютером та базами даних, складання заключних іспитів. Третім рівнем є аспірантура (докторантура) і підготовка дисертації для отримання ступеня PhD-доктора філософії в певній науковій галузі. Навчання в аспірантурі має продовжуватися упродовж 3-5 років після отримання диплома магістра. Загальні та фахові іспити складаються зазвичай упродовж перших двох років докторських студій. Звання доктора філософії(PhD) є найвищим академічним званням у США.

18-19 травня 2001 року у  Празі на зустрічі європейських міністрів, які відповідають на вищу освіту, в комюніке "До зони Європейської вищої освіти" одним з важливих напрямів Болонського процесу було визначено "Прийняття системи, заснованої, на двох основних шляхах": "Міністри із задоволенням відзначили енергійне обговорення і розвиток структури ступенів, заснованої на двох основних циклах, які чітко формулюють вищу освіту для ступеневого і після ступеневого навчання. Деякі країни вже прийняли цю структуру, а декілька інших розглядають її з великим зацікавленням. Важливо відзначити, що в багатьох країнах ступені бакалавра і магістра або два інші відповідні ступені можуть бути отримані як в університетах, так і в інших навчальних закладах" .

Згідно вимог Європейського  простору вищої освіти (ЄПВО) теперішнього часу пропонується нова модель модернізації структури освіти в Україні .При упровадженні пропонованої моделі необхідно досягти конкурентоспроможності бакалавра на ринку праці, як це має місце за кордоном. З цією метою необхідно сформувати громадську думку у кадрових агентств щодо достатньої компетентності бакалаврів, які мають достатній обсяг знань та умінь для виконання професійних обов'язків. Водночас слід урахувати що існують галузі техніки, економіки та суспільної діяльності, в яких бакалавр не зможе знайти свого місця (наприклад, ядерна енергетика, філософія та ін.).

До магістерських студій можуть залучатися студенти, які отримали високий рівень підготовки у першому  циклі і здатні навчатися за магістерськими програмами. Магістерські програми у  майбутньому пропонується модифікувати. Так, сьогодні в українській вищій школі пропонуються програма "Магістр наук" і програма, яка орієнтована на практичну діяльність. Нині обговорюється питання еволюції двох варіантів магістерських програм: магістра академічного і магістра професійного (наприклад, магістр наук та магістр інженерії для технічних спеціальностей). За деякими напрямками, максимально зберігаючи прогресивний національний досвід, необхідно визначитися із підготовкою фахівців за програмою інтегрованих магістрів (Integrated Magister's Degree). Підготовка інтегрованого магістра має здійснюватися за окремими спеціальностями: педагогічна освіта, медицина, фармація, філософія, мистецтво, транспорт, національна безпека тощо.

 

 

32. Поняття,  види та принципи наукового дослідження.

 
                 Методологія (від грец. methodos  спосіб, метод і logos – наука, знання) - це вчення про правила мислення при створенні науки, проведенні наукових досліджень. Під методологією науки переважно розуміється вчення про науковий метод пізнання або система наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір засобів, прийомів і методів пізнання. Існує й інший, більш вузький погляд на методологію науки, коли вона розглядається як теоретична основа деяких спеціальних, часткових прийомів і засобів наукового пізнання, наприклад, методологія управління, методологія ціноутворення тощо[3]. 
                  Головною метою методології науки є дослідження тих засобів, методів і прийомів наукового дослідження, завдяки яким суб’єкт наукового пізнання отримує нові знання про реальну дійсність. За допомогою прийомів і методів суб’єкт пізнання виконує певні дії для досягнення заздалегідь поставлених цілей, що можуть бути як практичними, так і теоретичними, пізнавальними.  
В процесі наукових досліджень переважно вирішуються пізнавальні проблеми, які, відповідно, можна поділити на емпіричні і теоретичні, оціночні, методичні та методологічні. Кожна наукова проблема вимагає використання відповідних засобів і методів для її вирішення, але це не означає, що в кожному випадку необхідно розробляти особливі нові методи.  
               Потрібно зазначити, що в будь-якій науці можна виокремити певну сукупність засобів, прийомів і методів дослідження, які виправдали себе у практичній науковій діяльності. Поряд з цим існують методи дослідження, що є загальними для більшості галузей знань. Крім цього, існують універсальні або майже універсальні методи пізнання, до яких належать діалектичний метод, методи формальної логіки і математики. 
              Методологія науки розглядає найсуттєвіші особливості й ознаки методів дослідження, тобто розкриває ці методи за їх загальністю і глибиною, а також за рівнями наукового пізнання. Отже, вона вивчає насамперед можливості та межі застосування цих методів у процесі встановлення наукової істини. 
             Під методологічною основою наукового дослідження треба розуміти основні, вихідні положення, на яких воно базується. Методологічні основи науки завжди існують поза нею і не виводяться із самого дослідження. 
             Необхідно також зазначити, що результати наукової і практичної діяльності людей залежать не лише від того, хто діє (суб’єкт пізнання) або на що спрямована пізнавальна діяльність (об’єкт пізнання), а й від того, якими способами, прийомами і засобами здійснюється пізнавальний процес. Мова йде про вирішення проблеми методу наукового пізнання або дослідження, котра завжди була і є в центрі уваги науковців.  
               Поняття “метод” у широкому розумінні означає “шлях до чогось” або спосіб діяльності суб’єкта в будь-якій її формі. Інакше кажучи, метод – це спосіб, шлях пізнання і практичного перетворення реальної дійсності, система прийомів і принципів, що регулюють практичну і пізнавальну діяльність людей (суб’єктів). Отже, метод зводиться до сукупності визначених правил, прийомів, способів і норм пізнання та дії. Це визначена система приписів, принципів, вимог, яка повинна орієнтувати суб’єкт пізнання на вирішення конкретного науково-практичного завдання для досягнення певного результату в тій чи іншій сфері людської діяльності. 
               Загалом, методика дослідження – це сукупність прийомів і способів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним (емпіричним) матеріалом. Основне призначення методики дослідження полягає у тому, щоб на основі відповідних принципів (вимог, умов, обмежень, приписів тощо) забезпечити успішне вирішення визначених мети і завдань наукового дослідження, практичних проблем. 
               Методологія як вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності має чотирирівневу структуру, зокрема: фундаментальні, загальнонаукові, конкретнонаукові принципи, конкретні методи, що використовуються для вирішення спеціальних завдань дослідження. 
Багатоманітність людської діяльності обумовлює множинність методів наукового пізнання, які можна класифікувати за різними критеріями. Так, залежно від ролі і місця в процесі наукового пізнання розрізняють методи формальні (методи формальної та математичної символьної логіки) і змістовні.                   До основних видів змістовної методології належать методи філософські, загальнонаукові, загальнологічні та спеціально-наукові.  
              Виокремлюють також емпіричні і теоретичні, фундаментальні та прикладні, методи дослідження та методи викладення результатів. Отже, в сучасних умовах успішно використовується багаторівнева класифікація методів наукового пізнання, відповідно до якої за ступенем загальності та сферою застосування методи наукового пізнання поділяються на: загальнофілософські, загальнонаукові, спеціально-наукові, дисциплінарні та міждисциплінарні. 
                 Загальнонаукові методи дослідження, які є своєрідною проміжною методологією між філософією і фундаментальними теоретико методологічними положеннями спеціальних наук. На основі загальнонаукових понять і концепцій формуються відповідні методи і принципи пізнання, що забезпечують зв’язок та оптимальну взаємодію філософії зі спеціальними науковими знаннями та методами.  
                До загальнонаукових методів пізнання належать системний, структурно-функціональний, кібернетичний, імовірностний методи, моделювання, формалізація та ін. 
                 Варто зазначити, що в структурі загальнонаукової методології найчастіше виокремлюють три рівні методів і прийомів наукового дослідження: 
методи емпіричного дослідження;

методи теоретичного дослідження; 
загальнологічні методи наукового дослідження. 
У науковому дослідженні функціонує складна, динамічна, цілісна, субординована система методів різних рівнів, сфер дії, спрямованості, котрі завжди реалізуються з урахуванням конкретних умов. 
Метод дослідження  це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкований вирішенню конкретного завдання. Формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод є вихідним пунктом та умовою майбутніх досліджень. 
У кожному науковому дослідженні можна виокремити два рівні: 
1) емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів; 
2) теоретичний – досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії). 
Згідно з цими рівнями, загальні методи пізнання можна поділити на 
три групи: 
• методи емпіричного дослідження; 
• методи, що використовуються на емпіричному і теоретичному рівнях; 
• методи теоретичного дослідження.

 

43. Оформлення матеріалів дослідження

 

Під час комплексу  робіт, пов'язаних з проведенням наукового дослідження в галузі технології, економіки готельно-ресторанного господарства, однією з важливих стадій є обробка зібраної інформації.

Доведено, що людський розум  може вільно і тривало оперувати  п'ятьма—сімома поняттями в їх комбінації. Тому в процесі опрацювання досліджень, які аналізуються, слід описати їх такою кількістю показників або понять, щоб встановити помилковість висунутих гіпотез. Для досягнення цієї мети потрібно всю зібрану у процесі дослідження інформацію оформити таким чином, щоб у кількох кінцевих показниках виявилися всі істотні риси і взаємозв'язки явищ, що вивчаються. При цьому в результаті дії закону більших чисел і зниження впливу випадкових факторів достовірність сформульованих на цій базі висновків буде більш висока, ніж у решті випадків.

Процедура стискання  вихідної інформації до меж, що вимагаються, здійснюється за допомогою статистичного апарату і в літературі отримала назву: обробка матеріалів дослідження (експерименту).

Неправильний вибір  методів обробки може загубити добрий матеріал, отриманий у процесі  дослідження, і, навпаки, за допомогою правильно підібраних методів обробки можна подолати деякі помилки, які припущені під час вихідної інформації.

Вибір методів обробки  — один із важливих моментів проведення наукового дослідження і залежить якнайменш від трьох основних факторів: типу дослідження, цілей і задач дослідження зібраної інформації.Тип дослідження (фундаментальний, прикладний, дослідно-конструкторська розробка) визначає ступінь спільності висновків і використовується для відбору однотипних методів обробки, які мають різну трудомісткість. Залежність між ступенем спільності і трудомісткості, як правило, образна, тобто, чим більше ступінь спільності висновків, тим більш простими, а значить, і менш трудомісткими методами можна отримати необхідні характеристики досліджуваних процесів.