Контрольна робота з "Педагогіки"

    4. Формування умінь і звичок  поведінки. Формування умінь (засвоєного  способу виконання дій, основаного  на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов'язане з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.

    Виховання є складним, багатогранним процесом, у якому тісно переплетені  внутрішні (стосуються особи вихованця) та зовнішні (стосуються виховного  середовища) суперечності.

    Внутрішні суперечності процесу виховання:

• між необмеженими можливостями розвитку людини й обмежуючими умовами соціального життя. Передбачає створення оптимальних умов (побутових, психологічних, організацію навчально-виховного процесу) для розвитку, життєдіяльності дитини;
• між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. Це означає, що розвиток особистості може призупинитися, якщо не ставити перед вихованцем нових, ускладнених, завдань;
• між зовнішніми впливами і завданнями виховання. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали суперечності у вихованця.

    Зовнішні суперечності процесу виховання:

• невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;
• зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле- й відеопродукція, та ін. Усунути цю суперечність можна, формуючи в учнів внутрішню стійкість й уміння протистояти негативним впливам;
• між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуаційна поведінка, пристосованість, безпринципність;
• між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя та діяльності. Передбачає існування сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взаємозв'язків. На їх подолання спрямована виховна робота.

    Зовнішні  суперечності є тимчасовими, але  вони можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі  повинні зосередити увагу на їх виявленні, усуненні, профілактиці.

    Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що виникають із розуміння мети життя.

    Він об'єднує ціннісні орієнтації, життєві  принципи і плани, рівень домагань, задуми і вчинки у цілісну лінію життєвої поведінки людини. Формування його залежить від виховання, умов життя і діяльності, від особливостей її власного досвіду. Залежно від сфер життєдіяльності формуються суспільні, політичні, національні, естетичні ідеали особистості.

    Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських і вчительських колективів на подолання авторитарно-командного стилю у ставленні до учнів. Пріоритетним стає гуманістичне виховання — створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку людини як суб'єкта діяльності, особистості, індивідуальності. 

    

1. Різновидність методів навчально-виховного процесу

    Будь-яка  діяльність складається з трьох частин:

• орієнтовно-мотиваційної;
• операціонально-виконавчої;
• рефлексивно-оцінної.

    Відсутність першої частини перетворює діяльність у хаотичне скупчення окремих дій без ясної й усвідомленої мети, коли людина не бачить особистісного змісту в чинених діях, не сприймає їх як значимі, важливі, необхідні для себе. Відсутність же третьої частини також приводить до втрати мети діяльності, оскільки в людини не сформована при цьому здатність оцінити своє поетапне просування до бажаного результату, можливість його досягнення, перспективи і наслідки свого поводження надалі. Успішність діяльності, можливість її коректувати, розвиток своїх творчих здібностей і самовдосконалення в цілому стають дуже скрутними при відсутності чи невисокому рівні сформованості рефлексії.

    Тому  навчальна діяльність, як і будь-яка інша, повинна обов'язково містити всі три зазначених компоненти і найважливішу задачу освіти - навчити учнів будувати свою діяльність як повноцінну, розумну, у якій усі три частини збалансовані, досить розгорнуті, усвідомлені й цілком здійснені. При цьому мається на увазі, що всі дії, у тому числі контроль і оцінку, здійснює саме той, кого навчають.

    Формування  навчальної діяльності, як способу активного добування знань, є одним з напрямків розвитку особистості учня. Специфіка цього способу полягає в послідовному й цілеспрямованому відпрацьовуванні активності самих учнів (розуміння навчальної задачі, оволодіння способами активних перетворень об'єкта засвоєння, оволодіння способами самоконтролю). На цій основі постає задача формування усе більшої самостійності переходу учнів, від виконання одного компонента навчальної діяльності до інших, тобто формування способів самоорганізації діяльності. 

    

2. Педагогічні вимоги до використання методу переконання

    Ефективність методів переконання залежить від дотримання цілого ряду педагогічних вимог:

• Високий авторитет педагога у вихованців. Кожна людина знає з особистого досвіду, що навіть випадково сказане авторитетною людиною слово запам'ятовується іноді на все життя та? стає життєвим принципом, дороговказною зіркою. І навпроти, бездоганні з погляду методики переконання сентенції не шановної людини викликають лише роздратування та бажання робити навпаки. Вища форма педагогічного авторитету - любов вихованців. Педагогу, якого вихованці люблять, вдається усе.
• Опора на життєвий досвід вихованців. Слово педагога набуває конкретного сенсу, якщо воно зачіпає особистий досвід вихованців. Тут природно зливаються педагогічні можливості словесного переконання з переконуючою силою приклада, причому це такий приклад, що запропонований не педагогом, а витягнутий з пам'яті вихованця.
• Щирість, конкретність та приступність переконання. Ніколи не слід переконувати вихованців у тому, у чому педагог не переконаний сам. Фальш, нещирість, штучність легко розпізнаються навіть молодшими вихованцями, що не тільки гарантує поразку у рішенні конкретної педагогічної задачі, але й чревате стратегічними втратами, тому що підривається авторитет педагога.
• Сполучення переконання та практичного приучення. Найбільші успіхи виховання досягаються тоді, коли словесний вплив сполучається з організацією різноманітної практичної діяльності. Причому не завжди варто йти від свідомості до досвіду. Досвід може передувати формуванню свідомості.
• Врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців. При виборі форм, методів і прийомів переконання необхідно завжди враховувати вікові й індивідуальні особливості вихованців. Особливо часто скаржаться батьки, що їхня дитина перестала реагувати на те, що раніше діяло безвідмовно. А дитина просто підросла, змінилася, й методи впливу на нього повинні мінятися відповідно. Важливо також враховувати й індивідуальні особливості учнів. Одні дуже чуйні на довіру й прохання, а на інших більше діють вимога й наказ. Психологічна структура особистості вихованця, його характер та темперамент повинні обов'язково враховуватися при виборі методів, форм та засобів переконання.

    У практиці виховної роботи застосовуються в основному три типи переконань:

• вправи в корисній діяльності - мають на меті виробити звички в праці, у спілкуванні вихованців зі старшими й один з одним. Головне в цьому виді вправ полягає в тому, щоб його користь усвідомлювалася вихованцем, щоб він, випробуючи радість та задоволення від результату, звикав само-затверджуватися в праці та через працю;
• режимні вправи - це такі вправи, головний педагогічний ефект від застосування яких дає не результат, а добре організований процес - режим. Дотримання оптимального режиму в родині та навчальному закладі приводить до синхронізації психофізіологічних реакцій організму з зовнішніми вимогами, що благотворно позначається на здоров'ї, фізичних та інтелектуальних можливостях вихованця та, як наслідок, на результатах його діяльності;
• спеціальні вправи - це вправи тренувального характеру, що мають метою вироблення та закріплення уміння й навичок.

    У навчальному процесі усі вправи - спеціальні, а у виховній роботі - це приучення до виконання елементарних правил поведінки, пов'язаних із зовнішньою культурою. Так, першокласників тренують вставати при вході вчителя й т.п. Спеціальні вправи застосовуються з метою подолання недоліків. Так, порушника дисципліни роблять відповідальним за порядок, неохайному доручають обов'язки сан?тара, а самого егоїстичного просять від імені усіх відвідати хворого товариша. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       

3. Бесіда  як метод навчання

 

    Бесіда — метод навчання, що передбачає запитання-відповіді.

    За  призначенням у навчальному процесі  розрізняють бесіду вступну, бесіду-повідомлення, повторення, контрольну. Вступну бесіду проводять з учнями як підготовку до лабораторних занять, екскурсій, до вивчення нового матеріалу. Бесіда-повідомлення базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, й також на матеріалі текстів літературних творів, документів. Бесіду-повторення використовують для закріплення навчального матеріалу. Контрольну бесіду — для перевірки засвоєних знань.

    Готуючись до бесіди будь-якого типу, вчитель  складає її план, щоб забезпечити строгу послідовність розвитку теми, намічає основні запитання для учнів. Ефективність методу бесіди залежить від уміння вчителя формулювати і ставити запитання. Залежно від складності їх поділяють на: запитання про факти; запитання, які передбачають порівняння і відповідний аналіз явищ; запитання про причинкові зв'язки і значення явищ; запитання, на які можна відповісти, розкривши зміст понять, обґрунтувавши загальні висновки, за допомогою індуктивних та дедуктивних висновків; запитання, які потребують доведень. Під час бесіди важливо звертати увагу на якість відповідей учнів і за змістом, і за стилем. Вони мають бути повні (особливо в молодших класах); усвідомлені й аргументовані; точні й чіткі; літературно правильно оформлені. Якщо учень неправильно відповідає на запитання, його формулюють зрозуміліше для нього, якщо ж він і в такому разі не може відповісти, ставлять легше запитання, відповідь на яке допоможе підійти до правильного висвітлення питання в першому його формулюванні. У процесі бесіди доцільно спершу ставити запитання до всього класу, відтак викликати для відповіді учня; здійснювати диференційований підхід до учнів; опитувати не тільки тих, хто бажає, її перевага в тому, що вчитель може працювати з усім класом і з окремими учнями, не знижуючи контролю за станом їх знань. 

       

4. Принцип науковості в навчанні

 

    Принцип науковості змісту і методів навчання вимагає відповідності їх сучасному розвиткові науки й техніки, що диктує введення до навчальних програм знань із різних галузей науки. Це висуває підвищені вимоги до змісту кожного заняття й, відповідно, створює сприятливі умови для всебічного розвитку особистості учня.

    Вимоги  науковості також стосуються організації та проведення навчальних заходів, тобто методичного боку дидактичного процесу. Реалізація цього принципу забезпечується дотриманням таких педагогічних правил:

• добір навчального матеріалу з урахуванням останніх досягнень науки;
• розкриття наукових причинно-наслідкових зв'язків явищ, що вивчаються, показ сьогоднішніх наукових здобутків;
• викладання навчального матеріалу з позицій останніх досягнень науки й техніки;
• тісний зв'язок викладу навчального матеріалу з життям;
• пропаганда досягнень вітчизняної науки й техніки, успіхів українських учених;
• наукова організація та проведення навчальних заходів, використання наукових технологій;
• урахування останніх досягнень медичної, фізіологічної та психологічної наук під час визначення та обґрунтування основних складових дидактичного процесу;
• неухильне впровадження в навчальний процес наказів, настанов, порадників та інструкцій Міністерства освіти і науки України;
• застосування наукових, методологічних і методичних основ для оцінки ефективності дидактичного процесу тощо.

    Принцип науковості. Полягає в доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета, специфіці його розділів і тем. 

      

5. Методична робота в ПТУ

 

    Методична робота - це один із основних напрямів діяльності медичного факультету і є складовою частиною навчального процесу і одним із основних видів діяльності викладацького складу. Вона спрямована на удосконалення методики навчання і виховання студентів, розробку і впровадження ефективних методів оптимізації й інтенсифікації навчально-виховного процесу, поліпшення організації самостійної роботи і контролю знань студентів, підвищення педагогічної майстерності викладачів. Осяг і якість методичної роботи є одним із критеріїв оцінки діяльності викладача.