Природу сприйняття прекрасного,  джерела талановитості, проблеми естетичного виховання досліджував Платон, доводячи, що саме від впливу мистецтва залежить моральний світ дитини. Йому належать твердження про відносність краси, абсолютне прекрасне. Водночас митцеві він відводив посередницьку роль, вивищуючи над ним представників утилітарних професій (лікаря, ремісника), проголошуючи Бога творцем абсолютної краси.

      Вважаючи естетичне пізнання, мистецтво  відображенням світової (космічної)  гармонії, Арістотель обґрунтував  таку категорію естетики, як “мімезис” (грец. mimesis — наслідуваня) — наслідування, яке приносить людині особливе задоволення, доводячи, що ця здатність властива людині з дитинства. Без наслідування дитина не могла б опанувати свої перші знання, навички. Саме завдяки йому людина має окремішнє від тварин життя. Арістотель був переконаний у необхідності узагальнення і передавання художнього досвіду в процесі виховання.

      Ці думки були по-різному трансформовані  в практику естетичного виховання  дітей у ранньому віці.

      Приблизно у цей час на проблемах естетичного виховання зосереджувалися і мислителі Давнього Сходу. У Китаї, наприклад, теорія і практика естетичного виховання дітей розвивалася під впливом учення Конфуція, який був переконаний, що виховання має починатися з поезії, а закінчуватися вивченням правил етики, музики, яка втілює в собі найвищі естетичні цінності. Саме музика, за твердженням Сюнь-цзи (298—238 до н. е.), відкриває шлях до досконалості.

      За різних культурно-історичних  епох домінували різні тлумачення  прекрасного, йому відводилась відповідна роль у бутті людства, що позначалось на функціонуванні системи естетичного виховання.

      В епоху середньовіччя (IX—XV ст.) естетичним ідеалом правив аскетизм, життєві цінності обмежувалися  сферою релігійності, а мистецьке  життя — вимогами церкви. Джерелом естетичного життя вважались елементи богослужінь (церковний спів, музика), храмове мистецтво.

      Епоха Відродження (XIV—XVI ст.) ознаменувала  повернення до античних традицій  у мистецтві, естетичному житті,  у системі виховання особистості.  Мистецтво стало справжнім рушієм прогресу, що зумовило активне використання його у виховній практиці.

      Новий час, що зазорів наприкінці XVI — на початку XVIII ст., сигналізував  про зародження нових, капіталістичних  відносин, які потребували духовно  вільної, ініціативної особистості. Руйнування патріархально-феодальних устоїв прислужилося бурхливому розвитку мистецтв, їх різноманітних напрямів, течій, шкіл, що засвідчило їх небувалу роль у суспільних процесах, у формуванні особистості. Саме на цю пору припадає діяльність Я.-А. Коменського, яка започаткувала нову епоху в теорії навчання і виховання, в тому числі у сфері естетичного виховання дітей дошкільного віку.

      Я.-А. Коменський пропонував розвивати  у дітей музичні уміння, використовувати  в розвитку мовлення вивчення напам’ять віршів або рим. У дидактичному посібнику “Видимий світ у малюнках” він рекомендував розвивати у дітей почуття краси “живої і звукової абетки” природи.

      Великого значення естетичному  вихованню дітей дошкільного  віку надавав К. Ушинський, який стверджував, що дитя мислить формами, фарбами, звуками. Його успішність залежить від того, наскільки вихователі усвідомлюють сутність прекрасного, його роль у житті людини і формуванні особистості. Важливе значення у вихованні й навчанні дітей для збагачення їх естетичних вражень, формування виразної, влучної, повноцінної мови, на думку педагога, мають художня література, усна народна творчість. Прислів’я, приказки, скоромовки розвивають у дітей відчуття звукової краси рідної мови.

      С. Русова пов’язувала теорію і практику естетичного виховання дітей з ідеями народності виховання і навчання, вважаючи ігри, усну народну творчість, свята, природу невичерпним джерелом для пробудження в дитині духовних сил. Естетичне виховання вона розглядала в єдності з моральним, які, за її твердженням, мають спільну основу — розвиток вищих почуттів.

      Системний погляд на проблематику  естетичного виховання запропонувала  у своїх дослідженнях Є. Фльоріна, яка значну роль відводила  художньому вихованню дітей на  зразках мистецтва, розкрила своєрідність естетичного розвитку, охарактеризувала роль, місце, взаємозв’язок різних засобів естетичного виховання. На її думку, в художньому вихованні слід прагнути єдності емоційного і пізнавального сприймання змісту і форми, що допоможе уникнути надмірного захоплення формою, утилітарного використання мистецтва з пізнавальною метою, тобто втрати художнього компонента естетичного виховання. їй належить багато цікавих спостережень, які стосуються особливостей дитячого естетичного сприймання, образотворчої діяльності, використання іграшки, художнього слова у вихованні дітей.

      Суттєво розширили діапазон теорії  і практики естетичного виховання  дітей дошкільного віку дослідження  психологів. Наприклад, Л. Виготський  відзначав, що в дошкільному  віці розвивається здатність іти від думки до дії, що відкриває простір для творчої діяльності: “Одне з найважливіших питань дитячої психології і педагогіки — це питання про розвиток творчості і про значення творчої роботи для загального розвитку і змужніння дитини. Вже у ранньому віці ми спостерігаємо творчі процеси, які найкраще виражаються в іграх. Уміння з елементів створювати ціле, комбінувати старе у нові поєднання і становить основу творчості”.

      Аналізуючи особливості образотворчої  діяльності дітей, Н. Сакуліна значну роль відводила сенсорному розвитку дитини, необхідному для створення зрозумілого і виразного зображення, сенсорним здібностям, потрібним для успішного оволодіння образотворчою діяльністю, обґрунтувала принципово новий зміст і методи навчання її. Запропоновані Н. Сакуліною ефективні способи педагогічної організації процесу сприймання дітьми реальних предметів допомагають дитині навчитися створювати зображення самостійно, без допомоги зразка, творчо освоювати навколишній світ, бачити прекрасне.

      Дослідження Н. Карпінської акцентували  на особливостях сприймання, методах  використання творів художньої  літератури в роботі з дітьми  дошкільного віку.

      Системний погляд на діяльність  з естетичного виховання дітей  у дитячому садку на основі  щоденної життєвої практики із залученням засобів мистецтва запропонувала Н. Ветлугіна.

      Аналізуючи особливості естетичного  виховання, вчені зосереджуються  на таких проблемах:

    — розвиток самоконтролю дітей в образотворчій  діяльності (Т. Доронова);

    — ігрові методи у навчанні дітей образотворчої діяльності (Г. Григор’єва);

    — ознайомлення дошкільників із творами  живопису (Р. Чумічева);

    — вплив українських музично-хореографічних традицій на музично-руховий розвиток старших дошкільників (А. Шевчук).

      Якісно нові проблеми естетичного виховання постали перед психолого-педагогічною наукою наприкінці XX — на початку XXI ст., спричинені інформатизацією комунікативної сфери, комерціалізацією, переорієнтацією на масову культуру таких потужних носіїв естетичної інформації, як електронні ЗМІ (засоби масової інформації), Інтернет, поширенням контрмистецтва, деестетизацією мистецтва та ін. Усе це значною мірою породжує конфлікт естетичних установок, поглядів, смаків, певною мірою деформуюче впливає на естетичний світ підростаючого покоління.

      Ігнорування чи осуд цих процесів  непродуктивні. Назріла необхідність  глибинного їх осмислення, відповідного  коригування педагогічної теорії  і практики, в тому числі й  у сфері виховання дітей дошкільного  віку. Слід так спрямувати виховання,  щоб цінності класичної культури не були знищені комп’ютерною цивілізацією, новим темпоритмом, новою культурою дій. У нових явищах нашого життя наявне також і певне позитивне начало, яке варто досліджувати й органічно поєднувати з тим, що, будучи випробуваним часом, залишилося актуальним. Оволодіння і першим, і другим баченням світу можливе лише за умов повноцінного естетичного виховання, яке гармонізує особистість і сприяє розвитку її здатності до самогармонізації.

Завдання  естетичного виховання  дітей дошкільного  віку

    Дитина  прилучається до прекрасного з першим своїм поглядом на світ, що постає у  враженнях від предметів, які  вона відкриває для себе, у колисковій пісні, кожному відблиску материнських очей. З часом вона починає виокремлювати  серед них ті, що їй найбільше подобаються і що не подобаються зовсім, а невдовзі починає усвідомлювати, що є предмети, явища красиві, які ваблять до себе дивною енергією, і такі, що не хвилюють її. Усе це відбувається у дошкільному віці і є свідченням того, що психіка, розум дитини з ранньої пори можуть сприймати педагогічні впливи щодо виховання здатності відрізняти прекрасне від потворного і відповідно ставитися до них. Тому одним із головних завдань дошкільної педагогіки є стимулювання, спрямування, коригування естетичного розвитку дитини, пробудження у неї прагнення до прекрасного, до його творення.

      Естетичне виховання є масштабною, складною справою, яка передбачає  залучення дитини в контекст  прекрасного як універсуму, в  систему загальноцивілізаційних  естетичних художніх цінностей,  оскільки прекрасне є цілісним, єдиним у своїй всезагальності, втілює в собі естетичний, художній геній, який є однаково цінним для кожного народу.

      Маючи загальнолюдську цінність, прекрасне втілює в собі особливості  бачення його представниками  конкретного етносу і народу. Спрямування дитини на пізнання й усвідомлення цих особливостей є надзвичайно важливим завданням естетичного виховання. Саме у складному вимірі цілісності, єдності прекрасного, у багатоманітності його національних вимірів особистість знаходить місце для реалізації свого художнього потенціалу. І до цього теж необхідно поступово готувати дітей, починаючи з дошкільної пори.

      Уся ця проблематика конкретизується  у завданнях естетичного виховання  дошкільників.

     1. Формування естетичного ставлення  до дійсності, естетичних уявлень і суджень. Естетичне сприймання дійсності спирається на чуттєвий аспект речей — їх колір, звук, форму, що зумовлює необхідність розвитку сенсорної культури дітей. Естетичне сприймання виникає лише за емоційного ставлення до того, що дитина сприймає. За правильного педагогічного керівництва усі види мистецтва, природа, побут сприяють формуванню естетичного ставлення до дійсності.

      Компонентами естетичного ставлення  дитини до мистецтва є:

    — здатність до емоційного переживання;

    — здатність до активного засвоєння  художнього досвіду, самостійного навчання, пошукових дій;

    — спеціальні художні й творчі здібності. Виховуючи у дітей уміння сприймати  красу і емоційно відгукуватися  на неї, педагог поступово підводить  їх до розуміння, оцінювання, формування естетичних уявлень і суджень. Формування елементарної естетичної свідомості у дошкільнят відбувається у процесі ознайомлення з еталонами правильного визначення прекрасного і потворного в житті і мистецтві. Дітям допомагають опанувати й усвідомити сенсорні еталони, необхідні для формування емоційних оцінок (радості, смутку, горя, подиву), знання про види і жанри мистецтва, особливості їх виражальних засобів, про діячів мистецтва (художників, музикантів), а також з’ясувати сутність естетичних оцінок (гарне, негарне, потворне, смішне).

     2. Освоєння дітьми естетичної  діяльності. Це завдання передбачає  розвиток естетичного і художнього  сприймання, формування початкових  умінь і навичок виконавської  художньої діяльності, втілення  елементів прекрасного в побут, стосунки з людьми, ставлення до себе. Вже в молодшому дошкільному віці естетичне сприймання дітей постає як емоційний інтерес до естетичних властивостей певних об’єктів. З метою розвитку емоційного сприйняття, долучення до нього пізнавального компонента, естетичного судження педагог активізує пізнавальну сферу, передусім сенсорику дитини, вправляє її у доборі різних критеріїв оцінювання естетичності конкретного об’єкта.

     3. Розвиток загальних і спеціальних  художньо-творчих здібностей дітей. Від того, наскільки правильно будуть помічені художньо-творчі здібності дитини, наскільки вміло буде спрямований їх розвиток, часто залежать її мистецькі успіхи в майбутньому, підтвердженням чого є безліч фактів з історії мистецтв і сучасної дійсності. Ці здібності формуються в процесі засвоєння способів діяльності — сприймання, виконання і творчості. У дошкільному віці дітям доступні майже всі види художньої творчості — складання розповідей, віршів, малювання, ліплення, співи, гра на музичних інструментах, навіть компонування музичних творів. Характер цих дій відповідає особливостям розвитку і віку дітей: як правило, такі дії є безпосередніми, наслідувальними, сповненими щирістю почуттів, вірою у себе і наставника. Творчість дитини виявляється у розвитку здатності до створення задуму і його реалізації, в умінні поєднувати свої знання, уявлення, у щирому передаванні думок, почуттів, переживань. Навчання дітей способам образного вираження своїх задумів у слові, малюнку, пісні стимулює розвиток їх художньо-творчого потенціалу.