Державна національна програма "Освіта"

 

Шляхи досягнення мети

  Основні  шляхи реформування освіти:

— створення  у суспільстві атмосфери загальнодержавного, всенародного сприяння розвиткові освіти, залучення до розвитку освіти всіх державних, громадських, приватних інституцій, сім’ї, кожного громадянина;

— подолання  девальвації загальнолюдських гуманістичних  цінностей та національного нігілізму, відірваності освіти від національних джерел;

— розвиток освіти на основі запровадження у  НВП сучасних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень;

— відхід від засад авторитарної педагогіки, що утвердилася у тоталітарній державі;

— підготовка нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їх професійного та загальнокультурного рівня;

— формування нових економічних основ системи  освіти, створення належної матеріально-технічної бази;

— реорганізація  існуючих та створення навчально-виховних закладів нового покоління;

— радикальна перебудова управління сферою освіти шляхом її демократизації, децентралізації, створення регіональних систем управління навчально-виховними закладами;

— органічна  інтеграція освіти і науки, активне  використання наукового потенціалу вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ, здобутків педагогів-новаторів, громадських творчих об’єднань У НВП;

— створення  нової правової та нормативної бази освіти.

Принципи  реалізації програми:

— пріоритетність освіти, що означає випереджувальний характер її розвитку, кардинально  нові підходи до інвестиційної політики в освітній сфері;

— демократизація освіти, що передбачає децентралізацію та регіоналізацію управління системою освіти з дотриманням найбільш визначальних принципів освітньої політики Української держави, надання автономії навчально-виховним закладам у вирішенні основних питань їхньої діяльності, подолання монополії держави на освіту, перехід до державно-громадської системи управління освітою, утворення системи партнерства учнів, студентів і педагогів;

— гуманізація  освіти, пріоритет загальнолюдських цінностей;

— гуманітаризація  освіти, що покликана формувати цілісну картину світу, духовність, культуру особистості;

— національна  спрямованість освіти, що полягає  у невіддільності освіти від національного  ґрунту, її органічному поєднанні  з національною історією і народними традиціями;

— відкритість  системи освіти, що пов’язана з її орієнтованістю на цілісний неподільний світ, його глобальні проблеми, інтеграцію у світові освітні структури;

— безперервність освіти, що відкриває можливість для  постійного поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, досягнення цілісності та наступності у навчанні і вихованні;

— нероздільність навчання і виховання, що полягає  в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формуванню цілісної та всебічно розвиненої особистості;

— багатоукладність та варіантність освіти, що передбачає створення можливостей для широкого вибору форм освіти, навчально-виховних закладів, засобів навчання і виховання, які відповідали б освітнім запитам особистості; запровадження варіантного компоненту змісту освіти, диференціацію та індивідуалізацію НВП, створення мережі недержавних навчально-виховних закладів.

  Щодо  реформування загальної середньої  освіти, то в Програмі сформульовані основні завдання трьох її рівнів — початкової, основної і повної.

  Початкова  освіта забезпечує загальний розвиток дитини, вміння впевнено читати, писати, знати основи арифметики, первинні навички користування книжкою та іншими джерелами інформації, формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та особистісного спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок.

  Основна  середня школа забезпечує досконале  оволодіння українською та рідною  мовами, засвоєння знань з базових  дисциплін, можливість здобуття  наступних рівнів освіти, мотиваційну  готовність переходу до трудової діяльності або набуття кваліфікації через різні форми професійної підготовки, формування високих громадянських якостей та світоглядних позицій.

  Повна  середня освіта забезпечує поглиблене  оволодіння знаннями з базових дисциплін та за вибором, орієнтацію на професійну спеціалізацію, формування ціннісних уявлень про природу, людину, суспільство, громадянської позиції особистості, можливість здобуття освіти вищого рівня.

  Середня  освіта здобувається у триступеневій  системі загальноосвітніх навчально-виховних закладів: початковій школі (І ступінь), основній школі (II ступінь), старшій школі (III ступінь).

  Серед  загальноосвітніх навчально-виховних  закладів вагоме місце відводиться: школам нового типу (гімназіям, ліцеям, спеціальним закладам для обдарованих дітей, школам {класам) з поглибленим вивченням окремих предметів, навчально-виховним комплексам, недільним, приватним школам тощо), загальноосвітнім школам-інтернатам, що зорієнтовані на спеціалізовану, поглиблену підготовку технічного, гуманітарного, спортивного, художнього, естетичного та інших напрямів, на відкриття при цих школах окремих класів для обдарованих дітей.

  Стратегічні  завдання реформування загальної  середньої освіти:

— реформування загальної середньої освіти на національних засадах з урахуванням регіональних особливостей і передового світового досвіду, досягнення соціальне необхідного рівня загальноосвітньої підготовки в обсязі державного компонента освіти;

— органічне  поєднання навчання і виховання  з метою забезпечення всебічного розвитку дитини, формування здорового способу життя;

— удосконалення  та розвиток мережі загальноосвітніх закладів різних спрямувань, форм власності, забезпечення їх законодавчо-правового захисту;

— створення  оптимальних організаційно-педагогічних, науково-методичних, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних умов функціонування загальноосвітніх навчально-виховних закладів.

Основні шляхи реформування загальної середньої  освіти:

— визначення державних стандартів усіх рівнів загальної  середньої освіти;

— визначення змісту загальноосвітньої підготовки і відповідних базових дисциплін, впровадження інтегрального і варіантного принципів навчання;

— реформування структури загальноосвітніх навчально-виховних закладів відповідно до рівнів освіти та потреб регіонів;

— кооперування загальноосвітніх навчально-виховних закладів із вищими навчальними закладами;

— розвиток мережі загальноосвітніх НВЗ, заснованих на різних формах власності;

— наукове  та методичне забезпечення загальної  середньої освіти, підготовки і впровадження. нових навчальних планів і програм, підручників, посібників тощо;

— проведення науково-дослідної та експериментальної  роботи щодо впровадження педагогічних інновацій, інформатизація загальної середньої освіти;

— впровадження у загальноосвітніх НВЗ, психологічної та соціально-педагогічної служб;

— пріоритетне  фінансування, кадрове та матеріально-технічне забезпечення сільської школи;

— розширення можливостей здобуття загальної  середньої освіти для тих, хто  працює;

— розроблення  науково обґрунтованих методик оцінки якості діяльності НВЗ в цілому та кожного педагогічного працівника окремо;

— державна атестація та акредитація загальноосвітніх навчально-виховних закладів усіх типів  незалежно від форм власності.

 

Висновок

  Проголошення суверенної і незалежної Української держави відкрило шлюзи педагогічної творчості, активізувало пошуки численної армії освітян щодо розбудови української національної системи освіти. Почали виникати нові навчальні заклади, авторські і альтернативні школи, оригінальні концепції навчання і виховання. З’явилася потреба в глибокому вивченні, науковому осмисленні й виробленні на цій основі стратегії і тактики розвитку української національної школи. Це активізувало науково-педагогічну громадськість щодо створення власного науково-педагогічного центру. Потребують чіткого визначення й експериментального обґрунтування основоположні принципи системи безперервної освіти, державні стандарти на всіх її етапах, структура й основні параметри змісту освіти, до якого мають входити:

— система конкретних наукових знань та основи сучасної технології;

— система  політичного, морального, фізичного  та естетичного виховання підростаючих поколінь на рівні сучасних вимог з урахуванням етнічних особливостей незалежної України;

— система  знань молоддю сучасної комп’ютерної техніки;

— система  формування мотивації освітніх потреб населення, розвитку неформальної освіти.

  До  першочергових фундаментальних  досліджень слід віднести:

а) опрацювання  нової філософії освіти, дослідження  співвідношення між філософією і соціологією з одного боку, і педагогікою — з іншого;

б) створення  цілісної теорії розвитку особистості, дослідження співвідношення між соціальним і біологічним у дитині; в) розвиток теорії виховних систем як основної форми інтеграції педагогічних процесів у їх єдності й різноманітності з орієнтацією на особистість, на підготовку її до життя в полікультурному демократичному суспільстві;

г) опрацювання  концепцій змісту освіти і процесу  навчання для різних типів навчальних закладів з урахуванням тенденцій розвитку науково-технічного прогресу і відповідних галузей наукових знань, форм соціальної свідомості, гармонізації циклів навчальних предметів, гуманітаризації та гуманізації освіти;

д) обґрунтування  прогресивних технологій педагогічної діяльності.

 

Список  використаної літератури

1. Історія педагогіки: курс лекцій: Навчальний посібник/ - к.,2004.-171с.
2. Історія соціальної педагогіки та соціальної роботи: курс лекцій / Поліщук В. А., Янкович О. І. – ТДПУ, Тернопіль, 2009.- 256с.

      3.http://www.info-library.com.ua