Державна національна програма "Освіта"

1. Вступ

2. Освітні реформи

3. Державна програма «Освіта» 
4. Шляхи досягнення мети 
5. Висновок

6. Список використаної літератури

 

Вступ 
  Творення, збереження і розвиток культури є головним змістом історичного процесу. Українська культура 90-х рр. ХХ. – початку ХХІ ст. постала як виражене узагальнене вираження творчих зусиль народу, його досягів у світорозумінні, моралі, релігії, художньому мисленні, науці й філософії. Вона відіграла вирішальну роль у формуванні сучасної української національної ідентичності та національному самоствердженні українського народу.

  Протягом  століть український етнос був субдомінантним в імперських державах. Імперська політика економічно, соціально, морально і духовно заохочували комплекс культурної неповноцінності української нації або й прямо придушувала її культуру. За несприятливих історичних умов перебування України в складі СРСР відбулося руйнування структур національної культури.

  Культурно-освітнє відродження, яке розгорнулося на етапі перебудови і продовжилося вже в умовах досягнення Україною державності, показало, що творчі і духовні сили українського народу та його інтелектуального проводу не вичерпалися, і сьогодні ми є свідками процесів трансформації духовних цінностей та культурної політики незалежної держави. Розвиток культури на сучасному етапі функціонування України як вільної держави довів, що лише повноцінні і самобутня національна культура остаточно гарантує історичне буття етносу. Тому головним завданням національно-культурного відродження і стало подолання культурного колоніалізму України.

 

Освітні реформи

  Національна  система освіти формувалася в  1990-і роки в умовах значних  змін у духовному житті суспільства, в контексті загально цилівізаційних трансформацій, зумовлених значним поширенням нових освітніх технологій та істотним розширенням можливостей і потреб в індивідуальному, особистісному розвитку людини. Реформи були зорієнтовані на створення нової системи освіти в Україні, збереження й примноження здобутого в радянські часи досвіду та одночасно внесення чуттєвих коректив у цілі й зміст освітянського процесу.

  Діяльність  сучасної системи освіти України  забезпечується цілою низкою  освітніх нормативно-правових документів, серед яких основними є: Конституція України, Закон України «Про освіту», Закон України «Про загальну середню освіту», Закон України «Про мови в Українській РСР», Концепція середньої загальноосвітньої школи України, Положення Міністерства освіти України «Про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад», «Про експериментальний педагогічний майданчик» та ін. Цими актами визначено основні напрямки модернізації змісту, форм і методів навчання, виховання й управління закладами освіти. Крім цих правових документів, важливими є Державна національна програма «Освіта. Україна ХХІ століття», затверджена постановою Кабінету Міністрів України №896 від 3 листопада 1993 року та Національна доктрина розвитку освіти, затверджена Указом Президента України №347 від 17 квітня 2002 року.

  У 1991 р. Верховна Рада ухвалила Закон України «Про освіту», що визначив школу як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави й передбачав кардинальні змінив її роботі. Відповідно до закону, а також внесених до нього змін і доповнень, освіта в сучасній Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, реальної взаємоповаги між націями та народами. Система освіти в державі досить розгалужена й передбачає дошкільну і загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну, вищу й післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру і самоосвіту. Демократизація структури освіти забезпечує соціально-педагогічні умови створення достатнього простору для самореалізації особистості і навчанні; відхід від загальної стандартизації навчання; аналіз існуючого досвіду щодо створення реальних умов для самореалізації учнів, студентів; відхід від жорсткої уніфікації навчальних планів, включно і в школах різних типів.

  Законом  «Про освіту» встановлено 6 освітніх  рівнів: початкова загальна освіта, професійно-технічна освіта, базова  вища освіта, повна вища освіта. Водночас затверджено освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні (або ступеневу освіту): кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Заклади освіти в Україні незалежно від форм власності відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер, крім тих закладів освіти, що належать релігійним організаціям. Закон «Про освіту» визначив державні стандарти освіти відповідно до вимог щодо змісту, обсягу й освітньої та фахової підготовки. Відповідність освітніх послуг державним стандартам і вимогам визначається встановленими законом засобами ліцензування, інспектування, атестації та акредитації закладів освіти.

 

Державна  національна програма «Освіта»

  У грудні 1992 р. відбувся Всеукраїнський з’їзд працівників освіти, на якому було розглянуто основні позиції Державної національної програми «Освіта» («Україна XXI століття»). Майже цілий рік йшло доопрацювання цього документу і лише 3.11.1993 р. Кабінет Міністрів затвердив цю програму (підписав постанову Президент України Л.Кравчук).

  Головна мета Програми — визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу XXI століття, створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

  Стратегічні  завдання реформування освіти  в Українській державі

1. Відродження  і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави.

2. Виведення  освіти в Україні на світовий  рівень шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад.

3. Подолання  монопольного становища держави в освітній сфері через створення на рівноправній основі недержавних навчально-виховних закладів.

4. Формування  багатоваріантної інвестиційної  політики в галузі освіти.

  Пріоритетні  напрями реформування освіти

1) розбудова  національної системи освіти з урахуванням кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя України;

2) забезпечення  моральної, інтелектуальної та  психологічної готовності всіх  громадян до здобуття освіти;

3) досягнення  якісно нового рівня у вивченні  базових предметів: української та іноземних мов, історії, літератури, математики та природничих наук;

4) створення  умов для задоволення освітніх  та професійних потреб і надання можливостей кожному громадянину України постійно вдосконалювати свою освіту, підвищувати професійний рівень, оволодівати новими спеціальностями;

5) забезпечення  у кожному навчально-виховному  закладі відповідних умов для  навчання і виховання фізично  та психічно здорової особи;  запобігання пияцтву, наркоманії, насильству, що негативно .впливають  на здоров’я людей.

  Значне  місце в Програмі займає блок  «Зміст освіти», де сформульовані  стратегічні завдання реформування змісту освіти та основні шляхи реформування змісту загальноосвітньої підготовки та фахової підготовки.

  Серед  найбільш пріоритетних думок варто відзначити такі:

— вивчення української мови та українознавчих предметів в усіх навчально-виховних закладах;

— орієнтація на інтегральні курси;

— забезпечення альтернативних можливостей для  одержання освіти;

— оптимальне поєднання гуманітарної і природничо-математичної складових освіти, посилення гуманістичного спрямування змісту природничо-математичної підготовки;

— розширення трудового досвіду дітей, формування в них навичок самообслуговування, техніко-технологічних та економічних знань, практичних умінь і навичок, необхідних для залучення учнів до продуктивної праці та оволодіння певною професією;

— ознайомлення учнів з основами ринкової економіки, різними формами господарської діяльності;

— запровадження  поліваріантності освітніх програм, поглиблення їх практичної спрямованості, широке використання новітніх педагогічних, інформаційних технологій та впровадження модульної побудови навчального матеріалу;

— використання досвіду народної педагогіки, залучення  школярів для вивчення народних ремесел, створення умов до органічного включення їх у трудову діяльність;

— забезпечення безперервності і наступності у  здобутті кваліфікаційних рівнів;

— поєднання  споріднених професій та спеціальностей для забезпечення мобільності фахівців на ринку праці.

  Окремим розділом йде «Національне виховання», як органічний компонент освіти, що охоплює всі складові системи освіти.

  В  основу національного виховання  мають бути покладені принципи  гуманізму, демократизму, єдності сім’ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.

  Головна  мета національного виховання  — набуття молодим поколінням  соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян України, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

  Пріоритетні  напрями реформування виховання:

— формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

— забезпечення духовної єдності поколінь, виховання  поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

— формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

— прищеплення  шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють  Україну;

— виховання  духовної культури особистості, створення  умов для вільного вибору нею своєї  світоглядної позиції;

— утвердження  принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей;

— формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря,

— забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей  і молоді, охорони та зміцнення їх здоров’я;

— виховання  поваги до Конституції, законодавства  України, державної символіки;

— формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку  між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

— забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості;

— формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

— розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;

— формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин. Основні шляхи реформування виховання:

— реформування змісту виховання, наповнення його культурно-історичними  надбаннями українського народу;

— впровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання, які відповідали б потребам розвитку особистості, сприяли розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей;

— розроблення  теоретико-методологічних аспектів національної системи виховання з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду;

— об’єднання зусиль державних і громадських  інституцій у вихованні молоці, сприяння діяльності дитячих та юнацьких організацій;

— розвиток різноманітних дитячих і молодіжних об’єднань за інтересами, позашкільних освітньо-виховних закладів;

— організація  родинного виховання і освіти як важливої ланки педагогічного  всеобучу батьків;

— докорінні  зміни в підготовці і перепідготовці педагогічних курсів для національного виховання.

  Стратегічні  завдання, пріоритетні напрями та  основні шляхи реформування, сформульовані в таких розділах: «Дошкільне виховання», «Загальна середня освіта», «Позашкільне навчання і виховання», «Професійна освіта», «Вища освіта», «Військова освіта», «Післядипломна освіта», «Педагогічні працівники», «Соціальний захист учасників НВП», «Наукова діяльність у системі освіти», «Управління освітою», «Фінансове та матеріально-технічне забезпечення освіти», «Міжнародні зв’язки».