При реструктуризації харчової промисловості  важливе значення має агропромислова інтеграція, що здійснюється в різноманітних  формах (таких, як фінансово-агропромислові групи, агрокомбінати, агрофірми, концерни та інші формування з виробництва, переробки, зберігання і реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства). Створення інтегрованих формувань, до складу яких увійдуть як сільськогосподарські та переробні підприємства, так і сервісні, торговельні та банківські організації, є одним з важливих шляхів підвищення ефективності виробництва продовольчих товарів. Такі формування дістануть поширення, насамперед, у цукробуряковому і м'ясному виробництвах.

    Реалізація  викладених заходів дозволить істотно  поліпшити стан справ у харчовій промисловості України, а також  створити економічні умови для подолання  спаду виробництва в галузі, підвищення ефективності використання її виробничого потенціалу і забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних продовольчих продуктів[21,с.72]. 

    2.2 Шляхи вирішення проблем харчової  промисловості малих підприємств  вУкраїні 

      Аналіз попиту за доходами  показує, що із скороченням  своїх доходів споживачі розширюватимуть купівлю продуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності попиту  на  картоплю, капусту, столові буряки тощо становить 0,30-,35). Тому виробництво цих продуктів має більші шанси на  розширення. А тваринництво, садівництво, виноградарство, навпаки, чекають застій і скорочення.

    Щоб подолати негативні тенденції у  розвитку ринку продовольства, необхідно, насамперед, посилити державне регулювання  ринкових відносин, підвищити ефективність використання ресурсів, розширити державну допомогу господарствам. Держава може здійснювати регулювання ринку через цінову і кредитно-податкову політику, а також через створення відповідних умов для зміцнення матеріально-технічної бази господарств, удосконалюючи податкову систему і систему інших аспектів регулювання ринку, з тим щоб посилити стимули до інвестицій і розвитку НТП.

    Цінова  політика держави тільки тоді зуде ефективною, коли ціни  на  сільськогосподарську продукцію забезпечать необхідні  темпи розширеного відтворення  виробництва, а прибуток  на  вкладений капітал буде не нижчим, ніж за інших можливих напрямків його використання.

    Поліпшити економічне становище господарств  могло б впровадження такого заходу, як відшкодування з бюджету суми ПДВ, виплаченої постачальникам за виконані роботи, надані послуги, придбані матеріальні ресурси, пальне, основні засоби виробництва і нематеріальні активи.

    У період переходу до ринкової економіки, поряд із розвитком нових, конкурентоспроможних джерел поставок засобів виробництва, а також нових каналів збуту, зберігання, переробки і розподілу продукції, необхідно поліпшити державні поставки та відновити держзамовлення  на  всі види сільськогосподарської продукції, розширити інтервенційні заготівлі.

    Доцільно  практикувати укладання ф'ючерських  контрактів, пільгове кредитування сільськогосподарських  підприємств , забезпечення зустрічного продажу необхідних їм ресурсів за пільговими цінами.

    Слід  розширити захист вітчизняних товаровиробників, зокрема:

• збільшити митний податок  на  імпорт продуктів:
• скасувати попередню оплату та податки  на  експорт продуктів:
• ввести граничну торговельну надбавку [не більшу 20%)  на  вітчизняну сільськогосподарську продукцію:
• створити сприятливі умови для ввезення ресурсів, необхідних для впровадження прогресивних технологій вирощування і переробки продукції, звільнивши господарства від сплати митного податку та ПДВ;
• реалізувати комплекс заходів щодо розширення зовнішнього ринку сільскогосподарської продукціі, продуктів її переробки[22,с.93].

    Економічну  політику держави необхідно спрямувати  на  підвищення ефективності використання виробничого потенціалу сільськогосподарських  підприємств , зміцнення ОПГ населення і селянських (фермерських) господарств, забезпечення прогресивних структурних зрушень у виробництві сільськогосподарської продукції, реалізацію ефективних шляхів і засобів розв'язання соціальних проблем  на  селі. Вирішальне значення тут матиме удосконалення територіального розміщення виробництва продукції. Його раціональне розміщення сприятиме прискоренню темпів зростання продуктивності праці, підвищенню конкурентоспроможності продукції, збільшенню маси прибутку  на  капітал. Найефективнішого використання ресурсів можна домогтися лише тоді, коли кожний продукт вироблятиметься в регіонах з найсприятливішими природно-економічними умовами, оскільки в сільському господарстві продукція вирощується працею не тільки людини, а й - природи. На  її долю припадає близько 30 - 40% загальної вартості створеного в сільському господарстві продукту.

    А якщо держава й надалі самоухилятиметься від регулювання ринку, то зростання цін  на  промислові товари, що триває, і відповідне зменшення мінової вартості сільськогосподарської продукції, скорочення наповненості внутрішнього ринку через зниження купівельної спроможності населення неминуче призведуть до ще більшого спаду виробництва й банкрутства господарств.

    Отже, стратегія формування ринку продовольства  базується, насамперед,  на  врахуванні купівельної спроможності населення, а також  на  можливостях зміцнення  вітчизняного сільськогосподарського виробництва, розвитку системи маркетингу, усілякого стимулювання експорту й обмеження імпорту продуктів, розширення державного регулювання ринкових відносин. Збалансованість попиту і пропонування забезпечить ощадливість, конкуренцію та захист споживачів і товаровиробників[17,с.128].

    Основна надія покладається  на  державне втручання в економічні відносини, державну допомогу (дотації та субсидії). Метою, яку ставили при цьому  урядові чиновники, було залучення  до бюджету "тіньових" грошей. "Тіньовики"  на  те й є "тіньовиками", щоб діяти в підпіллі - вони просто проігнорували цю чергову урядову дурницю. А от для законослухняних підприємців це "вилізло боком" - ці патенти обернулись для них додатковими втратами, які майже не можна компенсувати: ціна товарів і так досягла захмарних висот. Друга урядова дурниця - заборона з 1 січня 1997 р. продажу товарів,  на  яких немає відповідної інформації українською мовою. Багато товарів було придбано задовго до цього заходу із "захисту споживача" - що ж тепер із ними робити торгівлі? Можна легко передбачити, що з початку нового року торговельні заклади виглядатимуть спустошеними. Звісно, що "тіньовиків" це може тільки порадувати. Тому продовжувати закликати до подальшого втручання держави в економіку - це просто закликати до суттєвого погіршення ситуації. 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

     Процес  становлення в Україні малого бізнесу завершився створенням нормативно-правової бази державної регуляторної політики, яка в цілому відповідає встановленим міжнародним нормам у даній сфері. Не в останню чергу деяке економічне зростання останніх років забезпечено в результаті підвищення активності саме малих суб'єктів підприємницької діяльності.

     Водночас  слід зауважити, що ці форми насамперед зайняли ніші, які в командно-адміністративній системі були незаповнені, внаслідок чого спостерігався відчутний дефіцит у задоволенні споживчого попиту. Отже, й сьогодні малий бізнес розвивається екстенсивним шляхом, що, з одного боку, підвищує конкуренцію на споживчому ринку, а, з іншого - створює обмеження для його якісного розвитку.

     Є багато чинників, які негативно впливають  на підприємницьке середовище, пригнічуючи  виробництво та заганяючи діяльність у "тінь". Серед них: надмірний  податковий тиск, утиски з боку місцевої влади та контролюючих органів тощо. Є питання, від вирішення яких залежить гармонійний розвиток малого бізнесу в Україні.

     Під таким розвитком слід розуміти перш за все своєчасну з боку держави  орієнтацію підприємців на структурні зміни в економіці та економічних  відносинах. В даному контексті виникає  питання: що має в стратегічному плані стати економічним пріоритетом - зростання чи розвиток? 

     Відповідь слід шукати в соціально-економічних  тенденціях сучасного світу. Визначальною з них є становлення нового постіндустріального, або інформаційного суспільства. Основним фактором економічного зростання в ньому виступають інформаційні ресурси, створення яких неможливе без існування потужного інформаційно-промислового комплексу. Економічне зростання в інформаційному суспільстві докорінним чином відрізняється від зростання в індустріальному суспільстві, орієнтованому на масове споживання. Останньому притаманні великі форми організації серійного виробництва, що сьогодні спостерігається в Україні. Зародження постіндустріального суспільства викликало нові форми організації ведення бізнесу: венчурні фірми, які залучали кошти дрібних інвесторів для розвитку високих технологій; технопарки; аутсорсинг тощо. Розвинені країни приділяють велику увагу розвитку таких форм, забезпечуючи вагому державну підтримку малого та середнього бізнесу за цими напрямами. Адже середні та малі компанії не володіють необхідними ресурсами для перебудови своєї діяльності відповідно до вимог постіндустріальної економіки.

    Особливо  цікавою для нашої країни є  форма аутсорсингу, яка дозволяє залучати економічні суб'єкти до вирішення завдань непрофільного характеру. Вона застосовується у відносинах як між великими та середніми і малими підприємствами, так і між державою та приватними компаніями. Аутсорсинг стає основним принципом корпоративного управління "новою економікою", його поширення та ефективність використання забезпечуються розвитком інформаційних мереж, зокрема "Інтернету". Політика аутсорсингу дозволяє суттєво розширити сферу діяльності малого та середнього бізнесу, створити умови розвитку економічної бази для формування середнього класу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон  України “Про Антимонопольний  комітет України ” // Про     приватизації. 2004. – с.277

2. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” // Збірник поточного  законодавства .2006 . № 29. – с.247

3. Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств” // Голос України. № 12. 2004. – с.132

4. Закон України “Про підприємства в Україні” // Світ бухг. обліку, № 8, 2007. – с.57

5. Бутко М., Мурашко М. Організаційні заходи сприяння малому бізнесу // Економіка України. № 7. 2007. – с.17

6. Виноградська А. Розвиток малого підприємництва // Економіка України № 2. 2008. – с.422

7. Гнатовський О.П. Ефективність запровадження та розвитку малого підприємництва в Україні // Фінансист № 5. 2006 . – с.227
8. Гнатцов О. Г. Малий бізнес в Україні: від стратегії зростання до   стратегії розвитку // Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”. УПСК. 2006. – с.93
9. Голиків В. Приватизация як чинник переходу України до ринкової економіки // Економіка України № 8. 2006. – с.72
10. Голікова Т. Про структуру державної і комунальної власності // Економіка України. 2005. – с.83

11.Донців В.Я. Проблеми законодавчого забезпечення малого підприємництва // Економіка підприємства №1. 2005. – с.194

12.Загородній А., Громяк Л. Факторі, що визначають розвиток малого бізнесу в Україні // Економіка України № 6. 2006. – с.32

13.Заїкіна О. О. Проблеми розвитку малого бізнесу на сучасному етапі трансформації економіки України // Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”. УПСК. 2006. – с.57

14.Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х. і ін. Держава і економіка. - Запоріжжя, 2007. – с.89

15.Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х. і ін. Ринкова трансформація державно-планової економіки. – Запоріжжя. 2006. – с.82

16.Основі економічної теорії. У двох книгах. За ред. проф. Ю.В. Ніколенка. До., “Либідь”. 2008. – с.142

17.Постанова Верховного Ради України “Про тимчасове положення і Фонд майна  України” // Голос України 2004. № 149. – с.128

18.Черняк В. Модель економіки: вибір України // Економіка України. 2008. – с.57

19.Шемшученко О. Ю. Деякі аспекти економічної політики і правового регулювання у сфері малого бізнесу // Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”. УПСК. 2006. – с.129

20.Яворівський Г.Й. Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні // Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”. УПСК. 2006. – с.63