Управління оборотним капіталом підприємства

Коефіцієнт швидкої ліквідності (розрахункової платоспроможності) (Кшл) розраховується як відношення грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості до поточних пасивів:

 

    (3.9)

 

Показує здатність виконувати поточні зобов'язання за рахунок коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості. Критичне значення не встановлюється. Позитивним вважається стабільність значення цього показника в межах 0,6–0,8 або дотримання його середньогалузевого значення.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (грошової ліквідності) (Кал) розраховується як відношення грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень до поточних пасивів:

 

  (3.10)

 

 

Показує, яка частина короткострокових зобов'язань підприємства може бути негайно сплачена за рахунок високої ліквідності. Критичне значення 0,2 + 0,35. Значення коефіцієнта нижче 0,2 - зовнішня ознака неліквідності. Але зростання показника вище критичної межі також не вважається позитивною тенденцією, оскільки може призводити до падіння дохідності підприємства

Коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості розраховується як відношення дебіторської заборгованості до кредиторської. Показує ступінь  покриття кредиторської заборгованості вимогами на користь підприємства. Позитивним є стабільність показника, що свідчить про дотримання певної політики кредитування покупців та залучення товарних кредитів. Доцільно вивчити структуру дебіторської та кредиторської заборгованості за строками погашення, а також порівняти даний показник з середньогалузевим рівнем. Рекомендоване значення 1.

Коефіцієнт забезпеченості поточних пасивів власними коштами (Кзвк) розраховується як відношення власних  оборотних коштів до оборотних активів:

 

    (3.11)

 

Показує ступінь покриття поточних зобов'язань власними оборотними активами. Даний показник використовується як узгоджувальний у законодавстві  деяких країн, зокрема в Росії, де його критичне значення встановлено  в розмірі 0,1. В будь-якому випадку підвищення показника свідчить про фінансове оздоровлення підприємства, покращення його ліквідності; зниження показника є негативним явищем, сигналом потенційної втрати ліквідності, зростання залежності від кредиторів [8].

Таким чином, оборотні кошти підприємства перебувають у постійному русі, переходячи з однієї стадії в іншу Оборотність оборотних активів оцінюють за такими показниками: швидкість обороту, коефіцієнт закріплення, період обороту оборотних засобів та їх складових. Для ефективності використання матеріальних ресурсів використовують також такі показники: матеріаломісткість і матеріаловіддача продукції, питома вага матеріальних витрату собівартості продукції, коефіцієнт використання матеріалів та їх окремих видів. Чим швидше відбувається кругообіг, тим більше продукції підприємство може виготовити та реалізувати при сталому їх розмірі. Крім того, збільшення швидкості обороту відображає підвищення економічного потенціалу підприємства, оскільки дозволяє вивільнити частину оборотних засобів для розвитку виробництва. Водночас, здійснюючи господарську діяльність, підприємство повинно намагатися не лише пришвидшувати рух засобів, але й отримувати максимальну віддачу від їх використання.

4. Методи управління оборотним капіталом на підприємстві

 

Наявність у господарському обігу підприємства власних обігових коштів у розмірах, які покривають нормативні потреби в них, а також залучення кредитних та інших позичених ресурсів ще не є гарантією створення умов для нормального господарювання. Підприємство має забезпечити раціональне розміщення цих ресурсів за призначенням.

Про не раціональне використання власних і позичених оборотних  коштів свідчать відволікання їх у:

• понаднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей і витрат виробництва, якщо вони не прокредитовані банком;
• дебіторську заборгованість за товари, роботи і послуги не оплачені в строк покупцями;
• іншу дебіторську заборгованість (за претензіями, за розрахунками з підзвітними особами тощо);
• різні витрати, що перевищують наявні джерела їх фінансування.

Діюча система оподаткування прибутку підприємств спонукає до недопущення накопичення запасів сировини, матеріалів, комплектуючих виробів як на складах підприємств, так і в залишках незавершеного виробництва і готової продукції: якщо за звітний квартал підприємство допустило приріст цих запасів, на відповідну суму збільшується об’єкт оподаткування – балансовий прибуток (через зменшення суми валових витрат). Тому безконтрольне завезення матеріальних ресурсів ведуть до прямих матеріальних збитків у вигляді збільшення податкових платежів до бюджету.

Значний обсяг фінансових ресурсів, що інвестуються в оборотні активи, різноманіття їх видів і  конкретних різновидів, визначальна  роль в прискоренні обороту капіталу і забезпеченні постійної платоспроможності, а також ряд інших умов, визначають складність задач фінансового менеджменту, пов'язаних з управлінням ефективністю використання оборотних активів.

Боротьба за прискорення  оборотності оборотних активів  повинна проводитись одночасно  на всіх трьох стадіях їх кругообігу шляхом скорочення часу виробництва та часу обертання.

Крім того з метою  управління ефективністю використання оборотних коштів на підприємстві проводиться  політика управління поточними фінансовими  потребами.

При цьому потрібно вирішувати наступні завдання:

перетворення поточних фінансових потреб підприємства в негативну величину;

прискорення оборотності  оборотних коштів підприємства;

Поточні фінансові потреби  – це різниця між поточними активами (без грошових коштів) і кредиторською заборгованістю, або, різниця між засобами, іммобілізованими в запасах сировини, готової продукції, а також в дебіторській заборгованості, і сумою кредиторської заборгованості. З другого боку поточні фінансові потреби – це не покрита ані власними засобами, ані довгостроковими кредитами, ані кредиторською заборгованістю частина чистих оборотних активів, або нестача власних оборотних коштів, тобто потреба в короткостроковому кредиті.

Враховуючи гостроту проблеми нестача власних оборонних  засобів, приділимо увагу природі  поточних фінансових потреб і способам їх регулювання.

Для фінансового стану  підприємства сприятливо: отримання  відстрочки платежу від постачальників (комерційний кредит), від працівників  підприємства (якщо має місце заборгованість по зарплаті), від держави (якщо в  короткостроковому періоді є заборгованість по сплаті податків) тощо. Відстрочки платежу дають джерело фінансування, породжуване самим експлуатаційним циклом.

Несприятливим для підприємства є:

заморожування певної частини  засобів в запасах (резервних  і поточних запасах сировини, запасах готової продукції). Це породжує першочергову потребу підприємства у фінансуванні.

надання відстрочки платежу  клієнтам. Такі відстрочки відповідають, проте, комерційним звичаям. Підприємство утримується при цьому від  негайного відшкодування витрат — звідси друга найважливіша потреба у фінансуванні [6].

Для підприємства важливим є, щоб комерційний кредит постачальників перекривав клієнтську заборгованість. Тоді у підприємства в кожний даний  момент виявляється грошових коштів навіть більше, ніж необхідно для забезпечення безперебійності виробництва (величина поточних фінансових потреб виявляється при цьому негативною). Задача тоді зводиться до розрахунку розумної тривалості відстрочки платежів по поставках сировини (послугам інших організацій) і реалізації готової продукції (послуг). Величина поточних фінансових потреб неоднакова для різних галузей і навіть для підприємств однієї і тієї ж галузі. На поточні фінансові потреби роблять вплив:

• по-перше, тривалість експлуатаційного і збутового циклів: чим швидше сировина перетворюється на готову продукцію, а готова продукція – в гроші, тим менше іммобілізація грошових коштів в запасах сировини і готової продукції;
• по-друге, темпи зростання виробництва: оскільки поточні фінансові потреби витікають безпосередньо з величини обороту, остільки і величина їх зраджується паралельно динаміка обороту; більший обсяг випуску вимагає і великих засобів на сировину, матеріали, енергоносії і інше. Крім того, в умовах інфляції підприємства вважають за краще створювати солідні запаси сировини, щоб не переплачувати за нього після чергового зльоту цін;
• по-третє, сезонність виробництва і реалізації готової продукції, а також постачання сировиною і матеріалами. Неспівпадання термінів надходжень і платежів може довести підприємство до відсутності засобів для здійснення розрахунків у виконання своїх зобов'язань – так званої технічної неплатоспроможності (розриву ліквідності);
• по-четверте, стан кон'юнктури: при “розігрітому” і висококонкурентному ринку недоцільним та небезпечним для продавця є залишитися без товару для найшвидшої поставки покупцю. Щоб випередити конкурентів, потрібно підтримувати запаси готової продукції на розумному рівні. Загальновідомо також, що нарощування обороту приводить звичайно до розбухання дебіторської заборгованості підприємства, оскільки конкуренція вимушує продавця привертати покупців все більш вигідними умовами комерційного кредиту;

по-п'яте, величина і норма  доданої вартості: чим менше норма  доданої вартості, тим більшою  мірою комерційний кредит постачальників здатний компенсувати клієнтську заборгованість. Проблема полягає в том, що при високій нормі доданої вартості і, здавалося б, невеликого ступеня залежності підприємства від закупівель сировини, фірмі доводиться просити своїх постачальників про більш тривалі відстрочки платежів [5].

Чим більше норма доданої  вартості, тим більше поточні фінансові  потреби. Більш того, у підприємств  з підвищеною нормою доданої вартості зазначені потреби зростають  швидше, виручки від реалізації.

Проте немає сенсу  без крайньої необхідності штучно знижувати норму доданої вартості: це може перекреслити всі зусилля по підйому рівня рентабельності; по-друге, щоб “обернутися” по термінах виплат і надходжень, підприємство може вдатися до банківського кредиту (зокрема, у формі овердрафту), або до обліку векселів, або до нової, прогресивної форми фінансування поточних потреб – факторингу.

Головною задачею управління ефективністю оборотних коштів є  скорочення періодів оборотності запасів  і дебіторської заборгованості і  збільшення середнього терміну оплати кредиторської заборгованості (в межах ділової етики), з метою зниження поточних фінансових потреб, аж до перетворення їх в негативну величину. Тут ми розглядаємо в основному ті можливості маневру по скороченню поточних фінансових потреб підприємства і термінів оборотності оборотних коштів, які знаходяться на межі фінансів і збуту:

• принцип дорогої закупівлі і дешевого продажу товару, повністю відповідний формулі Дюпона;
• знижки покупцям за скорочення термінів розрахунку (спонтанне фінансування);
• облік векселів і факторинг.

Використання моделі Дюпона передбачає перетворення чистої рентабельності до наступного вигляду:

 

, (4.1)

 

де КМ – комерційна маржа;

КТ – коефіцієнт трансформації.

Перший фактор – другий дріб – у формулі показує, який чистий прибуток дає кожна гривна обороту (звичайно виражають у відсотках). По суті, це чиста економічна рентабельність обороту, або чиста рентабельність продажів, чиста рентабельність реалізованої продукції. У підприємств з високим рівнем прибутку КМ перевищує 20 і навіть 30%, у інших ледве досягає 3% – 5% [1].

Другий фактор – другий дріб – показує, скільки гривень  виручки знімаються з кожної гривни активів, тобто в яку виручку  трансформується кожна гривна активів. Другий фактор у даній моделі можна також сприймати як оборотність активів. В такому трактуванні він показує, скільки разів за даний період обертається кожна гривна активів.

Регулювання економічної  рентабельності зводиться до дії  на обидві її складові, обидва фактори. При низькій прибутковості продажу необхідно прагнути прискорення обороту капіталу і його елементів і, навпаки, визначена тими або іншими причинами низька ділова активність підприємства може бути компенсована тільки зниженням витрат на виробництво продукції або зростанням цін на продукцію, тобто підвищенням рентабельності продажу [3].

На перший фактор впливають  такі чинники, як цінова політика, обсяг  і структура витрат тощо. Другий фактор складається під впливом  галузевих умов діяльності, а також економічної стратегії самого підприємства. Урівноважити високі темпи обох факторів складно, оскільки виручка присутня в чисельнику одного співмножника і в знаменнику іншого. Тому при нарощуванні обороту вдається збільшити економічну рентабельність тільки тоді, коли під збільшений дохід підставляють “нероздуті” активи, і чистий прибуток починає рости швидше за виручку [2].

В аналізі чинників зміни  рентабельності головне – вирішити питання, який з показників змінюється сильніше і швидше, надаючи тим  самим більш сильну дію на загальний рівень економічної рентабельності активів. Наочно така ситуація представлена на рисунку 4.1.

Рис. 4.1. Економічна рентабельність як добуток комерційної маржі та коефіцієнта трансформації

 

Ідеальна позиція тяжіє до зони III, але на практиці з'єднати високу КМ з високим КТ буває, як правило, дуже важко, оскільки при нарощуванні виручки КТ збільшується, а КМ знижується якщо тільки, як було відзначено вище, чистий прибуток не зростає швидше за чистий дохід від реалізації.

У більшості підприємств  показники розташовуються між зонами І і II. При цьому будь-яке зниження до зони IV небезпечно, оскільки загрожує падінням економічної рентабельності.

Для підприємства завжди важливо вибрати галузь, сферу  діяльності. Дійсно, відмінності у фондомісткості і цінові чинники можуть зробити вирішальний вплив на рівень економічної рентабельності. Але, незалежно від галузевої приналежності, підприємства мають в свій розпорядженні все-таки певну свободу маневру, щоб посилить КМ (впливаючи на собівартість, знижуючи витрати по реалізації продукції, упорядкувавши адміністративно-управлінські витрати) і поліпшити КТ. Останнє, втім, вимагає більш тонких інструментів. Тобто треба “поглинати” машини, запаси, товарну заборгованість, щоб не відволікати надмірні кошти. Кожна зайва гривня активу може стати гальмом для розвитку підприємства [6].

чим більше коштів задіяно  для досягнення заданої величини виручки, тим більше зусиль затрачуватимуть  на їх конверсію у разі переорієнтації діяльності підприємства;