Сталий розвиток

Ефективність структури економіки  характеризує співвідношення між валовою  доданою вартістю та проміжним споживанням  у випуску товарів і послуг (табл. 19). У 1997-2000 рр. спостерігається тенденція до незначного збільшення проміжного споживання, що пояснюється високою матеріало- та енергомісткістю економіки (в галузях промисловості – 68,4, в сільському господарстві – 66,7 %). Енергомісткість ВВП в Україні зросла у 1990- 2000 pp. більш ніж на 40 % .

Таблиця 19. Динаміка частки ВВП і проміжного споживання в загальному випуску товарів і послуг, %

№ з/п	Складові структури ВВП	Роки
		2000	1999	1998	1997
1	Проміжне споживання	57,4	56,3	56,5	56,5
2	Внутрішній валовий продукт	42,6	43,7	43,5	43,5

Для державного управління та регулювання  важливою є інформація про структуру  ВВП за категоріями доходу (табл. 20).

Таблиця 20. Динаміка структури ВВП за категоріями доходу, %

№ з/п	Складові структури ВВП	Роки
		1995	1998	1999	2000	2001
1	Оплата праці найманих працівників	43,5	48,1	44,3	42,3	43,0
2	Податки за виключенням субсидій	19,1	19,2	17,6	16,8	12,9
3	Валовий прибуток, змішаний дохід	37,4	32,7	38,1	40,9	44,1

Офіційні статистичні дані свідчать, що в останні роки значна частка ВВП формується за рахунок прибутків  та змішаних доходів (44,1 % у 2001 p.). Частка оплати праці складає 42,3-48,1 %, тобто  є значно нижчою, ніж у розвинених європейських країнах (табл. 21).

Таблиця 21. Порівняльна галузева структура ВВП у 1994 р.

Країни	ВВП на душу населення, амер.доларів	% до ВВП
		промисловість	сільське господарство	сфера послуг
З високим рівнем доходів (в середньому)	23 420	32	3	63
Японія	34 630	40	2	58
Велика Британія	29340	32	2	66
Франція	23420	28	2	70
Швеція	23530	30	2	68
З середнім рівнем доходів (у середньому)	2520	36	10	52
Росія	2650	38	7	55
Україна	1910	50	19	31
Польща	2410	40	6	54
Туреччина	2500	31	16	52

Наведені дані свідчать про те, що в структурі національної економіки  високорозвинених країн досить високу частку займають галузі сфери послуг – у середньому 63 %, а частка сільського господарства не перевищує 2 % , хоча в  них немає жодних продовольчих проблем. В Україні спостерігається зменшення  частки сільськогосподарського виробництва, однак воно відбувається, в основному, за рахунок скорочення абсолютних обсягів  продукції (з 1990 р. до 1997 р. – зниження становило близько 40 %).

На сьогодні енергомісткість ВВП  України становить 0,89 кг умовного палива на 1 долар США, що у 2,6 рази перевищує  середній рівень енергомісткості ВВП  країн світу. Причиною високої енергомісткості  є надмірне споживання енергетичних ресурсів на виробництво одиниці  продукції, тому пропонується стратегія  щодо покращення ситуації в країні в цілому

Енергомісткість ВВП України за цей період зросла ще більше. Так, за даними Міністерства енергетики США, у 1992 р. вона становила 38,1 тис. Btu на $1 ВВП і перевищувала енергомісткість ВВП Польщі в 2 рази, США – у 2,6 раза, Китаю – в 3,1 раза і Німеччини – в 4,7 раза. У 1999 р. Цей показник в Україні досяг 5,9 тис. Btu на $1 ВВП, тобто зріс у 1,52 раза, тоді як в інших країнах він зменшився. Внаслідок цього коефіцієнт перевищення в Україні зріс порівняно з Польщею до 4,2, США – до 4,3, Китаєм – до 8,2 і Німеччиною – до 7,7. А згідно з минулорічним прогнозом цього ж міністерства, Україна зможе вдвічі зменшити енергозатратність своєї економіки у наступні 20 років, проте і тоді він буде приблизно в 2–5 разів вищий ніж у розвинених країнах та країнах, що розвиваються. Поки що ж у структурі ВВП відбуваються негативні зміни, а саме: стрімко зросла частка сировинно- та енергомістких і водночас найбільш забруднюючих довкілля галузей промисловості (гірничо-металургійної, паливно-енергетичної, а також хімічної),  знижується частка машинобудування галузі, яка повинна забезпечувати технологічне переоснащення інших галузей.

Індекс людського розвитку (або  індекс розвитку людського потенціалу) – це індекс для порівняльної оцінки рівня життя, писемності, освіти, середньої  тривалості життя та інших показників країни. ІЛР було розроблено в 1990 році пакистанським економістом Махбубом ель Хаком, і з тих  пір Індекс використовується з 1993 року ООН в  щорічному звіті з розвитку людського  потенціалу. Методика розрахунку індексу  використовує середнє арифметичне  таких трьох показників соціальної політики країни:

1) очікувана тривалість життя  при народженні;

2) писемність дорослого населення  та валове охоплення всіма  видами навчання;

3) величина ВВП на душу населення  за паритетом купівельної спроможності [2].

Ці компоненти за спеціальною формулою зводяться в один загальний індекс. Теоретично він може мати максимальне  значення — 1,000, а мінімальне — 0,000.

За індексом людського розвитку Україна займає 69-ту позицію зі 169 країн, говориться у новому Звіті  з людського розвитку

4 листопада Генеральний Секретар  ООН Бан Кі-Мун та Адміністратор  ПРООН Хелен Кларк представили  Звіт з людського розвитку  за 2010 рік: “Справжнє багатство  народів: шляхи до людського  розвитку”, у якому досліджуються  досягнення у галузі охорони  здоров'я, освіти та доходів  починаючи з 1970 року, у 135 країнах,  для яких існують порівняльні  дані, таким чином охоплюючи 95% населення світу. Також, у Звіті  опубліковано новий рейтинг Індексу  людського розвитку для 169-ти  країн.

Першими 10-ма країнами в рейтингу є  Норвегія, Австралія, Нова Зеландія, Сполучені  Штати Америки, Ірландія, Ліхтенштейн, Нідерланди, Канада, Швеція та Німеччина. Цьогорічний рейтинг країн з  ІЛР сформований з огляду на останні  п’ять років, а не лише за поточний рік, як це було прийнято раніше, для  кращого відображення довготермінових  тенденцій розвитку. З огляду на методологічні уточнення в обрахуванні  формули ІЛР, рейтинг країн 2010 року несумісний з рейтингами у попередніх Звітах.

 

Індекс людського розвитку для  України у 2010 році становить 0,71 - категорія  високо розвинутих країн, і відносить  країну на 69 місце з 169 держав і територій.

Концепція сталого розвитку ґрунтується  на п`яти головних принципах:

1. Людство дійсно може надати  розвитку сталого і довготривалого  характеру, для того щоб він  відповідав потребам людей, що  живуть зараз, не втрачаючи  при цьому можливості майбутнім  поколінням задовольняти свої  потреби.

2. Обмеження, які існують в  галузі експлуатації природних  ресурсів, відносні. Вони пов`язані  з сучасним рівнем техніки  і соціальної організації, а  також із здатністю біосфери  до самовідновлення.

3. Необхідно задовольнити елементарні  потреби всіх людей і всім  надати можливість реалізувати  свої надії на більш благополучне  життя. Без цього сталий і  довготривалий розвиток просто  неможливий. Одна з головних причин  виникнення екологічних та інших  катастроф — злидні, які стали  у світі звичайним явищем.

4. Необхідно налагодити стан  життя тих, хто користується  надмірними засобами (грошовими  і матеріальними), з екологічними  можливостями планети, зокрема  відносно використання енергії.

5. Розміри і темпи росту населення  повинні бути погоджені з виробничим  потенціалом глобальної екосистеми  Землі, що змінюється.

3. Засоби реалізації Концепції  переходу України до сталого  розвитку

Реалізація  Концепції забезпечується за допомогою  цілеспрямованої політики, яка включає  державний, регіональний та місцеві  рівні вирішення відповідних  питань, правові, фінансові та організаційні  засоби.

На державному рівні, з метою послідовної реалізації основних принципів сталого розвитку, створюється Національна комісія сталого розвитку України, яка забезпечує формування основ Національної політики сталого розвитку та здійснює координацію діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, міжнародних та громадських організацій. Склад комісії та її чисельність затверджується Президентом України.

Державний протекціонізм щодо сталого розвитку передбачає:

переважно державне регулювання процесу сталого  розвитку, максимальне використання власних можливостей економіки  держави, особливо її природосировинних  ресурсів, виробничого, науково-технічного та інтелектуального потенціалу;

врахування конкретної ситуації, в якій буде здійснюватись процес сталого розвитку, визначення пріоритетів  і включення їх до плану на кожний рік відповідно до фінансових можливостей  держави;

поєднання державного впливу з ринковими формами  управління, стимулювання якісних змін шляхом позачергового фінансування, кредитування, матеріально-технічного та валютного забезпечення, надання  економічних пільг пріоритетам  сталого розвитку.

запровадження спеціального моніторингу сталого  розвитку, головним завданням якого  є збір, вивчення і підготовка інформації для аналізу показників, які визначають якість життя, природних ресурсів, виробництво  і використання всіх небезпечних  речовин, що застосовуються в практиці, а також стан господарства, довкілля, в тому числі – екосистем і  територій, що охороняються.

Держава забезпечує сталий розвиток через:

розробку  та впровадження нормативно-законодавчих актів щодо переходу на засади сталого  розвитку;

реалізацію  пріоритетних загальнонаціональних програм  соціально-економічного і екологічного розвитку країни;

активізацію соціальної політики і забезпечення соціальних гарантій населенню;

визначення  основних напрямів і параметрів розвитку економіки, включаючи структурну перебудову з урахуванням екологічних вимог;

здійснення  цілеспрямованої інвестиційної  діяльності, направленої на подальшу екологізацію промислового і сільськогосподарського виробництва з виходом на міжнародні стандарти;

створення системи моніторингу сталого  розвитку через запровадження єдиних індикаторів сталого розвитку, інформація щодо яких щорічно подається в  Національних доповідях про стан навколишнього природного середовища (додаються).

На регіональному рівні сталий розвиток передбачає розробку соціально-економічних та екологічних програм розвитку територій, формування місцевих бюджетів з урахуванням пріоритетності цілей і завдань сталого розвитку, реалізацію комплексу заходів збалансованого розвитку регіонів, серед яких першочергове значення мають наступні:

досягнення  природно-господарської збалансованості  в соціально-економічному розвитку регіонів;

проведення  структурних змін економіки регіонів щодо зростання частки обробної промисловості  з орієнтацією на виготовлення наукомісткої продукції машинобудування із зниженим ресурсоспоживанням, а також продукції  легкої і харчової промисловості;

формування  регіонального господарського механізму, що може регулювати соціально-економічний  і екологічний розвиток, в тому числі і антропогенний вплив  на довкілля;

поліпшення  найважливіших територіальних пропорцій, підвищення рівня економічного розвитку регіонів за рахунок ефективнішого  використання внутрірегіональних умов, ширшого залучення ресурсів місцевого  значення, сприяння розвитку підприємницької  діяльності, трансформації аграрного  сектора економіки регіонів з  урахуванням рівня їх екологічної  адаптованості;

реконструкція промислових комплексів на регіональному  рівні з врахуванням господарської  місткості локальних екосистем, в тому числі господарських комплексів старовидобувних регіонів Донбасу  та Придніпров’я;

розвиток  рекреаційно-оздоровчих комплексів у  Причорномор’ї, Карпатах та підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів регіонів України;

здійснення  заходів щодо нормалізації екологічного стану та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, визначення шляхів розвитку та використання господарського потенціалу радіоактивно забруднених регіонів;

впровадження  басейнового принципу управління водокористуванням  і регулювання водних відносин.

Гармонійне  поєднання загальнонаціональних і  регіональних інтересів дасть змогу:

врахувати особливості кожного регіону, своєрідність природно-географічних, ресурсних, історичних, економічних, соціальних та інших умов у контексті загальнодержавних  інтересів;

забезпечити зміщення функцій в системі економічного реформування в регіони та поліпшити  конструктивність і ефективність реформ, надати їм соціально-екологічної спрямованості;