Рівень бідності в різних країнах та Україні

Міністерство  освіти і науки України

НУК ім. адмірала Макарова  
 
 
 

Реферат

З дисципліни: Економіка праці та соціально-трудові  відносини

На тему : Рівень бідності в різних країнах  та Україні  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Миколаїв , 2010 

План

Вступ

1. Бідність як суспільно-історичне явище

2. Зміст та  визначення категорії «бідність»

3. Чисельність  бідного населення в різних  країнах світу

4. Рівень бідності в Україні.

5. Висновок

6. Список використаної  літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Періоди економічних потрясінь супроводжуються  посиленням диференціації доходу різних груп населення. Диференціація доходів  викликає гостру соціальну проблему бідності.

     Бідність  — це неможливість внаслідок нестачі  коштів підтримувати спосіб життя, притаманний  конкретному суспільству в конкретний період часу. Це означає, що бідні верстви населення не можуть відповідно харчуватися, оплачувати житло та комунальні послуги, лікуватися та відпочивати, вчитися самі та забезпечити оплату навчання своїм дітям.

     Бідність  — це неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та культурно обумовлених нормативів.

     Згідно  з першим означенням бідними вважаються ті, рівень життя яких є нижчим за певний середній стандарт суспільства, а за другим — ті, рівень життя яких є нижчим за визначений суспільством мінімальний рівень.

     У документах ООН підкреслюються чотири основних прояви бідності: 1) коротке життя; 2) низька професійно-освітня підготовка; 3) позбавлення економічної бази нормального життя — чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування; 4) усунення від суспільного життя.

     Зміст, критерії та визначення бідності змінюються з розвитком цивілізації і  залежать від політичного устрою суспільства. Люди можуть бути бідними за стандартами економічно розвинутих країн і заможними за стандартами країн, що розвиваються.

     Розрізняють бідність за стандартами цивілізації  в цілому (хронологічними) і бідність за стандартами кожної конкретної країни. До першого типу відносять населення "бідних" країн і майже не відносять населення "багатих" країн. А бідність за стандартами кожної конкретної країни існує в усіх державах і суттєво не залежить від загального рівня добробуту населення. 
 

1.Бідність як суспільно-історичне явище

     Бідність  не лише поділяє суспільство, а й  є стимулом для того, щоб людина прагнула і досягала кращої долі. Проте в сучасних умовах бідність часто стає на перешкоді стабільності суспільства і його подальшого розвитку. Навіть в економічно розвинених країнах бідність стає загрозою, коли вона перетворюється на застійну, тобто спостерігається довготривалий стан бідності індивідів, сімей, де бідним є не одне покоління. Люди, які тривалий час перебувають у стані бідності, соціально деградують, перетворюються на люмпенів, злочинців, які становлять загрозу для добропорядних громадян.

     Демографічні  проблеми в різних країнах мають  свої особливості. Го-ловні з них, наприклад, в Україні не збігаються, з одного боку, з проблемами Франції, з другого -- з проблемами Єгипту, Ефіопії або Таїланду, хоча всі  ці країни мають майже однакову кількість  населення. Для країн, що розвиваються, попри всі відмінності між  ними, спільними є необхідність зменшення  приросту населення, поліпшення здоров'я  та харчування людей, ліквідація бідності та технологічної відсталості. Тому боротьба з бідністю нині є складовою  соціальної політики в усіх цивілізованих  суспільствах.

     Боротьба  з бідністю особливо гостро стоїть на порядку денному у країнах  з перехідною економікою. За часів "реального  соціалізму" маєтне розшарування було незначним, а наявність бідних не визнавалась офіційно. Термін "бідність" тривалий час не вживався в офіційних  документах. Проте, за оцінками зарубіжних експертів, ста-ном на 1990 р. в Україні  бідними можна було вважати приблизно 11 % населення. Нині внаслідок відомих  економічних обставин частка бідних серед населення не лише зросла, а й з'явилася загроза появи  застійної бідності, коли в бідних сімей немає надії вибратися з нужди. Діти з таких сімей, не маючи доступу до повноцінної освіти, закладів культури, найбільшою мірою наражені на ризик у дорослому житті опинитися навіть на нижчій соціальній сходинці, ніж їхні батьки.  
 

2. Зміст  та визначення категорії «бідність»

       Бідність є глобальною проблемою.  Загальна кількість бідних перевищила 1,3 млрд. осіб, при цьому 2/3 усіх  нужденних людей проживають у  10 країнах світу (Індії, Китаї,  Бангладеш, Бразилії, Індонезії,  Нігерії, В'єтнамі, Пакистані, Ефіопії,  на Філіппінах). За оцінками Всесвітнього банку, 1/4 населення світу проживає в умовах страшного зубожіння. Особливої уваги заслуговують люди, що проживають в умовах абсолютного зубожіння і ті, що потрапили в це положення в результаті дискримінації чи через свій вік, чи з причини інвалідності, хвороби. Крім того, постійно росте розрив між багатим і бідним населенням. Ці фактори обумовлюють прийняття міжнародним співтовариством зобов'язання ліквідувати бідність як соціальне явище до визначеної дати, повинна бути встановлена кожною окремою країною світу.

     Бідність  — це неможливість унаслідок нестачі  коштів підтримувати спосіб життя, притаманний  конкретному суспільству в конкретний період часу. 
Бідність має декілька рівнів і характеризується такими показниками як: 
– прожитковий мінімум, 
– гарантований прожитковий мінімум, 
– мінімальний споживчий бюджет, 
– рівень бідності, 
– межа бідності,  
– крайня форма бідності, 
– гострота та глибина бідності. 
           Глибина бідності — відхилення величини доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності. 
           Межа бідності — рівень доходу, нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб. Нині межа бідності встановлюється як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. На її основі визначаються сім'ї, які належать до категорії бідних. 
            Крайня форма бідності — бідність, яка порівняно зі стандартами цивілізації асоціюється з межею виживання. 
            Рівень бідності — питома вага сімей (домогосподарств), у яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим від визначеної межі бідності. 
            Рівень бідності в Україні за останні роки коливався близько 27 %, а рівень крайньої бідності — 14%.

            У широкому розумінні бідність необхідно розглядати як нездатність підтримувати прожитковий мінімум (ПМ). Однак визначення цього «мінімального» рівня, особливо коли грошові доходи не можуть служити адекватним показником реального споживання, проблематично. Кошти родини складаються з поточних доходів, трансферних платежів, заощаджень, власності і т. д.

     Отже, офіційне визначення бідності ґрунтується на розмірі доходу родини. Так, для США в 1987 р. людина, що одержувала менш ніж 5778 дол. на рік, жила у бідності; для родини з чотирьох чоловік риса бідності складала 11 611 дол., а з шести — 15 509 дол. Родина вважається бідною, якщо її доход менш ніж у три рази перевищує рівень, що визначається міністерством сільського господарства як витрати на «нормальне харчове забезпечення» родини. В 60-х роках XX ст. у США був високий рівень бідності. Але там діяла шкала податку з фізичних осіб з максимальною ставкою на високі доходи — до 90 %. В умовах економічної кризи і зростаючого зубожіння населення така міра соціально виправдана і відповідає національним інтересам. 

     3.Чисельність бідного населення в різних країнах світу 
          

     Для порівняння обстежень домашніх господарств, що стосуються доходів і умов життя, а також з метою забезпечення послідовності порівнянь між  країнами Всесвітнім банком був установлений стандартний показник риси бідності в розмірі 1 дол. на одну особу на день з урахуванням купівельної  здатності долара в цінах 1985 р. Такий  підхід дозволив визначити чисельність  бідного населення в різних країнах  світу. При окремих дослідженнях по континентам (країнам) в якості показника риси бідності застосовується: у Латинській Америці — 2 дол. на одну особу на день; у Європі й у Центральній Азії — близько 4 дол. на одну особу на день; у Китаї — 0,6 дол. на одну особу на день. 
          Показник 1 дол. у розрахунку на один день використовується для визначення ступеня поширення абсолютної бідності середнього рівня. На відміну від помірної бідності, крайня абсолютна бідність характеризується наявністю такого обсягу доходів, який достатній тільки для придбання мінімального набору продуктів харчування. 
        Абсолютна нерівність визначає стан людини, при якому доход (достатній чи недостатній для придбання «споживчого кошика») визначає грань між небідною і бідною людиною. Відносна бідність визначає стан людини чи її домашнього господарства в порівнянні з визнаним середнім доходом для даної країни (наприклад, бідними будуть вважатися ті, у кого доходи нижче 40, 50, 60 % середнього доходу). У країнах ЄС використовують в основному відносні показники бідності, тоді як у США — абсолютні. В європейських країнах д0 бідних домашніх господарств відносять такі, у яких показник рівня доходу складає 40—60 % від середнього. У цілому в європейських країнах частка бідних складає 7 % населення, якщо за рису бідності приймається показник, що дорівнює 40 % середнього медіанного доходу, і 18 % — якщо за рису прийнято, відповідно, 60 %. 
         Слід зазначити, що в індустріально розвинутих країнах бідність тісно пов'язана з економічно неактивним населенням. Більшість бідних відноситься до старих, непрацездатних або хворих людей. Значна частка бідних припадає також на жінок та дітей. У країнах, що розвиваються, бідність поширена і серед зайнятого населення. Якщо в США майже 70 % витрат підприємств спрямовується на заробітну плату робітників і службовців, то в Україні — 10 %. Як наслідок — низька оплата праці породжує бідність серед працюючого населення, в результаті утворюється низька купівельна спроможність населення (за даними статистичного бюро Європейської комісії індекс купівельної спроможності України складає 17 % від прийнятого за європейську норму) і майже відсутність заощаджень, які є головним чинником інвестування національної економіки. 

     4.Рівень  бідності в Україні.

     У доперебудовний період Україна лідирувала серед союзних республік по головних позиціях рівня та якості життя. Існувала збалансованість та енергетична еквівалентність харчування (3500 Ккал), насиченість сімей предметами довгострокового користування (75—80 %), кількість автомобілів на 10 тис. сімей поступалась лише Вірменії, а число вкладів і середній розмір заощаджень були більшими тільки в Естонії. 
Характерною ж рисою сьогодення є збереження значних масивів бідності і розшарування населення за рівнем доходів. На наших північних широтах серед країн, що розвиваються, Україна має дуже низькі річні доходи на душу населення: у 2000 р. в Україні річний доход на душу населення склав 2200 дол., що менше, ніж в Алжирі (відповідно 4700), Єгипті (3000), Китаї (3800) і Бразилії (6150). 
         Зростання рівня доходів середньостатистичного українця відбувається в більшій мірі за рахунок промислових центрів. Найбільш доходними містами в Україні вважаються м. Київ, Донецька, Запорізька, Дніпропетровська області. У жовтні 2003 року співвідношення максимального рівня зарплати в місті Києві (813,69 грн.) і мінімального рівня в Тернопільській області (334,20 грн.) становило 2,4. В багатьох регіонах рівень доходів населення менший від прожиткового мінімуму на працездатну особу (365 грн.)

     До  особливостей проблем бідності в  Україні можна віднести такі:

1. Бідність не  виникла разом із становленням  української держави. Вона існувала і в СРСР. Бідність взагалі є неминучою, навіть у дуже багатому суспільстві. За оцінками фахівців Інституту народонаселення і соціальних проблем АН СРСР, у 1990 р. нижче межі малозабезпеченості жило 20-25 % населення країни. На думку міжнародних експертів, в Україні в цей час до бідних можна було віднести близько 11 % населення. Але оскільки бідність є результатом соціальної нерівності, це явище завжди камуфлювалось. Законодавство України вживає термін "малозабезпеченість", показник "бідність", почав вживатись лише наприкінці 2002 року.

2. Збідніння  широких верств населення виникло  одночасно з появою багатих прошарків, заможність яких пов'язана з неправедними джерелами і яким не притаманне благодійництво.

3. Бідними стали  люди, які чесно працювали і  працюють у державі, жили за її законами.

4. Існуюче в  Україні явище бідності зайнятого  населення є наслідком порушень у системі оплати праці та формуванні ринку робочої сили.