Ресурсній потенціал підприємства та методи визначення його ефективності

 

Період погашення кредиторської заборгованості в розбивці по роках складає: 1998 - 42 дні; 1999 - 114 днів; 2000 - 111 днів.

 

Період погашення дебіторської = 360 / Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

 

Період погашення дебіторської заборгованості  в розбивці по роках складає: 1998 - 31 день; 1999 - 67 днів; 2000 - 25 днів.

 

З наведених розрахунків ми бачимо, що період погашення кредиторської заборгованості за аналізує мий період більший ніж період погашення дебіторської заборгованості. Це значить, що капіталом кредитора (по суті безкоштовним кредитом) обслуговується більший період операційного циклу, чим той період на протязі якого підприємство, в свою чергу, кредитує (безкоштовно) покупця.

 

Одною з основних вимог фінансового благополуччя підприємства є надходження грошових коштів, яке забезпечує покриття його обов'язків. Відсутність такого мінімально необхідного запасу грошових коштів свідчить про серйозні фінансові труднощі. Необосновано велика сума грошей на рахунку в свою чергу свідчить про упущену можливість їх вигідного розміщення та отримання додаткового прибутку. У зв'язку з чим виникає потреба оцінити раціональність управління грошовими коштами на підприємстві. З цією метою раціонально буде розрахувати коефіцієнт пласпроможності. Розрахунок даного коефіцієнту необхідний для того, щоб показати, наскільки в силу негативних факторів можуть бути скорочені надходження грошових коштів, щоб при цьому була можливість проводити необхідні платежі.

 

Коефіцієнт платоспроможності = Виручка від реалізації / Витрати

 

Значення коефіцієнта платоспроможності в розбивці по роках: 1998 - 1.89, 1999 - 1.96, 2000 - 1.90. Розрахувавши цей показник можна зробити наступний висновок, що навіть при скороченні грошових надходжень на 89% (1998), 96%(1999), 90%(2000) підприємство зможе забезпечити поточні платежі. Що ми й бачимо в бухгалтерській звітності (заборгованість з поточних платежів підприємства займає в структурі пасивів незначну частку).

Основний показник, за допомогою якого можна характеризувати ефективність  
використання основних фондів, це фондовіддача та обернений йому показник  
фондомісткості.

Фондовіддача показує, скільки валової продукції (виручки, доходу) одержує  
підприємство на 1 гривню коштів, вкладених в основні засоби. Це співвідношення  
виручки від реалізованої товарної продукції без акцизу та ПДВ до середньорічної  
вартості основних виробничих фондів.

                  Ф№2, ряд.035

Ф_в= 

          Ф№1(ряд.031_п+ ряд. 031_к)*0,5

 

1998 р. = 1374.6 / (9116.6 + 9110.8)*0.5 = 0.15

 

1999 р. = 1394.9 / (9110.8 + 8824.7)*0.5 = 0.155

 

2000 р. = 1672.3 / (8824.7 + 8826.9)*0.5 = 0.189 

 

 

 
де п -- на початок звітного періоду;

к -- на кінець звітного періоду.

 

Аналіз рентабельності господарської діяльності ВАТ “Житомир- Авто”.

 
Абсолютна сума прибутку не характеризує рівень ефективності господарської  
діяльності. Щоб зробити висновки про рівень ефективності господарювання,  
отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами.  
Рентабельність -- це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що  
вимірюється у відсотках.

Р=(П/В)*100%

 
де Р -- рентабельність, %

 
П -- прибуток,

 
В -- витрати.

 

Показник рентабельності показує, скільки копійок прибутку одержує  
підприємство при понесених витратах в його господарській діяльності у розмірі  1 грн.

Оцінку рентабельності господарської діяльності ВАТ “Житомир - Авто” доцільно  
здійснювати за такими показниками:

 
1. Рентабельність використання активів визначають як частку від ділення балансового прибутку на суму середньорічної вартості власного капіталу.

 

           

Ф№ 2( ряд. 170 + ряд. 200)

Р_а=                                                              *100%

               Ф№1(ряд.28 0п+ ряд. 280к)*0,5

 

 

1998 р. = -114.5 / (6575.4 + 6500.5)*0.5 = -0.0175

 

1999 р. = -92.3 / (6500.5 + 6145.3)*0.5 = -0.0145

 

2000 р. = -29.4 / (6145.3 + 6138.1)*0.5 = -0.0047

 

 
2. Рентабельність власного капіталу визначають як частку від ділення прибутку на  
суму середньорічної вартості власного капіталу.

 

                    Ф №2(ряд. 170+ ряд. 200)

Р_в.к.=                                                             *100%

                 Ф№1(ряд. 380_п+ ряд. 380_к) *0,5

 

1998 р. = -114.5 / (6281.4 +6146.1)*0.5 = -0.018

 

1999 р. = -92.3 / (6146.1 + 5715.7)*0.5 = -0.015

 

2000 р. = -29.4 / (5715.7 + 5716.2)*0.5 = -0.005

 

 

 
3. Рентабельність операційної діяльності визначають як частку від ділення прибутку  
від операційної діяльності на повну собівартість проданих оборотних активів  
підприємства.

 

                               Ф №2 ряд. 100

Р_о.д.=                                                                           *100%

         Ф №2 ряд. (040+ 070+ 080) + Ф№2 ряд. 090

 

1998 р. = -114.5 / (1278.7 + 246.7 + 150.8) + 35.7 = -0.066

 

1999 р. = -92.3 / (1333.9 + 213.2 +152.2) + 158.8 = -0.052

 

Провівши структурний аналіз витрат підприємства за даними балансів за 1998, 1999 та 2000 роки (див. таблицю 2.12) можна зазначити, що в загальній сумі затрат найбільшу питому вагу мають витрати на оплату працю: 1998 - 36.68%, 1999 - 35.96%, 2000 - 39.04%. Інші витрати мають практично однакову питому вагу, але як видно з таблиці 2.12 вага цих витрат також дещо змінюється з року в рік.

Прослідкувавши тенденцію в зміні матеріальних витрат: 1998 - 15.40%, 1999 - 21.36%, 2000 - 22.30% можна сказати, що питома вага матеріальних витрат збільшується ймовірніше всього за рахунок зростання ціни на сировину та матеріали, які використовуються в процесі надання ремонтних та інших послуг, а не в наслідок збільшення матеріалоємності наданих послуг.

Цікава тенденція спостерігається при структурному аналізі відрахувань на амортизацію. В розбивці по роках вони займають таку питому вагу в загальній сумі витрат: 1998 - 16.79%, 1999 - 19.77%, 2000 - 14.36%. Як видно сума амортизаційних відрахувань, по даних балансу за 1999 рік, збільшилась. Це пояснюється тим, що обладнання не відповідало сучасним вимогам, технічний стан його незадовільний, і у 2000 році керівництвом було прийнято рішення про його реалізацію і списання .

   Виходячи з найбільшої питомої ваги можна зробити висновок, що на собівартість продукції найбільший вплив здійснили витрати на оплату працю.

При вивченні причин відхилень рівня матеріальних витрат від планового, попереднього періоду й інших баз порівняння ці причини умовно називають факторами цін, норм і заміни.

Під факторами цін мають на увазі не тільки зміну ціни на сировину і матеріали, але і зміну транспортно-заготівельних витрат.

Фактор норм відбиває не тільки зміну самих норм витрати, але і відхилення фактичних витрат на одиницю продукції (питомої ваги витрати) від норм.

Під фактором заміни розуміється, крім впливу повної заміни одних видів матеріальних цінностей іншими, зміна їхнього складового змісту.

Прийоми аналізу з виділенням цих груп факторів однакові по всіх статтях матеріальних витрат, тобто  по сировині й основних матеріалах, паливу, покупним напівфабрикатам і комплектуючим виробам.

Фактор цін, тобто  група факторів, що визначають заготівельну собівартість матеріалів складається з вартості самих матеріалів за цінами постачальників і транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ).

  Для визначення впливу зміни рівня ТЗВ (після їхнього коректування на зміну тарифів) на заготівельну собівартість матеріалів необхідно щоб були дані про процентне відношення їх до вартості заготовлених матеріалів і палива. Ці дані можна одержати з аналітичного обліку до рахунка  "Матеріали".

На аналізованому підприємстві ТЗВ планувалися в розмірі 4% вартості матеріалів за цінами постачальників. У такий спосіб заготівельна собівартість матеріалів складала 104% вартості матеріалів за цінами постачальників. Фактичний середній рівень ТЗР досяг 5%. Перевитрата склала 1% (105% - 104%). Маючи фактичну заготівельну собівартість витрачених матеріалів, перевитрату по ТЗВ визначаємо в такий спосіб:

(105% - 104%) * Фактична собівартість матеріалів

                                 105%

В розбивці по роках перевитрата складає: 1998 - 1.28 тис. грн., 1999 - 1.74 тис. грн., 2000 - 1.87 тис. грн. тобто вартість витрачених матеріалів виявилася на вказані суми більше через перевищення фактичного відсотка ТЗВ запланованої величини.

 

Заробітна плата складає один з найважливіших елементів затрат; питома вага її особливо велика в більшості галузей видобувної промисловості, а також у машинобудуванні. У собівартості продукції, як самостійна стаття, виділяється тільки зарплата виробничих робітників. Зарплата інших категорій промислово-виробничого персоналу включається до складу комплексних статей собівартості, а також транспортно - заготівельних витрат. Зарплата робітників, зайнятих у допоміжних виробництвах, входить у собівартість пари, води, електроенергії і впливає на собівартість товарної продукції через ті комплексні статті, на які віднесена витрата пари, води й енергії.

Від виконання плану виробництва залежать  прямо чи побічно зарплата робітників-відрядників і премії, виплачувані з фонду заробітної плати (премії, виплачувані з фонду споживання, на фонд заробітної плати не впливають). Інші   зарплати, що складаються фонду, залежать від чисельності працівників, тарифних ставок і посадових окладів, тобто на них впливають багато загальних факторів. Тому доцільно було б провести аналіз фонду зарплати як основного елемента витрат на виробництво.

Перед початком аналізу використання фонду зарплати важливо проаналізувати обґрунтованість його планової величини. Конкретна методика такого аналізу буде залежати від прийнятого на підприємстві способу планування фонду заробітної плати. Крім того, при плануванні фонду заробітної плати і контролю за його витратою обов'язково перевіряється дотримання запланованого співвідношення між темпами росту середнього заробітку (включаючи виплати з фонду споживання) і продуктивності праці.

Розрахунок зміни фонду зарплати (D Фз) під вплив зростання середньорічного виробітку і середньорічної зарплати одного працюючого чи робітника проводиться по формулі

∆Фз = Фзп * (З% - W%) / W%

де,

Фзп- плановий фонд зарплати, тис. грн.

З% і W% - темп росту відповідно середньорічної зарплати одного працюючого і середньорічної продуктивності праці в порівнянні з планом, %

Дані для розрахунку цієї формули наведені у таблиці 2.13

Плановий фонд заробітної плати на підприємстві складав на протязі трьох аналізуємих років  37.6 тис.грн.

Темп росту середньорічної продуктивності праці розраховується як різниця між плановим і звітним показником середньорічного виробітку на одного працюючого, а сам середньорічний виробіток розраховується як відношення собівартості наданих послуг до чисельності працюючих.

Темп росту середньорічної заробітної плати на одного працюючого являє собою різницю між плановими та звітними показниками середньорічної заробітної плати на одного працюючого.

Середньорічна заробітна плата на одного працюючого розраховується як відношення річного фонду заробітної плати до чисельності працюючих на підприємстві.

Підставивши у формулу дані таблиці 2.13 отримаємо суму економії фонду заробітної плати внаслідок зростання середньорічного виробітку: 1998 - 3.6 тис. грн., 1999 - 0.05 тис. грн., 2000 - 0.52 тис. грн. 

 

∆Фз₁₉₉₈ = 37.6 * (102.8% - 113.7%) / 113.7% = -3.6

∆Фз₁₉₉₉ = 37.6 * (107.4% - 107.5%) / 107.5% = -0.05

∆Фз₂₀₀₀ = 37.6 * (101.4% - 102.8%) / 102.8% = -0.52

 

Знак „мінус” перед  показником показує на економію фонду заробітної плати.

 

Важливу роль у прийнятті управлінських рішень має вірне визначення виробничої потужності підприємства та з'ясування при яких об'ємах продажу виробництво буде рентабельним, а при яких буде збитковим. З цією метою ми на прикладі ВАТ „Житомир - Авто” з'ясуємо який об'єм реалізації продукції буде беззбитковим.

Для розрахунку нам будуть необхідні дані наведені у таблиці 2.14

Розрахунки будемо вести згідно аналітичного способу.

Т =  Н / (Дм/ВР) де,

Т - точка беззбиткового об'єму реалізації послуг,

Н - постійні витрати,

Дм - маржинальний прибуток.

ВР - виручка від реалізації

Дм = П + Н де,

П - прибуток

Дм₂₀₀₀ = 324.4 + 434.2 = 758.6

Дм₁₉₉₉ = 92.3 + 398.5 = 490.8

Дм₁₉₉₈ = 114.5 + 385.7 = 500.2

 

Т₂₀₀₀ = 434.2 / (756.6 / 2006.7) = 1173.5

Т₁₉₉₉ = 398.5 / (490.8 / 1673.9) = 1374.1

Т₁₉₉₈ = 385.7 / (500.2 / 1649.5) = 1285.6

 

За отриманими даними будуємо графіки (див. мал.2.1, 2.2, 2.3)