Особливості оцінки машин та обладнання

      Порівняльний підхід ґрунтується на визначенні ринкової вартості машин та обладнання масового і серійного виробництва шляхом аналізу та порівняння цін недавнього продажу ідентичних чи аналогічних об’єктів. При виборі об’єктів порівняння, визначення відповідності їхніх основних характеристик об’єкта оцінки до уваги береться:

        по-перше, функціональна схожість (ідентичність) основної функції, яку покликані виконувати порівнювані об’єкти;

      по-друге, класифікаційна приналежність об’єкта оцінки і його аналога до одного класу (підкласу) чи виду за відповідним класифікатором об’єктів техніки;

      по-третє, конструктивно-технологічна схожість, тобто подібність за конструкційною схемою, складу та однорідності елементів і в принципах технологічної дії.

      Метод прямого порівняння базується на співставленні продажу об’єктів, ідентичних (аналогічних) з оцінюваним, щодо яких недавно відбулися комерційні угоди, чи відома інформація щодо ринкової ціни таких пропозицій. При ідентичності чи близькій схожості функціональних і параметричних характеристик аналізованих технічних засобів вносяться незначні поправки у вартість об’єкта оцінки, пов’язані в основному з його станом та особливостями місцезнаходження та умов ринку (умов продажу).

      У випадку аналогового порівняння продажу вартість об’єкта-аналога  коригується на всі відмінності  від об’єкта оцінки. При цьому для визначення відновної вартості (ВВ) машин чи одиниці обладнання використовують наступну загальну формулу

       ,

      де  ЦАН — ціна об’єкта-аналога на момент продажу; КМО — коефіцієнт моменту оцінки, тобто індекс зміни вартості аналога з моменту його випуску до моменту оцінки; КЗ.АН — коефіцієнт фізичного зносу (знецінення) аналога за період експлуатації з моменту випуску до моменту оцінки; К1, К2, К3 … Кі — коригуючі параметричні коефіцієнти, що враховують відмінності технічних параметрів у об’єкта оцінки та аналога; даний коефіцієнт розраховується:

1. при відмінності параметрів не більше 20% за формулою:

       , 
 

      2) при відмінності параметрів більше  ніж 20% за формулою:

       ,

      де  Пі та ПАі — значення і-го параметра об’єкта оцінки та аналога; n — показник степеня, що характеризує силу впливу і-го параметра на ціну об’єкта (коефіцієнт гальмування ціни); ККП — коефіцієнт відмінності комерційної привабливості, який характеризує співвідношення якісних властивостей у порівнюваних об’єктів (визначається експертним шляхом за допомогою балів); ЦДОП — ціна додаткових пристроїв на момент оцінки, наявність яких відрізняє порівнювані об’єкти; ЦТЗ — ціна товарного (фірмового) знака (наприклад, для комп’ютерів компаній Packard Bell вище у два рази за аналогічні комп’ютери IBM).

      Метод статистичного моделювання ціни — особливість цього методу ґрунтується на тому, що оцінюваний вид обладнання виступає в якості представника певної сукупності однорідних об’єктів (параметричного ряду, класу машин) з відомою ціною. На основі інструментарію теорії статистики, параметричної та цінової інформації про об’єкти, що формують однорідну сукупність, розробляється математична модель залежності ціни від одного чи декількох параметрів. На базі сформованої моделі розраховують середньостатистичну ціну об’єкта оцінки, до якої вносяться поправочні коригування, пов’язані з наявністю додаткових пристроїв і/або товарного знака. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Висновок  

      Техніко-технологічний  потенціал підприємства реалізується безпосередньо у виробничому процесі і поряд з кадровим потенціалом складає основу цього процесу. Техніко-технологічну основу будь-якого підприємства складають машини та обладнання, які в економічній літературі називаються також активною частиною основних фондів.

      В процесі вивчення даної теми, ми розглянули теоретичні основи особливості оцінки машин і обладнання  підприємства.

      Визначили об’єкти, цілі та особливості оцінки машин і обладнання. Дослідили  класифікацію й ідентифікацію машин  і обладнання, вплив зносу на вартість машин і обладнання. З’ясували, що уживаний у практиці господарювання термін «машини та обладнання» має широке значення і не обмежується тільки четвертою групою типової класифікації основних фондів, що використовується чинними системами бухгалтерського обліку та статистики. До складу машин та обладнання нерідко включають такі об'єкти, як транспортні засоби, окремі види інструмента та виробничо-господарського інвентарю, деякі передавальні пристрої.

      Визначили методологію визначення вартості машин  і обладнання. Розглянули детально кожний з підходів, щодо проведення оцінки даних об’єктів:

      витратний підхід - базується на принципі заміщення і при оцінці машин та обладнання передбачає розрахунок витрат на відтворення або заміщення точної копії об’єкта оцінки чи його аналога, за вирахуванням втрат від усіх видів зносу, старіння та знецінення;

      порівняльний підхід - ґрунтується на визначенні ринкової вартості машин та обладнання масового і серійного виробництва шляхом аналізу та порівняння цін недавнього продажу ідентичних чи аналогічних об’єктів. 
 
 
 
 

    Список  використаної літератури

1. Постанова Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003 р. „Про затвердження методики оцінки майна”.
2. Національний стандарт № 2 "Оцінка нерухомого майна" затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року №1442.
3. Н. Лебедь. Оценка имущества и имущественных прав в Украине. Монография. К. 2002.
4. Оценка недвижимости. Под редакцией А.Г.Грязновой, М.А.Федотовой. М. 2005.
5. Пособие по оценке бизнеса в Украине. Под общей редакцией  Маркус Я. И. Киев. 2003.
6. Краснокутська Н. С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 352 с.
7. Добикіна О. К., Рижиков В. С., Касьянюк С. В., Кокотко М. Є., Костенко Т. Д., Герасимов А. А. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 208 с.
8. Федонін О. С., Рєпіна І. М., Олексик О. І. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 316 с.