Особливості оцінки машин та обладнання

      6) за рівнем універсальності: 

      - стандартно універсальне, вітчизняного чи іноземного виробництва;

      - спеціалізоване, що випускається  на базі універсального;

      - спеціальне, виготовлене за індивідуальним  замовленням. 

      Якість  ідентифікації і технічної експертизи машин та обладнання, що оцінюються, багато в чому залежить від повноти та об'єктивності необхідної інформації. Внутрішніми джерелами інформації служать інвентарні картки, технічні паспорти та описи, стандарти та технічні умови, акти прийняття-передавання, документи бухгалтерського обліку, а також додаткові відомості, які отримуються опитуванням спеціалістів і робітників підприємства. Зовнішніми джерелами інформації можуть бути номенклатурні довідники, прейскуранти, каталоги, прайс-листи, бюлетені товарних бірж, рекламні матеріали на ярмарках і виставках, періодична преса, бази даних фірм-оцінювачів та інші інформаційні масиви.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Розділ  3. Вплив зносу на вартість машин та обладнання

      Стосовно  проблем оцінки знос означає втрату вартості об'єкта в процесі його експлуатації чи тривалого зберігання, внаслідок науково-технічного прогресу та зовнішнього економічного середовища. Зменшення вартості відбувається внаслідок матеріального зносу, під яким розуміється втрата об'єктом корисних властивостей, спричинена природними явищами, зносу конструктивних елементів під час експлуатації, а також під впливом зовнішніх негативних факторів (аварій, перевантажень, стихійних лих та ін.). Якщо вартість знизилася внаслідок втрати об'єктом конкурентоспроможності, падіння ринкового попиту порівняно з аналогічними об'єктами, то це свідчить про його техніко-економічне старіння (знос). Іноземні фахівці в галузі оцінки майна виділяють техніко-економічне старіння та пов'язане з ним знецінення на три види: технологічне, функціональне та економічне (зовнішнє).

      Технологічне  старіння заведено вважати наслідком науково-технічного прогресу в сфері створення нових конструкцій, технологій і матеріалів, що виявляється у знеціненні пов'язаної з ними техніки порівняно з новими аналогами, які дешевше коштують та потребують менших експлуатаційних витрат (обслуговування та ремонт).

      Функціональне старіння – це знецінення об'єкта в результаті невідповідності його параметрів і характеристик сучасному техніко-економічному рівню, що забезпечує достатню потужність, точність, надійність, енергоємність, екологічність та інші споживчі властивості.

      Економічне  старіння – це знецінення об'єкта, зумовлене впливом зовнішніх факторів (зміною ринкової рівноваги попиту та пропонування, запровадженням законодавчих обмежень на використання певного виду устаткування через невідповідність екологічним чи ергономічним критеріям, погіршенням якості сировини і т. п.).

      Фізичний  знос і техніко-економічне старіння в кожному конкретному випадку  виявляються у системі, тому під  час оцінювання враховується сукупний знос як сума втрат його вартості під впливом усіх видів старіння.

      Найпоширенішими непрямими методами визначення фізичного  зносу об'єкта є такі:

      1. Метод «ефективного  віку» - базується на міркуваннях фахівця-експерта чи самого оцінювача щодо фактичного стану машини (обладнання), враховуючи її зовнішній вигляд, умови експлуатації та інші фактори, і до того ж припущення про можливість достовірного визначення строку служби об'єкта. За застосування даного методу, аналогічно до визначення зносу будинків та споруд, використовуються такі терміни та визначення:

      - Строк служби (строк економічного  життя) (Сс) — тобто проміжок часу  між датою встановлення до  дати виведення з експлуатації  об'єкта (чи повністю відпрацьовано  ресурс об'єкта).

      - Залишковий термін служби (Сз) —  прогнозована кількість років до виведення об'єкта з експлуатації (чи залишковий ресурс можливого напрацювання).

      - Хронологічний (фактичний) вік  (Сх) — кількість років, що проминули  від дати створення об'єкта (чи  напрацювання).

      - Ефективний вік (Се) — різниця між строком служби і залишковим строком служби (чи розмір напрацювання об'єкта за минулі роки): Се = Сс – Сз.

      Нормовані галузевими стандартами строки служби для різних груп обладнання і механізмів відображають їхні експлуатаційні можливості в середньостатистичних умовах роботи. Для оцінювача вони мають не більш ніж довідковий характер. Тому в кожному конкретному випадку визначення залишкового терміну служби обладнання необхідно враховувати реально існуючий на момент оцінки рівень фізичного зносу. Відмінності фактичних вікових параметрів засобів праці визначають методичні особливості розрахунку коефіцієнта їх фізичного зносу:

      - для порівняно нового обладнання  за нормальних умов експлуатації  він визначається так:  

      КФ = СХ / СС * 100 %;

      2) для більш зношеного складного обладнання коефіцієнт розраховується за формулою: 

      КФ = (СЕ / (СЕ + СЗ)) * 100 %; 

      3) для обладнання, що відпрацювало термін більший за строк його економічного життя, яке продовжує все ще працювати, хоча за бухгалтерськими документами на нього вже нараховано 100% зносу, коефіцієнт визначається таким чином: 

      КФ = ((СХ – С*З) * СЕ) / * 100 %,

де  С*З — залишковий строк служби, визначений експертним шляхом; 

4) для капітально відремонтованого обладнання коефіцієнт визначається за формулою:  

      КФ = СЕ / СС * 100%; 

      Ефективний  строк служби визначається таким  чином:

      СЕ = СХ1 k1 + СХ2 k2 + ... + СХi ki,

      де  СХ1, СХ2, …, СХі — відповідно хронологічний вік частин об’єкта, які було капітально відремонтовано, та підпадаючих під ремонт; k1, k2, …, ki — процентне співвідношення цих частин об’єкта в загальній їх сукупності.

      2. Метод експертизи стану передбачає залучення спеціалістів-експертів, у тому числі можливо й робітників служби головного механіка та ремонтних підрозділів підприємства, для оцінки фактичного стану обладнання та визначення рівня його фізичного зносу. Для того, щоб експерти керувалися єдиними критеріями оцінки зносу на основі накопиченого досвіду діагностичних робіт, складають спеціальні оціночні шкали.  

      Таблиця 3.1

Шкали експертних оцінок для визначення ступеня зносу при обстеженні технічного стану машин та обладнання

 

      Коефіцієнт  фізичного зносу визначається за оціночною шкалою або залежно від фактичного стану об'єкта, оціненого експертним шляхом («добре», «задовільно» і т. д.), або залежно від прогнозованого залишкового терміну служби, вираженого у відсотках.

      3. Метод зниження  споживчих властивостей відображає залежність основних параметрів потужності, продуктивності, надійності та інших характеристик машин і обладнання від їх зносу. Коефіцієнт природного (звичайного) фізичного зносу розраховується на базі індексів зміни основних параметрів на момент

      оцінки  порівняно з вихідними значеннями, які мав об'єкт на момент введення в експлуатацію, за формулою:

      

      де х1, х2, х3— значення основних параметрів на момент оцінки; х1,0 , х2,0 , х3,0 — значення основних параметрів на початок експлуатації; а1, а2, а3 — показники степеня, що відображають силу впливу основних експлуатаційних параметрів на вартість об’єкта.

      4. Метод зниження дохідності базується на припущенні, що накопичення фізичного зносу пропорційно знижує дохідність (прибутковість) роботи обладнання.

      Коефіцієнт  фізичного зносу обладнання за даним  методом визначається за формулою:

       , 
де П0 — прибуток (дохід), що приносило обладнання на початку експлуатації; П1 — прибуток (дохід) на момент оцінки.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  4. Методичні особливості оцінки машин та обладнання

      Витратний підхід базується на принципі заміщення і при оцінці машин та обладнання передбачає розрахунок витрат на відтворення або заміщення точної копії об’єкта оцінки чи його аналога, за вирахуванням втрат від усіх видів зносу, старіння та знецінення. Сутність витратного підходу полягає в тому, що в якості міри ринкової вартості приймаються повні витрати на відтворення (заміщення) обладнання, тобто витрати на його виготовлення і реалізацію (відпускна ціна підприємства-виробника), транспортування, встановлення, підключення та інші підготовчі роботи, необхідні для початку виробничого функціонування знарядь праці. Отримана на основі витратного підходу вартість може значно відрізнятися від її ринкового еквівалента, оскільки між витратами і корисністю немає прямого зв’язку. Незважаючи на це, даний підхід часто є єдино можливим при оцінці машин та обладнання спеціального призначення, унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальним замовленням, які не мають аналогів на ринку. Використання цього підходу також виправдано у випадку обчислення податків на майно, страхування транспортних та інших технічних засобів, судового розподілу майна.

      Метод розрахунку за ціною однорідного об’єкта базується на припущенні, що собівартість виготовлення однорідного об’єкта, схожого за конструктивними, технологічними та іншими характеристиками і показниками на об’єкт оцінки, дорівнює його собівартості, оскільки формується під впливом загальних для таких об’єктів виробничих факторів. У процесі розрахунку вартості, виходячи з ціни однорідного аналога, визначається повна собівартість об’єкта оцінки, яка формує основу для визначення відповідного показника даного засобу праці. У разі необхідності використовуються коригуючі коефіцієнти, що пов’язані з відмінностями у масі (об’ємі) конструкцій порівнюваних об’єктів і рівнях серійності їх виробництва.

      Метод аналізу й індексації витрат є досить широко розповсюдженим прийомом приведення старої ціни (вартості) об’єкта до її сучасного рівня за допомогою коригуючих індексів. Для більшої точності розрахунків проводять не пряме індексування ціни об’єкта в цілому (як це відбувається при масовій переоцінці основних фондів, у т. ч. машин та обладнання), а індексують основні групи витрат, які формують його собівартість. У складі останніх виокремлюють матеріальні та енерговитрати, витрати на оплату праці та амортизацію. Для визначення структури витрат (частки окремих елементів у собівартості) використовують інформацію статистичних щорічників чи консультації з підприємствами-виробниками техніки.

      Метод по-елементного розрахунку витрат використовують для визначення вартості унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальними замовленнями, які навіть у сучасних умовах, при незначних збірних роботах, можуть бути скомпоновані з самостійних, стандартизованих вузлів, пристроїв та агрегатів (що є на ринку) у готові засоби виробництва. Характерним прикладом може слугувати офісна і комп’ютерна техніка, оціночна вартість якої при по-елементному розрахунку визначається способом підсумування витрат на придбання окремих комплектуючих, їх транспортування та складання, враховуючи прибуток. Обсяг власних витрат виробника, пов’язаних зі складальними та монтажними роботами, приймається рівним 30—40 % від загальної вартості основних частин об’єкта.

      Метод визначення собівартості за укрупненими (збільшеними) нормативами. Технологічна схожість різних за функціональним призначенням і конструкцією машин та обладнання (ткацький верстат, фасовочний автомат, пакувальна машина тощо) відкриває можливості їх оцінки на основі загального алгоритму та єдиних укрупнених нормативів виробничих витрат. Під укрупненими нормативами витрат розуміють відносні чи питомі показники витрати будь-яких виробничих ресурсів чи інших видів затрат на одиницю ключового фактора.