Організація системи страхування вантажів при здійсненні фірмою експортних (імпортних) операцій

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ  СТРАХУВАННЯ ВАНТАЖІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ФІРМОЮ ЕКСПОРТНИХ (ІМПОРТНИХ) ОПЕРАЦІЙ

2.1. Страхування вантажів в рамках базисних умов поставок

У конвенції ООН від 11.04.80 р. "Про  договори міжнародної купівлі-продажу товарів" (ст. 68) визначено, що покупець бере на себе ризик щодо товару, проданого під час його перебування в дорозі, з моменту передачі товару перевізнику, який видав документи, що підтверджують договір перевезення. Таким чином, відповідно до міжнародної практики, момент виконання обов'язків постачальника перед покупцем розглядається як момент переходу права власності на товар та інше майно. Таким моментом можна вважати перехід ризиків випадкової загибелі до покупця, тобто момент передачі товару безпосередньо покупцю або транспортній організації.

Варто підкреслити, що сфера дії "Інкотермс" обмежена питаннями, пов'язаними з правами й обов'язками сторін договору купівлі продажу щодо постачання проданих товарів (під словом "товари" розуміється "матеріальні товари", крім "нематеріальних товарів", такі як комп'ютерне програмне забезпечення).

Найбільш часто зустрічаються  два варіанти неправильного розуміння "Інкотермс". Першим є неправильне розуміння правил "Інкотермс", які більше стосуються договору перевезення, ніж договору закупівлі продажу. Другим є невірне уявлення про те, що вони повинні охоплювати всі обов'язки,які сторони хотіли б включити в договір.

Міжнародною торговельною палатою  завжди підкреслювалося, що "Інкотермс" мають справу тільки з відносинами між продавцями і покупцями в рамках договорів закупівлі продажу, більше того, тільки у певних аспектах цих договорів.

"Інкотермс" - це міжнародні торговельні терміни,оскільки вони завжди призначалися для використання в тих випадках, коли товари продавалися для поставки через національні кордони. Однак на практиці з огляду на розробленість та загальну прийнятність "Інкотермс" найчастіше вносяться в договори продажу товарів у межах внутрішніх ринків.

Якщо договором не визначений момент переходу права власності від продавця до покупця, то ним за замовчуванням має бути момент виконання продавцем свого зобов'язання по постачанню товару, що, у свою чергу, визначається положеннями "Інкотермс". (додаток А) Ці положення обумовлюють також порядок оплати транспортних послуг і страховки.

Розглянемо чотири основних умови  постачання, обумовлені "Інкотермс".

• Угоди CAF одержали свою назву від початкових букв англійських слів - вартість і фрахт (cost and freight). За угодою CAF продавець повинен укласти за свій рахунок договір морського перевезення до місця призначення, зазначеного в контракті, і доставити вантаж на борт судна. Обов'язок страхування лежить на покупцеві.

Угоди FOB одержали свою назву від  англійських слів"вільно на борту" (free on board). За умовами цього виду угод продавець зобов'язаний завантажити товар на борт судна, яке має зафрахтувати покупець. Він же повинен застрахувати товар на період перевезення, звичайно від внутрішнього пунктудо порту навантаження і далі до кінцевого пункту призначення.

Угоди FAS - від англійського "вільно уздовж борту або вільно уздовж борту судна" (free alongside ship).

Зміст угод на умовах FAS аналогічний  умовам FOB, з тією різницею, що за умовами угоди FOB продавець зобов'язаний вантажити товар на судно, і він переходить на ризик покупця з моменту перетинання борту судна, а за угодою FAS продавець доставляє вантаж на причал до борту судна і подальша відповідальність з нього знімається.

За умовою "франко завод" ризик переходить від продавця до покупця після виготовлення товару. Оскільки покупець так рано бере на себе ризик, продавець загалом незацікавлений в укладанні договору страхування.

Угода CIF одержала свою назву від  початкових бук ванглійських слів - вартість товару, страхування і фрахт (cost,insurance, freight). Це особливий вид контракту, у якому на спеціальних підставах вирішуються основні питання купівлі-продажу: момент переходу на покупця ризику випадкової загибелі, пошкодження або передачі товару, сумлінної дії продавця; порядок розрахунків та інші питання.

При продажу товару на умовах CIF продавець  зобов'язаний доставити вантаж у  порт відвантаження, завантажити його на борт судна, зафрахтувати тоннаж і  оплатити фрахт, застрахувати вантаж від  морських ризиків на весь період перевезення  до здачі його перевізником покупцю  і вислати покупцю всі необхідні документи про відправлення.

За угодою CIF від продавця не вимагається  фізичної передачі товару, достатньо  пересилання йому всіх супровідних  документів. Маючи документ, покупець може розпоряджатися подальшою долею вантажу до його одержання.

При угодах, укладених на умовах CIP ("фрахт і страхування оплачені до"), обов'язок страхування товару на період морського перевезення лежить на продавцю. Покупцям і продавцям варто погодити обсяг покриття страхування на транспорті. Якщо домовленості немає, то продавцю потрібно покрити тільки звичайні, прийняті в торгівлі ризики страхування на транспорті, що в основному залежать від виду і властивостей вантажів.

Відмінність CIP від CIF з точки зору страхування полягає в тому, що при угоді CIF товар страхується до здачі його покупцю, а при угоді CIP - тільки на період перевезення.

Тільки застереження про постачання CIF і CIP містять визначення про обов'язковий страховий захист. Продавець повинен укласти за свій рахунок переданий покупцеві страховий договір у розмірі вартості товару плюс звичайно 10%(очікуваний прибуток). Як правило, за умовами CIF обсяг страхового покриття має відповідати покриттю "усі ризики".

Єдина перевага оформлення страхування на умовах CIF і CIP полягає в тому, що покупець звільняється від необхідності оформляти документи. Значним недоліком є необхідність кожний страховий контракт укладати з новою компанією через посередника, який діє винятково від імені продавця. Причому щоразу умови і терміни варіюються, змінюються також процедури відшкодувань за претензіями. [9]

Водночас самостійна організація  транспортування та страхування  вантажів має численні переваги для  кожної з сторін, зокрема:

для експортера:

• покращення конкурентних позицій відносно постачальників, які не пропонують таких послуг;
• більший контроль за ризиками, оскільки експортер самостійно обирає та пропонує імпортеру страховиків та види страхування, які повинні мати відповідне покриття, щоб забезпечити повну оплату експортеру всіх його витрат;
• контроль за ризиком того, що товари не будуть прийняті у порту вивантаження або на території імпортера, тобто вся відповідальність повертається до експортера;

для імпортера:

• можливість більшого контролю за витратами, оскільки в цьому випадку імпортер точно знає за що і скільки він платить;
• експортер може не завжди надавати повну, точну і правдиву інформацію імпортеру про страхування;
• імпортер може отримати такі типи страхового покриття:
• відкрите, яке буде охоплювати все зовнішньоторговельні операції,
• одноразове, яке стосується однієї торговельної операції,
• додаткове покриття продавця, яке охоплює види ризиків пошкодження та втрати вантажу, що не були охоплені договором страхування.

Основними джерелами інформації про стан ринку щодо страхування  зовнішньоторговельних перевезень є:

• брокери зі страхування вантажів (cargo insurance broker), які надають можливість укласти договір страхування, що найповніше відповідав би потребам клієнта;
• банки, які можуть пропонувати страхування вантажів як складову пакета фінансових послуг;
• транспортно-експедиторські компанії. Експортер також повинен розглядати такий вид ризику, коли товар, що постачається імпортеру, може завдати шкоди третій стороні. Відразу зауважимо, що кількість таких випадків у міжнародній торгівлі є незначною. Такі ризики зазвичай покриваються страхуванням відповідальності товаровиробника. Основними видами ризиків, які необхідно застрахувати експортеру в такому випадку, є:
• ризик безпеки товару;
• ризики існування виробничих дефектів;
• витрати від псування;
• витрати на розв'язання суперечок (у тому числі в судовому порядку);
• медичні витрати;
• ризик низької якості товару, ризик того, що експортований товар не буде відповідати вимогам безпеки, які діють у галузі імпортера.

Ризик неплатежу є одним  з найголовніших у зовнішній  торгівлі. Причинами його виникнення можуть бути як стан імпортера, так  і економічні та політичні причини  в країні імпортера. Одним із найбільш поширених інструментів зі страхування  ризику неплатежу є страхування  експортних кредитів. У більшості  випадків страхування експортних кредитів покриває 95 % вартості збитків у випадку  неплатежу за поставлені товари або  послуги та їх умови відповідають потребам страхувальника. Причому експортні  кредити на поставку товарів широкого вжитку або сировини, якщо постачаються на умовах готівкового або кредитного розрахунку, строком не більшим ніж  два роки, страхуються приватними страховими компаніями, а поставки капітальних товарів та послуг, умови  оплати за якими передбачають надання  кредиту на строк не менше двох років, будуть страхуватися за участю державних органів.

Іншим заходом страхування  несплати є вимога експортера про видачу облігації (на вимогу) або банківської гарантії.

Страхування зовнішньоторговельних  операцій є невід'ємною частиною нормального перебігу подій за реалізації міжнародної торговельної угоди. Корені страхування міжнародних торговельних операцій сягають ще періоду становлення  міжнародної торгівлі, зокрема середньовіччя, коли купці шукали захисту від  можливої шкоди їх підприємствам. Такий  захист та гарантія відображалися у  створенні кас взаємодопомоги.

На сьогодні страхування  у зовнішній торгівлі можна вважати  фінансовим стабілізатором, що дає  змогу комерсанту компенсувати свої збитки, яких він зазнає через непередбачувані випадкові події, які шкодять бізнесу, отримати захист від випадкових (але не від невідворотних) збитків, що виникають під час перевезення вантажів, більш вільно ризикувати своїм капіталом, переносячи фінансову відповідальність у випадку збитків на страховика, збільшити масштаби своїх операцій. Забезпечуючи страховий захист свого бізнесу, підприємець звільняється від необхідності формування резервів (запасів) на випадок непередбачуваних обставин.

Невід'ємною складовою  страхування міжнародних торговельних операцій є страхування вантажоперевезень. Тривала міжнародна практика та національний досвід визначили чітку класифікацію страхування вантажів як одного з  видів майнового страхування  у зовнішньоторговельній діяльності (додаток Б).

У договорі страхування страхувальник  та страховик визначають об'єкти страхування, які становлять страховий інтерес. Страховим інтересом страхувальника, тобто предметом його договору про  страхування зі страховиком є  вантаж, плата за перевезення та очікуваний прибуток.

Страхові випадки в  страхуванні міжнародних торгових перевезень поділяються на дві категорії. До першої категорії відносять результати стихійних лих, виявів природних сил: землетрусу, повені, урагану, зсуву та ін. Всі ці ризики, які є наслідком дій природних сил, належать до категорії непередбачуваних обставин. У більшості випадків страховик відповідає за їх наслідки. Винятком є фізико-хімічні процеси: усушка, утруска, ін. До другої категорії належать результати діяльності людини. Вони визначаються як ризик, що виникає через третіх осіб, іншими словами, тих, хто здійснює перевезення вантажів, а також осіб, які не мають стосунку до перевезення вантажів (наприклад злодії).

2. Умови страхування вантажів

Умови страхування вантажів визначаються правилами страхування, що розробляються індивідуально  кожною страховою компанією. Переважно  різниця між правилами різних страхових компаній полягає у  визначенні обсягу відповідальності.

Умови страхування вантажів, що перевозяться авіа- та наземними видами транспорту, базуються на правилах морського страхування (CARGO), що сформувалися значно раніше. Відмінність полягає у визначенні специфічності ризиків, які виникають у разі експлуатації цих засобів перевезення.

Застереження про страхування  вантажів Інституту лондонських  страховиків з морського страхування  мають три типи застережень: "А", "В", "С" (додаток В). Для всіх трьох типів застережень однаковими є застереження 8-19, а відмінність полягає у визначенні перших семи застережень. Застереження типу "А" надає найширше страхове покриття, застереження типу "С" - найвужче, а застереження типу "В" - середнє страхове покриття. Щодо їх застосування, то найбільшою популярністю користуються застереження типу "А" (понад 80 % укладених полісів), на найдешевші з застережень - застереження типу "С" - припадає близько 15 %, а застереження типу "В" застосовуються найрідше - не більш як 5 %.

Застереження типу "А" є дійсними для всіх трьох типів  застережень страхування вантажів, але за умовами типу "В", "С" до нестрахових подій додатково віднесено: навмисні пошкодження або навмисне псування застрахованого вантажу чи будь-якої його частини внаслідок неправомірних дій однієї або кількох осіб; захоплення, арешт, конфіскація вантажу та піратські дії. Обсяг відповідальності за договором страхування може бути збільшений за рахунок додатково внесених за бажанням страхувальника перелічених раніше ризиків, що відповідно вплине на зростання розміру тарифу та страхової премії.