Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень

Помітно посилюється  вплив нових технічних (технологічних) систем не лише на економічні явища, а й на соціальні процеси. Це потребує пильної уваги конструкторів нової техніки до показників її надійності, ергономічності та екологічності. Особливо нагальним є завдання екологізації виробництва. Спеціальними науковими дослідженнями встановлено, наприклад, що збільшення у два рази забруднення повітря шкідливими викидами скорочує термін експлуатації промислового устаткування до першого капітального ремонту в середньому у півтора рази і що врожайність пшениці в зонах дії підприємств кольорової металургії на 40-60% менша, ніж за межами цих зон. Водночас сучасні прогресивні технології у багатьох випадках уможливлюють не тільки зменшення кількості шкідливих відходів, а й перетворення їх на додаткові чинники зростання обсягів продукції і прибутку.

Проте ефективність окремих  глобальних і локальних заходів  є важливим, але недостатнім вимірником ступеня впливу нововведень організаційно-технічного характеру на результативність діяльності підприємств. Ось чому необхідно  знати конкретну методику виявлення інтегрального впливу певної сукупності нововведень на ключові показники виробничо-господарської діяльності підприємств за той чи інший проміжок часу.

У зв'язку з цим можна  використовувати загальний методичний підхід, суть якого зводиться до обчислення за спеціальними алгоритмами (формулами) основних показників, що характеризують економічну ефективність тієї чи тієї сукупності запроваджених протягом року (кількох років) нових технічних та організаційних нововведень (ТОН). Зокрема варто обчислювати такі техніко-економічні показники [11, 483].

• Приріст обсягу виробленої продукції:

 

 

        (3.1)

 

де LВп – кількість  вивільнених працівників за рахунок  технічних і організаційних нововведень, осіб;

 –  продуктивність праці в розрахунковому році (періоді), грн./осіб;

VВп – обсяг виробленої  продукції, тис. грн.

• Приріст продуктивності праці:

 

          (3.2)

 

де  – загальне зростання продуктивності праці в розрахунковому році (періоді), %;

L1 – фактична чисельність  персоналу, осіб;

 –  продуктивність праці у базовому році (періоді).

• Приріст фондоозброєності праці:

 

          (3.3)

де – темп зростання фондоозброєності праці у розрахунковому році (періоді), %;

Фocн – вартість основних виробничих фондів, тис. грн.;

f ° – фондоозброєність  праці у базовому році (періоді), грн/осіб.

• Приріст фондовіддачі:

 

              (3.4)

 

де ІF – темп зміни  фондовіддачі за розрахунковий рік (період), %;

F0 – фондовіддача у  базовому році (періоді), грн.

• Частка економії (%) від запровадження технічних та організаційних новин у загальних витратах на виробництво продукції:

 

          (3.5)

 

де D1 – середня заробітна  плата одного працівника у розрахунковому році (періоді);

P1 – загальна сума прибутку самому тому ж році (періоді).

• Приріст рентабельності виробництва:

науковий технічний  прогрес організаційне нововведення

          (3.6)

 

де R1 – рівень рентабельності виробництва у розрахунковому році (періоді), %;

ФВир – загальна вартість виробничих фондів.

Зроблені за таким  методичним підходом розрахунки середніх показників свідчать про істотний вплив  технічних та організаційних нововведень  на ефективність виробництва на підприємствах  різних галузей народного господарства України.

За загальної помітної тенденції постійного зниження фондовіддачі техніко-організаційні нововведення забезпечують значне підвищення цього показника (приблизно на 18%).

Проти загальної позитивної динаміки показників витрат на виробництво (собівартості продукції) і рентабельності виробництва, темпи їх відповідно зниження і збільшення цих показників, зумовлені організаційно-технічними чинниками, були майже у 1,5-2 рази вищими.

 

3.3 Організаційний прогрес

 

Різні напрями НТП  породжують конкретні економічні й  соціальні наслідки, глибина та ефективність яких багато в чому залежать від міри досконалості організації виробництва і праці, усієї системи господарювання. З огляду на це високий рівень організації діяльності людей, що для досягнення своїх цілей спираються передовсім на потужний науково-технічний потенціал, набуває за сучасних умов особливо важливого значення.

Організаційний прогрес  виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва Його суть полягає в удосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Організаційному прогресу властиві певні особливості, що відрізняють  його від науково-технічного прогресу.

По-перше, НТП є безпосереднім  і головним чинником зростання продуктивності (ефективності) виробництва, а організаційний прогрес забезпечує реалізацію створюваних  НТП потенційних можливостей  інтенсифікації виробничо-трудових процесів.

По-друге, створення і  впровадження нової техніки й  технології, застосування нових конструкційних матеріалів та освоєння нових виробів  приводять до зниження трудомісткості їхнього виготовлення, а вдосконалення  організації виробництва і праці  дає змогу зменшити втрати робочого часу і простої устаткування.

По-третє, практичну реалізацію окремих напрямків НТП постійно зв'язано з великими затратами  суспільної праці, матеріальних і фінансових ресурсів; здійснення ж заходів організаційного  характеру в багатьох випадках не потребує нових витрат (у крайньому разі – незначних додаткових ресурсів).

З-поміж організаційних чинників розвитку економіки галузей  народного господарства ключову  роль відіграє організація виробництва  – певним чином упорядкована й  скоординована в часі та просторі система взаємодії провідних елементів виробничого процесу, тобто людей (працівників), знарядь і предметів праці; вона охоплює всі ланки виробництва (від робочого місця на окремому підприємстві до групи підприємств однієї або різних галузей виробничої сфери). У зв'язку з цим необхідно розрізняти локальні (ізольовані) та суспільні форми організації виробництва. Перші було покликано до життя одиничним поділом праці і вони включають: поділ та інтеграцію виробничих процесів усередині підприємства; кооперування окремих виробничих ланок – дільниць, цехів; раціональне поєднання всіх елементів процесу виробництва в межах дільниці, цеху. підприємства в цілому. Суспільні форми організації виробництва виникають і розвиваються внаслідок загального та часткового поділу праці. До них належать: концентрація, деконцентрація, оптимізація розмірів виробництва в межах галузі; спеціалізація й кооперування підприємств однієї або різних галузей народного господарства, конверсія виробництва; комбінування різно-галузевого виробництва, диверсифікація підприємств; розміщення (територіальна організація) підприємств.

Складовою частиною організації  виробництва служить організація  праці, що визначає технологію інтегрування окремих працівників у комбіновану  робочу силу, сукупну живу працю, спроможну продукувати матеріальні блага й духовні цінності. Під організацією праці заведено розуміти певне поєднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових процесів за умов конкретно застосовуваної технології та організації виробництва. Поєднання учасників трудового процесу в часі забезпечується різними формами поділу й кооперації праці, організацією обслуговування робочих місць, установленням раціональних режимів праці. Просторове поєднання працівників на виробництві знаходить втілення в різних формах побудови бригад та інших виробничих ланок підприємства, у варіантному закріпленні персоналу за відповідними робочими місцями тощо.

До організаційного  прогресу треба відносити вдосконалення  не лише безпосередньо процесів виробництва і праці, а й функціонування окремих, чи всієї сукупності елементів господарського механізму – системи управління, планування (програмування), фінансування, матеріального стимулювання, матеріально-технічного забезпечення, науково-технічного обслуговування тощо. Постійна раціоналізація системи господарювання є важливою передумовою поліпшення організації трудової діяльності персоналу, засобом поєднання науково-технічного та організаційного прогресу, що, у свою чергу, забезпечує підвищення ефективності виробництва через його всебічну інтенсифікацію.

Залежно від місця  прийняття і реалізації організаційних рішень, масштабності їхнього впливу на проміжні та кінцеві результати діяльності людей можна виокремити два напрямки організаційного прогресу – загальносистемний і внутрішньовиробничий, кожен з яких охоплює ті самі об'єкти (рис. 4). Здійснюваний у суспільному масштабі, проте в різних межах (об'єднань підприємств, комбінатів, галузей, регіонів, національної економіки в цілому), загальносистемний організаційний прогрес є визначальним. Саме він окреслює орієнтири для розробки і прийняття численних високоефективних організаційних рішень внутрішньовиробничого характеру. У свою чергу, локальний організаційний прогрес на підприємствах сприяє підвищенню організаційного рівня діяльності більших і складніших виробничо-господарських систем.

 

Рис. 3.1. Напрямки та об'єкти організаційного прогресу в

навколишньому середовищі й на підприємстві

 

 

Під впливом НТП, за умови  усвідомленої необхідності розв'язання великомасштабних завдань – щодо переведення економіки на ринкові відносини та інтенсивний шлях розвитку, мають місце істотні (нерідко радикальні) організаційні перетворення не лише безпосередньо у сфері виробництва, а й в усій системі його обслуговування та управління. Для забезпечення ефективного управління організаційним прогресом важливо своєчасно виявляти і правильно оцінювати його тенденції, прогресивні й небажані зміни у формах організації виробництва та праці, функціонуванні окремих чи всієї сукупності елементів господарського механізму.[11, 486]

Основні сучасні тенденції  організаційного прогресу можна  звести до такого:

прискорення темпів розвитку окремих (деконцентрації, кооперування, конверсії, диверсифікації) та посилення  взаємозв'язків усіх суспільних форм організації виробництва, що забезпечує демонополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію продуцентів на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності підприємств різних типів і систем господарювання;

посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей завдяки широкому застосуванню автоматичних роторних ліній, робототехнічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють зведення до мінімуму втрат часу й ресурсів, багаторазове підвищення продуктивності праці, значне прискорення оновлення продукції, що виготовляється;

розвиток колективної (бригадної) форми організації та оплати праці, що за умов прискорення  НТП, якісного вдосконалення й ускладнення  техніко-технологічної бази виробництва стає об'єктивно необхідним і економічно доцільним;

раціоналізація організації  потоку й використання засобів виробництва  та кінцевої продукції на всіх стадіях  відтворювального процесу, переміщення  певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки виробництва у сферу матеріально-технічного його забезпечення, що сприяє істотному скороченню виробничих запасів сировини, матеріалів і палива, зменшенню обсягів їхнього використання, утилізації відходів виробництва;

формування нових типів суспільної комбінації речових і особистісних елементів процесу виробництва, науки та виробництва, виробництва і сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів, створюваних з метою концентрації та раціонального використання суспільних ресурсів, підвищення ефективності науково-технічного прогресу;

удосконалення організації  функціонування господарського механізму  підприємств, перехід останніх на ринкові  економічні відносини з державою та іншими конрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати діяльності, конкурентоспроможність на світовому й національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість;

активізація людського  чинника через здійснення такої кадрової політики, котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищенню їхньої компетентності, діловитості й відповідальності; вимогам дальшого розвитку демократії в управлінні виробництвом, забезпечення належної організованості й виконавської дисципліни [9, 92].

Розвиток і поглиблення  названих тенденцій у галузі організації  виробничо-трудових процесів та функціонування господарського механізму необхідно  вважати сучасними завданнями прискорення  організаційного прогресу. При цьому пріоритетними мають бути заходи щодо раціоналізації організаційно-господарського управління і дальшого взаємоузгодженого розвитку суспільних форм організації виробництва. Тільки комплекс заходів такого спрямування може забезпечити реалізацію наявних резервів прискорення й підвищення ефективності організаційного прогресу.