Обгрунтування стратегії розвитку компанії сфери послуг на основі системного підходу

• «Обгрунтування стратегії розвитку компанії сфери послуг на основі системного підходу»

 

1. Поняття стратегії та підходи до її визначення.
2. Класифікація стратегій та їх суть.
3. Необхідність стратегічного планування на підприємстві.
4. Шляхи вдосконалення стратегічного планування.
5. Аналіз інноваційного потенціалу підприємства зв’язку на прикладі ВАТ "Укртелеком"

 

 

 

 Поняття стратегії та підходи до її визначення

 

Слово «стратегія»  походить  від  грецького strategia (stratos– військо, аgo – веду), тобто за походженням це військовий термін. Він означає військове мистецтво, що вивчає закономірності та характер  війни,  теоретичні  основи  планування,  підготовки  і  проведення  крупних  військових  операцій  із  заздалегідь сформульованими стратегічними завданнями.

Уперше  термін «стратегія»  запозичив  у  військових  і використав  у  економіці  для  визначення  одного  із  видів керівництва  будь-яким  комерційним  підприємством  А.Чендлер-молодший  у 1962  році.  Власне  з  того  часу розпочався етап стратегічного планування на  підприємствах в умовах ринкової економіки.

Зарубіжна та вітчизняна література виділяє наступні підходи до визначення стратегії підприємства:

• процесний;
• функціональний;
• інституціональний;
• концептуальний.

У відповідності до процесного підходу стратегія підприємства – це сукупність дій і рішень у процесі розв’язання стратегічних проблем підприємства, що дає змогу визначити його технологію.

Функціональний підхід визначає стратегію підприємства як сукупність видів діяльності, спрямованих на забезпечення досягнення визначених орієнтирів підприємства, тобто це діяльність по вибору сфери і способу дій щодо досягнення довгострокових цілей організації в постійно мінливих умовах зовнішнього середовища.

Інституціональний підхід – стратегія підприємства це система з безлічі елементів, що дозволяє уявити його структурну побудову. Прихильник цього підходу Х. Віссєма визначає стратегію підприємства як стиль управління (мотивований споживачами, орієнтований на майбутнє, спрямований на конкуренцію) і методи комунікації, передачі інформації, прийняття рішень і планування, за допомогою яких апарат управління і лінійні керівники вчасно приймають і конкретизують рішення, які стосуються цілей підприємницької діяльності.

Концептуальний підхід з’явився наприкінці 90-х років. У відповідності до нього стратегія підприємства – це програмний спосіб мислення і управління, що забезпечує узгодження цілей, можливостей підприємства й інтересів працівників і акцентує на підвищення мотивацій, зацікавленості всіх працівників у його реалізації.

Глибинну  суть  цього  поняття  можна  зрозуміти,  відповівши принаймні на чотири питання: 

1.  У  якому   фінансово-економічному  стані   і  середовищі перебуває підприємство  нині?

2.  Який стан підприємства  очікують у перспективі: бажаний  чи реально можливий?

3. Які альтернативні  напрямки розвитку підприємства  можливі (з  урахуванням   його  сильних  і  слабких   сторін,  загроз  і можливостей  середовища)?

4. Якими  методами  і  засобами  можна  реалізувати   вибрану стратегію? 

Урахування  цього  дозволяє  запропонувати  наступне, найбільш повне визначення стратегії підприємства.

Стратегія підприємства – це систематичний план його  потенційної  поведінки  в  умовах  неповноти інформації  про  майбутній  розвиток  середовища  та підприємництва,  що  включає  формування  місії, довгострокових  цілей,  а  також  шляхів  і  правил прийняття  рішень  для  найбільш  ефективного використання стратегічних ресурсів, сильних сторін і можливостей, усунення слабких сторін та захист від загроз    зовнішнього  середовища задля  майбутньої прибутковості.

 

 Класифікація  стратегій та їх суть

 

Майбутнє підприємства в конкурентному середовищі можна  описати за допомогою ієрархії стратегій, в якій виділяється три рівні: 1) головна (корпоративна) стратегія; 2) конкурентні стратегії; 3) функціональні стратегії.

 Корпоративна стратегія фокусується на питаннях взаємодії підприємства з факторами макросередовища бізнесу та інтеграції її в єдиний ефективний комплекс. Ця стратегія охоплює рішення щодо вибору сфери бізнесу, взаємодії з групами впливу і є концептуальною основою розвитку підприємства.

Але існує й інша думка щодо конкурентних стратегій, яка базується на розмежуванні корпоративної та конкурентної (ділової) стратегій. Корпоративна стратегія пов'язана головним чином з рішеннями щодо масштабів підприємства, кількості географічних та продуктових ринків, які воно обслуговує. Конкурентна стратегія визначає, як підприємство конкурує на тому чи іншому ринку. Стратегії М. Портера (виробництво продукції з низькими витратами, диверсифікація, тобто спеціалізація у виробництві продукції, орієнтація (фокусування) на певні ринкові ніші і концентрація зусиль фірми в обраному сегменті) доцільно віднести до другого рівня – конкурентних стратегій.

Конкурентні стратегії  деталізуються в функціональних стратегіях, що дозволяє підприємствам вирішувати конкретні задачі свого розвитку в конкретних умовах та досягати певних цілей.

Функціональні  стратегії  розробляються з урахуванням корпоративної стратегії. Вони включають прийняття рішень у галузі фінансів, маркетингу, виробництва, технологічних інвестицій, а також управління персоналом. Спеціалісти використовують різні підходи до виділення конкретних функцій та залежно від них пропонують набір функціональних стратегій. Але усі пропозиції можна звести до логістичного підходу управління підприємством, що відбиває фізичний аспект ланцюга «забезпечення – виробництво – розподіл – збут».

Для узгодження параметрів функціональних стратегій пропонується розробляти стратегії четвертого рівня, які мають назву «конкретні стратегії».

Конкретна стратегія – це тип забезпечуючої стратегії, яка визначається ключовими  параметрами  об'єкту  управління,  що  на  певному  стратегічному етапі (поточний період реалізації функціональної стратегії) є пріоритетними. Ці стратегії виникають у результаті пристосування процесу поточної реалізації свідомих стратегій до реальних умов, створених зовнішнім середовищем.

Отже, для концентрації зусиль і ресурсів керівництву підприємства необхідно визначати одну головну стратегію (корпоративну). Оскільки підприємство здійснює свою діяльність в конкурентному середовищі, то воно повинно визначати свої конкурентні стратегії. Конкурентні стратегії уточнюють за рахунок яких заходів підприємство може створити свої конкурентні переваги, та бути лідером на ринку або постійно триматися на конкурентному ринку. Конкурентні стратегії за своєю сутністю та змістом залежать від сфери (галузі), де підприємство має наміри конкурувати з іншими суб'єктами ринкових відносин.

Досягнення цілей та реалізація конкурентних стратегій відбувається за рахунок функціональної діяльності працівників підприємства, які виконують певні функції. Тому така діяльність повинна бути скоординована на реалізацію конкурентних стратегій. Така координація може бути ефективно здійснена за рахунок розробки функціональних стратегій. Функціональні стратегії спрямовані на розвиток внутрішнього стратегічного потенціалу підприємства, тому такі стратегії виконують забезпечуючу роль.

Усі вони разом функціонують для реалізації стратегій та досягнення поставлених цілей. Отже, кожен об'єкт має свою власну конкретну стратегію, яка забезпечує цілеспрямованість функціональної сфери діяльності.

Таким чином, підприємство, яке орієнтується на стратегічне  управління, має формувати чотири рівні стратегій, які є певним «стратегічним набором» (рис. 1)

 

Рис. 1. Стратегічний набір  підприємства

 

 

 

 Необхідність стратегічного планування на підприємстві

 

Незважаючи на досягнення закордонних та вітчизняних вчених актуальними залишаються дослідження, пов'язані із уточненням сутності стратегічного управління, інформаційним забезпеченням системи стратегічного планування, а також вдосконалення планування у стратегічному управлінні розвитком підприємства.

До основних проблем  побудови ефективної системи стратегічного планування на підприємстві належать:

• орієнтація на короткострокові  результати діяльності, нерозвиненість стратегічного управління, відсутність системного контролю за відповідністю результатів поточної діяльності підприємства його стратегічним цілям;

• фрагментарність і  відсутність комплексності поточних планів, зниження рівня координації у системі;

• практично повна  відсутність роботи на ринку, нерозробленість  методично-аналітичної бази для  аналізу ринку;

• нерозвиненість корпоративного управління, розбіжності в інтересах власни-ків, управлінського персоналу та коллективу [13].

Необхідність стратегічного  планування на підприємстві зумовлена такими умовами:

• заохочує керівництво підприємства мислити перспективно, що сприяє підвищенню ефективності стратегічного управління розвитком підприємства;

• забезпечує більш чітку координацію  дій організації, що покращує організаційно-економічний механізм діяльності підприємства;

• веде до встановлення показників для  подальшого контролю, що значно покращує основні показники фінансово-господарської діяльності підприємства;

• змушує підприємства чіткіше визначати  свої завдання та основні установки діяльності;

• більш наочно демонструє взаємозв'язки керування й обов'язки всіх посадових осіб, налагоджуючи при цьому ефективну систему управління трудовим потенціалом підприємства;

• робить організацію більш підготовленою  до ринкових змін, що значно зменшує ризики діяльності та дає змогу сформулювати стратегії розвитку підприємства з врахуванням як і внутрішніх, так і зовнішніх чинників впливу.

Необхідною умовою здійснення ефективного  планування на підприємстві є проведення попереднього прогнозування, зокрема довгострокового прогнозування основних тенденцій в економіці та основних напрямів розвитку галузі, прогнозування основних результатів фундаментальних науково-дослідних робіт, прогнозування потреби у продукції підприємства, прогнозування доступності ресурсів, прогнозування розвитку діяльності підприємства. Таким чином, ефективне прогнозування зміни зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства сприяє підвищенню ефективності стратегічного планування розвитку його діяльності [16].

Формування стратегії розвитку підприємства дає змогу визначити напрямок поведінки підприємства на ринку з врахуванням умов зовнішнього середовища та вірогідного характеру їх зміни; оцінити конкурентоспроможність та стратегічні конкурентні переваги підприємства; сформулювати глобальну мету його діяльності та цілі нею визначені; визначити ресурси, які необхідно залучити для досягнення поставлених цілей та забезпечити їх найбільш ефективне використання.

 

 

Шляхи вдосконалення стратегічного  планування

 

Розроблення стратегії розвитку підприємства повинна опиратися на такі принципи стратегічного управління:

• орієнтація на довгострокові глобальні цілі підприємства як господарчої системи та економічні інтереси його власників;

• багатоваріантність можливих напрямків  розвитку, яка обумовлена динамічністю зовнішнього середовища діяльності підприємства;

• безперервність розроблення стратегії, постійна адаптація змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі;

• комплексність розроблення стратегії, узгодженість стратегічних рішень за окремими напрямками діяльності підприємства, видами ресурсів, функциями тощо.

Таким чином, з метою вдосконалення та підвищення ефективності стратегічного управління, формування стратегії розвитком підприємства (у динаміці з урахуванням впливу чинників внутрішнього та зовнішнього середовища) має охоплювати такі основні складові:

1. Усвідомлення місії підприємства, яка є глобальною метою діяльності підприємства та визначає основний напрям стратегічного розвитку підприємства. Оцінка загального періоду формування стратегії, головною умовою якого є передбачуваність розвитку економіки в цілому та кон'юнктури споживчого ринку в тому числі.

2. Визначення стану зовнішнього  середовища та ступеня його впливу на діяльність підприємства. Формування ефективних форм взаємодії із зовнішнім середовищем та взаємозв'язків у внутрішньому середовищі підприємства. Оцінка сильних і слабких аспектів діяльності підприємства, що визначає можливості реалізації внутрішнього потенціалу підприємства і спрямована, насамперед, на виявлення рівня його конкурентоспроможності.

3. Вибір визначаючої стратегічної моделі розвитку підприємства з урахуванням стадії його життєвого циклу.

Розроблення найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей і  політики стратегічного управління розвитком підприємства, впровадження заходів, що спрямовані на реалізацію обраного варіанта стратегічної альтернативи: