Національна економіка: сутність, структура, механізми функціонування та цілі розвитку

1. Національна економіка: сутність, структура, механізми функціонування  та цілі розвитку

Національна економіка є історично сформованою  системою суспільного відтворення  країни, яка ґрунтується на використанні наявних національних ресурсів, забезпечує реалізацію національних економічних  інтересів країни та функціонує за об'єктивними економічними законами. Поняття національної економіки  в наукових дослідженнях останніх років¹ визначається як у вузькому, так і в широкому розумінні. У вузькому розумінні національна економіка є сукупністю економічних суб'єктів і зв'язків між ними, яка має просторово визначену і специфічно складену національну організаційну структуру, характеризується господарською цілісністю і спрямована на задоволення потреб суспільства у матеріальних і соціальних благах. У широкому розумінні національна економіка - це структурована в галузевому і територіальному просторі економічна діяльність у масштабах країни, що регулюється інституціональною системою, яка відповідає економічному, політичному та ідеологічному устрою (порядку), сформованому в цій країні.

Наукові визначення поняття "національна  економіка" базуються на двох підходах: технологічному та соціально-економічному. За технологічним підходом, національна економіка є сукупністю галузей, видів виробництв та характеризується обсягом виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, їх якістю, рівнем використання ресурсів тощо. Соціально-економічний підхід розглядає національну економіку як сукупність виробничих відносин, яким властиві певний рівень розвитку продуктивних сил, тип економічної системи, характер суспільного відтворення, специфічний господарський механізм, рівень життя населення, зовнішньоекономічні зв'язки.

Національній  економіці як цілісній системі властиві такі загальні ознаки: економічний  суверенітет держави; територіальна  та господарська цілісність; спільність економічного середовища, що формується єдиним законодавством, єдиною грошовою одиницею, спільною кредитною і фінансовою системою; наявність тісних економічних зв'язків між суб'єктами господарювання на основі поділу праці, праві власності; наявність єдиного економічного центру управління, який виконує регулюючу та координуючу функцію з використанням інструментів економічної політики (таким центром є уряд країни); єдина система економічного захисту та гарантії економічної безпеки.

Національна економіка характеризується взаємозв'язком  умов виробництва та його результатів  і формується як єдиний господарський  механізм із взаємозумовленими внутрішніми  процесами та явищами. Значний вплив  на особливості національної економіки  справляють історичні та культурні  традиції, географічне розташування країни, її роль у міжнародному поділі праці.

Базисними компонентами національної економіки, які її визначають, є: досягнутий рівень розвитку продуктивних сил; стан техніки та технологій, тенденції їх удосконалення; збалансованість і рівновага ринку; відносини власності; організація виробництва і система управління; принципи розподілу, перерозподілу та споживання благ; ресурсний потенціал. Основу національної економіки утворюють суб'єкти економічної діяльності, які виконують чітко визначені функції і об'єднані в єдину систему економічних взаємовідносин.

Як система  національна економіка включає  організаційну, структурну, функціонально-цільову, ресурсну та інституціональну підсистеми, характеризується економічними зв'язками і відносинами та функціонує в певному середовищі.

Організаційна підсистема об'єднує суб'єктів господарювання (організації, підприємства, галузі виробництва, сектори економіки, виробничі та територіальні комплекси) в єдиний господарський механізм та формує ієрархічні рівні функціонування та управління національною економікою. Зокрема, у цій системі органічно взаємодіють галузі, які виробляють товари (матеріальне виробництво - промисловість, сільське господарство, будівництво), і галузі, що надають послуги (сфера обслуговування - транспорт, зв'язок, торгівля, освіта, охорона здоров'я, культура). Природно, що співвідношення зазначених секторів діяльності, рівень їхнього розвитку, ефективність функціонування мають значні відмінності в різних країнах. Чим розвиненіший науково-технічний потенціал країни, тим досконалішою є система господарювання, тим краще використовуються переваги міжнародного поділу праці, тим вищі економічна та соціальна ефективність виробництва і рівень життя населення.

В організаційному  аспекті всі суб'єкти господарювання перебувають  у тісній взаємодії  і пов'язані багатьма інтеграційними зв'язками, об'єднані загальним потоком матеріальних ресурсів, які беруть участь у виробничому процесі, оборотом грошової маси, рухом цінних паперів, формами і правами власності, законодавством та системою міжнародних угод і договорів. Разом з тим їм властиві специфічні матеріальні умови виробництва, технологічні процеси, структура і розмір підприємств, інженерно-технічний та управлінський персонал тощо. Саме це визначає їхнє місце і призначення в економічній системі, а також особливості міжгалузевих організаційних зв'язків.

Національна економіка є багаторівневою системою і включає  такі ієрархічні рівні взаємовідносин: міждержавний рівень, тобто рівень взаємовідносин національної економіки окремої країни з іншими економіками, зі світовою економічною системою, міждержавними та регіональними об'єднаннями, світовими економічними інститутами; національний (макроекономічний) рівень, який характеризує масштаб внутрішньогосподарських взаємовідносин у національній економіці конкретної країни; регіональний рівень, до якого відносять такі утворення" як економіка регіону, спеціальних економічних зон, територій пріоритетного розвитку, міжгалузевих виробничих комплексів та взаємозв'язки між ними; мікрорівень, який включає рівень окремих структурних одиниць різних організаційно-правових форм господарювання, домогосподарства, а також відповідних ринків, на яких вони функціонують. Окремі дослідники цих проблем пропонують розширити рівневу характеристику функціонування національної економіки, виокремивши в ній нанорівень (рівень економік фізичних осіб), муніципальний рівень (рівень відносин місцевих економік) та внутрішньовиробничий рівень (рівень взаємозв'язків у конкретній організації, підприємстві, установі)¹.

Національна економіка має  складну структуру. В структурному аспекті національна економіка характеризується певними співвідношеннями, які складаються між галузями і видами діяльності, секторами економіки, економічними процесами, регіонами. Розрізняють такі види структур національної економіки: відтворювальну, галузеву, територіальну, інституційну, зовнішньоекономічну та технологічну (табл. 1.1).

Західна економічна наука  пропонує виокремлювати  технічну структуру, за якою поділ економіки здійснюється за ознакою участі суб'єктів у стадіях переробки і споживання матеріальних благ і послуг, а саме: первинне, вторинне, третинне виробництво. Первинне виробництво охоплює галузі первинного формування продукту виробництва, а саме: добувні підприємства, сільське господарство. Подальша переробка продукту зумовлює наявність вторинного виробництва - переробної промисловості, яка включає харчову, металургійну, легку та інші галузі. Процес доведення продукту та послуг до споживача визначає третинне виробництво, до якого належить сфера послуг, зокрема гуртової і роздрібної торгівлі, транспорту, побутового обслуговування населення, кредитних установ, інформаційно-консультаційних центрів, страхових агенцій.

Таблиця 1.1. Характеристика структур національної економіки

Структура економіки на макрорівні відображає найважливіші загальногосподарські пропорції, тобто  певні кількісні  співвідношення, співрозмірність окремих елементів економічної системи. Макроекономічні пропорції - це співвідношення елементів у рамках національної економіки. Пропорційність є важливою характеристикою економіки: якщо вона підтримується постійно - існує рівновага. Якщо постійно порушується, але все ж досягається, - режим розвитку не врівноважений, а якщо пропорційність не забезпечується, то це руйнує економічну систему. Розрізняють загальноекономічні пропорції, які характеризують співвідношення окремих сторін, елементів суспільного виробництва; міжгалузеві пропорції, що відображають співвідношення між галузями або комплексними галузями; внутрішньогалузеві пропорції, які характеризують співвідношення у межах однієї галузі; територіальні пропорції, що відображають територіальне розміщення виробничих ресурсів у межах країни, економічне співвідношення економічних районів, регіонів, територіально-виробничих комплексів, а також регіонів у виробництві та розподілі валового національного продукту.

Функціонально-цільова  підсистема спрямована на забезпечення ефективності та конкурентоспроможності національної економіки, зростання добробуту населення, підтримання рівноваги і збалансованості внутрішнього ринку; гарантування національної економічної безпеки країни та реалізацію її національних економічних інтересів.

Ресурсна  підсистема національної економіки характеризує здатність економіки до саморозвитку, можливості реалізації встановлених цілей і завдань та виконання нею системних функцій. Визначається передусім величиною сукупного економічного потенціалу (природно-ресурсного, виробничого, трудового, інвестиційного, науково-технічного), наявністю основних джерел ресурсів, рівнем використовуваних технологій, місткістю внутрішнього ринку.

Системні  функції національної економіки реалізуються через відповідні інституційні форми  і процеси, які  формують її інституційну підсистему. В цьому аспекті національна економіка є сукупністю домогосподарств, організацій, державних інститутів, інфраструктури, регіонів, які поєднані в єдиний організм багатосторонніми економічними зв'язками у межах певного природного середовища та державної території.

Окрім зазначених підсистем, внутрішня будова національної економіки включає процеси і явища, які виникають у процесі виробництва матеріальних благ (нестабільність, криза, циклічність, розвиток, зростання, регулювання); фактори виробництва (працю, капітал, ресурси, інформацію, науково-технічний прогрес, знання); результати діяльності суб'єктів національної економіки (ВВП, обсяги виробництва, доходи, продуктивність праці).

У національній економіці  нерозривно поєднуються  виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ, які характеризують відтворювальні аспекти  її функціонування. У практиці господарювання всі відтворювальні процеси розвиваються в єдності та взаємозв'язку за об'єктивними економічними законами, зазнають впливу чинників та середовища, які необхідно  враховувати під час прийняття управлінських і господарських рішень, виключають адміністративне втручання в їхній зміст і розвиток, вимагають комплексного та професійного підходу, скоординованих дій. Динаміка відтворювального процесу в національній економіці вимірюється за трьома основними параметрами: обсягами виробництва (обміну, споживання); темпами розвитку (зростання, падіння); пропорціями в системі відтворення, які характеризують збалансованість її елементів, рівномірність і стійкість розвитку. Порушення пропорцій (наявність диспропорцій) у відтворювальній, галузевій, технологічній чи регіональній структурі призводить до падіння ефективності та руйнування національної економічної системи.

У цілому основними  макроекономічними  параметрами, що характеризують національну економіку, є ефективність і  конкурентоспроможність, які засвідчують  її стан, тенденції, закономірності розвитку, місце і значення в системі світогосподарських зв'язків та світовій економіці.

Національна економіка функціонує в певному середовищі, елементами якого  є природно-екологічне, економічне, науково-технічне та інформаційне, політичне, соціальне, зовнішньоекономічне, духовне (рис. 1.1).

Національна економіка кожної країни як система, що розвивається, має  свої цілі. Вони можуть бути довгостроковими, пов'язаними з реалізацією загальної концепції моделі національної економіки країни і стратегії її розвитку, та короткостроковими, які конкретизують завдання у визначених проміжних періодах розвитку.

Національна економіка прямує до стабільності, ефективності та справедливості через  досягнення таких  довгострокових цілей: стабільне економічне зростання національного  продукту; високий  і стабільний рівень зайнятості; стабільний рівень цін; підтримання рівноважного зовнішньоторговельного балансу; гарантування економічної безпеки; підвищення якості та рівня життя населення.

Загалом цільова функція  національної економіки  є складною системою завдань, що класифікується за різними критеріями та ознаками - просторовими, суб'єктними, часовими і спрямована на максимізацію валового доходу і  доходу кожного суб'єкта, максимізацію рівня добробуту громадян, мінімізацію суспільних витрат, отримання соціального ефекту.