Методологічні проблеми макроекономічного прогнозування

Методологічні проблеми макроекономічного прогнозування  в Україні. 
 

ПЛАН: 

Вступ                                                                                         стр. 2

1. Сутність макроекономічного прогнозування             стр.2-6
2. Методологічні проблеми макроекономічного прогнозування стр.6-9
3. Особливості макроекономічного прогнозування в Україні стр.9-13

Висновок                                                                                         стр.13

Література                                                                                       стр.14 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    Майже всі види економічної діяльності в ринкових умовах передбачають використання прогнозу доходів, витрат, прибутків, ризиків, інформація про які необхідна  під час складання фінансових планів підприємств та проекту Державного бюджету. Прогноз як особлива функція науки пов’язує теорію із фактичними подіями, які наповнюють реальними значеннями аргументи функцій, що входять до складу прогнозних моделей або відіграють роль зворотних зв’язків. Він випробовує на актуальність отримані та використані економічні (і технічні) знання, що підносить його над іншими пізнавальними функціями науки. Тим самим прогноз cтворює умови для практичної перевірки наукових теорій та результатів наукової діяльності завдяки моніторингу та аналізу, які природно супроводжують прогностичну діяльність.

    Прогноз і план є засобами управління розвитком  економіки, що поєднує сучасні очікування та майбутню віддачу від капіталовкладень. Прогноз може сприяти отриманню значних доходів, особливо, коли він стосується визначення інноваційного вектора розвитку. Він також може запобігти великим втратам, особливо в разі попередження про кризові періоди. Використання прогнозу багатовимірне. Його актуальність зростає в ринкових умовах, а також в умовах високого ступеня невизначеності. 

1. Сутність  макроекономічного  прогнозування

    Методи  прогнозування - сукупність прийомів мислення, способів, які дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних, зв'язків, які властиві об'єкту прогнозування, а також їх виміру винести судження про можливий його розвиток у майбутньому. Залежно від способу прогнозування і наявності інформаційних даних методи прогнозування поділяють на фактографічні (формалізовані), експертні (інтуїтивні) і комбіновані. За рівнями агрегування показників розвитку народного господарства моделі   поділяються   на:  

- макроекономічні;  

- міжгалузеві;

- міжрегіональні;

- галузеві;

- регіональні.

Найефективнішим засобом прогнозування, особливо довгострокового, є динамічні та ігрові-імітаційні моделі.

    Макроекономічна методологія прогнозування економічної  динаміки є сьогодні найефективнішою, порівняно з іншими (наприклад, політекономічною), що дає змогу розробляти достатньо  точні прогнози економічної динаміки. Проте макроекономічне прогнозування дає більш-менш надійні (безсценарні) результати лише у короткотерміновому періоді. Цей короткотерміновий період (у середньому дещо менше одного року) є різним для різних економік залежно від зовнішнього лагу реакції економічної системи на застосування монетарних інструментів. Для великих економічних систем, як, наприклад, економіка США чи ЄС, він становить дещо менше півтора року; для малих систем, як наприклад, Україна, він дорівнює від чотирьох до шести місяців, тобто залежить від здійснюваних економічних процесів. Далі можливі різні сценарії розвитку подій.

    Макроекономіка, як нова наука, своїм змістовним наповненням  значно відрізняється від її попередниці  політекономії.

    Макроекономіка  – наука про національну економіку  як цілісну систему, в якій кожний інституційний сектор пов’язаний з іншими (домашні господарства, фінансові та нефінансові корпорації, сектор загального державного управління, закордон) конкретними аргументами та функціями. Це робить її вимірюваною, здатною до експерименту і, що важливо, дає змогу повторити експеримент. Макроекономічні процеси уявляються у передбачуваній послідовності, виключають невизначеність реакції інституційних секторів та ринків, що й дає можливість прогнозувати тенденції розвитку визначених процесів.

    Макроекономічна методологія вивела прогнозування  на рівень математичної мови. Упродовж останніх десятиліть винайдені інструменти  та методи макроекономічного управління, що дають можливість пом’якшити статистичну  картину циклів, наслідків економічних криз. Разом із цим природні процеси, які викликають цикли, не зникли. Їхнього впливу зазнають і інструменти макроекономічної політики, які до певної межі нівелюють циклічність. Тому під час прогнозування економічної динаміки важливо аналізувати не тільки показники стану національної економіки, але й застосування інструментів. Для організації наукової та аналітичної роботи з метою побудови прогнозів з використанням макроекономічної методології найбільш ефективними є такі документи: СНР-1993, Керівництво з платіжного балансу МВФ 1993, створене на основі методології СНР-1993, Керівництво з індексу споживчих цін: теорія та практика МВФ, а також макроекономічна теорія, та методологія, розроблені в Гарвардському університеті (США).

В моделях у форматі СНР використовуються такі основні макро-економічні показники: валовий внутрішній продукт (ВВП); чистий внутрішній продукт (ЧВП); валовий національний доход (ВНД); валовий національний наявний дохід (ВННД); валовий чистий скорегований наявний дохід.

Сучасні макроекономічні моделі, які використовують для прогнозування, мають такі базові функціональні залежності:

-      функцію споживання: C_р = f(Y, e _C) ;

-      інвестиційну функцію: I = f(Y, Y_(-1), e _I)  ,  I = f(r) ;

-      тотожність, що характеризує стан макроекономічної рівноваги:

Y = C_Р + I + С_G + NX ;

-      залежність платіжного балансу від валютного курсу: NX = f(e);

-      сукупну пропозицію, яку функціонально виражено або через агреговану виробничу функцію макрорівня (чи її різновиди), або черезкриву Філліпса:                              

Y = f(K,L);

де: С_Р – обсяг приватного споживання (домогосподарств);  

Y – дохід, ВВП;

e_C, e_і – змінні, що характеризують вплив збурень на обсяг приватного споживання та обсяг інвестицій; 

I  – обсяг інвестицій;

С_G – обсяг державного споживання;

NX – обсяг нетто-експорту (експорту мінус імпорту); 

e – валютний курс; 

r – ставка відсотка;

K – капітал; 

L – праця.

Оскільки  період прогнозування на основі цих  функцій, пов’язаних лише з категоріями  СНР, дуже незначний (один рік), для більш коректної побудови середньо- (5–10 років) та довготермінових (50-60 років) прогнозів доцільно, поряд із цими, використовувати моделі циклічності економічної динаміки, а також із функціями, що пов’язані: з інновацією як системним процесом; впливом світової економіки на національну економіку; а також із плануванням технологічного розвитку на основі точно визначених пріоритетів (форсайта тощо).

    Макроекономічне прогнозування — виявлення та аналіз закономірностей і тенденцій розвитку національної економіки, передбачення змін у ньому і створення наукової бази для економічної політики та державного регулювання економіки. 
Принцип наукової обґрунтованості передбачає, що прогнозування базується на системних знаннях про закономірності розвитку економіки; враховує реалії економічного, політичного і соціального життя країни, вітчизняний та світовий досвід, а також використовує систему наукових методик і методів. 
Принцип системності розглядає національну економіку, з одного боку, як єдиний об'єкт, а з іншого — як сукупність самостійних напрямків (блоків) прогнозування. 
Складовими макроекономічного прогнозу є прогнози розвитку: 
- окремих великих сфер і підсистем економіки (фінансів, грошового обігу, цін тощо);

-галузей і підгалузей; 
-видів виробництва; 
- природних ресурсів (земельних, водник, енергетичних, корисних копалин тощо); 
-трудових ресурсів; 
-науково-технічні; 
- соціальні (зайнятості, доходів, рівня життя тощо); 
- зовнішньоекономічні; 
- екологічні; 
- регіональні; 
- демографічні; 
- політологічні тощо.   

2. Методологічні проблеми макроекономічного прогнозування

    Макроекономічне прогнозування направлено на вирішення наступних основних задач:

• встановлення цілей розвитку, наприклад продовольчої проблеми; находження оптимальних шляхів і засобів досягнення цілей;
• визначення потреби в ресурсах для досягнення поставлених цілей розвитку;
• розробку дій різних органів по досягненню поставлених цілей розвитку;
• виявлення можливих дій протидіючих сил і їх впливу на вирішення проблеми.

Прогнози макроекономічних показників використовуються галузевими міністерствами, відомствами, підприємствами і їх об'єднаннями при розробці своїх прогнозів. На рівні держави задачі економічного передбачення повинні розглядатися взаємопов'язано. В процесі розробки прогнозу макроекономічного показника аналізується взаємодія цілей, способів і засобів їх досягнення, а також визначаються необхідні ресурси для реалізації. За характером прогноз цього рівня наближається до плану. Так, при прогнозуванні принциповою є наступна схема:

• цілі — теоретично досягнуті;

• шляхи  і засоби досягнення — можливі;

• ресурси  — імовірнісні.

При плануванні принципова схема виглядає інакше:

• цілі — рекомендовані чи обов'язкові;

• шляхи  і засоби досягнення — детерміновані, чи однозначно визначені;

• ресурси  — обмежені.

Макропланування тісно пов'язане з макропрогнозуванням, включає бюджетне і податкове планування, розробку державних програм, замовлень тощо. Основні напрямки економічного планування і прогнозування в масштабах країни визначають:

• суспільні потреби і необхідні для їх задоволення ресурси — матеріальні, трудові, фінансові;
• раціональні шляхи використання цих ресурсів;
• забезпечення збалансованості розвитку між сферами, галузями, видами діяльності і регіонами країни.

Прогнози  макроекономічних показників, що використовуються в плануванні в якості засади для обґрунтування планів держави і регіонів, що враховуються в розрахунках:

• бюджетних планів;
• індикативних планів всієї країни і їх регіонів;
• державних програм;
• планів державних, регіональних і муніципальних підприємств, що входять в підприємницький сектор економіки країни.

Методологія прогнозування макроекономічних показників заснована на методології прогнозування:

1) загальнонаукові  чи логічні методи;

2) міжнаукові;

3) приватнонаукові.

На макрорівні повинні бути визначені головні соціально-економічні задачі розвитку народного господарства. До глобальних пріоритетів розвитку економіки будь-якої країни належать:

• підвищення рівня і якості життя;
• забезпечення цілісності території;
• забезпечення розширеного відтворення в майбутньому.

Пріоритети  розподіляються на дві групи:

1. структурні пріоритети — розвиток окремих галузей чи регіонів; пріоритети науково-технічного прогресу;
2. пріоритети в сфері удосконалення управління і господарського механізму.