Методи організації виробничих процесів

Форма одиночного виробництва поширена на підприємствах  які виготовлюють складні вироби і системи спеціального призначення.

Серійне виробництво характеризується:

• виготовлення виробів партіями, які періодично повторюються;
• обмеженою номенклатурою вироблених виробів;
• застосування універсального і спеціального устаткування;
• групування робочим і предметним принципами;
• закріплення за робочим місцем обмеженої кількості деталеоперацій;
• середньою кваліфікацією працівників;
• детальною розробкою технологічних процесів;
• об’єктом планування, нормування, обліку є вузли і деталі виробу;
• відносно більшими витратами на підготовку виробництва повних виробів порівняно з одиничним типом виробництва.

Цей тип  виробництва поширений на підприємствах, які випускають складні вироби і  системи спеціального призначення, що швидко змінюються за конструкцією.

Залежно від розміру партії розрізняють  дрібносерійне, середньосерійне та великосерійне виробництво.

Основним  завданням виробництв серійного  типу є забезпечення періодичності  виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування, площ та робітників.

Для вирішення  цього завдання важливе значення мають такі нормативи:

• розмір премій (серій) виготовлення виробів;
• нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску – випуску;
• тривалість виробничих деталей, вузлів серій виробів;
• випередження запуску – випуску партій, деталей і складальних одиниць;
• запаси.

Основним  нормативом у серійному виробництві  є визначення серії виробів і  нормативного розміру партії запуску  заготовок, деталей у виробництві.

Збільшення  розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці за рахунок зменшення кількості  переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчого – завершального  часу в середньому на одну деталь, а  також зменшення трудомісткості операцій в результаті їх багаторазового повторення. Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшення тривалості виробничого  циклу, запаси деталей у незавершеному  виробництві, що потребує додаткових складських площ, при цьому уповільнюється оборотність  обігових коштів. Тому необхідно визначити  такий розмір партій. Який забезпечив би ефективну діяльність підприємства.

Масове  виробництво має такі особливості:

• вироби виготовляються у великих кількостях;
• застосовується спеціалізоване і спеціальне устаткування, пристрої та інструменти;
• робочі місця розуміються за ходом технологічного процесу обробки виробів (предметний принцип);
• робочі місця спеціалізуються на виконанні однієї будь-якої операції;
• технологічний процес розробляється детально;
• об’єктом планування, нормування та обліку є деталі, операції;
• робітники можуть мати порівняно невисоку кваліфікацію;
• підготовка виробництва нових виробів потребує найбільших витрат (порівняно з іншими типами виробництва).

Такий тип  виробництва властивий в основному  виробам широкого вжитку. Цей тип  виробництва створює передумови для поглиблення спеціалізації  та підвищення продуктивності праці, що веде до збільшення ефективності виробництва.

Крім  загальноприйнятих типів виробництва  існують нетрадиційні ( специфічні) типи. Це змішаний метод організації  виробничих процесів, який поєднює методи велико серійного та масового виробництва. Він застосовується для усунення таких недоліків масового та серійного виробництва, як організація не на конкретного споживача і його вимоги, а не середні стандарти, а також, труднощі переналагодження виробництва, пов’язані із застосуванням значної кількості спеціального обладнання.

Окремо  виділяють дослідне виробництво, в  якому виготовляють зразки або партії виробів для проведення дослідних  робіт, випробувань доопрацювання  конструкцій. За дослідними зразками розробляється конструкторська та технологічна документація для серійного або масового виробництва. За своїми характеристиками дослідне виробництво близьке до одиничного.

За ознаками типу виробництва можна характеризувати  виробничі підрозділи; від робочого місця до підприємства в цілому. При цьому важливою кількісною характеристикою  є рівень спеціалізації робочих  місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт  закріплення операцій – це середня  кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце  за місяць.

3.2. Характеристика і структура методів організації виробничих процесів

3.2.1. Типи виробництва.

Любе  промислове виробництво розрізняють  по структурі і по об’єму випускаючої  продукції, а також різній його номенклатурі. В залежності від цього робочі цехи, місця, підприємства розділяють на декілька видів – типів виробництва.

Основною  ознакою поділу підприємства на типи виробництва є спеціалізація  робочих місць.

Типи  виробництва – це комплексна характеристика організаційно – технічного рівня  виробництва, яке являє собою  сукупність номенклатури продукції, об’єм  виробництва, повторюваність продукції, характеристика загрузки робочих місць, собівартість продукції.

КЗО = число  всіх технічних місць / число робочих  місць.

Є тпакі типи виробництва: одиничне, серійне, масове.

Одиничний тип виробництва – це широка номенклатура і виликий об’єм випуску однакових виробів. Обладнання має бути універсальне, оснастка універсальна, кваліфікація працівників висока, собівартість висока. Коефіцієнт закріплення операцій (КЗО) >40. Робочі місця не мають закріплених за ними операцій і загружаються без визначеної черги по мірі того, що можна виготовляти на даному обладнанні.

Серійний  тип виробництва – це є обмежена номенклатура виробів, які періодично повторюються. Вироби запускаютьсяу виробництво серіями, деталі партіями у визначеній і встановленій періодичності. Для серійного виробництва використовують спеціальне обладнання. В залежності від масштабів, номенклатури, рівнярівня спеціалізації розрізняють дрібно - , середньо - , крупно – серійне виробництво.

Дрібно  – серійне – випуск продукції  у невеликій кількості різної номенклатури КЗО21:40

Крупно  – серійне – випуськає продукцію вузької номенклатури, але в великій кількості

КЗО 2:10.

Середньо  – серійне – це проміжне між  дрібно – крупносерійним.

Масове  виробництво – це обмежена номенклатура з великою кількітю випуску. Тут використовують спеціальне обладнання, собівартість низька, широко використовують станки автомати, автоматизовані лінії КЗО = 1.

Кожному типу виробництва відповідають свої методи організації.

Методи  організації виробництва – це спосіб здійснення виробничого процесу, який являє собою сукупність засобів  і прийомів його реалізації і характеризується рядом принципів, головним з яких є взаємозв’язок послідовність  виконання операцій технологічного процесу з порядком розміщення обладнання і ступінь безперервності виробничого  процесу.

Три методи організації виробництва:

1) непотоковий (одиничний);

2) потоковий;

3) автоматизований;

 

 

2. Організаціяне потокового виробництва.

Непотокове виробництво характеризується слідуючими паказниками:

1)всі  робочі місця розміщуються по  однотипних групах обладнання  без будь – якого зв’язку  з послідовним виконанням операцій;

2)на робочих  місцях обробляються різні по  конструкції і технології виготовлення  предмети праці, так як їх  випуск обчислюється одиницями;

3)технологічне  обладнання в основному універсальне;

4)деталі  переміщуються в процесі виготовлення  складними маршрутами, у зв’язку з цим виникають великі перериви в оборобці із – за очікування їх на проміжних складах і в підрозділах відділів технічного контролю. Кожний робітнпик отримує деталь для виготовлення слідуючої операції не з попередньої операції, а з проміжного складу або від контролера ВТК.

Непотоковий метод використовують переважно в одиничному і серійному виробництвах.

Залежно від номенклатури виробів та їхньої кількості він може мати різні  модифікації:

Одинични – технологічний – коли окрпемі предмети праці одиницями або невеликими партіями, які не повторюються передаються далі по технологічниму процесу;

2)партіонно – технологічний – предмети праці надходять на іншу операцію  технологічного циклу партіями, які періодично повторюються.

З одного боку, це дає змогу зменшити кількість  переналагоджень устаткування, внаслідок  чого поліпшується його використання, зменшуються затрати на його використання, зменшуються затрати на підготовчо – завершальні роботи, спрощується оперативне планування і облік.

З іншого боку,  збільшується обсяг незавершеного  виробництва, потрібно більше складських приміщень, а це приводить до додаткових витрат.

У цьому  методі важливу роль відіграє визначення оптимальної партії, при якій будуть мінімальні затрати на її виготовлення.

3)предметно  – груповий метод – вся  сукупність предметів праці розподіляється  на технологіно подібні групи. Обробка предметів праці здійснюється за приблизно одинаковою технологією і потребує однакового устаткування. Це дає змогу створювати для обробки спеціалізовані дільниці, підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва.

Кількість устаткування в непотоковому виробництві обчислюється для кожної групи однотипних, технологічних взаємозамінних верстатів:

М – кількість  верстатів у технологічній групі;

n – кількість  найменувань предметів, які обробляються  на даному устаткуванні;

Ni – кількість предметів і – го найменування (за рік);

ti – норма часу на обробку ітого предмета;

Тр – плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за розрахунковий період (год);

Кн – коефіцієнт виконання норм часу.

Недоліки  потокового методу виробництва:

Устаткування  в непотоковому виробництві універсальне, робітники – універсали високої кваліфікації.для непотокових методів характерне послідовне поєднання операцій, що поряд зі складними маршрутами збільшує тривалість виробничого циклу.

 

3.  Організація поточного виробництва.

Потоковий метод виробництва – це такий  метод, при якому предмет праці  в процесі обробки проходить  по встановленому найкоротшому маршруту з заздалегідь фіксованим темпом. Найважливіша умова поточної організації  виробництва є концентрація в  одному виробництва випуску однакової  або конструктивно – технологічно подібної продукції.

Признаки  потокового виробництва:

-  розділяє  виробничий процес на окремі  операції і надовго закріплює  за визначеним робочим місцем;

спеціалізація кожного робочого місця на виконання  визначеної операції з закріпленням одного або декількох подібних предметів  праці;

узгодження  і ритмічне виконання  всіх операцій на основі єдиного розрахункового ритму поточної лінії;

розміщення  робочих місць в строгій відповідній  послідовності  технологічного процесу;

передача  оброблюваних деталей з операції на операцію з мінімальною перервою і при допомозі спеціального транспортного  обладнання.

Основна ланка потокового виробництва –  це потокова лінія, тобто сукупність спеціалізованих робочих місць, розміщених у відповідності з  технологічним процесом.

Потокові  лінії класифікують:

1)по номенклатурі  оброблюваних виробів:

постійно  – потокові однопредметні лінії за ними закріплені на тривалий термін обробка або збір одного найменування продукція, що можливе при умові масового виробництва.

постійно  – потокові багатопредметні лінії  на них ведеться обробка декількох  найменувань виробів, які подібні  в конструктивному і технологічному відношенні без переналадки обладнання, що можливо при серійному виробництві;