Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, практичні)

У навчанні військовослужбовців показ  можна використовувати і як окремий  метод навчання (наприклад, показ  бойової техніки та зброї військової частини, заняття в музеях, лабораторіях, на виставках, полігонах, танкодромах, тактичних полях, смузі перешкод, спортивному містечку та ін.), і як дидактичний прийом (наприклад, під  час розповіді, пояснення, лекції, проблемного  заняття та ін.). Залежно від мети занять, теми і підготовленості воїнів показ може передувати вищезазначеним заняттям, бути основним видом проведення занять або доповнюючим.

Дієвість показу передусім залежить від всебічної його підготовки. Тому військовий педагог особисто повинен  чітко уявити усі аспекти показу, добре опанувати його методику і  методично правильно демонструвати  предмет. Окрім навчальної функції, кожен показ, особливо з тактико-спеціальної, технічної, спеціальної та інших  видів загальновійськової підготовки, проведений в умовах, наближений до бойових, несе виховні, розвиваючі та психологічні функції. Здійснюючи показ, офіцер повинен  створити вигідні психологічно та дидактично обгрунтовані умови воїнам для спостереження за предметом показу. Безумовно, слід обов'язково керувати цими спостереженнями за допомогою спеціальних методичних прийомів.

Показ як навчальний прийом часто  використовується під час організації  та проведення занять практичним методом, що має велике значення для всебічної  підготовки військовослужбовців. Глибоке  опанування воїнами теоретичного матеріалу  суттєво залежить від практичного  його закріплення, тому що практика є  критерієм і показником ефективності всього процесу навчання. Ця група  методів посідає надзвичайно  важливе місце у практиці підготовки військ. Власне, найбільш актуальним  тут є прислів'я: “Теорія без  практики є мертвою”, тому що воїни  на полі бою, в першу чергу, перемагають  практичними діями, а не теоретичними розмірковуваннями.

Отже, у Збройних Силах України у навчально-пізнавальній діяльності військовослужбовців використовують такі основні методи навчання усного викладання навчального матеріалуяк розповідь, пояснення, оповідання, лекція; обговорення матеріалу, що вивчається: бесіда, семінар, дискусія, "мозкова атака", інтелектуальна розминка, які використовуються у поєднанні з наочними методами, такими як показ, демонстрація, ілюстрація тощо. 

РОЗДІЛ  ІІІ

ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Практичні методи включають різноманітні практичні заняття у вигляді тактико-спеціальних, спеціальних, технічних, вогневих і ряду інших занять загальновійськової підготовки. Особливе та надзвичайно важливе місце серед практичних методів посідають тактико-спеціальні заняття і навчання, навчання військ різної модифікації, які безпосередньо формують, розвивають і вдосконалюють бойову майстерність військових частин і підрозділів.

Тут необхідно зробити одне суттєве  зауваження. У підручниках з військової педагогіки не визначено практичні  методи навчання, а є тільки “практичні роботи” або “метод практичних робіт” [6, 24]. Автори підручника "Військова  педагогіка" їх відносять до форм навчання [4, с.170-174]. У цих джерелах визначено такі види практичних робіт:

• обслуговування і ремонт бойової техніки та озброєння;
• обладнання вогневих позицій;
• виконання навчально-бойових задач під час тактичних навчань та бойових стрільб;
• несення вартової та інших видів служб.

При цьому робиться суттєве зауваження про те, що ці заходи можна вважати  методом навчання тільки тоді, коли вони, окрім технічного або інших  завдань, мають і дидактичне [4, с.192]. Таким чином, автори не визначають перелічені заходи як безпосередньо дидактичні методи, а тільки як допоміжні та побічні. Безумовно, це свідчить про  їх певне нерозуміння ролі цих  методів у навчанні військовослужбовців. Тому ці методи “випадають” з поля зору військових педагогів і не знаходять дидактичного обгрунтовування.

Типовими видами практичного навчання військ і штабів, під час здійснення яких використовується методика практичного  заняття, є групові вправи, лабораторні  роботи, вправи, обслуговування бойової  техніки та озброєння, виконання  різних видів службових і бойових  задач тощо. Наприклад, груповими вправами вважаються тактичні (тактико-спеціальні) заняття і навчання, часткові і комплексні тренування, командно-штабні навчання, навчання військ під час вивчення тактичних і тактико-спеціальних дисциплін і вони становлять основу практичного навчання військовослужбовців і військових підрозділів з організації та забезпечення бойових дій підрозділів і управління ними в бою.

Залежно від місця проведення цих  занять можна виділити, наприклад, класні, польові практичні заняття, а  за кількістю учасників - індивідуальні  та колективні, за характером навчально-пізнавальної діяльності - теоретичні, теоретико-проблемні, практичні, практично-проблемні та ін.

Вихідні дані щодо методики проведення заняття, його зміст і забезпечення військовий педагог отримує під  час інструкторсько-методичних і  показових занять, які організуються відповідними старшими начальниками. Але у будь-якому разі однією із загальних умов досягнення мети заняття є особиста підготовка педагога. Ця підготовка має такий алгоритм дій:

• з'ясування мети і змісту заняття;
• вивчення відповідних положень Бойового статуту, методичних посібників з організації заняття;
• обмірковування та обгрунтування навчальних проблем і послідовності їх опрацювання;
• опрацювання на навчальному місці усіх аспектів методики проведення заняття з приділенням особливої уваги використанню бойової техніки та зброї;
• передбачення ймовірних дій вірогідного “противника” і варіантів реакції на них;
• складання плану-конспекту;
• забезпечення особового складу необхідною літературою і методичними посібниками;
• організація самостійної роботи особового складу.

Суттєвим аспектом підготовки до заняття  є визначення місця проведення, яке  вибирають, виходячи з його змісту і  методики. Наприклад, така ділянка місцевості має забезпечувати можливість опрацювання найрізноманітніших практичних дій залежно від характеру заняття. Наприклад, для організації наступальних дій необхідними є одні умови, а для оборони – зовсім інші. Тому до початку заняття і під час його проведення слід відповідним чином обладнати місце заняття. Це можуть бути окопи, траншеї, ходи сполучень, різні загородження тощо.

Після цього військовий педагог  складає план-конспект, який містить  короткий зміст заняття і методику його проведення. Характер його оформлення залежить від багатьох факторів. Серед  них основними є: тема і зміст  заняття, наявність дидактичної  інфраструктури та її стан; підготовленість  воїнів; особистий досвід і майстерність військового педагога; характер проведення заняття (традиційні або нові сучасні  методи). План-конспект має бути чітким, конкретним, змістовним, зручним для  використання, містити основні навчальні  питання і методику їх опрацювання. Його затверджує вищестоящий начальник.

Підготовка особового складу до практичного заняття включає:

• активну участь воїнів у теоретичних заняттях;
• підготовку навчально-матеріального забезпечення практичного заняття;
• вивчення відповідних положень Бойового статуту, методичних посібників та іншої літератури, в якій викладається зміст заняття і характеристика дій воїнів;
• проведення інструктажу, який є суттєвим аспектом підготовки практичного заняття. У зв'язку з цим його можна, напевно, визначити як окремий важливий етап підготовки будь-якого практичного заняття. Характер і методика інструктажу мають переважно практичний зміст. Тому цей метод доцільно відносити до практичних методів навчання військовослужбовців;
• розучування практичних дій та їх удосконалення шляхом вправ і тренувань;
• надання допомоги молодим командирам в опрацюванні методики проведення заняття на навчальному місці, у написанні плану-конспекту і загальній підготовці до заняття;
• доведення засобів безпеки та ін.

Підготовка матеріально-технічного забезпечення практичного заняття  передбачає підготовку його дидактичної  інфраструктури. Безумовно, кількість  та характер матеріальних засобів практичного  заняття визначаються його темою  і методикою, а також лімітом, який встановлено у відповідних  документах. Усі засоби матеріального  забезпечення має бути підготовлено напередодні практичного заняття. Предметами матеріального забезпечення, наприклад, тактичного заняття можуть бути: навчальні імітаційні гранати  та міни, навчальні та холості набої, вибухпакети, сигнальні та освітлювальні патрони, навчальні димові гранати, мішені, макети, радіокеровані мішені та ін. Під час проведення нічних занять додатково використовуються сигнальні ліхтарики, освітлювальні указки, прилади нічного бачення та ін.

Імітація, яка створюється за допомогою  цих засобів, має бути спрямованою  на моделювання умов сучасного бою  і забезпечення високої ефективності заняття.

Така методика підготовки та проведення будь-якого практичного заняття  у цілому забезпечує його якість і  досягнення позитивних результатів  у бойовій підготовці. Під час  закріплення та удосконалення у  воїнів практичних навичок і умінь  широко використовуються вправи, які  є різновидом практичних занять.

Більш якісному проведенню практичних занять сприяє методично правильно  проведений інструктаж - короткі, лаконічні та чіткі вказівки щодо виконання тих чи інших дій. Він, як правило, передує проведенню різних вправ, практичних робіт і характеризується дуже стислою формою викладання вказівок про місце, час і послідовність певних практичних дій.

Дидактична цінність інструктажу  полягає у тому, що він забезпечує підготовку воїнів до навчальної та іншої  діяльності за допомогою практичного  показу послідовності її виконання, мовного пояснення змісту і умов оптимального вдалого здійснення. Правильний з методичного погляду інструктаж ефективно поєднує теоретичні знання воїнів, які вони отримали раніше, з  тими діями, які вони будуть виконувати під час запланованих занять з  тактичної, тактико-спеціальної, технічної, загальновійськової та інших видів бойової та гуманітарної підготовки. Зв’язуючи теоретичні знання з практичними навичками та умінням, методично правильний інструктаж формує у свідомості воїнів модель дій, яку вони повинні виконати. Відтворення у свідомості воїнів оптимальних моделей зброї, бойової техніки або певних практичних дій не тільки запобігає виникненню помилкових варіантів мислення, але, передусім, забезпечує правильне зорове уявлення про порядок реалізації визначених дій, які випливають зі змісту діяльності та характеру виконаних функцій.

Конкретний зміст інструктажу, його специфіка та особливості визначаються дидактичною метою, методичним задумом, специфікою предмета, навчальною базою, рівнем підготовленості воїнів, педагогічною майстерністю офіцерів. Але, незалежно  від цих обставин, кожен учасник  інструктажу має знати мету, завдання і порядок здійснення заняття  та послідовність виконання власних  дій. Місце проведення інструктажу  має відповідати тому місцю, де буде здійснюватися запланований захід. Це можуть бути світлиці, методичні  класи, спортивна зала, полігон та ін. Окрім цього, методично обгрунтований інструктаж використовує такі прийоми: розповідь, пояснення, показ, демонстрація та ін. Особливу дієвість має, безумовно, правильний показ відповідних дій.

Отже, якісне проведення інструктажу  сприяє його ефективності та забезпечує дієвість практичного заняття. Урахування вищезазначеного алгоритму дій  і умов його здійснення сприяє виконанню  ним своєї дидактичної функції. Але необхідно зробити суттєве  зауваження щодо відношення інструктажу  до практичних методів навчання. У  всіх підручниках з військової педагогіки інструктаж відносять до методів  усного викладення матеріалу. Але зміст  і методика його проведення свідчать про переважно практичний характер інструктажу і тому наполегливо  вимагають його віднесення до практичних методів навчання. Тому, на думку  автора, інструктаж є практичним методом  навчання військовослужбовців.

Вправи - це планомірно організоване, свідомо осмислене багаторазове повторення певних дій і прийомів, які ускладнюються, з метою формування, закріплення та удосконалення у воїнів практичних навичок і вмінь (рис.17). Під час вправ воїни оволодівають практичними діями застосування і обслуговування бойової техніки та зброї, способами вирішення тактичних, вогневих і технічних завдань, виконання стройових і гімнастичних прийомів, дій на тактичному полі, на техніці.

Таким чином, практичні методи поділяються  на: практично-репродуктивні; практично-евристичні; практично-дослідницькі (проблемні). Вони включають практичні заняття, групові  вправи, лабораторні роботи, вправи, обслуговування бойової техніки  та озброєння, несення вартової, бойової  та інших видів служб тощо. Наприклад, основними різновидами занять у  військах зв'язку з групових вправ  є тактико-стройові заняття, окремі та комплексні тренування, тактико-спеціальні заняття і навчання, командно-штабні навчання, навчання військ. 

Висновки

Виходячи з  мети та завдань даної роботи, можна сформулювати такі висновки:

По-перше, термін "метод навчання військовослужбовців" означає спосіб спільної діяльності суб'єктів та об'єктів навчання, що спрямована на оволодіння військово-професійними знаннями, навичками та уміннями, різнобічний розвиток розумових і фізичних здібностей військовослужбовців, формування у них необхідних якостей до виконання службових обов'язків.

По-друге, в основі традиційних методів навчання лежить усне викладання навчального матеріалу, яке поділяється на: словесно-інформаційне; словесно-евристичне; словесно-проблемне; словесно-дослідницьке. Воно включає різні види розповідей, пояснення, оповідання, лекції. Наочні методи використовуються у поєднанні із усними, так і з практичними методами навчання. Вони сприяють більш ефективному сприйнятті нових знань та полегшують розуміння нового матеріалу.