Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, практичні)

Пояснення - це переважно монологічна  форма викладення навчального матеріалу, коли є необхідність доведення або  обгрунтування певного положення (закону, принципу), розкриття основи взаємодії в бою, сутності різних військових явищ, аналізу актуальних міжнародних і військових відносин та іншої різноманітної інформації.

Пояснення виконує свою навчально-виховну  функцію тільки у тому разі, коли військовий педагог постійно пам'ятає про такі його елементи: пізнавальний, рефлексивний, емоційний і нормативний. Відповідна модуляція голосу, правильна  мова і слушно вибрані слова, які  відповідають рівню розвитку воїнів, відіграють суттєву роль у поясненні. У зв'язку з тим, що воно має впливати на почуттєву сферу особистості  військовослужбовця, військові педагоги повинні постійно емоційно посилювати зміст матеріалу, що вивчається. Для  підсилення ефекту пояснення можна  також використовувати різні  наочні засоби (картини, таблиці, моделі, муляжі тощо).

З практики дидактично-виховної роботи відомо, що надмірне збільшення часу на пояснення викликає стомлюваність  і зниження уваги військовослужбовців. Цей недолік пояснення можна  компенсувати, епізодично використовуючи під час його проведення елементи дискусії, опиту, розповіді та різноманітних  прийомів проблемного навчання.

Пояснення, яке є самостійним  методом викладання навчального  матеріалу, може також становити  суттєвий прийом інших методів навчання. Наприклад, лекції, показу, практичного  заняття, вправи, інструктажу.

Широке застосування у навчальній практиці військ має лекція. Головна різниця між лекцією, розповіддю та поясненням полягає у тому, що лекція використовується для розгорнутого теоретичного повідомлення, наукового аналізу та обгрунтування складних і об'ємних військово-наукових проблем. Її типовими ознаками, перенесеними з методики вищої військової школи, є систематичність, логічна послідовність, наукова обгрунтованість, які полегшують її сприйняття і розуміння, тривалість (як правило, лекція триває дві навчальні години), запис плану і рекомендованої літератури, уведення і характеристика певних загальних і військово-наукових аспектів, розкриття і деталізація навчальної проблеми, завершальні висновки військового педагога, відповіді на запитання військовослужбовців.

Безумовно, лекція порівняно з розповіддю і поясненням вимагає від воїнів значних зусиль і розумової підготовки. Наприклад, під час пояснення  підвищену увагу і емоційний  інтерес воїнів можна викликати  та підтримувати за допомогою ораторської  майстерності військового педагога, що сприяє сприйманню і розумінню  теми, яка вивчається. Але для  лекції цього недостатньо. Основні  її типові ознаки передусім припускають існування інтелекту у воїнів, вимагають підвищеної уваги та розвинутого мислення. У зв'язку з цим, лекція, як навчальний метод, вимагає від військового педагога грунтовного володіння матеріалом, що вивчається, уміння викликати поглиблений інтерес до проблеми, майстерне її викладення, спонукання до неї позитивної мотивації, уміння керувати розумовою діяльністю об'єктів навчання.

Розрізняють кілька типів навчальних лекцій. Наприклад, В.Оконь їх класифікує на традиційні (зміст матеріалу дається у готовому для запам'ятовування вигляді), проблемні (аналізується певна наукова або практична проблема) і розмовні (грунтується на переплетенні розмовних фрагментів лекції з відповідями слухачів або виконанням ними певних теоретичних або практичних завдань).

За відповідної підготовленості  воїнів строкової служби, офіцерів та прапорщиків, а також студентів  військових інститутів можна використовувати: курсові та монографічні лекції;  лекції-дискусії;  лекції-консультації;  програмовані лекції; лекції з використанням техніки зворотного зв'язку та ін.

Незалежно від форми проведення лекції та її дидактично-виховних завдань  вона складається з трьох частин: вступної, основної та заключної. У вступній частині воїни отримують інформацію про мету, тему і проблеми лекції. Основна частина дає всебічний аналіз проблем, які вивчаються, та їх систематизацію. У заключній частині здійснюється короткий аналіз розглянутих під час лекції проблем, формулюються висновки і визначаються завдання для самостійної роботи.

Отже, лекція - це розгорнуте теоретичне викладення, науковий аналіз теоретичних  і практичних проблем, великих за обсягом, логічною побудовах та тісно  поєднаних з поясненням, розповіддю і доведенням.

Головний недолік усного викладення навчального матеріалу, який полягає  у монолозі, компенсується методами обговорення матеріалу, що вивчається. Ця група методів передбачає колективну навчально-пізнавальну роботу суб'єктів і об'єктів навчання та забезпечує активний зворотний зв'язок у процесі навчання. Такий характер спільної роботи військового педагога з воїнами визначається діалогом (від грец. dialogos - розмова між двома або кількома людьми).

Обговорення матеріалу, який вивчається, у військовій дидактиці має за мету допомогти об'єктам навчання в невимушених обставинах всебічно проаналізувати специфіку і зміст  навчального матеріалу, правильно  осмислити та закріпити і, відповідно, обгрунтувати його, навчити використовувати у їх військово-практичній діяльності. Ця група методів навчання у сполученні з іншими методами широко застосовується у процесі навчання військовослужбовців.

Основні різновиди цієї групи методів: бесіда, мозкова атака, інтелектуальна розминка, дискусія, ділова гра, семінар  та ін.

Бесіда - метод словесного обговорення матеріалу, що вивчається, є найпоширенішим у навчанні військовослужбовців. Вона є діалоговим методом навчання і має певні пошукові та активізуючи властивості. Бесіда здійснюється у формі цілеспрямованої і старанно підготовленої розмови військового педагога з воїнами. При цьому він знає відповіді на всі запитання, які підготовлено заздалегідь для обговорення з підлеглими. Основні різновиди навчальної бесіди: вступна (проводиться з воїнами як підготовка до групових, тактично-стройових, тактичних та інших практичних занять, до вивчення нового матеріалу), повідомлююча (базується на спостереженнях, певних документах та ін.), бесіда-повторення (проводиться для закріплення навчального матеріалу), контрольна (використовується для перевірки знань, які засвоєно), репродуктивна (використовується для відтворення матеріалу, який було засвоєно раніше), катехізисна (спрямована на відтворення відповідей, які вимагають тренування пам’яті), евристична (військовий педагог за допомогою вміло поставлених запитань і скеровує об’єкти навчання на формування нових знань, висновків, правил, законів, логічних обгрунтувань, використовуючи наявні знання і досвід) та ін.

Метод бесіди, який вважається дієвим способом розвитку розумових процесів і формування необхідних властивостей захисника Вітчизни, використовується у тих випадках, коли проблеми, які  слід обговорити, є надмірно складними  і воїни не в змозі їх зрозуміти  як самостійно, так і під час  проведення занять іншими методами. Бесіду можна застосувати як окремий  прийом навчання під час лекції для  більш дохідливого пояснення  певних її складних положень. Після  лекції рекомендується її використовувати  для поглиблення знань, які вимагають додаткової самостійної роботи, а також з метою обговорення і контролю рівня опанування.

Результативність бесіди, а також  ряду інших методів навчання залежить від уміння організувати під час  їх здійснення дискусію, яка є дійовим методом обговорення питання, яке вивчається. Вона передбачає колективне обговорення якоїсь спільної проблеми, під час якого пізнається істина.

Різні види навчальної дискусії можна  застосовувати під час дидактичної  роботи з різними категоріями  військовослужбовців.

В.Оконь пропонує три види дискусії: ”побіжна” (виникає стихійно під час розгляду і обговорення складних питань, які цікавлять більшість воїнів), дискусія, яка спрямована на формування переконань, і справжня навчальна дискусія (спеціально організовується для розгляду важливої дидактичної проблеми). Також існують інші види дискусії. Можна виділити: спостережну дискусію (участь у ній бере тільки певна частина особового складу, а інша - тільки спостерігає), багаторазова дискусія (воїни спочатку вивчають і розглядають проблему в малих групах, а потім результати обговорення в цих групах дискутують у складі підрозділу), лімітована дискусія (у 5-7-особових групах протягом 5-10 хвилин дискутуються певні дидактичні проблеми), конференційна дискусія (вимагає всебічної підготовленості до неї кожного учасника, у зв'язку з цим відбувається, як правило, тільки в тих середовищах, які мають відповідну розумову підготовку, наприклад, у військових інститутах, де дидактичні проблеми дискутуються у секціях, а тільки потім на пленарному засіданні).

Деякі види дискусії стали самостійними методами навчання, які визначаються як активні. Це, наприклад, круглий стіл, ”мозкова атака” та ін.

Навчальні дискусії можуть викликати  інтерес до їх предмета, безумовно, тільки тоді, коли їх уміло організовано. Попередня підготовка військового  педагога полягає у визначенні дидактичної  проблеми, а звідси й теми дискусії, її поділу на питання, що обговорюються. Підготовка воїнів включає  читання  різноманітної літератури з теми дискусії.

Методика проведення дискусії складається з трьох етапів. На першому етапі відбувається зацікавлення воїнів проблемою дискусії, на другому - дискусія власне дидактичних проблем, на третьому - підсумовування і формулювання висновків.

Вирішальну роль у забезпеченні ефективності дискусії відіграють правила  її ведення. Творча ініціатива військового  педагога та активна участь у ній  воїнів забезпечують її ефективність.

Такт дискусії, тобто з уміння військового педагога керувати її перебігом і своєчасно вносити відповідні корективи, виходячи зі змісту дискусії і характеру її перебігу. Наприклад, не можна, напевно, очікувати позитивних змін у мисленні, емоційно-вольовій сфері та вчинках її учасників, коли педагог компрометує воїнів або насміхається над тими, хто має помилкові позиції. У зв'язку з цим навіть неслушні, хибні відповіді необхідно трактувати з повагою і приязню, не допускати насмішок і жартів над ними з боку інших учасників дискусії.

Також серед воїнів можуть бути такі, які є несміливими, закомплексованими  або такими, які сумніваються у  правильності своїх аргументів. Заохочувати  таких воїнів до активної участі у  дискусії можна поважним до них ставленням, привітливістю, позитивним впливом  на їх емоційно-вольову і мотиваційну  сфери, терплячим добиранням до їх сердець  і думок, пошуком власної ефективної методики проведення дискусії та постійним  її удосконаленням. Тому під час  дискусії має панувати атмосфера  творчості, щирості, невимушеності, принциповості, приязності, шанобливості та такту.

Отже, дискусія є дієвою тоді, коли вона збагачує знання і уміння її учасників, формує їх творчі навички та сприяє їх вдосконаленню. Дотримання вищевикладених побажань і рекомендацій певною мірою  буде сприяти досягненню цих результатів.

Семінарське заняття багато в чому нагадує бесіду. Проте проблеми, що вивчаються і які мають теоретичний і практичний характер, обговорюються більш грунтовно, всебічно і глибоко. Це колективний науковий пошук певної дидактичної проблеми і шляхів її ефективного розв’язання. Учасники заняття аналізують навчальну проблему, виявляють причинно-наслідкові зв’язки, висувають шляхи її оптимального розв’язання, відповідають на запитання і дискутують з тими, хто має протилежні думки.

Умовно можна сказати, що семінар - це творче сполучення позитивних властивостей бесіди та дискусії, але на більш  високому методичному, науковому і  теоретичному рівні. Такі вимоги до семінарського  заняття, безумовно, передбачають відповідний  рівень підготовленості об'єктів  навчання. Воно проводиться з курсантами вищих військових навчальних закладів, офіцерами, прапорщиками, а також  сержантами і солдатами, які мають  відповідну освіту і досвід самостійного вивчення складних наукових і практичних проблем.

Для забезпечення дієвості семінару рекомендується дотримуватися вищевикладених рекомендацій і побажань, які стосуються проведення бесіди та дискусії. Більшість  з них є актуальними також  і для семінару, тому що всебічна підготовленість учасників до заняття, їх ознайомленість з проблемою, що вивчається, уміння плідно працювати протягом всього заняття, активна і творча участь в обговоренні питань заняття, підтримання  відповідного такту є передумовою  успіху будь-якого обговорення матеріалу, що вивчається.

Отже, ефективність семінару забезпечується якісною попередньою роботою  військового педагога (організаційно-технічний, теоретичний і методичний напрямки роботи є найбільш оптимальними і  забезпечують успіх семінару) і воїнів (вивчення основної та додаткової літератури з проблеми, що вивчається, підготовка рефератів і виступів), їх активною і творчою взаємодією (отримання  індивідуальних і групових консультацій, робота з доповідачами та ін.).

Добре підготовлений і проведений семінар виконує пізнавальну  і виховну функції, які є для нього головними. Він також має допоміжну функцію - контрольну, яка дозволяє педагогу оцінити рівень опанування об'єктами навчання програмного матеріалу, внести в дидактичний процес певні корективи.

Отже, семінар - це головний вид занять для поглиблення і закріплення  знань, формування переконань та розвитку особистості воїна.

Серед наочних методів у навчанні військовослужбовців найчастіше застосовується метод показу, в основі якого знаходяться  ілюстрація і демонстрація. Показ - це навчальний метод, що являє собою сукупність прийомів, дій і засобів, за допомогою яких у воїнів створюється наочний образ предмета, що вивчається, формується конкретне уявлення про нього. Цей метод практично використовується під час проведення майже усіх видів занять, незалежно від їх змісту і методики. За його допомогою реалізується принцип наочності навчання військовослужбовців.

Розрізняються два види показу: ілюстрація і демонстрація. Перший характеризується як допоміжний при словесному методі, його значення полягає в тому, щоб яскравіше підкреслити думку військового педагога. Засоби ілюстрування - це різноманітні картини, плакати, схеми, таблиці, умовні моделі, муляжі, карти, малюнки на дошці. Головна їх властивість - це нерухомість. Вони мають “оживати” в розповіді педагога.

Демонстрація характеризується рухомістю  засобу показу. Це можуть бути: певна  діюча модель бойової техніки  або зброї; навчальний кінофільм  чи його фрагменти; навчальна телепередача; технічний пристрій; комп’ютерний показ та ін. У вищих військових навчальних закладах комп’ютери надають  можливість моделювати будь-який процес або ситуацію, вибирати найбільш оптимальні варіанти розв’язання навчальної проблеми і відповідно значно розширюють можливості наочних методів навчання. У демонстрації - менше елементів супроводу, а  більше самостійного значення натурального експоната, тому вона сприймається більш  ефективно, ніж ілюстрація.