Масштабы и тенденции банкротства хозяйствующих субьектов

ВСТУП 

     В період трансформації економіки  України відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам.  Зараз кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Саме через це тематика банкрутства є актуальною у світлі сучасних подій.

     Банкрутство – це один з ключових елементів  ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн. Але саме в Україні вона несе за собою низку негативних явищ, коли як в зарубіжних країнах вже давно інститут банкрутства став ефективним інструментом регулювання держави діяльності господарюючих суб’єктів.

     Щоб процеси банкрутства господарюючих  суб’єктів завдавали найменшої шкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу. 

     Серед вітчизняних вчених, які займалися  дослідженнями процессу банкрутства, можна виділити Єлецьких С.Я., Колісник М.К., Онисько С.М., Кондрашихін А.Б., Копилюк О.І., Терещенко О.О., Штангрет А.М. 

       Метою даної роботи є дослідження поняття банкрутства, його підстав та наслідків, сучасної ситуації у сфері банкрутства, її проблеми.

     Задачі  дослідження: розглянути основні аспекти  стосовно інституту банкрутства, з’ясувати масштаби та тенденції банкрутства господарюючих суб’єктів, визначити його проблематику, зробити необхідні висновки. 
 
 
 
 
 
 

     1. ПОНЯТТЯ БАНКРУТСТВА 

     Як  свідчить світова практика, банкрутство  є неминучим явищем будь-якого  сучасного ринку. Сучасна теорія розглядає механізм банкрутства  як ринковий інструмент перерозподілу капіталу, який відбиває об’єктивні процеси структурної перебудови економіки. Таке призначення банкрутства визначене самою суттю підприємництва, яке завжди пов’язане з невизначеністю досягнення його кінцевих результатів, а відповідно й з ризиком втрат.

     Згідно  з статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992, банкрутство - це визнана  господарським  судом  неспроможність боржника  відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом  вимоги  кредиторів  не   інакше   як   через   застосування ліквідаційної процедури. У цьому ж законі трактується поняття неплатоспроможності: це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх  сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на  загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і  зборів  (обов'язкових  платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності [2, c. 15].

     Банкрутство має економічний та правовий характер. З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб’єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб’єкта — активів у ліквідній формі — не вистачить для їх задоволення.

     Юридичним аспект банкрутства полягає насамперед у тому, 
що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва [8].

     В цілому банкрутство проблема, в першу  чергу, неспроможності підприємств ефективно вести свою фінансову діяльність, але таке явище досить помітно впливає і на інших суб’єктів ринку. Ця проблема повинна бути предметом державного регулювання, так як вона тягне за собою негативні наслідки від діяльності фінансово неспроможних суб’єктів господарювання не тільки на розвиток економіки в цілому, але і на соціальну сферу. Зокрема, неплатоспроможні підприємства несуть потенційну загрозу для успішно працюючих підприємств – їхніх партнерів, завдаючи їм суттєву економічну шкоду в процесі своєї діяльності. Виникає прострочена дебіторська та кредиторська заборгованість, що негативно позначається на загальноекономічному розвитку країни. Серед інших негативних факторів фінансової неплатоспроможності можна відзначити наступні:

     1) фінансово неспроможне підприємство  ускладнює формування доходної частини державного бюджету та позабюджетних фондів, уповільнюючи реалізацію передбачених програм економічного та соціального розвитку;

     2) неефективно використовуючи надані  йому кредитні  ресурси в товарній та грошовій формі, неплатоспроможне підприємство впливає на зниження загальної суми прибутку на капітал, що використовується в сфері підприємництва;

     3) примусово скорочуючи об’єми своєї господарської діяльності у зв’язку з фінансовими труднощами, такі підприємства скорочують чисельність робочих місць та кількість зайнятих в суспільному виробництві, тим самим посилюючи соціальну напруга в країні;

     4) при погіршенні фінансового стану  підприємств, досить часто може  виникати заборгованість по заробітній платі, що так само негативно впливає на соціальні стандарти життя населення [7].

     Щоб запобігти розповсюдженню цих негативних наслідків діяльності неплатоспроможних підприємств, держава у ринковій економіці використовує механізм банкрутства підприємств. Банкрутство не тільки дозволяє виявляти та виводити з ринку неефективні підприємства, але й сприяє оздоровленню господарюючих суб’єктів, що відчувають тимчасові фінансові труднощі.

     Залежно від загальноекономічних умов та конкретної ситуації на мікрорівні інститут банкрутства можна розглядати як:

     1) механізм припинення діяльності підприємств, бізнес яких вияви вився об’єктивно невдалим і не має потенціалу;

     2) шлях розв’язання фінансових та управлінських проблем компаній, пошук наявних альтернатив розвитку з іншими власниками і новими можливостями;

     3) механізм юридичний  - для підвищення ефективності діяльності підприємство може насправді не потребувати нічого, окрім можливості почати бізнес „із нової сторінки”, позбувшись тягаря старих боргів;

     4) форму приватизації державного майна у разі, якщо фінансові складнощі виникли у державного підприємства, призначеного до передачі у приватні руки [4, c. 40].

     Поняття банкрутства характеризується різними  його видами. В фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:

     1) реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в наступному періоді свою фінансову стійкість та платоспроможність в силу реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволить такому підприємству здійснити ефективну господарську діяльність в наступному періоді, внаслідок чого воно об’являється банкротом юридично.

     2) технічне банкрутство. Цей термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний значною простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує об’єм його фінансових зобов’язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризисному управлінні  підприємством, включаючи його санацію, звичайно не призводить до його юридичного банкрутства.

     3)  навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (або збільшення) керівником або власником підприємства його неплатоспроможність; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах або в інтересах інших осіб; свідоме некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в кримінальному порядку.

     4) фіктивне банкрутство. Воно характеризує хибне об’явлення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для отримання у них відстрочки виконання своїх кредитних зобов’язань або знижки з суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в кримінальному порядку [6, c. 56].

     Необхідно зазначити, що на сьогодні банкрутство підприємств в Україні сприймається в суспільстві неоднозначно. Оскільки, з одного боку, як уже зазначалося, банкрутство є засобом усунення збиткових підприємств, які в подальшому не спроможні здійснювати свою виробничо-господарську діяльність, а з іншого – в кожному конкретному випадку банкрутство підприємства безумовно стає трагедією для його власників, працівників, які втрачають робочі місця, партнерів по бізнесу, які в разі визнання підприємства банкрутом навряд чи зможуть повернути його заборгованість перед ними. До того ж, це стає проблемою і для держави, яка в даному випадку втрачає платників податків, що негативно позначається на її фінансових можливостях та виконанні покладених на неї функцій. Крім того, банкрутство особливо небезпечних підприємств може мати негативні соціально-екологічні наслідки. Вони зумовлені заподіянням шкоди життю та здоров’ю громадян, їх майну та навколишньому природному середовищу. А банкрутство великих підприємств, які мають стратегічне значення для країни, знижує її економічний потенціал та негативно позначається на рівні розвитку регіону їх розташування.

     Натомість у зарубіжних країнах наявність  великої кількості збанкрутілих підприємств  не призводить до дестабілізації економічної ситуації та виникнення кризових явищ в їх соціально-економічному розвитку. Таке активне залучення процедур банкрутства в розвинених країнах, де пріоритетність віддається насамперед економічній ефективності будь-яких заходів, свідчить про їх позитивний вплив на економічний розвиток країни, підвищення платоспроможності та конкурентоспроможні її підприємств. Таким чином, у країнах з розвиненою ринковою економікою банкрутство є невід’ємним елементом ефективного функціонування ринкового механізму [8]. 
 
 

     2. ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ БАНКРУТСТВА 

     Власне, процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів та конкурентів. Тому необхідно знати, які причини чи передумови можуть призвести до кризового стану і, як наслідок, до банкрутства.

     Передумови  банкрутства слід розглядати як цілісну  взаємодію факторів. Одні з них  можуть бути зовнішніми щодо підприємства і практично не піддаються впливові або ж дуже слабкі. Інші – внутрішнього характеру і безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві. Банкрутство найчастіше є результатом спільного та одночасного впливу всіх факторів.

     До  зовнішніх чинників можна віднести:

     1) економічні – кризовий стан  економіки, інфляція, загальний спад  виробництва, нестабільність фінансової системи, зростання цін на ресурси, зміна кон’юнктури ринку, неплатоспроможність і банкрутство партнерів, тощо;

     2) політичні – політична нестабільність  суспільства, зовнішньоекономічна політика держави, втрата ринків збуту, зміна умов експорту та імпорту, недосконалість законодавства у сфері господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності та ін.;

     3) посилення міжнародної конкуренції у зв’язку з розвитком науково-технічного прогресу;

     4) демографічні – чисельність, рівень добробуту населення, розмір і структура потреб і платоспроможний попит населення на ті чи інші види товарів та послуг [7].

     До  факторів, які носять внутрішній характер можна віднести:

     1) дефіцит власного оборотного  капіталу як наслідок неефективної виробничої діяльності чи неефективної інвестиційної політики;

     2) низький рівень техніки, технології  та організації виробництва;

     3) зниження ефективності використання  виробничих ресурсів підприємства;

     4) створення наднормативних обсягів  незавершеного будівництва, виробничих запасів, що зумовлює сповільнення оборотності капіталу та виникнення його дефіциту;