Макроекономічна політика у відкритій економіці

Рис. 2.1. Обсяги зовнішньої торгівлі товарами, 2008–2009 рр.

Україна здійснювала  зовнішньоторговельні операції товарами з партнерами із 213 країн світу.            До країн СНД було експортовано 33,9% усіх товарів, до країн ЄС – 23,9% (у 2008 р. – відповідно 34,6% та 27,1%). Із країн СНД імпортовано 43,3% усіх товарів, з країн ЄС – 33,9% (у 2008 р. – відповідно 39% та 33,8%). Найбільші експортні поставки здійснювались до Російської Федерації – 21,4%, Туреччини – 5,4%, Китаю та Казахстану – по 3,6%, Білорусі – 3,2%, Німеччини та Італії – по 3,1% від загального обсягу експорту. Найактивніше здійснювали експортно-імпортні операції з товарами та послугами підприємства м. Києва, Донецької, Дніпропетровської, Одеської та Київської областей.       У 2010р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 5986,0 млн.дол. США прямих інвестицій: із країн ЄС надійшло 4605,8 млн.дол. (76,9 % загального обсягу), із країн СНД - 849,2 млн.дол. (14,2 %), з інших країн світу - 531,0 млн.дол. (8,9 %). У той же час капітал нерезидентів зменшився на 809,7 млн.дол. Інвестування здійснювалось переважно у вигляді грошових внесків, які становили 5684,8 млн.дол. (95,0 % вкладеного обсягу). Приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці тощо, за 2010р. становив 4655,0 млн.дол. Зросли обсяги капіталу з Кіпру на 909,3 млн.дол., Російської Федерації - на 836,4 млн.дол., Нідерландів - на 753,3 млн.дол., Франції - на 736,3 млн.дол., Німеччини - на 475,0 млн.дол. і Швеції - на 454,1 млн.дол. Зазначені країни забезпечили майже 90% приросту іноземного капіталу в Україні. За рахунок продажу капіталу нерезидентам інших країн і вилучення інвестицій зменшились обсяги капіталу інвесторів зі Сполучених Штатів Америки на 116,7 млн.дол. та Ізраїлю - на 12,8 млн.дол., капітал інвесторів з Норвегії та Ісландії зменшився на 71,3 млн.дол. та на 29,3 млн.дол. відповідно за рахунок продажу капіталу нерезидентам інших країн.   Отже, зовнішньоекономічна діяльність є важливою і невід'ємною частиною господарської діяльності усіх учасників ринкових відносин. Формування ринкових відносин в національній економіці не можливе без здійснення відповідних економічних реформ та включення України у світові інтеграційні процеси і особлива роль при вирішенні цих проблем належить зовнішньоекономічній діяльності.

2. Аналіз експортного потенціалу України 2008-2011рр.

Зовнішня торгівля України у період 2008-2010 рр. розвивалася під впливом двох визначальних подій: членства у СОТ, набутого у 2008 р., та світової фінансово-економічної кризи 2007-2010 рр. Членство в СОТ надало національним експортерам низку переваг, пов’язаних зі скасуванням квотування експорту української металопродукції, зменшенням антидемпінгових обмежень тощо.  Разом з тим, зміцнення позицій України на зовнішніх ринках не змогло відвернути обвальне скорочення обсягів експорту України. Кризове зменшення зовнішньоторговельного обороту в Україні досягло пікових значень у четвертому кварталі 2008 року, коли воно склало 33 % порівняно з попереднім кварталом, тоді як загалом у світі аналогічний показник становив 20 %. Така ситуація значною мірою була спричинена зниженням попиту на традиційні експортні товари України (металопродукцію, хімічну та сільськогосподарську продукцію). Водночас - внаслідок девальвації національної валюти та падіння купівельної спроможності населення - суттєвого скорочення також зазнав імпорт . Перші ознаки відновлення світової економіки, підвищення цін на продукцію чорної металургії та сировинні ресурси сприяли збільшенню вартісних обсягів товарного експорту України. Аналіз щомісячних даних щодо зовнішньої торгівлі товарами України свідчить, що позитивна динаміка експортно-імпортних операцій поступово відновлюється після різкого падіння внаслідок світової фінансово-економічної кризи 2008-2010 рр. Особливо відчутним цей процес став у 2010 році − на початку 2011 року. Так, у 2010 році товарний експорт України збільшився на 29,2 % порівняно з попереднім роком і склав 52,2 млрд. дол. США. Зростання експортних поставок відбувалося як за рахунок цінового фактору (на 18,1 %), так і завдяки нарощуванню фізичних обсягів зовнішніх поставок (на 9,7 %) Насамперед це пов’язано з відновленням зовнішнього попиту: за оцінками експертів МВФ, обсяги світової торгівлі в 2010 році зросли на 12 %. При цьому варто зауважити, що членство України у СОТ сприяло обмеженню нетарифних бар’єрів щодо українського експорту. Так, припинено квотування імпорту металопродукції з України до ЄС, скасовано антидемпінгові заходи щодо імпорту карбаміду, кількісні обмеження експорту зернових, насіння соняшнику та соняшникової олії, що дозволило експортерам суттєво наростити обсяги експорту даної продукції; зменшилась кількість антидемпінгових та спеціальних захисних розслідувань, від яких потерпають українські металургійна та хімічна галузі. Ключовими чинниками пожвавлення експортної діяльності в Україні у посткризовий період стали:          - зростання попиту на традиційні товари експортної спеціалізації України на ринках країн;            - торговельних партнерів, що обумовлено більш ефективними антикризовими заходами та швидшим відновленням після кризи;  

        - зростання світових цін на сільськогосподарську та промислову сировину (ціни на залізну руду за період із грудня 2009 р. по грудень 2010 р. зросли на 80,2 %, пшеницю – на 48,8 %, олію – на 29,4 %);       - позитивна динаміка промислового виробництва, продовження реалізації технологічних модернізаційних проектів та розвиток інвестиційної діяльності у країнах СНД та Азії, що сформувало попит на продукцію українського машинобудування (зокрема, збільшення обсягів експорту транспортного обладнання відбулося у 2010 р. переважно за рахунок нарощування поставок до Росії) та сировинні товари вітчизняного виробництва;      -  зняття торговельних обмежень ЄС та інших країнами;      - торговельними партнерами по відношенню до українського металопрокату, олії, хімічної продукції; зокрема у 2010 р. обсяги зовнішніх поставок соняшникової олії досягли 44 % від світового експорту цього виду продукції. Сукупність вищенаведених факторів, що визначали торговельну діяльність України протягом 2010 р., сприяла двократному зростанню порівняно з 2009 р. обсягів експорту транспортних засобів та шляхового обладнання, що забезпечило 4,2 в. п. приросту товарного експорту, а також мінеральних продуктів – на 72,6 %, що обумовило 7,1 в. п. приросту товарного експорту.     Разом з тим, у 2010 році зберігається тенденція дефіцитності зовнішньоторговельного балансу, що свідчить про неефективну модель експортної спеціалізації вітчизняних виробників у поєднанні з браком конкурентоспроможного імпортозамінного виробництва.    Водночас реалізація потенціалу зростання вітчизняного експорту впродовж 2008-2010 рр. гальмувалася низкою чинників внутрішнього та зовнішнього походження, серед яких:          - різке погіршення стану світових товарних ринків у другій половині 2008 року – першій половині 2009 року під час загострення світової фінансової кризи, що проявилося, зокрема, у зниженні цін на чорні метали та одночасному підвищенні рівня цін на енергоносії (природний газ, нафту) в результаті зростання світового енергетичного попиту та підвищення Російською Федерацією експортного мита на вуглеводні;         - зниження попиту на міжнародних ринках продукції інвестиційного спрямування (через зниження обсягів виробничої діяльності) у низці країн –торговельних партнерів України, зокрема, в країнах СНД та ЄС;    - девальвація національних валют низки країн світу (включаючи Україну) протягом 2008-2009 рр., з наступним переважанням ревальваційних тенденцій на вітчизняному валютному ринку (реальний ефективний курс гривні зріс протягом 2010 р. на 9 %), а також стагнації окремих сегментів світового ринку, що призвело до зниження рівня цінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції на міжнародних ринках;           - активізація протекціоністських заходів на світових ринках та, зокрема, з боку торговельних партнерів по відношенню до України;     - зниження обсягів експорту сільськогосподарської продукції у 2010 р. на 0,8 % порівняно з 2009 р. (в тому числі пшениці – на 30,6 %) у результаті низької врожайності зернових та запровадження зовнішньоторговельних обмежень;   - низька пропускна спроможність прикордонної транспортної інфраструктури, що суттєво обмежила можливості швидкого реагування на пожвавлення зовнішнього попиту, обумовивши високі альтернативні втрати вітчизняних експортних виробництв.

3. Аналіз імпорту України за 2008-2011рр.

Якщо рівень сконцентрованості товарної структури експорту є доволі різнорідним за групами країн та окремими країнами світу (цей показник, до речі, є важливим індикатором рівня міжнародної конкурентоспроможності країни на світовому ринку), то рівень концентрації товарної структури імпорту є фактично однаковим для усіх країн світу, що свідчить про значно вищий досягнутий на сьогодні рівень глобалізації ринків, аніж виробничої сфери Економіка України на початку 2000-х років демонструвала доволі високий рівень концентрації імпорту, що різко перевищував світовий показник, проте за період економічного зростання відбулася швидка конвергенція із загальними тенденціями у цій сфері: лише за 4 роки – з 2002 по 2006 рік – рівень концентрації товарного імпорту знизився майже вдвічі (з 0,21 до 0,12).            Це обумовлено зростанням у структурі імпорту питомої ваги споживчих товарів за одночасного скорочення частки мінеральних продуктів з 42-45 % у 2000-2001 рр. до 30-34 % у 2008-2010 рр. Очевидно, що такі зрушення є наслідком лібералізації режиму зовнішньої торгівлі України, а також випереджаючого зростання реальних доходів населення порівняно з динамікою реального ВВП України у період економічного зростання 2000-2007 рр.    Водночас транзитивні економіки, включаючи і Україну, продемонстрували доволі відмінні закономірності у сфері диверсифікації експорту. І хоча, як зазначалося вище, рівень концентрації товарного експорту України, а значить і його залежності від зовнішніх факторів, є значно нижчим, порівняно з транзитивними економіками, проте тенденції формування його структури в даний час суттєво відрізняються від загальносвітових. Така ситуація обумовлена інертним характером розвитку національної економіки, яка не схильна до самооновлення на інноваційній високотехнологічній основі.     Імпортна товарна диверсифікація в Україні має тенденцію до зближення із загальносвітовими процесами. Так, якщо у 2000-2001 роках коефіцієнт диверсифікації структури товарного імпорту України складав 0,44-0,46, після вступу до СОТ він став майже на 30 % нижчим – лише 0,32-0,35 у 2008-2009 рр.   В 2008 році, першому році членства України в СОТ, в порівнянні до попереднього року, експорт зріс на 35,5 % а імпорт на 41,1 %. Водночас не є можливим в повній мірі виокремити в цьому зростанні частку, спричинену саме впливом приєднання до СОТ. Так, в 2007 році в порівнянні з 2000 роком, тобто в роки, коли Україна не була членом СОТ, за даними Державної служби статистики України експорт товарів (у доларовому вираженні) зріс на 338 %, а імпорт на 434 %, середній щорічний приріст складав відповідно 19 % і 24 %.     У 2009 році найбільшу питому вагу в загальному обсязі імпорту мали Російська Федерація - 36,5 % (енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, механічні машини, чорні метали), Китай - 7,7 % (механічні та електричні машини, взуття, полімерні матеріали, пластмаси, одяг текстильний та трикотажний), Німеччина - 7,6 % (механічні та електричні машини, наземні транспортні засоби, крім залізничних, фармацевтична продукція, полімерні матеріали, пластмаси), Польща - 4,6 %, Білорусь - 4,2 %, США - 2,9 % та Італія - 2,3 %. Основу товарної структури зовнішньої торгівлі України становили мінеральні продукти, недорогоцінні метали та вироби з них, механічні та електричні машини, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, транспортні засоби та шляхове обладнання, продукти рослинного походження. 

РОЗДІЛ 3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАХОДІВ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ У ВІДКРИТІЙ ЕКОНОМІЦІ

1. Проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України.

Зовнішньоекономічна діяльність в кожній країні має свої особливості, що зумовлені загальним  економічним становищем країни, політичним спрямуванням, формою устрою, певними  культурними особливостями та традиціями ведення бізнесу, що складалися протягом століть. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні також має ряд характерних особливостей зумовлених не лише зазначеними факторами, а й проблемами постсоціалістичних перетворень.   Серед численної кількості проблем та перешкод на шляху розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні, можна визначити такі:   1. Більш високий рівень державного регулювання у порівнянні з іншими країнами, що несе за собою проблеми в узгодженні різних питань у міністерствах, відомствах, місцевих адміністраціях та передбачає чималі витрати часу і зусиль суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. Високий рівень бюрократії в нашій країні є одним з найбільш гальмуючих факторів розвитку зовнішньоекономічних відносин.             2. Нестабільність законодавства в цілому та законодавчої бази відносно здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Якщо на перших етапах незалежності України переважала лібералізація міжнародного бізнесу, то в останні роки дедалі більшу роль відіграє протекціонізм. Це ускладнює розробку довгострокових стратегій для підприємства.       3. Політична та економічна нестабільність в державі. Це визначальні фактори розвитку міжнародних відносин, зв’язків, зовнішньоторгівельної політики, які потрібно розглядати системно, так як зовнішньоекономічна діяльність є структурним елементом загальнодержавних процесів.   4. Недостатньо розвинута система міжнародних банківських розрахунків, що гальмує рух валютних потоків українських учасників світового ринку, підвищує рівень кредитних і валютних ризиків та ін.       5. Низький імідж українських підприємств як міжнародних партнерів на закордонних ринках. Добре відомо, що керівники зовнішньоекономічних підрозділів і підприємств у цілому проводять міжнародні операції за процедурами, далекими від світових стандартів. У цьому розрізі особливо велика роль відводиться тіньовим капіталам та прибуткам.       6. Низька конкурентоспроможність продукції вітчизняного виробництва, що більшою мірою зумовлена недостатнім рівнем якості в порівнянні з іноземними товарами-аналогами.           7. Недостатня кваліфікація персоналу, зайнятого в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю. Зокрема, це визначається не відповідністю рівня освіти в Україні порівняно з міжнародними стандартами.   Проблеми зовнішньоекономічної діяльності в Україні, визначають необхідність здійснення певних державних перетворень та проведення прогресивних, інноваційних заходів, які б дали змогу вийти на новий рівень розвитку як міжнародних відносин так і країни в цілому. На підставі виявлених проблем, можна сформулювати основні стратегічні заходи щодо розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні:       1. Визначення основних пріоритетів розвитку країни та формування законодавчої бази зовнішньоекономічної діяльності відповідно до державних інтересів, а не інтересів окремих суб’єктів.       2. Створення потужного експортного сектору завдяки високотехнологічним, наукомістким галузям машинобудування, агропромисловому комплексу, видобувній та металургійній галузі промисловості.       3. Зміцнення та забезпечення конвертованості національної валюти.  4. Створення гнучкої податкової, цінової, депозитної, кредитної, фінансової та валютної політики, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операції.              5. Залучення іноземних інвестицій на вигідних засадах для економіки країни та за умов оптимального контролю з боку державних органів, який би забезпечував недопущення недобросовісного ведення бізнесу з боку іноземних суб’єктів.              6. Формування розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржа, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг).    7. Інтеграція економіки в європейські та світові господарські об’єднання і організації. Здійснення таких кроків з боку держави повинно бути виваженим та прогнозованим, так як наша «хитка» економіка може бути неспроможна витримати «наполегливий» вплив цих об’єднань.       8. Використання новітніх технологій в усіх галузях народного господарства, перейняття іноземного досвіду як розвинених країн, так і тих що розвиваються. Впровадження нових методів навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів всіх напрямів.            Це далеко не повний перелік заходів, які повинна здійснити держава на шляху розвитку зовнішньоекономічної діяльності. Вище перелічені проблеми та перешкоди розвитку зовнішньоекономічної діяльності не є вичерпними, адже тема досліджена лише на макрорівні, дослідження її безпосередньо на рівні підприємств визначить на багато більше проблем та дасть змогу зрозуміти їх першопричини.

2. Шляхи вдосконалення зовнішньої торгівлі в Україні.

Для успішного  просування України на міжнародні ринки  необхідне суттєве коригування  зовнішньоторговельної політики за такими стратегічними напрямками:

- Розвивати експортний потенціал держави в рамках міжнародної спеціалізації, яка б органічно поєднувалася з вигідними для України напрямками структурних трансформацій в економіці (природно). За дотримання балансу між внутрішнім і зовнішнім попитом на українські товари й послуги.     - Нарощувати зусилля в найперспективніших секторах світової економіки (електроніка, енергетика, матеріали із заздалегідь заданими властивостями, біотехнології; науково-технічні, інжинірингові, консалтингові послуги, міжнародний туризм і т.д.).          - Створювати конкурентоспроможні транснаціональні корпорації, освоювати стратегії глобального маркетингу, технології реалізації великих міжнародних коопераційних проектів.        - Диверсифікувати географічну структуру зовнішньої торгівлі, мінімізувати критичну залежність від окремих держав (ринків), відповідно посилюючи економічну безпеку України.           - Забезпечити збалансованість експорту й імпорту, торговельних і поточних платіжних балансів України.         Україна уже 20 років існує як незалежна держава. Однак єдина обґрунтована програма соціально-економічного розвитку країни, яка б сфокусувала увагу на пріоритетних напрямках міжнародної і тим самим стимулювала використання ринкових переваг вітчизняного виробництва досі не розроблена. Це негативно впливає на розвиток міжнародних комерційних зв'язків українських підприємств, стирає межі між політичними й маркетинговими факторами міжнародного співробітництва. Для того щоб прискорити процес економічного самовизначення, застосування дійсно маркетингових інструментів і підходів, що притаманних світовому ринку, необхідно:      1) Визначитися з галузевими приорітетами експортної діяльності і надавати дійову державну підтримку саме тим українським підприємствам, чиї товари мають перспективи на світовому ринку;         2) Конкретизувати і значно скоротити перелік країн та регіонів, які можуть претендувати на роль стратегічних партнерів України; підприємства повинні зосередити експортні зусилля на найбільш перспективних географічних напрямках;             3) Значно підвищити рівень захисту інформації та прав вітчизняних виробників;            4) Удосконалити менеджмент і маркетингове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності;         5) Розробити систему макро і мікроекономічних показників і стандартів якості, що стимулюють організацію та розвиток сучасного виробництва маркетингової діяльності.         Таким чином, Україна поступово займе гідне місце у світовому економічному просторі, виступив не як сировинний придаток розвинутих країн, а як країна зі самостійною сучасної економікою, яка ефективно використовує свій науково-технічній потенціал та придбаний досвід управлінської, зокрема - маркетингової, діяльності.          На сьогодні Україна повинна активніше виявляти свої можливості в економічному відношенні.