Макроекономічна політика у відкритій економіці

 

ВСТУП

Зовнішня торгівля є вагомою рушійною силою економічного зростання в будь-якій країні світу. Від величини сальдо чистого експорту залежить не лише стан платіжного балансу  країни, ситуація на її валютному ринку, динаміка валютного курсу та валових  міжнародних резервів, але й здатність країни зберігати економічну незалежність, підтримувати зовнішній державний борг на безпечному для країни рівні, запобігаючи досягненню критичної величини запозичень на світовому фінансовому ринку. Саме тому ефективне управління експортно-імпортною діяльністю економічних суб’єктів на макрорівні з метою підтримання її раціональної товарної структури та сальдо зовнішньої торгівлі на оптимальному для економіки рівні є актуальним завданням економічної політики держави.           Актуальність теми у сучасних умовах досить важлива, через те що, зовнішня торгівля складає основу торгівлі між країнами. У загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва.        Метою курсової роботи є аналіз функціонування відкритої економіки. Реалізація поставленої мети обумовила необхідність вирішення в роботі наступних завдань:

• розглянути теоретичну сутність макроекономічної політики;
• розглянути вплив макроекономічної політики на світове господарство та національну економіку;
• проаналізувати загальні показники зовнішньої торгівлі України;
• розглянути проблеми зовнішньоекономічної діяльності України та розробити шляхи її вдосконалення.  

Предметом курсової роботи є макроекономічна політика у відкритій економіці.   

Об’єктом дослідження  є механізм дії та наслідки економічної політики у відкритій економіці.         Інформаційною базою дослідження стали нормативно-правові документи України, матеріали Державного комітету статистики України, Національного банку України, Міністерства економіки та Міністерства фінансів України, Рахункової палати України, державних статистичних органів країн-торговельних партнерів України, їх міністерств та центральних банків, ОЕСР, СОТ, монографічні дослідження вітчизняних та зарубіжних економістів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ У ВІДКРИТІЙ ЕКОНОМІЦІ

 

1. Поняття та економічна сутність макроекономічної політики.

 

У широкому сенсі  політикою прийнято вважати набір  правил та регулювань, що встановлюються особами, які приймають рішення  для досягнення певних цілей.

Макроекономічна політика - це набір правил та регулювань, що призначені для впливу і контролю макроекономічних змінних. До цих змінних належать: національний дохід, рівень безробіття, ріст виробництва, загальний рівень заробітної плати, цін та процентних ставок. Регулятивна політика є макроекономічною, коли вона спрямована на загальний рівень економічної діяльності. Фіскальна політика є макроекономічною, коли уряд змінює свої сукупні видатки та збір податків, щоб звести бюджет з дефіцитом, надлишком чи рівноважний. Мікроекономічна політика - це набір правил та регулювань, що призначені для впливу на мікроекономічні змінні. До цих змінних належать, наприклад, розподіл національного доходу, зайнятість у сільському господарстві, ціна автомобілів, процентні ставки по державних облігаціях. Регулятивна політика є мікроекономічною, коли вона спрямована на специфічну економічну поведінку та діяльність. Фіскальна політика є мікроекономічною, коли уряд перерозподіляє певні витрати, або встановлює певні специфічні податки.   Зовнішньоекономічна політика держави – це цілеспрямована діяльність держави по формуванню і використанню ЗЕЗ для зміцнення свого потенціалу і ефективної участі у світовій торгівлі.       Принципи ЗЕП:

1. перехід суб’єктів ЗЕД від разових до постійних ЗЕЗ;    
2. орієнтація ЗЕД на довгострокову перспективу;
3. захист українського ринку і стимулювання економіки;

4. розподіл функцій здійснення ЗЕП між державою і окремими суб’єктами;

5. розгляд ЗЕП як важливої складової всієї зовнішньої політики України. 

Основне завдання ЗЕП: створення  сприятливих умов для українських  експортерів на світовому ринку; активізація ЗЕЗ для України.  Класифікація ЗЕП в часовому аспекті:       1) поточна ЗЕП – полягає в оперативному регулюванні ЗЕЗ;   2) довгострокова ЗЕП – спрямована на вирішення великих справ, вимагає великих втрат.            В просторовому аспекті: ЗЕП визначає дії держави по основних напрямках впливу на світову та національну економіку:       1) зовнішньоторговельна ЗЕП;        2) зовнішньо інвестиційна;         3) валютна політика;          4) митна ЗЕП.         Зовнішньоторговельна політика регулює відносини України в сфері торгівлі. Ці відносини базуються на основних загальновизнаних принципах і стандартах.            Включає:

• експортна політика – спрямована на сприяння конкурентоспроможності українських товарів на світовому ринку та стимулювання виробництва шляхом:

1. державних замовлень;

2. державного фінансування;
3. кредитування;            - імпортна політика – спрямована на регулювання ввозу на територію України товарів, робіт, послуг та інтелектуальної власності.

Інструменти:

• пряме обмеження імпорту з метою захисту української економіки (ліцензування, контингентування);
• антидемпінгові та компенсаційні мита;
• адміністративні формальності (технічні стандарти, екологічні умови). Мета зовнішньоекономічної політики – це покращення становища країни у світовому господарстві, участь у міжнародному поділі праці, підтримка вітчизняних товаровиробників на світових ринках та ринках третіх країн та їх захист на внутрішньому ринку.          Головне стратегічне завдання зовнішньоекономічної політики це створення сприятливих зовнішньоекономічних умов для розширеного відтворення всередині країни.            Державне регулювання зовнішньоекономічною діяльністю охоплює сферу зовнішньоекономічного співробітництва, сферу зовнішньої торгівлі, валютну політику держави.           Набір інструментів зовнішньоекономічної політики – це засоби щодо стимулювання експортерів (кредитування експорту; пільги митні та податкові щодо експортерів; субсидіювання та державні гарантії під експортні поставки), імпортні або експортні обмеження (митні тарифи, квоти, антидемпінгові розслідування, встановлення технологічних та екологічних нормативів та стандартів), засоби по залученню або обмеженню доступу іноземних інвестицій в економіку країни, зміна торгівельних мит, членство в міжнародних організаціях, створення особистих митних режимів або преференцій, митні союзи.    Зовнішньоекономічні зв'язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.  Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв'язанню багатьох соціальних проблем.        Отже, зовнішньоекономічні зв'язки стають одним з основних чинників розвитку господарства України.        Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (квітень 1991 р.), «Про вільні економічні зони» (жовтень 1992 р.), «Про іноземні інвестиції» (березень 1993 р.). Концепція Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» ґрунтується на використанні можливостей ринкової економіки, яка поступово утверджується в державі. В Законі докладно опрацьовано механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який повинен забезпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови її залучення до світового поділу праці разом із збереженням господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.         Міжнародні зв'язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в міжнародному туризмі та інших формах. Основою здійснення міжнародних зв'язків є законодавчо визначені засади, а також перспективи і напрями зовнішньоекономічної політики.        Суб'єкти господарської діяльності України, державні органи та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються певними принципами, які встановлено Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність». До таких принципів належать:    1) Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Він полягає у виключному праві народу України самостійно і не залеж-но здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин.         2) Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

 

2. Світове господарство та національна економіка.

 

         Світове господарство як система  складається з соціально-економічних  підсистем, що підпорядковуються  певним внутрішнім і зовнішнім  закономірностям. Окремі національно організовані господарства країн розвиненої ринкової економіки, країн ринкової економіки, що розвиваються, та держав перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки у своїй суперечливій єдності становлять матеріальну основу, речовий зміст світового господарства і одночасно є його основними соціально-економічними підсистемами. Міжнародні економічні відносини пов'язують ці господарства у цілісну систему.             Сучасна форма існування світового господарства є наслідком багатовікового розвитку продуктивних сил та поглиблення поділу праці. Основні соціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства визначають за такими критеріями, як:            1) рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку їх з організаційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку ринку всередині тієї чи іншої країни;          2) специфіка багатоукладності економіки;       3) особливості державного регулювання господарського життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі).          Для того щоб віднести конкретну країну (або групу країн) до певної соціально-економічної підсистеми, потрібна наявність усіх трьох згаданих критеріїв.             Перший критерій - рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку з організаційно-економічними відносинами - стосується структури виробництва, характеру чинників економічного зростання і, зрештою, ступеня задоволення різноманітних потреб людей. Він визначає можливості окремих країн у міждержавних економічних зв'язках, у міжнародній спеціалізації. Наприклад, відчутна різниця в рівнях розвитку продуктивних сил окремих країн зумовлює різні можливості їх щодо міжнародної спеціалізації, особливо в галузях обробної промисловості. Однак поділ праці між ними є однією з основ господарської взаємодії, встановлення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн з метою виробництва певної кінцевої продукції.        Наприклад, у той час, коли країни розвиненої ринкової економіки запроваджують інформаційні технології в матеріальному та нематеріальному виробництві, створюють мережі банків даних, розширюють обмін інформацією тощо, решта країн відчуває дефіцит ресурсів розвитку, не підготовлена до вирішення проблем комплексної модернізації. Це, безумовно, утруднює стикування економічних структур різних країн.     Головним каналом міжнародних зв'язків стають комп'ютерні системи. Так, у США лише 5 відсотків із щорічних 1,3 трлн. одиниць документів зберігаються на папері. За такої ситуації Україна, наприклад, зі своєю паперовою архаїкою виявляється неспроможною нагромадити і використати необхідну інформацію.   Інформаційно-комп'ютерна технологія є основою сучасних продуктивних сил. Внаслідок цього змінюються як характер виробничого процесу, так і галузева структура економіки. У різних підсистемах провідна роль належить різним галузям, що зумовлює технічну диференціацію підсистем і, як наслідок, їхню соціально-економічну диференціацію. Структурні зрушення і міжгалузеве переливання робочої сили є самостійними факторами зростання ефективності виробництва, особливо в промисловості.          У країнах з розвиненою ринковою економікою протягом останніх 10- 15 років чітко виявляється тенденція до скорочення зайнятості в традиційних галузях з високим рівнем трудоємності  виробництва (харчова, текстильна, швейна тощо), а також в капіталоємних галузях (металургія). Однак паралельно зайнятість зростає в наукоємних галузях, які визначають сьогодні науково-технічний прогрес і темпи зростання ефективності виробництва (приладобудування, електротехніка тощо).              Ця тенденція зумовлює відповідний підхід країн розвиненої ринкової економіки до міжнародної спеціалізації передусім у відносинах між собою. У сфері організаційно-економічних відносин мають місце як прямий взаємозв'язок між країнами різних підсистем у формі обміну товарами та послугами, виробничої кооперації тощо, так і непрямий взаємовплив - демонстраційний ефект господарювання. Своєрідні імпульси розвитку виходять, як правило, з країн розвиненої економіки. Між країнами різних підсистем залишається суттєвий розрив у головних показниках розвитку, започаткований диференціацією їхніх внутрішніх організаційно-економічних відносин. Цей розрив більш-менш точно віддзеркалюється в двох агрегативних показниках - валовому внутрішньому продукті на душу населення та особистому споживанні на душу населення.    Розглянемо другий критерій визначення соціально-економічних підсистем - специфіку багатоукладності економіки. Країнам розвиненої ринкової економіки властива технологічна і соціально-економічна багатоукладність. Проте в різноманітних формах високоорганізованого ринкового господарства на основі розвитку приватної та суспільної власності, індивідуальних свобод та правових інститутів функціонують досить налагоджені механізми саморозвитку; господарство високоінтегроване.           У країнах ринкової економіки, що розвиваються, специфіка багатоукладності полягає у переважанні нетоварних форм господарювання і є характерною рисою виробничих відносин у цих країнах, причому частка нетоварних, традиційних форм господарювання в народному господарстві цих країн неоднакова; Досить суттєво відрізняється вона, наприклад, у країнах Центральної Африки та Південно-Східної Азії.      Сучасні товарні форми також диференційовані за рівнем свого розвитку як усередині тієї чи іншої країни, так і в різних країнах (наприклад, дрібнотоварний уклад у Бразилії та в Буркіна-Фасо). Специфіка країн перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки полягає у започаткуванні процесу роздержавлення і приватизації, формуванні сучасного багатоукладного господарства.            Третій критерій - особливості державного регулювання господарського життя. Специфіка багатоукладності в країнах ринкової економіки, що розвиваються, та в країнах перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки відбивається у слабкому ступені суспільної інтеграції. У цих країнах особистість не виділена з колективу (общинне, патріархальне господарство або суцільне одержавлення економіки), свободи особи та інститути демократії нерозвинені. Складності в розвитку цих країн полягають у тому, що за різних рівнів соціально-економічних та техніко-економічних показників механізм саморозвитку або відсутній, або є вкрай неефективним.       Переважання позаекономічних форм і методів організації господарства, запроваджуваних державою, характерне для всіх країн з малорозвиненою системою ринкових відносин. Слід зазначити, що такий стан відтворюється, оскільки у спробах вирішити соціально-економічні проблеми переважають методи тотального перерозподілу національного доходу, які спричинюють потребу в громіздкому прошарку управлінців. Це блокує саморегулювання економіки (у країнах, що розвиваються) чи перехід від простих до більш складних, але водночас менш стійких форм ринкової організації (у країнах перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки).

 

1.3.   Структура  макроекономічних відносин та  політичний устрій галузей в  Україні

Оцінка макроекономічної ситуації в Україні в I півріччі 2011 року свідчить про закріплення тенденцій відновлення реального сектора, стабілізацію ситуації в банківській системі країни, поліпшення стану державних і муніципальних фінансів. При цьому на динаміку та перспективи розвитку вітчизняної економіки продовжують чинити тиск традиційні ризики:

• залежність динаміки розвитку реального сектора економіки України від кон'юнктури на світових товарних і сировинних ринках, а також від можливих коливань попиту на продукцію вітчизняного експорту;
• зростання обсягу державного боргу і витрат на його обслуговування при збереженні необхідності в нових запозиченнях з метою забезпечення достатнього рівня ліквідності державного бюджету та погашення запозичень, залучених у попередні бюджетні періоди;
• висока питома вага у витратній частині державного бюджету поточних першочергових витрат, які не підлягають скороченню, а також витрат по фінансуванню опосередкованого бюджетного дефіциту (дефіцит Пенсійного фонду та компенсації НАК«Нафтогаз Україна» різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізації), що чинить тиск на збалансованість бюджетних показників;
• негативне сальдо торгового балансу, що чинить тиск на платіжний баланс і показники зовнішньої ліквідності, що ймовірно, призведе до подальшого нарощування валового зовнішнього боргу;
• висока чутливість банківської системи Україні до системних та індивідуальних ризиків, що стримує відновлення банківського ринку.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ

 

2.1. Загальні тенденції  зовнішньоекономічної діяльності  України.

 

Серед процесів, які визначають особливості розвитку сучасного світу, провідним є процес інтернаціоналізації господарського життя. Його суть полягає в тому, що національні економічні системи можуть ефективно розвиватися лише за умови їх міжнародної взаємодії та переплетіння. Тому нині важко назвати країну, яка б не була суб'єктом міжнародних економічних відносин і не зазнавала впливу зовнішнього (міжнародного) середовища.  Розглянемо стан та основні зміни, які відбулися у зовнішньоекономічній діяльності України у 2010 році. Обсяг експорту товарів та послуг України за 2010р. становив 63067,1 млн.дол. США, імпорту - 66180,2 млн.дол. Порівняно з 2009р. експорт збільшився на 27,9 %, а імпорт - на 30,8 %. Негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу становило 3113,1 млн.дол. (за 2009р. також негативне - 1312,6 млн.дол.). Таким чином, сальдо зовнішньоторговельного балансу погіршилося. Слід відмітити, що за умов від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі та нерозвинутого внутрішнього ринку проблема відображення негативних тенденцій у зовнішньоекономічній діяльності на соціально-економічному становищі у цілому набуває значної актуальності.          У 2010р. обсяги експорту та імпорту товарів України становили відповідно 51430,5 млн.дол. США та 60739,9 млн.дол. і збільшились порівняно з 2009р. на 29,6 % та на 33,7 %. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 9309,4 млн.дол. (за 2009р. також від'ємне - 5737,4 млн. дол.). На формування від'ємного сальдо вплинули окремі товарні групи: енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки (-15941,3 млн.дол.), наземні транспортні засоби, крім залізничних (-2780 млн.дол.) та полімерні матеріали, пластмаси (-2355,1 млн.дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 0,85 (у 2009р. - 0,87). Зовнішньоторговельні операції товарами Україна здійснювала з партнерами із 217 країн світу.            За 2009 р. експорт товарів становив 39702,9 млн. дол. США, імпорт – 45435,6 млн. дол., що складало відповідно 59,3% та 53,1% від обсягів 2008 року. Від’ємне сальдо становило 5732,7 млн. дол. (за 2008 р. – також від’ємне 18580,9 млн. дол.).