Контрольна робота по «Економіка виробничої інфраструктури»

Міністерство  освіти і науки

Національний  університет харчових технологій 
 
 
 
 
 
 
 
 

Кафедра економіки і права 
 
 

Контрольна робота

з дисципліни

 «Економіка виробничої інфраструктури»

Варіант №1 
 
 
 
 

Виконав :

Студент 2 в.о.  Наришков Є.П.

4 курс  спеціальність 7.050107

«Економіка  підприємства» 
 
 

Перевірив  викладач :                                                                         

Іванюта Т.М. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2010

Завдання  на виконання 

контрольної роботи : 

Варіант №1 

Теоретичне питання :

Економічна сутність підприємств і організацій виробничої інфраструктури 

Практичне завдання :

Задача  №1

Розрахувати площу складських приміщень і  об’єм місткостей для зберігання борошна, рідкого жиру та сухарів, використовуючи дані, наведені в таблиці.

 

Задача  №2

Добове завезення молока на молокозавод заплановано у кількості 46,2 т ( ). Відстань пробігу автоцистерни з молоком становить 30 км ( ). Швидкість руху машини з вантажем – 40 км/год. ( ), без вантажу - 50 км/год ( ). Час для навантаження та розвантаження – 1 година ( ). Вантажність автоцистерни – 3 тонни ( ). Коефіцієнт використання вантажності – 0,9. Робочий час транспорту за добу Т=8 годин. Розрахувати час, необхідний на один рейс, планову потребу в транспортних засобах.  
 
 
 

Задача  №3

Визначити кількість поточних ремонтів і оглядів  для печі марки ПХС-25 за один ремонтний  цикл, використовуючи дані, наведені в таблиці.

 
 

Задача  №4

Визначити коефіцієнт і відсоток використання тоннажності транспортної одиниці, коефіцієнт і відсоток використання парку транспортних засобів, коефіцієнт і відсоток використання пробігу, використовуючи дані таблиці. 

 

Примітка. Вважати, що машини за добу проходять однакову відстань з вантажем і без нього. 
 
 
 
 
 
 
 

Теоретичне  питання :

Економічна  сутність підприємств і організацій виробничої інфраструктури

     Результативність  господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. За умов постійного вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають проблеми раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

     Інфраструктура (від лат. infra — нижче, під та structura — побудова, розміщення) — це сукупність складових частин будь-якого об’єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови для нормальної роботи об’єкта в цілому.

     Інфраструктура  підприємства — це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому. Інфраструктура — це своєрідний «тил виробництва», без якого неможлива його нормальна робота. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури (рис.1).

     До  виробничої інфраструктури підприємства належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.

     Виробнича інфраструктура суттєво впливає на економіку підприємства. За сучасних умов господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевих підприємствах працює 45—50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено не тільки великими обсягами робіт із обслуговування основного виробництва: багато допоміжних та обслуговуючих операцій мають такий характер, що їх дуже складно механізувати. 

Рис.1. Елементи інфраструктури підприємства. 

     Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортних операцій та інших зв’язаних з ними робіт. Усе це має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва.

     У межах системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

• ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;
• забезпечення робочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так і придбаними (купленими) у спеціалізованих виробників;
• переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт;
• забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;
• своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом;
• складування і зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

     До  системи технічного обслуговування виробництва входять відповідні структурні підрозділи підприємства, що здійснюють перелічені функції (рис.2).

 

Рис.2. Структурні елементи системи технічного  
обслуговування підприємства. 

Ремонтне  господарство. Машини та устаткування складаються із багатьох конструктивних елементів, які в процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частин устаткування, яке ще придатне для дальшого використання.

     Ремонт — це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

     На  практиці застосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт залежно від масштабів виробництва. За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію й децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування — персонал ремонтно-механічного цеху.

     Залежно від того, як визначаються потреби  в ремонтних роботах, розрізняють систему планово-запобіжного ремонту (систему ПЗР) і систему ремонту за результатами технічної діагностики.

     Суть  системи ПЗР полягає в тім, що всі запобіжні заходи та ремонти  здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.

     Визначення  обсягів і видів ремонтних  робіт у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється залежно від фактичної потреби в них після об’єктивного контролю технічного стану того чи того виду засобів праці.

     Перша з наведених систем забезпечує більшу надійність, безперебійну експлуатацію устаткування та інших засобів праці, натомість друга є значно дешевшою.

     На  вітчизняних підприємствах найбільш поширеною є система ПЗР. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування конкретних засобів праці, їхніх періодичних планових ремонтів і модернізації. У процесі технічного обслуговування усуваються дрібні несправності засобів праці, проводяться огляди стану окремих вузлів та агрегатів, здійснюється заміна мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на поточні та капітальні.

     Поточний  ремонт здійснюється для гарантованого  забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.

     Під час проведення капітального ремонту  обладнання і транспортних засобів  здійснюється: повне їх розбирання; ремонт спрацьованих деталей та вузлів (в тім числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробовування під навантаженням. Модернізація засобів праці (передовсім технологічного устаткування) проводиться з метою підвищення їхнього технічного рівня (розширення технологічних можливостей, зростання продуктивності) способом часткових змін конструкції.

     У системі ПЗР регламентація ремонтних  робіт здійснюється за допомогою кількох нормативів. Головними з них є: