Стратегія ризик-менеджменту - це мистецтво управління ризиком у невизначеній господарській ситуації, засноване на прогнозуванні ризику і прийомів його зниження. Ця стратегія включає правила, на основі яких приймаються ризикові рішення і способи вибору їхнього варіанту.

      У стратегії ризик-менеджменту застосовуються наступні правила: 
- максимум виграшу,

• оптимальна імовірність результату,
• оптимальне коливання результату,
• оптимальне сполучення виграшу і величини ризику.

      Центральне  місце в оцінці підприємницького ризику займають аналіз і прогнозування  можливих втрат ресурсів при здійсненні підприємницької діяльності. Мається на увазі не витрата ресурсів, об'єктивно обумовлена характером і масштабом підприємницьких дій, а випадкові, непередбачені, але потенційно можливі втрати, що виникають внаслідок відхилення реального ходу підприємництва від задуманого сценарію.

      Щоб оцінити імовірність тих або  інших втрат, обумовлених розвитком  подій по непередбаченому варіанту, слід насамперед знати усі види втрат, пов'язаних з підприємництвом, і  вміти заздалегідь обчислити  їх кількісно або оцінити їх ймовірність. При цьому природне бажання оцінити кожний з видів втрат у кількісному вимірі і вміти звести їх воєдино, що, на жаль, далеко не завжди вдається зробити. Тут треба мати на увазі одну важливу обставину. Випадковий розвиток подій, що чинить вплив на хід і результати підприємництва, здатний приводити не тільки до втрат у виді підвищених витрат ресурсів і зниження кінцевого результату. Він може викликати збільшення витрат одного виду ресурсів і зниження витрат іншого виду, тобто поряд з підвищеними витратами одних ресурсів може спостерігатися економія інших. Якщо випадкова подія двояко впливає на кінцеві результати підприємництва, має несприятливі і сприятливі наслідки, то при оцінці ризику треба в однаковій мірі враховувати і ті, і інші. Інакше кажучи, при визначенні сумарних можливих втрат варто віднімати з розрахункових втрат супровідний їхній виграш.

      Далі  ми  приведемо основні прийоми  зниження ступеня ризику.

      Диверсифікованість, що являє собою процес розподілу розміщення коштів між різними об'єктами вкладення капіталу (видами бізнесу), безпосередньо не пов'язаних між собою, з метою зниження рівня ризику і втрат доходів. Диверсифікованість дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності (наприклад, придбання інвестором акцій п'яти різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує імовірність одержання ним середнього доходу в п'ять разів і, відповідно, у п'ять разів знижує рівень ризику) [20, c.95].

      Придбання додаткової інформації про вибір і  результати. Більш повна інформація дозволяє зробити точний прогноз і знизити ризик, що робить її дуже коштовною. Далі ми графічно проілюструємо, яким чином додаткова інформація дозволяє знизити рівень ризику.

      На  рисунку 1. наведені можливі результати діяльності фірми в залежності від прийнятих рішень в умовах невизначеності. 

      Рис 1. Прибутки та збитки фірми в умовах невизначеності

      Крива, зображена  на рисунку, показує результати діяльності фірми (одержання чи прибутків збитків) у залежності від того, яке буде обране рішення. Головною проблемою дії фірми в умовах відсутності інформації є те, що вона не знає напевно, які рішення забезпечать їй одержання прибутку, а які потягнуть за собою збитки. У такий спосіб ми можемо сказати, що задача отримання додаткової інформації для досягнення ринкового успіху фірми полягає в тому, що на підставі додаткової інформації фірма повинна чітко визначити границі діапазонів тих рішень, що забезпечать одержання прибутків і границі діапазонів тих рішень, що спричинять за собою збитки. Представимо на графіку вплив результатів отримання додаткової інформації на прийняття ефективних рішень і зниження ризику. 
 
 
 
 
 

      Рис. 2.  Результати фірми при отриманні  додаткової інформації

      Отримання додаткової інформації дозволяє компанії визначити, що при прийнятті рішень з діапазонів Д1 і Д2 компанія буде одержувати прибутку, а при прийнятті рішень з діапазону Д3 – збитки. Отже, підсумовуючи вищенаведене, ми можемо відзначити, що додаткова інформація повинна застерегти компанію від прийняття помилкових управлінських рішень і підказати ефективні варіанти рішень, що забезпечать їй одержання прибутку і мінімізацію ризику.

      Лімітування - це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту і т.п., застосовується банками для зниження рівня ризику при видачі позичок, господарюючими суб'єктами при продажу товарів у кредит, наданні позичок, визначенні сум вкладення капіталу і т.п.

     Одним з найбільш розповсюджених способів управління ризиками  - перетворення випадкових збитків у відносно невеликі постійні витрати, який реалізується шляхом передачі ризиків страховій компанії, тобто страхування ризиків. Перелік ризиків, які можуть негативно вплинути на фінансові результати будь-якої комерційної діяльності досить широкий і не завжди прогнозований, тому в сучасних умовах страхування стало універсальним засобом захисту майнових інтересів підприємств і організацій усіх форм власності. 

3. Аналіз та моделювання  ризиків в діяльності  підприємства

      Враховуючи  специфіку діяльності підприємства, ми можемо виділити такі основні ризики, які виникають в комерційній діяльності ВАТ «Радіомоніторинг».

• ризик неплатежу або несвоєчасного платежу контрагентів за надані послуги

• ризик неплатоспроможності підприємства та його банкрутства (як наслідок неплатоспроможності)

• ризик пошкодження майна підприємства.

      Зазначимо, що зараз на підприємстві не здійснюється оцінка та управління жодним з ризиків. У той же час, на наш погляд, на підприємстві існує об’єктивна необхідність в розробці системи їх оцінці та запобігання.  Зазначимо, що найпростіша ситуація з ризиком пошкодження майна підприємства, оскільки цей ризик може бути досить легко усунений шляхом його страхування. З іншими ризиками ситуація складніша і для ефективного управління цими ризиками необхідна побудова певних моделей управління. Почнемо з ризиків неплатежу. Відзначимо, що зараз на підприємстві імовірність повного нерозрахунку контрагентами за надані послуги зведена до мінімуму, тому що при укладанні договорів на надання послуг з новими партнерами ВАТ «Радіомоніторинг» використовує варіант реалізації з попередньою оплатою в розмірі 50% від вартості послуг; залишок до сплати сплачується в момент представлення клієнтам звіту про рейтинги та цільову аудиторію ЗМІ. Тим контрагентам, з якими підприємство до цього не мало ділових відносин, послуги з відстрочкою платежу не надається. Для тих же  контрагентів, з якими підприємство вже працювало раніше, можливим є варіант реалізації з відстрочкою платежу (терміном до 30 днів) і у цьому випадку виникає ризик несвоєчасних платежів, який необхідно оцінювати і мінімізувати. На наш погляд, при оцінці ризиків неплатежу слід використовувати диференційований підхід до контрагентів, з якими вже мається певна історія відношень і до тих, з якими підприємство вступає в діловий контакт вперше. По тим контрагентам, з якими підприємство вже мало ділові стосунки, існує статистична інформація, яка відбиває, наскільки своєчасно і в повному обсязі контрагент розраховувався по своїх зобов’язаннях в минулому. Наприклад, історія розрахунків ВАТ «Радіомоніторинг» з рекламним агентством “Медіа Кіт” в 2002 році представлена в таблиці 1 (джерело – звітність  внутрішнього управлінського обліку)

       Таблиця 1

      Статистика  розрахунків з рекламним агентством “Медіа Кіт”

      Аналізуючи історію платіжних відносин ВАТ «Радіомоніторинг» з р/а “Медіа Кіт” ми в цілому можемо оцінити його дисципліну як добру, оскільки з 16 наданих консультаційних послуг несвоєчасно були сплачені лише 2 (12,5%), при середній вартості однієї послуги 4565,8 грн середній розмір несвоєчасно сплаченої суми становить 254,17 грн (5,56%); при середньому терміну відстрочки в 30 днів середній термін затримки платежів становив 3,45 днів. Таким чином ми бачимо, що інформація про стан минулих взаєморозрахунків є дуже корисною для оцінки ризиків неплатежів. Зазначимо, що відсутність такої інформації по новим контрагентам суттєво підвищує невизначеність, і це слід враховувати при оцінці рівня ризиків за допомогою моделі експертних оцінок, яку ми хочемо запропонувати для управління ризиками неплатежу на підприємстві ВАТ «Радіомоніторинг».

      Перш  за все скажемо, що підприємству ВАТ  «Радіомоніторинг» для оцінки ризиків  неплатежу необхідно брати до уваги три фактори, які на наш  погляд чинять найбільший вплив на рівень ризику:

• поточний фінансовий стан контрагента
• успішний досвід минулої роботи з контрагентом (своєчасність та повнота сплати боргів)
• відомість імені контрагенту, його ділова репутація, прогноз кон’юнктури ринку, на якому він діє, його перспективи та можливості на цьому ринку.

      Приклад моделі факторів ризику неплатежу подано в таблиці 2.

      Таблиця 2.

      Оцінка факторів ризику неплатежу

        Оцінка рівня впливу факторів на рівень ризику проводиться експертним методом за 100-бальною шкалою (у якості експерту в даному випадку виступив директор агентства). Чим вищим є рівень впливу окремого фактору на рівень ризику неплатежу, тим вищою є оцінка цього фактора. Наступним етапом в моделі оцінки рівня ризиків є оцінка потенційного контрагенту за цими факторами. Оцінка проводиться таким же чином, як і оцінка значимості факторів, тобто експертним методом за 100-бальною шкалою. При цьому вважатимемо, що чим вищим є значення оціненого фактору  для потенційного контрагенту, тим гіршим вважається його становище і тим більшим є рівень ризику (тут зазначимо, що для тих контрагентів, з якими немає історії взаємовідносин, ми пропонуємо брати значення фактору № 2 на рівні 90, тобто близьким до критичного).

      Наступним етапом в моделі є одержання інтегрованої оцінки рівня  ризику неплатежів для  потенційного контрагенту.

Інтегральна оцінка ризику контрагенту по сукупності факторів визначається по наступній  формулі:

R –  інтегральна оцінка ризику

f_i – експертна оцінка контрагенту по і-му факторі

n_i – нормоване значення (вага) і-го фактора

Нормоване значення і-го фактора визначається по наступній формулі:

vi –  вагове значення  і-го фактора за 100 бальною шкалою.

      Тепер визначимо, яким чином підприємство може використовувати отримані результати в практичній діяльності. Перш за все  скажемо, що отримане значення інтегрального  показника рівня ризику неплатежу (завдяки нормуванню воно завжди знаходиться в межах від 0 до 100) говорить нам про існуючий рівень ризику при роботі з контрагентом. Чим вище отримане значення показника, тим вищим є рівень ризику. Для того, щоб можливо було застосовувати результати моделі в практичній діяльності необхідно сформувати шкалу оцінок рівня ризику в залежності від значення інтегрального показника. Ми плануємо зробити це таким чином: