4. Коефіцієнт структури довгострокових  вкладень.

Він визначається: довгострокові зобов'язання / основні кошти та інші позаобігові  активи. Цей коефіцієнт показує, яка  частина основних коштів та інших  позаобігових активів профінансована зовнішніми інвесторами, тобто в  якомусь сенсі належить їм, а не власникам підприємства.

5. Коефіцієнт співвідношення власних  залучених коштів.

Він визначається: залучений капітал / власний  капітал. Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості  підприємства.

Якщо  значення цього показника 0,178, то це означає, що на кожну 1 грн. власних коштів припадає 17,8 коп. позичених. Зростання  цього показника в динаміці свідчить про підсилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

6. Коефіцієнт довгострокового залучення  позичених коштів.

Він визначається: довгострокові зобов'язання / довгострокові зобов'язання + власний  капітал. Він характеризує структуру  капіталу. Зростання цього показника  в динаміці - негативна тенденція, яка означає, що підприємство чим  далі - тим більше залежить від зовнішніх  інвесторів.

7. Коефіцієнт структури залученого  капіталу.

Він визначається: довгострокові зобов'язання / залучений капітал.[17,с.94-97]

З позицією, що показники фінансової стійкості характеризують лише ступінь  захищеності залученого капіталу, а  значить, і сама фінансова стійкість  пов'язана тільки з борговими  зобов'язаннями, погодитись не можна. Така думка обмежує саме поняття фінансової стійкості, абстрагуючись від власного капіталу, його стану, ефективності функціонування тощо. Підприємство може позбутися  боргів нераціональним способом, навіть реалізувавши частину основного, обігового  капіталу чи цінних паперів.

Значний практичний досвід оцінки фінансового  стану підприємства і складання  на його основі прогнозу щодо перспектив його зміни нагромаджений у розвинутих країнах. Зокрема, у Великобританії Комітетом по узагальненню практики аудиту розроблено посібники, які містять  перелік критичних показників для  оцінки можливого банкрутства підприємства. Ці показники виділені в дві групи:

До  першої групи належать такі несприятливі критерії й показники, внаслідок  яких можливі появи в недалекому майбутньому значних фінансових труднощів, у тому числі й вірогідне  банкрутство.

До  другої групи включені такі несприятливі критерії й показники, на підставі яких поточний фінансовий стан розглядається  як критичний. Разом з тим вони свідчать, що за певних умов або ж  внаслідок невжиття чи несвоєчасного  вжиття необхідних заходів ситуація може різко погіршитись.[17, с.87].

Особливості кризового фінансового стану  й неплатоспроможності українських  підприємств-банкрутів у порівнянні з практикою західних країн полягають  у тому, що вони:

- як правило, не включені в  систему заставних зобов'язань  щодо власного майна;

- організаційно й психологічно  не підготовлені до ринкових  відносин внаслідок зручної залежності  від бюджетного фінансування  різних рівнів;

- не володіють практикою маркетингу  і не ведуть маркетингових  досліджень;

- не здатні швидко перебудуватись  на випуск нових видів продукції  чи послуг;

- їх адміністрація і насамперед  директорський корпус слабо володіють  економічним мисленням, без якого  неможливо досягти успіху в  ринковому господарюванні;

- їх основні виробничі фонди  і технології далеко не завжди  відповідають сучасним вимогам  і навіть при досить низьких  фінансових витратах підприємства  не можуть швидко перебудувати  організацію і технологію виробництва  стосовно вимог ринку. [18,с.124]

Виходячи  із зазначених особливостей фінансового  стану підприємств України, та й  усіх країн з перехідною економікою, з'явилась необхідність застосування специфічних оцінок їх фінансової стійкості.

Чотири  типи фінансової стійкості:

1) Абсолютна стійкість фінансового  стану. Характеризується нерівністю 33ВОК. Це співвідношення показує,  що всі запаси повністю покриваються  власними оборотними коштами,  тобто підприємство не залежить  від зовнішніх кредиторів. Така  ситуація трапляється вкрай рідко  і, як правило, її не можна  розглядати як позитивну, бо  за цих умов адміністрація  не має можливості використати  зовнішні джерела коштів для  основної діяльності. Нормальний  стан для підприємства, коли частка  власних оборотних коштів становить  трохи вище 50%.

2) Нормальна стійкість фінансового  стану підприємства належить  до другого типу, який гарантує  його платоспроможність. Характеризується  нерівністю ВОК33ІФЗ, де ІФЗ  - джерела формування запасів.  Для покриття запасів використовуються  різноманітні джерела коштів - власні  і залучені.

3) Третьому типу фінансового стану  відповідає його нестійкість,  шо є порушенням платоспроможності  підприємства. Характеризується нерівністю 33ІФЗ. Це співвідношення говорить  про те, що підприємство для  покриття частини своїх запасів  повинно звертатися до додаткових  джерел покриття, що не є доцільним.

4) Для четвертого типу властивий  кризовий фінансовий стан, при  якому підприємство перебуває  на грані банкрутства, оскільки  у даній ситуації грошові кошти,  короткострокові цінні папери  й дебіторська заборгованість  підприємства навіть не покривають  його кредиторської заборгованості  й прострочених позик. [9,с.99]

Фінансова стійкість вважається нормальною (допустимою), якщо величини короткострокових кредитів й позичкових коштів, що залучені для  формування запасів і затрат, не перевищують сумарної вартості виробничих запасів і готової продукції (найбільш ліквідної частини запасів і  затрат). У випадку, коли зазначені  умови не виконуються, фінансова  нестійкість набуває характеру  ненормальної і веде до істотного  погіршення фінансового стану.

Фінансова стійкість підприємства визначається за таких умов, коли власні й залучені ним кошти використовуються так, що грошові надходження від його діяльності, насамперед прибуток, є  достатніми для погашення кредиторської  заборгованості та здійснення податкових та інших обов'язкових платежів.

2. Забезпечення фінансової стійкості ринкового підприємства

В основі забезпечення фінансової стійкості  лежить рух його грошових коштів в  узгоджених обсягах і в часі, що виступає як безперервний процес. Для  кожного напрямку використання грошових фондів має бути відповідне джерело. В широкому розумінні активи фірми - це чисте використання коштів, а  пасиви і власний капітал - чисті  джерела.

Для забезпечення фінансової стійкості  суб'єктів господарювання важливе  значення має розподіл прибутку на дві частини. Перша - коли у формі  податків та інших обов'язкових платежів він перераховується в Державний  і місцевий бюджети. Друга - коли прибуток залишається в розпорядженні  підприємства. Прибуток на його власні потреби розподіляється на капітальні вкладення по технічному переозброєнню  й розширенню виробництва, примноженню  власних обігових коштів, на матеріальне  заохочення працівників, на соціально-культурні  заходи й будівництво житла, об'єктів  соціально-культурного й комунально-побутового призначення.

Для поглибленого аналізу прибутку з  метою визначення його ролі у забезпеченні фінансової стійкості підприємства доцільно згрупувати фактори, що впливають  на його розмір.

До  групи зовнішніх факторів слід віднести:

- природні (кліматичні) умови, транспортні  та інші фактори, що викликають  додаткові затрати у одних  підприємств і зумовлюють додатковий  прибуток в інших.

- зміни, що не передбачені бізнес-планом  підприємства, оптових ції на  продукцію, сировину, матеріали,  паливо, покупні напівфабрикати, ии  при цьому використовуються, торгових  скидок, накидок, норм амортиза  ційних відрахувань ставок заробітної  плати, нарахувань на неї й  ставок по| датків та інших  зборів, що виплачуються підприємствами;

- порушення постачальниками, збутовими,  вищестоящими господарствами, фінансовими,  банківськими та іншими органами  державної дисципліни з господарських  питань, що зачіпають інтереси  підприємств. [12,с.74]

У групу внутрішніх факторів доцільно включити: основні фактори, що визначають результати роботи, і ті з них, що пов'язані з порушенням підприємством  державної, фінансової, платіжної дисципліни тощо.

У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопов'язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних  факторів. Якщо якийсь із них випадає  з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у  розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити  фінансову стійкість.

Як  правило, будучи тісно пов'язаними, зазначені фактори нерідко різнонаправлено  впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших.

Наявність цих факторів потребує групування. В основу його доцільно покласти різні  ознаки:

- за місцем виникнення можливе  виділення зовнішніх і внутрішніх  факторів;

- за важливістю результату - основних  і другорядних;

- за структурою - простих і складних;

- за часом дії - постійних й  тимчасових. [18,с.89]

Відомо, що будь-яка класифікація переслідує певні цілі. Враховуючи, що підприємство є одночасно й суб'єктом, і об'єктом  відносин у ринковій економіці, а  також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які  визначають фінансову стійкість, найважливішим, є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від  організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна майже або повністю не залежить від підприємства. Цим поділом  і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти  фінансовою стійкістю.

Розглянемо  насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької  діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури  продукції чи послуг, що створюються  підприємством. При цьому важливо  не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва  й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові  результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

Для її підтримання дуже важлива загальна величина затрат, а також співвідношення між постійними і змінними витратами.

Інший істотний фактор фінансової стійкості  підприємства, тісно пов'язаний з  видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура  активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в  чому залежать від якості менеджменту  поточними активами, від того, скільки  задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і  активів у грошовій формі, тощо.

Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості - склад і структура  фінансових ресурсів, правильний вибір  тактики і стратегії управління ними.

Істотний  вплив на забезпечення фінансової стійкості  підприємства справляють кошти, що додатково  мобілізуються на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим  значніші його фінансові можливості. Воднораз зростає і фінансовий ризик  нездатності підприємства своєчасно  і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.