Фактори формування і розвитку соціально-трудових відносин

Підвищуючи  рівень продуктивності праці за рахунок  новітніх технологій, глобалізація може призвести до скорочення кількості  працюючих, і передусім робітників. У запобіганні цьому на перший план має виходити піднесення рівня  освіти, тобто збільшення інвестування в людський капітал на всіх рівнях.

Дослідники  вважають, що вельми важливим проявом  глобалізації економіки є регіоналізація. Деякі розвинуті регіони мають  потребу в закордонній робочій  силі. При цьому залучаються як висококваліфіковані працівники (зокрема науковці та професіонали з України - до Сполучених Штатів Америки, Канади, Німеччини, Ізраїлю та ін.), так і громадяни зі вторинного ринку праці - низькокваліфіковані. При цьому ставиться за мету сприяння поліпшенню фінансово-економічного становища за рахунок дешевшої робочої сили і заповнення непрестижних робочих місць, важких та шкідливих виробництв. Особливий прибуток розвинутих країн - науковці, на підготовку яких не треба витрачати великих коштів, а чимала віддача - здійснюється відразу.

В Україні вплив глобалізації на трудовий потенціал та соціально-трудові відносини досліджує професор Київського національного економічного університету А. М. Колот. Він вважає надзвичайно гострою проблему інтелектуальної міграції. За різними оцінками, в 90-х роках ХХ століття Україна втратила від 15 до 20 % інтелектуального потенціалу в результаті еміграції найпідготовленішої робочої сили. І це сталося не випадково. Вплив процесів глобалізації на стан ринку праці України унаочнює приклад нашої країни, де реальністю є «вимивання» з національного ринку праці не лише перспективних науковців, а й робочих місць із високою та середньою «освітньою місткістю», створення таких робочих місць, що погіршують професійну структуру й перспективи зайнятості в галузях, які можуть і повинні стати пріоритетними; веде до зростання незатребуваності накопиченого людського капіталу тощо.

Складовою процесів глобалізації є зростання мобільності  робочої сили, інтенсифікація міграційних  процесів, наслідки якої є суперечливими. Для національних ринків праці країн, що не проводять зваженої міграційної політики, серйозним випробуванням стає зростання конкуренції з боку країн із низьким рівнем заробітної плати, скорочення кількості робочих місць, на яких працює корінне населення, та зниження середнього рівня заробітної плати, надто некваліфікованої та низькокваліфікованої робочої сили.

Інтенсифікація  процесів глобалізації супроводжується  масовим намаганням роботодавців знижувати  заробітну плату і витрати  на поліпшення умов праці. Це не може негативно не позначитися на формуванні й використанні ресурсів праці країни. Розв’язання нинішніх нагальних проблем соціально-трудової сфери безпосередньо пов’язано з реформуванням політики зайнятості. За сучасного стану ринку праці, як справедливо визначає А. М. Колот, неприпустимо політику зайнятості формувати і реалізовувати здебільшого у вузькому розумінні як комплекс заходів, що запроваджується на регіональному рівні за участі Державної служби зайнятості. За новим, сучасним баченням влади розвинутих країн, вузловим центром усієї соціальної політики має стати «соціальна політика, орієнтована на вирішення проблем зайнятості», тобто максимального використання робочої сили.

Особливо актуальним та вкрай необхідним для вирішення  в України є збереження і посилення  позицій держави у виробленні та реалізації політики зайнятості, а також стосовно найефективніших заходів активної політики на ринку праці та запобігання значним масштабам безробіття, яке може виникнути головним чином за рахунок створення нових економічно доцільних робочих місць і раціонального використання наявних.

Особливо гостро економічна глобалізація позначається в Україні на галузевій структурі  зайнятості. Наприклад, маючи великі запаси вугілля в Україні, одна за одною закриваються вітчизняні копальні. Видобуток вугілля за останні 10 років скоротився майже утричі. Через це у шахтарських регіонах періодично виникає соціальна напруженість. Водночас через нестачу вугілля для металургійної промисловості воно завозиться з-за кордону. У кілька разів знизилося виробництво в легкій промисловості та машинобудуванні, а отже, і зайнятість у цих галузях. Проте зростає питома вага продукції в екологічно шкідливих галузях - таких як металургія. Усе це посилює масштаби безробіття, вимагає значних коштів на перекваліфікацію вивільнених працівників, великої за обсягом виплати соціальної допомоги, дає поштовх до еміграції переважно висококваліфікованих молодих і середнього віку робітників і спеціалістів зі значним практичним досвідом.

4. Розвиток суспільної праці та виробництва.

Потужним чинником, що визначає процес формування і розвитки соціально-трудових відношень, є об’єктивні закономірності розвитку суспільної праці, що протягом історичної перспективи виступають у формах поділу і кооперації праці (у їхній предметній, функціональній формі, у вертикальному і горизонтальному розрізах), росту продуктивності праці, заміщення праці капіталом.

Суспільна праця - це цілеспрямоване функціонування сукупності окремих індивідуумів, взаємопов’язаних розподілом, обміном, спеціалізацією та кооперацією праці, спрямоване на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення корисних людині потреб. Її необхідно вивчати і розглядати як процес взаємодії двох складових:

- матеріально-речова  складова відображає ставлення  людини до природи, характеризує її як елемент продуктивних сил;

- соціально-економічна  складова відображає ставлення  людей один до одного з приводу  створення товару, формування та  розвитку працівника.

Взаємозв’язок цих аспектів передусім у тому, що соціально-економічні відносини створюють відповідні стимули для розвитку елементів праці і самої людини, працівника.

Суспільна праця - праця людей один на одного, тобто праця на суспільство. Отже, працюючи, люди задовольняють власні і суспільні потреби (рис. 5.2.1).

Рис. 5.2.1. Форми суспільної праці

Складна кваліфікована  праця - праця спеціально-підготовленого працівника, який має досвід і кваліфікацію. Відмінність між простою і складною роботою полягає в тому, що складна праця має більш високу оцінку на ринку праці, тобто працівники з вищою освітою і більшим стажем роботи отримують вищу заробітну плату.

Проста праця - робота некваліфікованого працівника.

Приватна праця - особлива праця, що характеризує незалежність товаровиробників, відсутність зв’язків між ними у процесі виробництва.

Конкретна праця - доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживчої вартості.

Абстрактна  праця – витрати людської енергії, частка суспільної праці безвідносно  до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється.

Розвиток суспільної праці та виробництва проявляються у формах:

- розподілу  і кооперації праці;

- зростанні  продуктивності праці;

- заміщення  живої праці капіталом під  впливом зростання продуктивності  праці в результаті НТП, фінансових  факторів, особливостей національного ринку.

Поступальний  розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя  людства. Він ґрунтується на прогресі науки і техніки.

Науково-технічний  прогрес означає формування нового технологічного способу виробництва. Він відбувається поступово, але невпинно, адже йдеться про величезні масштаби виробництва. І сьогодні ще поряд з високотехнічним автоматизованим виробництвом існують галузі, де застосовують ручну працю.

Одне з найважливіших не тільки економічних, а й соціальних завдань - зменшення частки фізичної ручної праці у виробництві. Це потребує істотних змін в умовах життя і праці людини, вимагає освоєння більш складних професій, що можливо лише для людей з достатнім культурним, освітнім та професійним рівнем.

Людина поєднує  і фізичну, і розумову діяльність. Проте співвідношення між цими складовими праці різне. З розвитком суспільного  виробництва на основі нової техніки  і технології у загальних витратах праці підвищується значення її розумової частини. Виникає багато професій, які все менше передбачають виконання фізичних дій і все більше - розумових. Людина з виконавця виробничих операцій все більше перетворюється у контролера і наладчика складного устаткування, автоматичних систем. Від рівня її овіти, культури, професійної майстерності залежить їх функціонування. Ускладнення матеріально-речових знаряддь виробництва стимулює появу робітника нової якості: вільного, освіченого, культурного, розвиненого як фізично, так і розумово, який користується благами виробництва і глибоко заінтересований у його розвитку і вдосконаленні.

Перехід до широкого застосування обчислювальної техніки, комп'ютерізації багатьох сфер діяльності людини, створення розгалуженої системи  персональних комп'ютерів знаменував інформаційний переворот у світі, який вніс якісно нові риси у працю і життя людини.

 Сучасна НТР внесла істотні зміни у суспільно-економічний розвиток: зміна поколінь нової техніки почала значно випереджати зміну поколінь працівників. Тепер, за життя одного покоління людей у передових галузях виробництва змінюється кілька поколінь техніки. Сучасна НТР охоплює майже чотири десятиріччя. За цей невеликий історичний проміжок часу в електроніці змінилося чотири покоління комп'ютерів, створюється п'яте, одне покоління супутників зв'язку замінюється новим, в авіації використовують реактивні двигуни, створено надзвукові літальні апарати.

Це свідчить про те, що не фізично старіння машин, а моральне викликас заміну діючої техніки новою, що наукові знання, втілені як в уречевленій, так і в живій праці, морально застарівають. Швидкість цього процесу визначається часом, за який наявне знання, в тому числі й кваліфікація робітника, наполовину знецінюється.

5. Життєвий цикл розвитку підприємства.

Важливим чинником формування соціально-трудових відносин є цілі, до досягнення яких прагнуть люди і підприємства на різних етапах їх діяльності. Життєвий цикл людини включає декілька стадій. Західні дослідники опираються на трифазну модель життєвого циклу. У роботах японських авторів прослідковується поділ на чотири основні стадії життєвого циклу людини:

- від народження  до закінчення навчання;

- період вступу  на роботу та укладення шлюбу;

- період трудової  діяльності;

- період після  трудової діяльності.

   На першій стадії соціально-трудові відносини пов’язані переважно з проблемами професійного навчання. На другій – основними є відносини найму та звільнення, соціально-професійного розвитку. На третій провідну роль у соціально-трудових відносинах відіграють умови праці та її оплата. На четвертій стадії життєвого циклу людини є проблема пенсійного забезпечення.

   Стадії  життєвого циклу людини опосередковано  впливають на стадії життєвого  циклу розвитку підприємства (організації). Якщо на стадії зародження  підприємства соціально-трудові відносини носять неформальний характер, то з розвитком організації ці відносини формалізуються, в них формується більша кількість окремих елементів, виробляється система соціально-трудових відносин, яка поступово перетворюється у визначену організаційну культуру. При цьому соціально-трудові відносини є об’єктом довгострокового планування, міждисциплінарного співробітництва, елементом стратегії організації, а головним завданням є розвиток людських ресурсів.

   У процес  розвитку людських ресурсів і формування нової системи соціально-трудових відносин повинні бути включені елементи суспільного регулювання, що дозволяють зменшити витрати, які неминучі при значних суспільних перетвореннях.

   Суспільне  регулювання процесу становлення  соціально-трудових відносин нової якості може включати в себе:

- формування  та освоєння всіма суб’єктами  соціально-трудових відносин єдиної  системи понять, засвоєння однієї  мови спілкування з метою взаєморозуміння;

- ідентифікацію  соціально-економічних процесів  з точки зору інтересів сторін;

- формування  системи показників, які відображають  процеси взаємодії суб’єктів  соціально-трудових відносин і  відповідно визначення джерел  інформації;

- дослідження  досягнень інших країн у цій  сфері, узагальнення й оцінка  зарубіжного досвіду.

   Досягнення  зарубіжних країн у цій сфері  не повинні механічно проектуватися  на українську дійсність, вони  повинні бути адаптовані до  національних традицій та норм  трудової етики й моралі.

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Гришкова О.А. Економіка праці та соціально - трудові відносини: Підручник. - 3-е вид., випр. і доп. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2007. - 559 с.

2. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. - К.: Знання, 2004. - 535 с.

3. Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці. - К.: Знання-Прес, 2000.

4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с.

5. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. . Економіка праці й соціально-економічні відносини. Київ: Центр навчальної літератури, 2004, 440 с.

6. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003.

7. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Алла Калина,; МАУП. - Київ, 2004. - 268 с.

8. Качан Є.П., Шушпанов Д.Г. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. - К.: Видавничий дім „Юридична книга”, 2005. - 358 с.

9. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ М.Б. Махсма,. - К.: Атіка, 2005. - 303 с.

10. Тимош І. М. Економіка праці: Навч. посібник. – Тернопіль: Астон, 2001.

11. Яркин П. Тенденції ринку праці в Україні // Фінанси, №12, 2005р., - с.23-27.